|
Взаємопереходи в системі частин мови
Усі частини мови належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують певні взаємовідношення і тісні взаємозв'язки. Ці закономірні взаємозв'язки виявляються передусім у взаємопереходах і перетвореннях однієї частини мови в іншу. О. О. Потебня в свій час писав: “Розуміючи мову як діяльність, не можна дивитись на граматичні категорії 2. Ці живі взаємопереходи відбуваються у зв'язку з різними змінами синтаксичного, рідше стилістичного функціонування частини мови в мовленні. Нове функціонування даного слова в реченні приводить до того, що це слово втрачає свої первинні семантичні і граматичні особливості і одночасно набуває властивостей іншої частини мови. При цьому, як зазначає В. С. Ващенко, “не можна заперечувати того, що в живій мовній структурі наявні такі елементи, які не вкладаються у типові визначені категорії. Такими й є явища переходу серед частин мови. Однак це не означає, що вони стоять за межами мовної закономірності. Навпаки, вони — цілком закономірні. Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілість, не тільки не руйнується наявністю перехідних категорій, а, навпаки, ще більше зміцнюється й урівноважується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змертвілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її розвитку... Отже, перехідні лексико-граматичні категорії-це носії нового... Без перехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови” 3. У сучасній українській літературній мові, як і в інших сучасних слов'янських мовах, перехідних явищ досить багато. Вони охоплюють сферу майже всіх повнозначних і службових частин мови. Найбільше перехідних явищ спостерігається в сфері повнозначних частин мови. Сюди належить субстантивація прикметників і дієприкметників (вартовий, молода, учительська, майбутнє, минуле, трудящі, незримий, лежачий, перший, відживаюче, вмираюче, відстале, вчений), адвербіалізація — перехід іменників, прикметників, числівників, дієслів у прислівники (вниз, догори, весело, тричі, лежачи), ад'єктивація — перехід дієприкметників у прикметники (учений, печений, тухлий і под.), прономіналізація — перехід числівників у займенники (наприклад, один — у значенні “якийсь” — хлопець), кон'юнкціоналізація — вживання займенників у ролі сполучників (який, що). Інколи займенникові форми можуть виступати у функції часток: собі, мені, тобі. У лінгвістичній літературі поширена не цілком обгрунтована думка, що в процесі переходу однієї частини мови в іншу форма слова лишається незмінною. Так, О. О. Шахматов вважав, що “одні частини мови можуть переходити в інші, не міняючи своєї форми” 4. Проте треба визнати, що насправді в процесі взаємопереходу однієї частини мови в іншу відбуваються глибокі внутрішні зміни як змісту, так і форми слова. Саме тому одним із важливих завдань морфології є з'ясування живих способів переходу з одного лексико-граматичного класу слів у інший. Адже ж з цими переходами органічно пов'язані зміни і в межах словозміни, і в сфері словотворення 5. Так, наприклад, в основі субстантивації прикметників лежить процес опредмечення ознаки. При цьому в процесі субстантивації прикметник набуває лексико-семантичних і граматичних ознак іменника: самостійних категорій роду, числа й відмінка. Субстантивація не лише охоплює лексико-семантичну сторону прикметника, але й поширюється на граматичні значення, а тим самим і на граматичну форму. У зв'язку з цим явище переходу слів із сфери однієї частини мови в іншу треба кваліфікувати і як зміну змісту слова, і як зміну його парадигматичної чи словотворчої форми. У процесах взаємопереходу однієї частини мови в іншу спостерігаються різні ступені перехідності, про що переконливо свідчить повна і часткова субстантивація прикметників та інших частин мови, Граматичні категорії і частини мови Граматичні категорії як узагальнені лексико-граматичні поняття виявляються через підпорядковані їм видові часткові граматичні поняття у відповідних системах граматичних форм окремих частин мови. Граматичні категорії, таким чином, є невіддільними від частин мови. Частини мови об'єднуються і розмежовуються відповідно до властивих їм комплексів граматичних категорій. У сфері частин мови граматичні категорії поєднуються і переплітаються із словотворчими категоріями; цей “взаємозв'язок формування і словотворення з категоріями частин мови, природно, зближує і самі процеси формування і словотворення”6. Граматичні категорії в цілому мають вищий ступінь абстрактності, ніж словотворчі категорії. Комплекси граматичних категорій у межах частин мови не однакові. Певним частинам мови властиві відповідні граматичні категорії. Є граматичні категорії, що властиві двом чи більше частинам мови. Наприклад, перехідність/неперехідність, вид, особа, час, спосіб, стан — це дієслівні категорії; рід, число, відмінок — категорії насамперед іменні, проте вони виявляють себе і в системі форм дієслова. . Синтаксична система мови – це сукупність можливих моделей сполучення слів і структурно-функціональних типів речень, що обслуговують усі форми і види мовного спілкування. В повідомленнях слова вступають у зв'язок. Кожне слово може приєднувати до себе інші слова і може приєднатися саме. Зв'язок слів – це їх cполучення, яке виражає певні смислові стосунки між словвами за доп. спец засобів. Синтаксична система – це система засобів сполучення і розташування слів у знаковому тексті. Предмет синтаксису: речення і словосполучення. Просхеми, автосхеми, метасхеми. Одиниця – синтаксема. Земля обертається в небі. Буває субстанціонально- агентивна (Земля), с-об’єктивна (його), с-локативна(в небі). У сучасному українському мовознавстві поширене вчення про три синтаксичні одиниці: речення, словосполучення й мінімальну синтаксичну одиницю. Речення й словосполучення є конструкціями і мін. син. одиниця як компонент речення та словосполучення. Мінімальна синтаксична одиниця – це формально-синтаксичний компонент речення або словосполучення, що виділяється на основі формально-синтаксичного зв'язку (це член речення) чи семантико-синтаксичний компонент речення або словосполучення, що виділяється на основі семантико-синтаксичного відношення (це синтаксема). Синтаксема – мінімальна, далі неподільна семантико-синтаксична одиниця м, що виступає як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент складніших побудов. Засоби вираження син. зв'язків: 1.Закінчення 2.Сполуки прийменників із закінченням непрямих відмінків іменника. Пр.: Я виходив з дому при зорях. 3.Сполучники та сполучні слова, пр.: Сократ усміхнувся, і (сполучник) Стратег побачив, що (сполучник) посмішка та була щирою, майже дружньою. 4.Порядок слів, який сигналізує напрямок син. зв'язку, вказуючи на залежність невалентних членів речення від підметово-присудкової основи речення або від опорного слова. 5. Інтонація, яка сприяє вичленуванню потрібних конструкцій-висловлювань.
Питання № 40. Проблема виділення частин мови Частини мови — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; Проблеми:За яким принципом ділити? Походження ЧМ(яка ЧМ виникла першою – ім., дієсл.,займ? )+ належність одного й того ж слова до різних ЧМ, перехід слів з однієї ЧМ в іншу, ЧМ на межі-наприклад, дієприкметники. Принципи поділу на частини мови1. Смисловий (сематичний, лексичний2. Морфологічний 3. Синтаксичний 4. Словотворчий — Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови. В рос.м. за різними класифікаціями від 4 до 14 ЧМ.Класифікація повнозначні-неповнозначніЗа семантичними ознаками серед повнозначних традиційно виділяються слова, що: а) становлять назви предметів (іменники); б) передають ознаки предметів (прикметники); в) визначають кількість чи порядок перелічуваних предметів (числівники); г) указують на предмети, їх ознаки або кількість (займенники); г) називають дію чи стан (дієслова); д) виражають ознаки дії, стану або якості (прислівники). Український лінгвіст І. К. Кучеренко пропонує в основу класифікації частин мови покласти реальне значення слова, під яким він розуміє співвіднесеність певного звукового комп лексу з відображенням предметів чи явищ навколишньої дійсності в нашій свідомості. Він підкреслює необґрунтованість поділу слів на «повнозначні» і «неповнозначні» (або «службові»), бо справедливо вважає, що у кожного слова є реальне значення, отже, всі слова мови — повнозначні . Частина так званих службових слів, які вважаються в сучасних граматиках асемантичними, в узагальненому вигляді відображають факти психічної діяльності людини, в них відображається реальна дійсність, якою є факти психічної діяльності. !!!!!!З огляду на характер відображуваних фактів і явищ, частини мови поділяються І. К. Кучеренком на такі, щовідображають факти навколишньої дійсності, і такі, що відображають факти психічної діяльності людей. До першої групи належать іменник, прикметник, числівник, дієслово та прислівник, до другої — частки і сполучник.Науковці:П. Ф. Фортунатов та його учні вважали, що частини мови мають морфологічний характер і тому виділяти їх потрібно на основі морфологічних ознак. О. О. Шахматов розвивав поняттєву концепцію частин мови (слова, які позначають субстанції, відносив до іменників, слова зі значенням якості, властивості — до прикметників, а зі значенням дії чи стану — до дієслів тощо).О. О. Потебня та І. І. Мєщанинов підтримували синтаксичну концепцію. Л. В. Щерба вважав за потрібне враховувати всі три ознаки. Саме на щербівській концепції й базуються сучасні теорії частин мови і, відповідно, практика віднесення слів до певної частини мови. Наприклад, за лексичним значенням слова ходіння і ходити слід було б вважати дієсловами, бо вони називають дію. Але відносити їх до одного лексико-граматичного класу слів не можна, оскільки з погляду морфологічного слову ходіння властиве відмінювання, лексемі ходити — дієвідмінювання. Тому перше з них вважається іменником, друге — дієсловом. Крім цього, іменник і дієслово володіють відмінними словотворчими засобами і словотвірними моделями для поповнення лексики даною частиною мови. Якщо розглядати поза реченням слово найтепліше, що передає збільшену міру якості у формі найвищого ступеня, то його можна сприймати і як прикметник, і як прислівник. -Щоб провести частиномовну межу між ними, необхідний контекст, у яколгу б чітко окреслилися синтаксичні зв'язки цих форм з іншими словами. До класу займенників і числівників належать різнорідні за морфологічними і синтаксичними ознаками лексичні одиниці (пор. я, ти, хто, що, хтось, ніхто і мій, такий, наш, цей, той, якийсь тощо; п'ять, десять, багато, мало, двоє, десятеро, дві третіх і перший, десятий тощо). Невипадково в лінгвістичних працях виділяють займенники-іменники, займенники-прикметники, займенники-числівники, займенники-прислівники, числівники-іменники та числівники-прикметники. В кожній мові – по різному.
*** Питання № 43.Актуальне членування речення Теорія акт.член.реч. виникла на основі розрізнення формально-граматичного і логічного змісту речення. Ідея сформована чеським мовозн. В.Матезіусом. відзначають, що в кожному акті спілкування, кожен член речення може, з психологічної точки зору може бути підметом/присудком/зв’язуючим членом/частиною одного з цих членів. Логічний наголос або порядок слів виділяє логічний предикат (прик.- я буду читати; я буду читати; я буду читати) вони різняться наявною актуал.інфо. При акт.членув. виділяють дві основні част.: основа (або тема висловлювання, те що відоме), ядро (або рема, нове або найважливіше). Акт.членув.реч. може збігатися з граматичним його членув. на групу підмета і присудка (пр.- Студент-першокурсник/швидко отримав залік). Акт.член. здійснюється не лише лінійною організацією речення, а й за допом. просодичних величин або окремих семантем (пр. – слово ‘навіть’ виділяє рему Навіть Іван прочитав сьогодні повість) |
|
|