ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття та об’єктивна зумовленість системи фінансового права. Типи доктринальних підходів.

Система фінансового права, якщо давати цій категорії найпростіше визначення, є саме фінансове право, узяте в його єдності й у поділі на підгалузі й правові інститути. Питання про систему фінансового права - це по суті питання про поділ фінансово-правових норм на групи і побудову їх у визначеному порядку. Будь-яка фінансово-правова норма діє не ізольовано, а тільки в системі фінансового права, безпосередньо перебуваючи в складі правового інституту, а через нього в визначених випадках - у складі галузі.
Перше, що витікає при розумінні системи фінансового права, - це система була «історично обумовлена» і складалась на протязі століть логічно, представляючи собою процес поступового виникнення й формування інститутів фінансового права. У період функціонування металевих грошей виникає і розвивається емісійне право, потім податкове й бюджетне, пізніше, наприкінці Середніх віків і на початку Нового часу, - банківське ( публічне* право. Логіка розвитку системи фінансового права свідчила про те, що кожний наступний розділ фінансового права базувався на попередньому; був більш складним по своїй природі й говорив про рух фінансово-правових явищ від простого до більш складного; давав більш об’ємне і повне уявлення про фінансове право; мав тенденцію до зближення з іншими розділами фінансового права й формуванню самостійної галузі права.

Правда, у Стародавньому Римі, у епоху XII таблиць, і в Середні віки, у епоху Руської Правди й Кароліни, право не було достатньо детально диференційоване на галузі й не знало таких найменувань, як "фінансове право", "емісійне право", "податкове право" і т.д., хоча беззаперечно відповідні групи норм діяли й здійснювали правове регулювання фінансових відносин у сфері публічного права. Тільки пізніше, у ХVІІ - ХІХ ст.ст., у період паперових грошей, які швидко знайшли своє застосування майже у всіх країнах світу й сприяли побудові системи фінансового права.

Радянський період. Головний напрям досліджень вчених юристів-фінансистів у 1918-1939 рр. було визначено розділом «Бюджетне право» першої Радянської Конституції. Тобто, найголовнішим, якщо не єдиним, інститутом фінансового права, який у перший період існування Радянської держави її по справжньому цікавив, був інститут бюджетного права, не випадково возведений в ранг конституційного регулювання.

Стосовно тлумачення поняття та змісту інституту бюджетного права усі вище зазначені автори продовжували залишатися на позиціях дореволюційної теорії фінансового права про нероздільне існування цього інституту з фінансовим інститутом бюджету, а тому окремо він не досліджувався. Тобто, наука про бюджет та наука бюджетного права також залишалися єдиним цілим.

У перші десятиріччя радянської влади в кількісному плані незрівнянно менше, в порівнянні з бюджетним правом, розроблялися питання загальної теорії фінансового права, особливо його системи, та правові аспекти його інших інститутів. З поміж інших інститутів публічних фінансів та фінансового права СРСР цього періоду найбільша увага, після бюджетного права, була приділена дослідженню податків, їх суспільної природи та субстанціональних якостей[5].

В радянський період найбільш поширеними були три правові концепції системи фінансового права: фондова, інституційна та посуб’єктна, які на даний момент мають вплив на розвиток підходів до системи фінансового права.

Фондова концепція системи фінансового права.

Ю.А. Ровинський, спираючись на досягнутий рівень, підняв радянську науку фінансового права на принципово вищий щабель, вперше розділивши її з наукою про фінанси. Він був по суті першим вченим юристом-фінансистом, хто спеціально виділив та почав досліджувати систему фінансового права, а не систему фінансів. Він по суті вважається батьком всіх трьох концепцій системи фінансового права. У класичному вигляді критерії системи радянського фінансового права та його предмету вперше були запропоновані та обґрунтовані Ю.А. Ровинським у 1940 р. в ході першої загальнодержавної дискусії щодо системи радянського соціалістичного права. У статті «Предмет радянського фінансового права» він, зокрема, писав: «Критерієм віднесення тієї чи іншої юридичної норми до фінансового права служить, на наш погляд, принцип встановлення державою кола чи сукупності таких юридичних норм, які забезпечують здійснення процесу планової акумуляції і розподілу державних грошових коштів за допомогою фінансової системи соціалістичної держави» [10].

Ровінський одним з перших почав ототожнювати систему фінансового права з різноманітними ланками державних ресурсів , тобто за основу ним було взято фондову концепцію системи фінансового права.

Звідси логічним та очікуваним є наступний висновок Ю.А. Ровинського: «Принцип планової акумуляції і планового розподілу державних коштів є в нашій концепції вирішальним і при встановленні внутрішньої системи… фінансового права СРСР»[12]. Він, зокрема, пише, що згідно Конституції СРСР 1936 року фінансова система СРСР складається з наступних інститутів: 1* бюджетної системи СРСР; 2*фінансів галузей народного господарства СРСР; 3*податкової системи СРСР; 4*державного кредиту і державної ощадної справи; 5*державного страхування СРСР; 6*банківської системи СРСР; 7*системи фінансового контролю СРСР[13].

Інституційна концепція системи фінансового права.

Розвиваючи свій підхід до розуміння системи фінансового права, Ю.А. Ровинський зазначає, що систематизація фінансово-правових норм пов’язана з їх класифікацією «у відповідності з видовими особливостями однорідних фінансових відносин»[14].

Більше того, обґрунтовуючи інституціональний поділ радянського фінансового права, Ю.А. Ровинський вступає у протиріччя сам із собою. Зокрема, він пише, що «побудова системи фінансового права за ознакою інститутів, що регулюють мобілізацію і витрачання державою грошових коштів, робить можливим виявити і таку найважливішу особливість радянського фінансового права, як наявність у цій галузі двох видів юридичних інститутів: а* єдині інститути, які охоплюють своїм регулюванням весь комплекс відносин, що належать фінансово-правовому впливу; б* змішані (комплексні інститути**, у яких даний комплекс фінансових відносин, в порядку послідовності їх виникнення, регулюються не тільки фінансовим правом, але й іншими галузями»[15]. Для виділення у радянському фінансовому праві єдиних інститутів Ю.А. Ровинський застосував критерій видових особливостей однорідних фінансових відносин, інакше кажучи, критерій наявності у фінансовій системі держави відповідного фінансового інституту. Для ілюстрації та підтвердження у фінансовому праві єдиних фінансово-правових інститутів він частіше всього називав групу норм бюджетного права.

Що ж до критерію виділення Ю.А. Ровинським змішаних (комплексних* фінансово-правових інститутів, він робить не логічний відступ від запропонованого ним же принципу формування системи радянського фінансового права на базі системи радянських публічних фінансів та у згадуваній уже його монографії пише: «… включення будь-якого змішаного інституту не лише в систему фінансового права, але й іншої галузі є наслідком того, що один і той женормативний актзавжди є спільним джерелом права для цих галузей. Отже, для виділення змішаних (комплексних* фінансово-правових інститутів Ю.А. Ровинський застосував критерій джерела фінансово-правових норм (зовнішньої форми права*, чим припустився грубої методологічної похибки з позицій теорії систем та системного аналізу – відійшов від спільного для усіх інститутів фінансового права критерію їх виділення.

Підхід Ю.А. Ровинського щодо критеріїв, механізмів та мотивів виділення фінансово-правових інститутів підтримав, збагатив та розвинув С.Д. Ципкін. У своїй спеціальній монографії, присвяченій аналізу даної проблеми, він послідовно провів ідею про те, що «наповнення» особливої частини фінансового права» «визначається економічним змістом даних відносин, фінансовою системою СРСР»[16]. Проте С.Д. Ципкін не був прихильником ототожнення фінансової системи із системою державних фондів грошових коштів, так і з системою органів, що здійснюють фінансову діяльність держави. Він, зокрема, резонно зауважував, що при розгляді даного питання нормотворцями та правокористувачами «у всіх випадках мова все-таки йде про фінансову систему як сукупність і взаємозв’язок саме фінансових (ширше – економічних* відносин», що правильність саме такого розуміння фінансової системи безспірна[17]. Зокрема, С.Д. Ципкін пише: «Фінансово-правовий інститут відрізняється від усієї галузі фінансового праваобсягомпредмету правового регулювання. Він регулює лише відносно відособлену частину взаємопов’язаних фінансових відносин, що об’єктивно склалася, у сфері планової акумуляції, розподілу і використання грошових коштів. Звідси і група норм, що утворюють фінансово-правовий інститут всередині галузі права, повинна відзначатися певною специфікою та складати стійку єдність»[18].

Підхід Р.Й.Халфіної до систематизації радянського фінансового права.

Методологічно альтернативним вищевикладеному підходу науки фінансового права до розуміння характеру взаємозв’язку державних фінансів і фінансового права та критеріїв виділення фінансово-правових інститутів був за своїми висхідними началами підхід, який на початку 50-х років ХХ століття запропонувала застосувати до систематизації фінансового права Р.Й. Халфіна. Адже масив фінансово-правових норм невпинно зростав і користуватися ним ставало дедалі важче.

Тому, на нашу думку, глибоко закономірною стала поява у 1952 р. віхової статті вченої юриста-цивіліста Р.Й. Халфіної «До питання про предмет і систему радянського фінансового права». У ній Р.Й. Халфіна, зокрема, резюмує: «В радянській юридичній літературі питання про систему радянського фінансового права ніким ще не досліджене…. У статті Ю.А. Ровинського… зазначається: «Принцип планової акумуляції і планового розподілу державних коштів за допомогою фінансової системи є … вирішальним і при встановленні внутрішньої системи науки фінансового права СРСР»[19]. Однак автор не розкриває свого твердження про застосування цього принципу і не вказує, чи є він єдиним при встановленні системи радянського фінансового права. Крім того, цілком справедливо захищаючи у своїй статті необхідність розробки питань фінансового права, автор при розробці його системи не враховує саме юридичних елементів. Як цілком резонно резюмує Р.Й. Халфіна, - «система радянського фінансового права будується авторами виключно за принципом відмінностей економічного змісту окремих груп суспільних відносин, що складають предмет фінансового права та відповідають системі науки про фінанси. Правові елементи при цьому майже не беруться до уваги»[20].

Ще менш задовільно, на думку Р.Й. Халфіної, яку ми поділяємо, вирішено це питання у підручнику «Фінансове право» для юридичних вузів, опублікованому в 1946 р. «Замість науково розробленої системи права, - пише Р.Й. Халфіна, - тут більш чи менш точно (з деякою перестановкою окремих розділів* відтворюється система курсу «Фінанси і кредит СРСР». Автори підручника пишуть: «У систему фінансового права СРСР входять юридичні норми, що встановлюють…»[21] і далі йде перерахування основних розділів науки про фінанси, яке, звичайно, в жодній мірі не спроможне замінити науково обґрунтованої системи галузі права»[22]. Причини цього зумовлені тісним зв’язком фінансового права з економікою. «Проте критерії економічного змісту норм і відносин у жодному випадку не повинні бути єдиними, - підкреслювала вона, - при встановленні системи радянського фінансового права. Радянське фінансове право є галуззю радянського соціалістичного права, - продовжує Р.Й. Халфіна, - і ігнорування юридичних особливостей охоплюваних ним норм у такому основному питанні, як питання про систему права, - було б непростимою вульгаризацією та підміною права економікою, відмовою від юридичних форм цих відносин. Тому поряд зі встановленням економічних критеріїв за змістом норм і відносин радянського фінансового права і використанням систематики науки про фінанси, - продовжує вона, - у питанні про систему радянського фінансового права необхідно виходити також з юридичних особливостей і правових принципів цієї галузі права. Тільки таке поєднання юридичних і економічних критеріїв може створити умови для встановлення наукової системи радянського фінансового права»[23].

Значним внеском у розвиток теорії фінансового права став висновок Р.Й. Халфіної про доцільність та необхідність поділу усіх фінансово-правових норм на Загальну та Особливу частини.Такий поділ необхідний, на її думку, для виявлення внутрішньої єдності галузі права та для її загальної правової характеристики. Зокрема, Р.Й. Халфіна запропонувала у Загальній частині фінансового права сконцентрувати правові принципи, що у тій чи іншій мірі властиві всім інститутам цієї галузі. На її думку, саме тут також повинна бути дана загальна характеристика норм, правовідносин, актів, органів, що діють у сфері фінансового права. «Таким чином, - робить висновок Р.Й. Халфіна, - Загальна частина повинна характеризувати усі правові особливості фінансового права як галузі радянського права»[24].

Р.Й. Халфіна ставила перед собою та усією радянською наукою фінансового права як головне. «Використовуючи дані економіки, науки про фінанси, спираючись на матеріали економічних досліджень, радянська наука фінансового права повинна дати теоретичний аналізправовоїспецифіки відносин, що виникають у сфері фінансової діяльності держави»[25].

Проте, останнє особливо яскраво та чітко проявилося у виборі Р.Й. Халфіною критеріїв для групування в інститути норм Спеціальної (Особливої* частини радянського фінансового права. При побудові Спеціальної частини системи радянського фінансового права, зазначає вона, повинні бути прийняті деякі інші підстави, тобто, критерії, ніж при побудові Загальної частини системи права, оскільки побудова Загальної частини мала своєю метою виявлення внутрішньої єдності радянського фінансового права як галузі радянського права і з’ясування його основних принципів. Спеціальна ж частина повинна встановити групи правовідносин та інститути радянського фінансового права.

«Це завдання, - наголошувала Р.Й. Халфіна, - може бути повністю виконаним лише у тому випадку, якщо в основу побудови Спеціальної частини буде покладено поряд з юридичними елементами й економічний зміст правовідносин»[26]. Проте на цьому загалом задовільному критерії Р.Й. Халфіна не зупиняється і робить вирішальний крок по шляху відмови від іманентних критеріїв систематизації права як самодостатнього об’єктивного явища. «При характеристиці окремих інститутів радянського фінансового права і їх науковій класифікації економічний зміст інститутів виступає на перший план і визначає їх правові особливості. Тому в основу побудови Спеціальної частини радянського фінансового права кладеться економічний зміст його основних інститутів, що визначає і їх правову форму. Це не є, звичайно, - нібито виправдовуючись, веде далі Р.Й. Халфіна, - єдиною підставою побудови Спеціальної частини. В окремих випадкахпри одному і тому ж економічному змісті належить виділяти окремі інститути у зв’язку з їх юридичною специфікою. Тим не менше вирішальними є відмінності в економічному змісті окремих інститутів радянського фінансового права»[27].

Посуб’єктна концепція системи фінансового права.

В 70-х роках ХХ ст. серед частини вчених-фінансистів відбулася трансформація розуміння поняття «фінансова система». Вони стали ототожнювати фінансову систему країни не з різноманітними ланками державних фінансових ресурсів (фондова теорія*, а з органами та установами, що здійснюють фінансову діяльність держави (суб’єктна теорія*. Так, у підручнику з фінансового права цього періоду Ю.А. Ровинський, що «фінансова система як сукупність державних органів і установце розгалужена сітка фінансових органів і кредитних установ, які здійснюють безпосереднє керівництво фінансовою діяльністю держави. Систему фінансових органів очолює союзно-республіканське міністерство фінансів СРСР»[29]. Тобто, у завершальний період творчого шляху він ототожнював поняття фінансової системи та системи фінансових органів, зводив перше до другого за змістом та логічним обсягом, що, на нашу думку, є методологічно хибним підходом.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти