ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Взаємопереходи в системі частин мови

Загрузка...

Усі частини мови належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують певні взаємовідношення і тісні взаємозв'язки.

Ці закономірні взаємозв'язки виявляються передусім у взаємопереходах і перетвореннях однієї частини мови в іншу. О. О. Потебня в свій час писав: “Розуміючи мову як діяльність, не можна дивитись на граматичні категорії 2.

Ці живі взаємопереходи відбуваються у зв'язку з різними змінами синтаксичного, рідше стилістичного функціонування частини мови в мовленні. Нове функціонування даного слова в реченні приводить до того, що це слово втрачає свої первинні семантичні і граматичні особливості і одночасно набуває властивостей іншої частини мови.

При цьому, як зазначає В. С. Ващенко, “не можна заперечувати того, що в живій мовній структурі наявні такі елементи, які не вкладаються у типові визначені категорії. Такими й є явища переходу серед частин мови. Однак це не означає, що вони стоять за межами мовної закономірності. Навпаки, вони — цілком закономірні. Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілість, не тільки не руйнується наявністю перехідних категорій, а, навпаки, ще більше зміцнюється й урівноважується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змертвілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її розвитку... Отже, перехідні лексико-граматичні категорії-це носії нового... Без перехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови” 3.

У сучасній українській літературній мові, як і в інших сучасних слов'янських мовах, перехідних явищ досить багато. Вони охоплюють сферу майже всіх повнозначних і службових частин мови.

Найбільше перехідних явищ спостерігається в сфері повнозначних частин мови. Сюди належить субстантивація прикметників і дієприкметників (вартовий, молода, учительська, майбутнє, минуле, трудящі, незримий, лежачий, перший, відживаюче, вмираюче, відстале, вчений), адвербіалізація — перехід іменників, прикметників, числівників, дієслів у прислівники (вниз, догори, весело, тричі, лежачи), ад'єктивація — перехід дієприкметників у прикметники (учений, печений, тухлий і под.), прономіналізація — перехід числівників у займенники (наприклад, один — у значенні “якийсь” — хлопець), кон'юнкціоналізація — вживання займенників у ролі сполучників (який, що). Інколи займенникові форми можуть виступати у функції часток: собі, мені, тобі. У лінгвістичній літературі поширена не цілком обгрунтована думка, що в процесі переходу однієї частини мови в іншу форма слова лишається незмінною. Так, О. О. Шахматов вважав, що “одні частини мови можуть переходити в інші, не міняючи своєї форми” 4. Проте треба визнати, що насправді в процесі взаємопереходу однієї частини мови в іншу відбуваються глибокі внутрішні зміни як змісту, так і форми слова. Саме тому одним із важливих завдань морфології є з'ясування живих способів переходу з одного лексико-граматичного класу слів у інший. Адже ж з цими переходами органічно пов'язані зміни і в межах словозміни, і в сфері словотворення 5. Так, наприклад, в основі субстантивації прикметників лежить процес опредмечення ознаки. При цьому в процесі субстантивації прикметник набуває лексико-семантичних і граматичних ознак іменника: самостійних категорій роду, числа й відмінка. Субстантивація не лише охоплює лексико-семантичну сторону прикметника, але й поширюється на граматичні значення, а тим самим і на граматичну форму. У зв'язку з цим явище переходу слів із сфери однієї частини мови в іншу треба кваліфікувати і як зміну змісту слова, і як зміну його парадигматичної чи словотворчої форми.

У процесах взаємопереходу однієї частини мови в іншу спостерігаються різні ступені перехідності, про що переконливо свідчить повна і часткова субстантивація прикметників та інших частин мови,

Граматичні категорії і частини мови

Граматичні категорії як узагальнені лексико-граматичні поняття виявляються через підпорядковані їм видові часткові граматичні поняття у відповідних системах граматичних форм окремих частин мови. Граматичні категорії, таким чином, є невіддільними від частин мови.

Частини мови об'єднуються і розмежовуються відповідно до властивих їм комплексів граматичних категорій.

У сфері частин мови граматичні категорії поєднуються і переплітаються із словотворчими категоріями; цей “взаємозв'язок формування і словотворення з категоріями частин мови, природно, зближує і самі процеси формування і словотворення”6. Граматичні категорії в цілому мають вищий ступінь абстрактності, ніж словотворчі категорії. Комплекси граматичних категорій у межах частин мови не однакові. Певним частинам мови властиві відповідні граматичні категорії. Є граматичні категорії, що властиві двом чи більше частинам мови. Наприклад, перехідність/неперехідність, вид, особа, час, спосіб, стан — це дієслівні категорії; рід, число, відмінок — категорії насамперед іменні, проте вони виявляють себе і в системі форм дієслова.

. Синтаксична система мови – це сукупність можливих моделей сполучення

слів і структурно-функціональних типів речень, що обслуговують усі форми

і види мовного спілкування. В повідомленнях слова вступають у зв'язок. Кожне слово може приєднувати до себе інші слова і може приєднатися саме. Зв'язок слів – це їх cполучення, яке виражає певні смислові стосунки між словвами за доп. спец засобів.

Синтаксична система – це система засобів сполучення і розташування слів у знаковому тексті. Предмет синтаксису: речення і словосполучення. Просхеми, автосхеми, метасхеми.

Одиниця – синтаксема. Земля обертається в небі. Буває субстанціонально- агентивна (Земля), с-об’єктивна (його), с-локативна(в небі). У сучасному українському мовознавстві поширене вчення про три синтаксичні одиниці: речення, словосполучення й мінімальну синтаксичну одиницю. Речення й словосполучення є конструкціями і мін. син. одиниця як компонент речення та словосполучення. Мінімальна синтаксична одиниця – це формально-синтаксичний компонент речення або словосполучення, що виділяється на основі формально-синтаксичного зв'язку (це член речення) чи семантико-синтаксичний компонент речення або словосполучення, що виділяється на основі семантико-синтаксичного відношення (це синтаксема). Синтаксема – мінімальна, далі неподільна семантико-синтаксична одиниця м, що виступає як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент складніших побудов. Засоби вираження син. зв'язків:

1.Закінчення 2.Сполуки прийменників із закінченням непрямих відмінків іменника. Пр.: Я виходив з дому при зорях. 3.Сполучники та сполучні слова, пр.: Сократ усміхнувся, і (сполучник) Стратег побачив, що (сполучник) посмішка та була щирою, майже дружньою. 4.Порядок слів, який сигналізує напрямок син. зв'язку, вказуючи на залежність невалентних членів речення від підметово-присудкової основи речення або від опорного слова. 5. Інтонація, яка сприяє вичленуванню потрібних конструкцій-висловлювань.

 

Питання № 40. Проблема виділення частин мови

Частини мови — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; Проблеми:За яким принципом ділити? Походження ЧМ(яка ЧМ виникла першою – ім., дієсл.,займ? )+ належність одного й того ж слова до різних ЧМ, перехід слів з однієї ЧМ в іншу, ЧМ на межі-наприклад, дієприкметники. Принципи поділу на частини мови1. Смисловий (сематичний, лексичний2. Морфологічний 3. Синтаксичний 4. Словотворчий — Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

В рос.м. за різними класифікаціями від 4 до 14 ЧМ.Класифікація повнозначні-неповнозначніЗа семантичними ознаками серед повнозначних традиційно виділяються слова, що: а) становлять назви предметів (іменники); б) передають ознаки предметів (прикметники); в) визначають кількість чи порядок перелічуваних предметів (числівники); г) указують на предмети, їх ознаки або кількість (займенники); г) називають дію чи стан (дієслова); д) виражають ознаки дії, стану або якості (прислівники).

Український лінгвіст І. К. Кучеренко пропонує в основу класифікації частин мови покласти реальне значення слова, під яким він розуміє співвіднесеність певного звукового комп лексу з відображенням предметів чи явищ навколишньої дійсності в нашій свідомості. Він підкреслює необґрунтованість поділу слів на «повнозначні» і «неповнозначні» (або «службові»), бо справедливо вважає, що у кожного слова є реальне значення, отже, всі слова мови — повнозначні . Частина так званих службових слів, які вважаються в сучасних граматиках асемантичними, в узагальненому вигляді відображають факти психічної діяльності людини, в них відображається реальна дійсність, якою є факти психічної діяльності.

!!!!!!З огляду на характер відображуваних фактів і явищ, частини мови поділяються І. К. Кучеренком на такі, щовідображають факти навколишньої дійсності, і такі, що відображають факти психічної діяльності людей. До першої групи належать іменник, прикметник, числівник, дієслово та прислівник, до другої — частки і сполучник.Науковці:П. Ф. Фортунатов та його учні вважали, що частини мови мають морфологічний характер і тому виділяти їх потрібно на основі морфологічних ознак. О. О. Шахматов розвивав поняттєву концепцію частин мови (слова, які позначають субстанції, відносив до іменників, слова зі значенням якості, властивості — до прикметників, а зі значенням дії чи стану — до дієслів тощо).О. О. Потебня та І. І. Мєщанинов підтримували синтаксичну концепцію. Л. В. Щерба вважав за потрібне враховувати всі три ознаки. Саме на щербівській концепції й базуються сучасні теорії частин мови і, відповідно, практика віднесення слів до певної частини мови.

Наприклад, за лексичним значенням слова ходіння і ходити слід було б вважати дієсловами, бо вони називають дію. Але відносити їх до одного лексико-граматичного класу слів не можна, оскільки з погляду морфологічного слову ходіння властиве відмінювання, лексемі ходити — дієвідмінювання. Тому перше з них вважається іменником, друге — дієсловом. Крім цього, іменник і дієслово володіють відмінними словотворчими засобами і словотвірними моделями для поповнення лексики даною частиною мови.

Якщо розглядати поза реченням слово найтепліше, що передає збільшену міру якості у формі найвищого ступеня, то його можна сприймати і як прикметник, і як прислівник. -Щоб провести частиномовну межу між ними, необхідний контекст, у яколгу б чітко окреслилися синтаксичні зв'язки цих форм з іншими словами.

До класу займенників і числівників належать різнорідні за морфологічними і синтаксичними ознаками лексичні одиниці (пор. я, ти, хто, що, хтось, ніхто і мій, такий, наш, цей, той, якийсь тощо; п'ять, десять, багато, мало, двоє, десятеро, дві третіх і перший, десятий тощо). Невипадково в лінгвістичних працях виділяють займенники-іменники, займенники-прикметники, займенники-числівники, займенники-прислівники, числівники-іменники та числівники-прикметники.

В кожній мові – по різному.

 

***

Питання № 43.Актуальне членування речення

Теорія акт.член.реч. виникла на основі розрізнення формально-граматичного і логічного змісту речення. Ідея сформована чеським мовозн. В.Матезіусом. відзначають, що в кожному акті спілкування, кожен член речення може, з психологічної точки зору може бути підметом/присудком/зв’язуючим членом/частиною одного з цих членів. Логічний наголос або порядок слів виділяє логічний предикат (прик.- я буду читати; я буду читати; я буду читати) вони різняться наявною актуал.інфо. При акт.членув. виділяють дві основні част.: основа (або тема висловлювання, те що відоме), ядро (або рема, нове або найважливіше). Акт.членув.реч. може збігатися з граматичним його членув. на групу підмета і присудка (пр.- Студент-першокурсник/швидко отримав залік). Акт.член. здійснюється не лише лінійною організацією речення, а й за допом. просодичних величин або окремих семантем (пр. – слово ‘навіть’ виділяє рему Навіть Іван прочитав сьогодні повість)

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти