ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Граматичне значення. Граматичні категорії слів.

Граматичне значення. Граматичні категорії слів.

Граматичним значенням- називається таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Наприклад, кількісну характеристику між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині граматичної категорії числа, якісна — виражається чоловічим, жіночим та середнім родом у граматичній категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження в граматичних значеннях відмінка. Напр.: Заспівали пісню — у дієслові заспівали закінчення та формотворчий суфікс -л- виявляють граматичні значення множини, минулого часу, дійсного способу, а префікс за- вказує на доконаний вид. У слові пісню закінчення виражає знахідний відмінок однини іменника жіночого роду. Граматичні значення таких категорій, як стан, перехідність / неперехідність тощо, у дієслова визначаються за допомогою семантичних засобів.

Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія — одне з найабстрактніших понять. Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, засобами вираження яких є граматичні форми.

Граматичні категорії — це найбільш узагальнені поняття, які об'єднують однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Так, однина і множина становлять категорію числа, недоконаний і доконаний вид — категорію виду, дійсний, умовний і наказовий способи — категорію способ.і.тд.

Граматичні категорії своїм обсягом не однакові. Категорія числа охоплює багато частин мови (іменник, прикметник, займенник, дієслово), так само й роду, а категорії часу, способу властиві тільки дієсловам, що пояснюється самим виявом предметів і явищ. Роль їхня також різна. Є граматичні категорії морфологічні (числа, роду, відмінка, часу, стану, способу, виду, особи) і синтаксичні.

Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови.

Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови.

Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.

Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, наука") - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень.

До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що морфологія - це граматика слова.

Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення.

Іншими словами, синтаксис - це граматика зв'язного мовлення.

Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією (англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфологія відходить на задній план, а для китайської, в'єтнамської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо там її (морфології) немає.

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio "відведення води з ріки", а згодом "утворення нових слів від наявного кореня"), займає проміжне місце між лексикологією і граматикою.

У структурі мови граматиці належить центральне місце, а фонетиці й лексиці - периферійне. Фонетика - це матеріальна периферія, а лексика - смислова. Оскільки граматика має узагальнюючий характер, то в ній найяскравіше виявляються найбільш суттєві риси структури мови, а це ще одне свідчення належності граматики до центральної частини, ядра мови.

Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й лексика. Слово будинок позначає будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, матеріалу, з якого він побудований тощо, а слово людина позначає будь-якого homo sapiens (кожну окрему людину і всіх). Однак граматична абстракція є значно вищою від лексичної, так що факти лексичної абстракції здаються конкретними порівняно з граматичною абстракцією. Наприклад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики - різні одиниці, а для граматики - одне й те ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини.

Основні одиниці граматики - морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису. Правда, є й інші погляди щодо цього. Дехто вважає, що їх значно більше й серед них називає слово, словоформу, словосполучення, просте речення, складне речення, надфразну єдність і навіть текст. Однак таке розуміння основних одиниць морфології та синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен мати тільки одну основну одиницю.

Хоч у граматиці певною мірою використовують суто формальний, технічний опис будови мови, проте головною її метою є виявлення значень, що стоять за мовними структурами. Таким чином, основними для граматики е проблеми граматичної семантики (граматичних значень).

Граматичне значення.

Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження.

Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев'яний - значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти - значення процесуальності; дороги, книжки, стола, вікна, олії, бензину - значення родового відмінка; читав, думала, кричало, любили - значення минулого часу і т.д.

Крім тут згаданих, можна ще назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб'єкта, об'єкта та ін.

Як бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного:

1. Відношенням до слова і будови мови.

Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). Оскільки граматичне значення характерне для багатьох слів, конструкцій тощо, то воно е значно частотнішим від лексичного. Якщо підрахувати, скільки разів трапляються слова людина чи робити на 100 сторінках якогось тексту і скільки там словоформ у родовому відмінку, то виявиться, що названих слів там може і не бути, а форма родового відмінка буде чи не в кожному реченні, а то й декілька в одному реченні.

2. Характером узагальнення.

Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення - з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення. Саме тому на відміну від лексичних значень, кількість яких є неосяжною, граматичні значення кількісно обмежені й строго фіксовані.

3. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності.

Якщо лексичне значення співвідноситься з об'єктивною дійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом. Чому, наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка е тим же лісом, жіночого роду, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Якби граматичне значення завжди співвідносилось із позамовною дійсністю, то слова-відповідники в різних мовах мали б одні й ті самі граматичні значення, однак цього немає навіть у близькоспоріднених мовах. Наприклад, укр. степ, мо зіль, біль, Сибір є іменниками чоловічого роду, а рос. степь, мозоль, боль, Сибирь - жіночого роду; укр. артист, дантист, оркестр - чоловічого роду, а драма - жіночого роду, тоді як польськ. artusta, dentusta, orkestra - жіночого роду, чоловічого роду; укр. дівча середнього роду, а рос. девочка жіночого роду.

4. Способом вираження.

Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність граматичного значення в мові можна говорити лише в тому випадку, коли воно формально виражене в мові. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса -ува- (пописувати, посвистувати), а значення давального відмінка іменників - закінченнями -у (-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне граматичне значення може виражатися різними формальними показниками і, навпаки, різні граматичні значення - одним граматичним показником (сестра - називний відмінок однини, брата - родовий відмінок однини, жнива - називний відмінок множини), однак список морфем для вираження певного граматичного значення е строго фіксованим. Ця ознака граматичного значення настільки важлива, що дехто з мовознавців бере її за основу його визначення: граматичне значення - значення, яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами.

Граматичні значення бувають трьох типів:дериваційні, реляційні й модальні.

Дериваційні значення - це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними.

Реляційні значення (від лат. relatio "відношення") є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін.

Модальні значення виражають відношення людини до висловленої думки і до об'єктивного світу - ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.

Граматична категорія.

Граматична категорія - це протиставлення всіх однорідних граматичних значень, які висловлюються граматичними формальними засобами. Це якісно інша одиниця граматичного аналізу в порівнянні з граматичними значеннями і граматичними формальними засобами, оскільки: 1) категорія - двуплановое явище, це діалектична єдність граматичної семантики і формальних засобів її вираження; 2) у рамках категорій граматичні значення (і граматичні формальні засоби) вивчаються не ізольовано, а в протиставленні всім іншим однорідним граматичним значенням (і всім існуючим в мові формальним засобів вираження цих значень). Наприклад, категорію дієслівного виду становлять однорідні значення доконаного й недоконаного виду; категорію особи складають однорідні значення 1-3-го л.

При аналізі граматичних категорій особливо важливо враховувати-вать єдність смислового та формального планів: якщо якийсь план відсутній, то не можна вважати дане явище категорією. Наприклад, немає підстав вважати морфологічної категорією протиставлення власних назв загальним, оскільки це протиставлення не знаходить послідовного формального вираження. Не є категорією і протиставлення дієслівних дієвідмін - але вже з іншої причини: чіткі формальні показники (закінчення) I-II дієвідмін не служать для вираження якихось смислових відмінностей між дієсловами різних дієвідмін.

Граматичні категорії бувають морфологічними (лексико-граматичними і словозмінних) і синтаксичними.

Лексико-граматичні категорії знаходять своє вираження в протиставленні слів за їх граматичним властивостями. На цій підставі весь словниковий склад мови можна розбити на граматичні класи (тому лексико-граматичні категорії називаються також класифікаційними). Лексико-граматичними є, наприклад, категорії роду і одухотвореності ~ бездушності імен іменників.

Словозмінної категорії виражаються в протиставленні різних словоформ одного слова. Наприклад, категорія особи дієслова є словозмінних, так як для її виявлення досить порівняти різні форми одного й того ж дієслова: йду, йдеш, йде.

Основний морфологічної категорією є категорія частин мови. Всі інші категорії виділяються в рамках частин мови і є приватними категоріями по відношенню до частин мови.

Частини мови

Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Класифікація

В українській мові виділяються десять частин мови; 6 самостійних, 3 – службових і вигук:

  • самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини)
    • іменник — хто? що? Змінювана за відмінками.
    • прикметник — який? чий? Змінювана за відмінками.
    • числівник — скільки? котрий? Змінювана за відмінками.
    • займенник — хто? що? який? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками.
    • дієслово — що робити? що зробити? Змінювана за особами.
    • прислівник— де? коли? чому? як? Незмінювана.
  • службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними
    • сполучник
    • прийменник
    • частка;
  • Окремо стоїть вигук.

П’ять частин мови об’єднують змінювані слова (ті, що відмінюються і дієвідмінюються) – це іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови є класами незмінюваних слів.

Частини мови, слова яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник

 

 

Поділ слів на частини мови.

Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями і засобами словотворення. Тризначний критерій включає в себе лексичні, граматичні та словотворчі ознаки, наприклад: господар — господарювати— господарський, господарчий — по-господарському (-и). Ці критерії не охоплюють повністю прикметника та числівника, службових слів.

Віддавна, ще з часів античної Греції, серед частин мови центральне місце відводиться іменникові та дієслову. «За семантичною окресленістю, центральними формально-синтаксичними позиціями в реченні, а також розвиненою сукупністю морфологічних категорій і парадигм,— пише І.Р.Вихованець,— дієслову й іменникові належить центральне місце в граматичній структурі української мови»1. Прикметник та прислівник вважаються периферійними частинами мови, а займенник, числівник виводяться за межі частин мови як словесно ущербні. Проте всі ці розряди слів у сучасному мовознавстві умовно називаються частинами мови, або повнозначним и словами. Прийменники, сполучники, частки і зв'язки позбавлені рис, якими володіють частини мови. Вони називаються службовими словами, або частками мови, які мають суто синтаксичне призначення й виступають аналітичними синтаксичними морфемами. Вони позбавлені самостійної номінативної функції. Лексичне і граматичне значення у них не розрізняється. Будь-які відношення частки мови виражати не можуть самі по собі, а лише у зв'язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями: брат і сестра, хоч би не запізнитися, були задоволені. Окремо виділяється вигук: він не належить ні до слів, ні до морфем, а відноситься до всього речення. Отже, класифікація слів на частини мови, частки мови та вигуки розглядається на фоні морфеми, повнозначного слова і речення.

Модальні слова і зв'язки вивчаються в синтаксисі, а категорія стану — в прислівнику як окрема група, враховується взаємоперехід від однієї частини мови чи частки мови до іншої. Значення перехідних явищ у сучасній українській мові полягає в тому, що вони роблять мову гнучкішою, багатшою, адже за допомогою таких переходів утворюються граматичні омоніми (омоформи), які сприяють збагаченню лексичного запасу мови. Найпоширенішими є перехідні явища серед частин мови, а саме: перехід прикметників в іменники (субстантивація), дієприкметників у прикметники (ад'єктивація), різних форм іменників у прислівники (адвербіалізація). Повнозначні слова (частини мови) переходять у частки мови (службові слова): у прийменники — прислівники та іменники (препозиціоналізація), у
сполучники — займенники та прислівники (кон'юнкціоналізація) тощо. Перехід може бути повним і неповним. Наприклад, повністю субстантивувалися прізвища і географічні назви: Пісковий, Лісовий, Ніжин, Харків, такі слова, як пальне, дядина, ланкова, — прикметникового походження. Інші ж в одній ситуації виступають як прикметники (посівна кампанія), в другій — як іменники (рання посівна). Так само неповністю адвербіалізувалися іменники в таких випадках: приїхали весною і повіяло весною, збігли з гори і долинуло згори. Неповна адвербіалізація спостерігається і в прислівникових сполученнях на смерть, на світанку, на щастя, у вічі, до загину, без пуття, під вечір. При переході діють синтаксичні, морфологічні й семантичні чинники. Найвищим ступенем вважається семантичний, який завершує перехід слів з однієї частини мови в іншу.

 

 

Граматичне значення. Граматичні категорії слів.

Граматичним значенням- називається таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Наприклад, кількісну характеристику між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині граматичної категорії числа, якісна — виражається чоловічим, жіночим та середнім родом у граматичній категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження в граматичних значеннях відмінка. Напр.: Заспівали пісню — у дієслові заспівали закінчення та формотворчий суфікс -л- виявляють граматичні значення множини, минулого часу, дійсного способу, а префікс за- вказує на доконаний вид. У слові пісню закінчення виражає знахідний відмінок однини іменника жіночого роду. Граматичні значення таких категорій, як стан, перехідність / неперехідність тощо, у дієслова визначаються за допомогою семантичних засобів.

Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія — одне з найабстрактніших понять. Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, засобами вираження яких є граматичні форми.

Граматичні категорії — це найбільш узагальнені поняття, які об'єднують однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Так, однина і множина становлять категорію числа, недоконаний і доконаний вид — категорію виду, дійсний, умовний і наказовий способи — категорію способ.і.тд.

Граматичні категорії своїм обсягом не однакові. Категорія числа охоплює багато частин мови (іменник, прикметник, займенник, дієслово), так само й роду, а категорії часу, способу властиві тільки дієсловам, що пояснюється самим виявом предметів і явищ. Роль їхня також різна. Є граматичні категорії морфологічні (числа, роду, відмінка, часу, стану, способу, виду, особи) і синтаксичні.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти