ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття частини мови. Критерії виділення частин мови.

Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності.

Семантичний критерій - критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Ця закономірність дає змогу говорити про загальне значення предметності в іменнику як частині мови, поширюючи цю семантичну характеристику й на іменники, які позначають якість, дію, стан тощо.

Формально-граматичний (морфологічний) критерій- критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику - категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників) роду, числа та відмінка, дієслову - категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо.

Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (пор.: тихий спів, але не тихий співати). При цьому важливий не тільки набір синтаксичних функцій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної частини мови. Так, в українській мові і іменник, і дієслово можуть виконувати функцію підмета (Хлопчик читає. Лиш боротись - значить жить) і функцію присудка (Батько - лікар. Сонце світить).

Словотвірний критерій - критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові іменниковими є суфікси -ship (friendship "дружба", kinship, relationship "споріднений"), -ment (movement "pyx", nourishment "харчування", statement "висловлювання, твердження") та ін.

Частини мови в різних мовах. Суть основних частин мови.

Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки.

Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови. Якщо основні частини мови - ім'я та дієслово - виділяють в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикметники, а також прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і дієслово, як, наприклад, в індіанській мові йума.

В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення так званих "зображувальних слів", тобто таких, які імітують звук або є "образними", як окрему частину мови.

Ускладнюють класифікацію слів за частинами мови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови. У тюркських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід іменників у прикметники та прислівники і навпаки має масовий характер.

 

Морфологічна будова мови як система підсистем (мікросистем).

У морфологічну структуру мови в її широкому розумінні входять парадигми відмінюваних частин мови (іменників, прикметників, займенників, числівників і дієслів) та морфемна структура усіх частин мови, тобто всіх класів слів, як змінних, так і незмінних.

Кожна відмінювана частина мови має свої характерні парадигматичні мікросистеми, які створюють систему парадигм даної частини мови. Отже, існують окремі системи парадигм іменників, прикметників, займенників, числівників та дієслів, що в своїй сукупності складають загальну морфологічну парадигматичну систему мови. У кожну парадигму входить не лише система флексій (закінчень), а й певна кількість варіантів основ, які сполучаються з одними й тими ж флексіями.

 

Поділ слів на частини мови.

Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями і засобами словотворення. Тризначний критерій включає в себе лексичні, граматичні та словотворчі ознаки, наприклад: господар — господарювати— господарський, господарчий — по-господарському (-и). Ці критерії не охоплюють повністю прикметника та числівника, службових слів.

Віддавна, ще з часів античної Греції, серед частин мови центральне місце відводиться іменникові та дієслову. «За семантичною окресленістю, центральними формально-синтаксичними позиціями в реченні, а також розвиненою сукупністю морфологічних категорій і парадигм,— пише І.Р.Вихованець,— дієслову й іменникові належить центральне місце в граматичній структурі української мови»1. Прикметник та прислівник вважаються периферійними частинами мови, а займенник, числівник виводяться за межі частин мови як словесно ущербні. Проте всі ці розряди слів у сучасному мовознавстві умовно називаються частинами мови, або повнозначним и словами. Прийменники, сполучники, частки і зв'язки позбавлені рис, якими володіють частини мови. Вони називаються службовими словами, або частками мови, які мають суто синтаксичне призначення й виступають аналітичними синтаксичними морфемами. Вони позбавлені самостійної номінативної функції. Лексичне і граматичне значення у них не розрізняється. Будь-які відношення частки мови виражати не можуть самі по собі, а лише у зв'язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями: брат і сестра, хоч би не запізнитися, були задоволені. Окремо виділяється вигук: він не належить ні до слів, ні до морфем, а відноситься до всього речення. Отже, класифікація слів на частини мови, частки мови та вигуки розглядається на фоні морфеми, повнозначного слова і речення.

Модальні слова і зв'язки вивчаються в синтаксисі, а категорія стану — в прислівнику як окрема група, враховується взаємоперехід від однієї частини мови чи частки мови до іншої. Значення перехідних явищ у сучасній українській мові полягає в тому, що вони роблять мову гнучкішою, багатшою, адже за допомогою таких переходів утворюються граматичні омоніми (омоформи), які сприяють збагаченню лексичного запасу мови. Найпоширенішими є перехідні явища серед частин мови, а саме: перехід прикметників в іменники (субстантивація), дієприкметників у прикметники (ад'єктивація), різних форм іменників у прислівники (адвербіалізація). Повнозначні слова (частини мови) переходять у частки мови (службові слова): у прийменники — прислівники та іменники (препозиціоналізація), у
сполучники — займенники та прислівники (кон'юнкціоналізація) тощо. Перехід може бути повним і неповним. Наприклад, повністю субстантивувалися прізвища і географічні назви: Пісковий, Лісовий, Ніжин, Харків, такі слова, як пальне, дядина, ланкова, — прикметникового походження. Інші ж в одній ситуації виступають як прикметники (посівна кампанія), в другій — як іменники (рання посівна). Так само неповністю адвербіалізувалися іменники в таких випадках: приїхали весною і повіяло весною, збігли з гори і долинуло згори. Неповна адвербіалізація спостерігається і в прислівникових сполученнях на смерть, на світанку, на щастя, у вічі, до загину, без пуття, під вечір. При переході діють синтаксичні, морфологічні й семантичні чинники. Найвищим ступенем вважається семантичний, який завершує перехід слів з однієї частини мови в іншу.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти