ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Принцип активності і самостійності учнів у навчанні: сутність, шляхи реалізації.

підручник Лозової, Троцко (2002)– стор.231-232

29. Дати аналіз принципів процесу виховання (принцип гуманізму виховання, виховання в діяльності та спілкуванні, цілісного підходу до виховання). Принцип гуманізації процесу виховання передюачає визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому самовизначенні, повноцінної самореалізації. У "Декларації прав дитини" говориться про необхідність законом, іншими засобами забезпечувати соціальний захист дитини, можливостей і сприятливих умов для її фізичного, розумового, морального, духовного розвитку в атмосфері свободи і гідності.
Реалізація принципу вимагає від вихователя його гуманістичної орієнтації, яка включає: ставлення педагога до педагогічної діяльності як до покликання, яке спрямоване не лише на викладання предмета, але й, у першу чергу, на дитину.Принцип гуманізації процесу виховання передюачає визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому самовизначенні, повноцінної самореалізації. У "Декларації прав дитини" говориться про необхідність законом, іншими засобами забезпечувати соціальний захист дитини, можливостей і сприятливих умов для її фізичного, розумового, морального, духовного розвитку в атмосфері свободи і гідності.Реалізація принципу вимагає від вихователя його гуманістичної орієнтації, яка включає: ставлення педагога до педагогічної діяльності як до покликання, яке спрямоване не лише на викладання предмета, але й, у першу чергу, на дитину.Гуманізм вихователя передбачає також терпимість, його педагогічний такт. Реалізація принципу веде до сформованості у школяра гуманності як вершини його моральності, яка знаходить своє виявлення:
- у свідомому засвоєнні універсальних цінностей загальнолюдської та національної культури;
- в осмисленні єдності людського роду і себе як його неповторної частки, зв'язку з іншими людьми, суспільством, природою, культурою;
- у виявленні любові до людей, всього живого, милосерді, доброті, здатності до співчуття, умінні проявляти доброзичливість до всіх людей, незалежно від їх раси, національності, віросповідання, положення у суспільстві, допомагати близьким і далеким;
- у прагненні до згоди, добросусідства, свободи, рівності, братства;
- у готовності вихованців до самозахисту своїх інтересів;
- у прагненні до оволодіння способами самовиховання, самовдосконалення з метою оволодіння художніми, науковими, естетичними, моральними цінностями, шляхом ознайомлення, охорони, відродження, відтворення в різних видах діяльності та ін.Залежність виховання від характеру діяльності та спілкування вихованців - одна із закономірностей процесу виховання.
Принцип виховання в діяльності і спілкуванні вимагає такої їх організації, щоб вони стали засобом формування особистості, формою виявлення її ставлення, оціночного ставлення до оточуючої дійсності, ареною самореалізації можливостей, потреб, інтересів людини. Умовами ефективної організації діяльності та спілкування є:

1…Забезпечення активності особистості в діяльності і спілкуванні, яке передбачає обмін інформацією з проблем етики, естетики, праці, спорту, досвіду, обмін уміннями, результатами діяльності, взаємодію у цьому процесі, тобто діяльність повинна бути значущою для дитини, мати для неї особистісний сенс.

2….Залучення дітей до різноманітних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, трудової, громадської, спортивної, естетичної - для реалізації мети всебічного розвитку особистості школяра, його самореалізації. У процесі цієї діяльності людина спілкується з багатьма групами: членами сім'ї, класним колективом, учителями, і іншими людьми в часи відпочинку, занять спортом та ін., кожна і яких впливає в тій чи іншій мірі на її розвиток.

3….Створення умов для того, щоб школяр відчував задоволення її процесі виконання конкретної роботи. Лише така діяльність стає справжнім фактором розвитку.

4…Педагогічне керівництво розвитком дитини у процесі діяльності і спілкування на основі співставлення "зони актуального досягнення" з "зоною найближчого розвитку" (Л.С. Виготський), що дозволяє об'єктивно враховувати новоутворення, зміни, які відбуваються у суб'єкта.

5….Забезпечення позитивних міжособистісних стосунків між вихователем і вихованцями - відношення поваги, взаємодопомоги, довіри, співтворчості, спрямованих на розумне поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи, активності, самостійності школярів.

Принцип цілісного підходу до виховання.Цей принцип розглядається як теоретична основа організації виховної діяльності. Він передбачає:

1….Необхідність обліку всієї сукупності економічних, соціальних, моральних та інших умов, які мають вплив на формування людини як особистості. З урахуванням цих факторів конкретизується мета організації виховної діяльності з колективом школярів або з окремою дитиною.

2….Формування різноманіття якостей особистості школяра, основ інтелектуальної, моральної, естетичної, економічної, політичної, правової, екологічної, фізичної, комунікативної культури, культури праці, сімейних відносин як цілісного процесу. Все це потребує відбору змісту виховної діяльності.

3….Оптимальний вибір методів і засобів досягнення мети, їх диференціація в залежності від соціально-економічних, вікових особливостей, рівня культури вихованців. А.С. Макаренко писав "Ніякого засобу взагалі, хоч би який ми взяли, не можна визначити ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядаємо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів".

4….Визначення умов, які забезпечують успіх реалізації мети. Однією з важливих загальних умов є систематичність і послідовність в організації виховання, тобто процес виховання потребує обґрунтованої системи, що враховує попередній досвід вихованців і розробляє перспективи взаємодії вихователів і вихованців, передбачає ускладнення завдань виховання і безперервність виховного процесу.
Цілісність виховного процесу вимагає:

o диференціації форм і засобів масового та індивідуального впливу в залежності від психологічних, вікових особливостей, освітнього і культурного рівня вихованців;

o координації зусиль учасників процесу;

o творчого підходу до організації процесу виховання;

o врахування конкретної виховної ситуації та закономірностей, принципів, особливостей виховання;

o варіативність методів, форм, засобів виховання та ін.

Проблемна ситуація
Головні поняття проблемного навчання
30. Сутність, вимоги, методи, умови успішної організації проблемного навчання. Проблемне навчання

Способи розв язання проблемної ситуації
Проблемне завдання
Проблема

 

 


Розвиває аналітичне мислення
Забезпечує міцність засвоєння знань
Ефективність проблемного навчання

Проблемність як принцип навчання
Функції проблемного навчання
Робить процес навчання привабливішим і цікавішим
Навчає застосовувати знання у практичній діяльності
Сприяє творчому зростанню вчителя
Розвиває логічне мислення

 


Визначення проблеми
Проблемний виклад знань

 

 

Висунення гіпотези
Ⅲ Пошук, розв'язання гіпотези, перегляд альтернатив та їх фільтрація, прийняття або відкидання їх стосовно гіпотези  
Мотивація рішення, перевірка гіпотези
Висновок
Перевірка правильності розв'язання на практиці

 

 


31. Спільна виховна робота школи та сім’ї. Національні особливості виховання дітей у сім’ї.

Форми взаємодії педагогів і батьків - це способи організації їх сумісної діяльності, спілкування, спрямовані на виховання особистості дитини. Найбільш розповсюдженими є такі форми взаємодії:

Батьківські збори, які можуть бути дуже різноманітними:

· бесіди, обговорення ситуацій з актуальних питань виховання; ("Духовний світ підлітка або старшокласника");

· диспути ("Чи можна виховувати в сім'ї без покарань? Як?"; "Якою повинна бути хороша сім'я?");

· науково-практичні конференції ("Виховання доброти, милосердя у дитини", "Допомога школярам у навчанні");

· знайомство з працями педагогів з питань виховання дітей (А.С.Макаренко "Про батьківський авторитет", В.О.Сухомлинський "Поради батькам");

· обмін досвідом виховання в сім'ї;

· демонстрація і подальше обговорення кіно- і відеофільмів.

Лекторії, коли класний керівник планує цикл лекцій з різних питань виховання в сім'ї. Батьківські дні в школі. Діти розповідають батькам своїм і своїх однокласників, як навчаються, які відчувають труднощі, в яких працюють гуртках, у яких секціях займаються, чим цікавляться, демонструють результати своєї творчості. Батьки відвідують уроки, одержують індивідуальні і групові консультації від учителів, психологів, лікарів тощо.Педагогічні практикуми, коли батьки одержують завдання-рекомендацїї, спрямовані на їх педагогічну самоосвіту. Як правило, педагогічні завдання батьки одержують після прочитаної лекції з тієї чи іншої теми. (Наприклад, після лекції "Моральне виховання школяра" запропонувати завдання: визначити рівень вихованості своєї дитини). Підготовка і проведення сумісних справ: конкурсів ("Я і моя бабуся", "Що ми знаємо про наше довкілля?"), концертів, екскурсій, походів, заочних подорожей ("Крим знайомий і незнайомий"), усних журналів ("Естетика навколо нас"). Знання батьками своїх дітей,Особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї.Спільна діяльність, розумне спілкуванняПедагогічна культура батьків.


Оптимізація процесу навчання — це система заходів (дій педагога), що сприяють одержанню найкращого навчально-виховного результату за мінімальних затрат часу і зусиль учителя і учня
32. Загальна характеристика принципу оптимізації навчального процесу.

 

 

Головні критерії оптимізації
• Результативність і якість навчально-виховного процесу • Дотримання учнями і вчителями встановлених для них норм часу на уроки і домашню роботу • Мінімальні зусилля, потрібні для досягнення оптимальних резуль­татів навчально-виховного процесу
Способи оптимізації
• Вивчення особистості учня і колективу з метою визначення реальних навчальних можливостей • Комплексне планування і конкретизація завдань освіти, виховання і розвитку учнів • Конкретизація завдань навчання і виховання з визначенням у змісті уроку головного, найістотнішого • Вибір найвдалішої структури уроку • Вибір найраціональніших методів і засобів навчання відповідно до змісту навчального предмета, особливостей класу • Диференційований та індивідуальний підхід до учнів, який передбачає оптимальне поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм навчання • Створення сприятливих навчально-матеріальних, гігієнічних, морально-психологічних та естетичних умов для навчання • Аналіз і самоаналіз результатів навчально-виховного процесу і затрат часу учнями і вчителями для досягнення оптимальних навчально-ви­ховних результатів

 


33. Фізичне виховання школярів: мета, завдання, зміст і форми роботи. Фізичне виховання молоді - це сукупність дій вихователя і вихованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров'я, забезпечення гармонії "фізичного розвитку та духовного життя багатогранної діяльності людини" (В.О. Сухомлинський).
Результат фізичного виховання особистості виражається в оволодінні нею фізичною культурою, яка представляє собою сукупність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку. Фізичне виховання пройшло довгий шлях свого розвитку. Фізична культура України сягає корінням, як визначено в "Конвенції національного виховання", часів Київської Русі. То були методи гартування дітей, формування воїнського лицарства і мужності. Вершиною національного фізичного виховання, самовдосконалення тіла і духу була епоха Запорозької Січі. Тут сила і витривалість тілогартування проходили в постійних іграх, забавах, танцях, змагальних вправах тощо. Все цінне, вироблене в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі, яка вирішує такі основні завдання:

1. Сприяння зміцненню здоров'я і загартування організму учнів, підвищенню їх працездатності (підвищенням стійкості організму до перегрівання, переохолодження, коливань тиску, укріплення опорно-рухового апарата дітей, формування правильної постави, поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної системи; укріплення нервової системи).

2. Формування рухових умінь і навичок школярів у процесі виконання певних рухів. Серед них: природні дії (ходіння, біг, стрибки, плавання та ін.) і спеціально організовані вправи на приладах, акробатика, котрі вимагають певних знань.

3. Сприяння придбанню учнями необхідних знань у галузі фізичної культури, спорту, гігієни та медицини про значення фізичної культури і спорту для укріплення здоров'я, про режим дня, особисту гігієну, способи підтримання високої працездатності, про фактори загартовування, прийоми самоконтролю та ін.

4. Розвиток основних фізичних якостей школярів (сили, спритності, терплячості, гнучкості, відваги та ін.), забезпечення єднання фізичного виховання з моральним, естетичним, трудовим, розумовим (виховання сміливості, наполегливості, дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариськості, навичок культурної поведінки, формування організаторських навичок, розуміння красивої будови тіла людини, краси спортивної техніки та ін.

До форм організації фізичного виховання можна віднести уроки фізичної культури, оздоровчо-гігієнічну роботу в режимі навчального дня, самостійні заняття учнів, позакласну роботу та позашкільну роботу з фізичного виховання. Уроки фізичної культури покликані забезпечувати різнобічну загальну фізичну підготовку школярів, Конкретні завдання уроків вирішуються згідно з діючими навчальними програмами, які містять перелік вправ, теоретичних повідомлень, що підлягають засвоєнню в кожному класі, але з урахуванням підготовки, даних медичного огляду, функціональних можливостей .дитини. Повноцінному фізичному вихованню сприяє і оздоровчо-гігієнічна робота в режимі навчального часу: гімнастика до навчальних занять, фізкультурні хвилини під час уроку, спортивні розваги, гра на великих перервах. Позакласна і позашкільна робота з фізичного виховання спрямована на підвищення загальної фізичної і спортивної підготовки школярів, на розвиток інтересу до спорту, на самостійне систематичне виконання фізичних вправ. Школярі можуть займатися в спортивних секціях (легкої атлетики, гімнастики, лижної підготовки, ковзанярської, волейбольної, тенісної та ін.), брати участь у масових змаганнях, спортивних святах. Засобами фізичного виховання є фізичні вправи (гімнастика, спортивна гра, туризм), оздоровчі сили природи (сонячне опромінення, повітряні і водяні процедури), гігієнічні фактори (режим праці та відпочинку, харчування, оптимальна площа спортивних залів, вологе прибирання, провітрювання та ін.).

 

34. Обгрунтувати наочність як принцип навчання. Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський про наочність навчання.

підручник Лозової, Троцко (2002)– стор.239-240.

Найповніше й найточніше розкривати сутність явищ, які вивчаються Підвищувати міцність запам'ятовування Привертати увагу учнів до матеріалу, що вивчається Інтенсифікувати навчально-виховний процес Забезпечувати емоційний вплив на учнів Підвищувати культуру педагогічної праці Заощаджувати навчальний час і активізувати пізнавальну діяльність учнів Забезпечувати належну повноту сприймання та якісне засвоєння навчального матеріалу
Роль наочності у навчанні

Наочність дає змогу

 


35. Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.Трудове виховання - це сукупність дій вихователя і вихованця, що забезпечують формування готовності до трудової діяльності. Готовність припускає: теоретичну підготовку (оволодіння системою знань про працю); практичну підготовку (оволодіння системою як загальнотрудових умінь і навичок, так і спеціальних); формування культури праці, психологічну підготовку (формування мотивів, потреб, позитивного ставлення до праці).

Завдання трудового виховання:

1..створення умов для розуміння школярами ролі праці в житті, реальних перспектив її в умовах ринкової економіки; 2..підготовка до самовизначення, вибору, адекватного реальному життю, своїм потенційним можливостям, шляху в житті;

3…виховання психологічної готовності до праці (позитивної установки на трудову діяльність; уміння швидко адаптуватися до нових умов праці, спілкування у колективі; наполегливість, уміння переборювати труднощі; не падати духом з приводу невдач); працелюбності; творчого ставлення до праці;

4…практична підготовка школярів до трудової діяльності, яка припускає оволодіння індивідом конкретними трудовими вміннями і навичками;

5…формування культури праці (наукова організація праці, знання і дотримання правил техніки безпеки та ін.); 6…виховання економічної культури.

Профорієнтація - це підготовка особистості школяра до свідомого вибору професії. Але в останні роки часто використовується в психолого-педагогічній літературі поняття "професійне самовизначення" як процес формування особистістю свого ставлення до професійно-трудового середовища і спосіб його самореалізації, складова частина цілісного життєвого самовизначення".
Вирішення цієї проблеми має ряд аспектів:

1. Особистісний. Людина, визначаючи свою майбутню професію, пов'язує з цим свої інтереси, кар'єру, стан, розвиток своїх можливостей, тобто це проблеми життя і щастя людини.

2. Суспільно-економічний. Правильний вибір людиною професії сприяє задоволенню потреб, інтересів, підвищенню продуктивності праці, зменшує мінливість кадрів та ін.

Професійна орієнтація, самовизначення школярів на різноманітних вікових етапах знаходять вияв у молодших школярів у добросовісному ставленні до праці, розумінні її ролі в житті людини, прояві зацікавленості до професії батьків, найближчого оточення, до найбільш поширених і відомих учням професій. У підлітків уже виникають професійні плани, вони усвідомлюють свої інтереси і здібності. Цьому сприяє участь у діяльності, яка відповідає потребам продовження освіти та ін. Старшокласників відрізняє розвиток професійної самосвідомості, коли враховується особиста мета вибору професії, здійснюється співставлення бажаної сфери діяльності, своїх ідеалів, уявлень про цінності і своїх реальних можливостей.Професійному самовизначенню допомагає поглиблене вивчення навчальних предметів, до яких у старшокласників проявився стійкий інтерес, здібності, навчання в ліцеях, гімназіях, коледжах.
Засобами самовизначення є: професійна інформація і освіта, розвиток інтересів, нахилів школяра, професійна консультація, професійний вибір, соціально-професійна адаптація (якщо є умови для цього).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти