ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Таємний договір українсько-русько-французської контрреволюції.

А руку до Антанти вже, дійсно, було простягнено. І ще з Київа простягнено. Але тут ще раз скажу, що ті чутки й відомости, які розпускалися руськими большевиками з приводу переговорів Директорії з Антантою, були або аґітаційним наклепом або результатом того, що самі большевики мали не зовсім точні інформації.

Наприклад, київський комітет руських комуністів перед Трудовим Конґресом видав відозву до робітників, в якій приводив немов би текст договору Директорії з представниками Антанти в Одесі.

Ось дослівний переклад цього цікавого (і, можливо, не зовсім неправдоподібного) документу.

"1. Директорія Української Народньої Республіки входить на федеративних основах в склад єдиної й неділимої Росії, яка відроджується.

2. Директорія У. Н. Р. складає коаліційний уряд, котрому й передає всі свої права.

3. Українська Народня Республіка обов'язуеться всіма силами боротись проти большевиків, що находяться в межах Республіки.

4. У. Н. Р. віддав до роспорядимости спеціально складеного штабу всі війська для наступної акції проти большевиків Великоросії.

5. Всі озброєні відділи республіканського війська мусять бути об'єднані, й підлеглі загальній орґанізації.

6. В оперативному відношенню республіканське військо підлягає спеціальним штабам.

7. Оперативний штаб формується в слідуючому складі: 1. голови союзного командування- ґен. Д'Ансельма; 2. одного представника добровольчої армії-ґен. Гришина-Алмазова й 3. одного представника польських леґіонерів - полк. Дзеваницького.

8. До вишеозначеного штабу входить представник Українських Республіканських військ - начальник штабу ґен. Матвіїв.

9. В місцях, занятих республіканським військом, допускається безборонне формування добровольчої армії.

10. Всі "заложники" і ті, що бились в одрядах добровольчої армії офіцери, юнкери, козаки т. ин. негайно увільняються з правом безборонно переїхати, куди вони побажають.

11. Осадний корпус отамана Янієва, що блокує Одесу, негайно одсуває свої виділи до ст. Роздільна ю. з. ж. д.

12. У. Н. Р. вживає енерґійних заходів до недопущення Трудового Конґресу.

13. У. Н. Р. зобов'язується не допустити на її теріторії совітів робітничих, салдатських і селянських депутатів.

14. Союзне командування буде всіма засобами підтримувати У. Н. Р. в її боротьбі з большевиками постачанням бойових приладів.

Вище зазначений договір повинен бути контрасиґнований Директорією У. Н. Р.

Підписали: ґенерал Д'Ансельм, ґен. Боріус, кап. Ланжерон, адм. Балле, ґен. Гришин-Алмазов, контр-адм. Ненюков, полк. Антонович, полк. Дзеваницький, ґен. Греков, ґен. Матвіїв; секретарі: Серкаль, ґен. Пільц".

Розуміється, цей "договір" для всякого хоч трошки політично-грамотного чоловіка був просто смішним абсурдом. Яка б "контрреволюційна" не була би Директорія, вона не могла би заключити такого самоубийчого договору.

І Директорія, натурально, з обуренням і зневагою одкинула цей наклеп.

Але тепер, коли в більшому світлі виявляється справжня фізіономія отаманських діячів, коли уважніще придивитись до підписів, які стоять на цьому договорі з українського боку (ґен. Греків і ґен. Матвіїв), коли пригадати все непевне, підозріле поводження Грекова в Київі, його чудну, майже провокаційну отвертість на Трудовому Конґресі що-до нашого військового стану, його залякування силами большевиків, коли прослідкувати всю його дальшу контрреволюційну й єдинонеділимівську діяльність; коли далі мати на увазі, що ґенерал Матвієв був цілком виразний руський чорносотенець і виявив себе згодом явним денікінцем; коли все це взяти на увагу, то являється питання: а чи не було, справді, такого (тільки таємного навіть від українців) договору між цими представниками української влади й французсько-руськими ґенералами?

А коли пригадати собі, що в дальших переговорах з представниками союзного командування з приводу купівлі в його зброї й амуніції з боку французських ґенералів як раз деякі з цих пунктів виразно, майже в цих самих виразах виставлялися, то реальність такого договору стає вже більш і більш можливою.

І, нарешті, коли прослідити з самого початку до кінця на протязі майже одинадцяти місяців усе відношення Антанти до українського питання, то хіба цей договір в основах своїх не є тою програмою, якою керувались Антанта й особливо Франція в своєму відношенню до української державности?

Нема особливої потреби докопуватись, де саме вироблялося цю програму: чи спочатку в Парижі, а потім прислано до Одеси "на предметъ исполненія", чи одесько-букарестські майстрі й "знавці орієнтальних відносин" змадикували її й послали на "предметъ, утвержденія и одобренія" до Парижу. Важно те, що вона, іменно ця програма, в формі цього договору, систематично, настійно й послідовно переводилася в життя як в Одесі й Букаресті, так і в Парижі.

І коли цей договір було, дійсно, заключено й підписано Грековим і Матвієвим, то треба признати, що руська реакція досить ловко вміє добиватись своєї мети: всадити своїх аґентів у ворожий табор, вивідувати все до найменьчих подробиць і руками цих аґентів зсередини пхати собі в пащу, - це доказує велику майстерність у провокаційно-шпикунських справах.

Але це ж саме доказує одночасно, що такий фокус можна проробити тільки там, де нема ніякого контролю й відповідальности аґентів влади. Коли б отаманщина не була така самовласна, безконтрольна, коли б вона займалася своїм ділом, а політичні справи велися би революційним колективом, коли б з самого початку отаманщина згодилась на введення в армії інстітуту політичного контролю (комісарів), то, розуміється, ні отаман Греків, ні отаман Матвієв не могли би бути корисними руській реакції, яко її аґенти серед нас.

2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!

І яка послідовність, планомірність у виконанню наміченої програми.

В першому пункті стоїть відновлення "єдиної, неділимої". Це, розуміється, нам поки що не пропонувалось, це був основний постулят, конечна мета, для здійснення якої мали служити дальші пункти. Але от другим пунктом уже є: скасування Директорії, сформування коаліційного кабінету й передача йому всієї влади.

"Коаліційний" кабінет це значило одмову від усієї соціально-політичної програми Директорії, "законне", так сказати би, заведення реакції, (бо отаманщина хоч і заводила її, але хаотично, не сістематично, з несподіваними вибриками проти буржуазії).

От цей пункт "таємного договору" і був першим пунктом у тих умовах, які офіціально виставлялись Директорії союзним командуванням, ("ідеолоґом" якого був франц. полковник Фрейденберґ, начальник штаба д'Ансельма).

Слідуючими "явними" пунктами були вимоги контролю над фінансами України, управління всіми залізницями, командування українськими військами, вільне формування добровольців, ще деякі дрібні вимоги й, нарешті, визволення арештованих гетьмансько-німецьких міністрів. (Ці пункти як раз припадають до пунктів "таємних").

І це все за... декільки танків і гармат. І цього домагались ті самі "вільнолюбні, демократи, благородні" французи, які так кричали про німців, коли ті прийшли на Україну й заводили там реакцію. Це робили ті, які в вільсоновських 14 пунктах так по "лицарськи", так гаряче виступали борцями за "справедливість, демократію, за самоозначення народів, за святі ідеали всієї людськости".

А тон який? Треба признати, що брутальні німецькі ґенерали в порівнанню з цими "лицарями" були ідеалом коректности й джентельменства. І це ж ті самі французи, які так розсипались перед нами своїми улесливими компліментами за часів Ґенерального Секретаріату, які "однині були в офіціальних відносинах з Україною", які так ласкавенько, так солоденько заглядали нам в очі, благаючи тримати фронт проти німців.

Тепер французський імперіаліст почував свою силу, тепер він не потребував заглядати в очі, тепер він був переможцем. І як легко зникла вся його чисто французька улесливість, як легко вона замінилась салдафонською брутальностю, нахабством, безсоромностю.

Знаючи, що нещасна українська демократія всякими жертвами готова боронити своє національне істнування й свою державність, знаючи, що ця бідна демократія инчої державности, як визнаної імперіалістами, державности "як у людей", не розуміє; знаючи, що сій національности й державности загрожує з півночи пятаковщина; ці "лицарі", ці міжнародні бандити й експропріатори, користуючись розтерянностю, одчаєм і безсиллям української демократії, отверто й цінично хапали її за горло, й кричали: руки вгору! не рухатись! Оддавай усе, що маєш: гроші, одежу, честь, душу й життя.

І то ультимативно: в 24 години. Коли Директорія не дасть відповіді через 24 години, переговори зриваються.

3. "Вигнать, як собак!"

Крім того: Голову Директорії Б. Винниченка й Голову Ради Народніх Міністрів В. Чеховського "вигнать, як собак!" (сhаsser соmme les chiens), бо вони - большевики. С. Петлюру усунути, бо він - бандит. Це - дословні вирази полковника Фрейденберґа, які він тоном п'яного й лютого унтер-офіцера кинув у лице українській делеґації: соціальдемократу, члену Трудового Конґресу Т. Мазепі, соціалісту-революціонеру, члену Трудового Конґресу С. Бачинському, міністру військових справ Грекову, міністру торгу й промисловости С. Остапенкові.

Вони, розуміється, обурились, плюнули в лице цьому "джентельменові" й тим кінчились усі переговори?

Ні, українські "соціалісти" навіть не обізвались, не спинили, боязко й мовчки вислухали, а після перерви, обдумавши, що все ж таки якось воно ніби ніяково, що так говориться про їхню "Верховну Владу", рішили "дуже коректно" зробити увагу п. Фрейденберґові. Тоді полковник Фрейденберґ роз'яснив їм, що він не особи мав на увазі, а той ідейний напрям, який вони представляли; він хотів "вигнать, як собак" усі ті постанови й ідеї, які виносились тими самими партіями, що були представлені оцими делеґатами; він хотів образити й плюнути в лице не особам, а українській революції. От чого він хотів.

Делеґати цим роз'ясненням задовольнились і провадили далі переговори.1

Бідна хуторянка, вона від отаманщини, пятаковщини, від власної безпорадности й природного трепету перед паном загубила останню крихотку своєї гідности й "революційности".

І як безпорадно, жалюгідно зашомотілись усі "соціалістичні" партії, коли ці нахабні вимоги французських офіцерів було передано їм на обговорення. Та ще ж ультимативно: 24 години й годі. Де ділась звичайна ледача повільність, безкрайна балакучість. В один день усі партії прислали Директорії свої постанови.

Розуміється, "революційна" демократія в цих постановах прінціпіально цілком одкидала пропозіції антантських представників.

Як чудесний зразок цих постанов, я приведу виривок з резолюції (7-го лютого) партії укр. с. р-ів:

"...Центральний Комітет У. П. С. Р. центральної течії, визнаючи неможливим і недопустимим усяке втручання чужоземних сил у внутрішні справи Укр. Республіки й всілякі союзи Українського Уряду з чужоземними імперіалістами, визнаючи неможливим покликання чужоземних військ на Україну, що веде за собою окупацію України й неминучу реакцію та загрожує знищенням усіх національних і соціально-політичних здобутків української революції, постановив:

(Звичайно, з обуренням одкинути пропозіції "чужоземного імперіалізму"? Ні, инче:)

Правительство Укр. Нар. Республіки може вести переговори й вступати в згоду лише з тими представниками держав, які мають на те відповідні уповноваження від своїх урядів".

А потім уже вступати в згоду на умовах визнання укр. держави, невтручання в внутрішні справи й т. д.

Словом, майже всі партії (за виїмком самостійників) на словах, у резолюціях рішуче одкинули зроблені пропозіції. Ніхто, мовляв, не має права вмішуватись у внутрішні, наші справи, а зміни в Директорії цілком недопустимі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти