ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мезолітичні могильники Надпоріжжя.

Мезолітичні могильники України— колективні поховання поблизу сіл Волоське

та Василівка, на березі Дніпра, у Надпоріжжі. Відкриті О. В. Бодянським, розкопувалися В. М. Даниленком, Д. Я. Телегіним, А. Д. Столяром. Волоський могильник складався з 19 скорчених поховань, датованих фінальним палеолітом.

На ранньомезолітичному могильнику Василівка І розкопано 24скорчених, а на пізньомезолітичному Василівка III— 34 скорчених і сім випростаних кістяків (рис. 25). Деякі з похованих, серед яких переважали чоловіки, були вбиті метальною зброєю з наконечниками, оснащеними мікровістрями з притупленим краєм. Антропологічні матеріали могильників демонструють зміну грацильного населення середземноморського антропологічного типу (Волоське) масивнішим протоєвропеоїдним (Василівка І, III), а пізніше масивними північними європеоїдами вовнизького типу. Два мезолітичні поховання досліджено в печерах Криму: чоловіка — у Фатьмі-Кобі та парне поховання чоловіка й жінки — в Мурзак-Кобі.

У мезоліті поглибилася етнічна диференціація людства, переконливим свідченням чого була поява численних археологічних культур на мезолітичній карті Європи. Лише на території України відомі пам'ятки близько десятка культур мезоліту (рис. 24), які поділяються на ранньомезолітичні (VIII,VII) тис. до н. є.) та пізньомезолітичні (VII, VI тис. до н. е.). Кожній із них властивий своєрідний набір стандартизованих мікролітичних наконечників стріл, значна частина яких мала геометричну форму різноманітних трапецій,

сегментів, трикутників тощо (рис. 21). Як і у фінальному палеоліті, культури належали до двох різних культурних провінцій — північної балтійської та південної надчорноморської. Серед культур південної групи мезоліту України, пов'язаної зі степовим Надчорномор'ям та Середземномор'ям, виділимо кукрецьку, гребениківську, донецьку, шпанську та мурзак-кобинську.

 

12.Загальна характеристика неоліту. „Неолітична революція”, головні технологічні досягнення.

Неоліт — епоха зародження та поширення відтворювального господарства і (землеробство, скотарство), археологічним критерієм якої є найдавніший глиняний посуд. Перехід до відтворювального господарства спричинив радикальні зміни в історії людства, за що дістав назву неолітичної революції. Ця важлива подія ділить історію на дві великі епохи — привласнювального і відтворювального господарства. За первісної доби зростання чисельності населення на Землі стримували природні чинники, й насамперед обмежені продовольчі ресурси. Оволодіння незалежними від природи, ефективними способами здобування харчових продуктів зменшило дію природних чинників, що обмежували чисельність населення і призвело до зростання людської популяції в геометричній прогресії. Внаслідок неолітичної революції протягом останніх 5—7 тис. років населення планети зросло більш як у 1000 разів.

Відтворювальне господарство зародилося близько 10 тис. років тому на Близькому Сході. В Європу (в тому числі в Україну) його носії потрапили з Малої Азії через Балканський півострів. Однак процесові неолітизації переду­вали суттєві природно-кліматичні зміни.

Зони землеробських та мисливсько-рибальських неолітичних археологічних культур України.

Таким чином, близько 5 тис. років до н. е. в Європі існували два паралельні первісні світи. Південь континенту заселили з Балкано-Дунайського регіону неолітичні землероби та скотарі. В лісах півночі мешкали мезолітичні автохтони—мисливці та рибалки. Внаслідок поширення кризи мисливського господарства на лісову північ автохтони-мисливці запозичили неолітичні новації у більш розвинених південних сусідів. Так у лісовій смузі Європи почав формуватися лісовий неоліт, який засвоїв виробництво кераміки, але ще тривалий час базувався на мисливстві та рибальстві. Кордон між південним відтворювальним і лісовим привласнювальним неолітом проходив і через територію України. Привласнювальне господарство надовго законсервувалося в лісовому Поліссі та на Сході України, тоді як наближене до Подунав'я Правобережжя рано перейшло до мотичного землеробства та скотарства.

Неолітизація України, як і Центральної Європи, відбувалася з Балкан через Подунав'я. Сталося це у VII—V тис. до н. є. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів із Подунав'я — протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Криш, лінійно-стрічкової кераміки та Кукутені

 

Культура ямково-гребінчастої кераміки.

Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, H. В. Добровольський, В. M. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. M. Титова, H. С. Котова, M. Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич

Група споріднених неолітичних пам'яток Північно-Східної України, відмінною рисою якої є гостродонні горщики, суцільно вкриті рядами глибоких наколів, іноді смугами гребінцевої орнаментації. Серед крем'яних виробів поширені двобічно оброб­лені тесла, наконечники дротиків, скребачки на відщепах. Багатий кістяний інвентар: зубчасті гарпуни, тесла, рибальські гачки. Найвідоміші стоянки — Погорілівка, Грушівка, Очкіне на Десні, Скуносове, Волинцеве на Сеймі.

Культура сформувалася унаслідок проникнення з півночі носіїв традицій ямково-гребінцевого неоліту лісової смуги Східної Європи з участю людності дніпро-донецької культури Середнього Подніпров'я.Датується IV- III тис. до н. є. Поширена в Чернігівській та Сумській областях. На пізніх етапах її носії просунулися на південь — на Полтавщину та Харківщину — в басейни Сули, Ворскли, Орелі, у верхів'я Сіверського Дінця. Являє собою південно-західну периферію величезної культурно-історичної спільноти неоліту ямково- гребінцевої кераміки, що охоплює північ Східної Європи — від Східної Балтії до Уралу і Зауралля. Останню асоціюють з пращурами фінно-угорських народів.

Основою господарства був промисел лісових копитних (лось, олень, кабан, бобер), рибальство. Землеробство та скотарствоносіям цієї культури булиневідомі. Прямими нащадками цього населення є племена мар'янівсько-бондарихинської культури, які також розглядаються як давні фінно-угри. Пам'ятки цих племен поширені на північному сході України в II тис. до н. є.

Якщо на півдні України неолітична доба закінчилася у V тис. до н. е., з поширенням виробів із міді в трипільській та маріупольській спільнотах, то на півночі неолітичні племена мешкали ще в Ш тис. до н. е. В Поліссі кінець неоліту пов'язують з приходом із заходу перших носіїв індоєвропейських традицій людності культур лійчастого посуду та кулястих амфор у IV—III тис. до н. є.

Буго-дністровська культура.

Буго-дністровська археологічна культура (БДК) була поширена в лісостеповій смузі басейну Дністра та Південного Бугу від кінця VII по V тис. до н. є. Науці відомі дністровський та бузький локальні варіанти культури. Виникла на місцевій основі під потужним впливом Балкано-Дунайського неоліту, зокрема культури Криш Румунії та Молдови. Відкривач культури, В. М. Даниленко, виділив скибинецьку, печерську, самчинську і савранську фази її розвитку, що дістали назву від стоянок, виявлених поблизу сіл із відповідними назвами. Спочатку на горщиках БДК домінував прокреслений орнамент із сітчастих та хвилястих композицій. Пізніше поширилася накольчаста та гребінцева орнаментація. Крем'яний інвентар ранніх пам'яток на Південному Бузі характеризується виразними кукрецькими рисами — олівцеподібні нуклеуси, кукрецькі вкладні, округлі скребачки, дрібні мікропластинки (стоянки Печера, Добрянка). Від VI тис. до н. є. зростає роль східних впливів, зокрема маріупольської спільноти Нижнього Подніпров'я та Надазов'я. Про це свідчать відбитки гребінчастого штампу на посуді та двобічно оброблені крем'яні наконечники стріл трикутної форми (стоянки Саврань, Пугач, Гард).

Основою господарства буго-дністровського населення було полювання на копитних прирічкових лісів та рибальство, доповнювані землеробством та скотарством (особливо в басейні Дністра). Вирощували пшеницю емер, ячмінь, горох, розводили свиней, пізніше — велику рогату худобу.

Протягом VI тис. до н. є. під тиском мігрантів з Подунав'я, зокрема культур лінійно-стрічкової кераміки та Кукутені-Трипілля, людність БДК відхо­дить у північно-східному напрямі до Середнього Подніпров'я та Полісся. Буго-дністровські мігранти відіграли провідну роль у неолітизації Подніпров'я та Полісся, зокрема у становленні волинської культури Полісся, дніпро- донецької Середнього Подніпров'я, сурської Нижнього Дніпра та Надазов'я.

Дніпро-донецька культура.

Дніпро-донецькій культурі (ДДК) властиві гостродонні горщики з домішкою трави у глині, поверхня яких укрита орнаментом у вигляді рядів наколів відступаючою гребінкою Вважається великою культурною спільнотою, до складу якої входили волинська, верхньодніпровська, києво-черкаська, надпорізька, донецька культури. Більшість сучасних дослідників обмежують територію власне ДДК півднем Київського Полісся, лісостеповим Подніпров'ям та Лівобережжям. Датується VI—IV тис. до н. є. Найвідоміші стоянки — Собачки, Вовчок, Ігрень у Надпоріжжі, Грині, Микільська Слобідка на Київщині, Бузьки на Черкащині. Людність ДДК полювала на лісових копитних (тур, благородний олень, косуля, кабан), ловила рибу, поступово засвоюючи від буго-дністровців, а пізніше трипільців елементи землеробства та скотарства. Житла прямокутні, наземні або злегка заглиблені.

Культура виникла внаслідок міграції на початку VI тис. до н. е. в середовище місцевого мисливсько-рибальського населення яніславицькоі культури Полісся та кукрецького Середнього Подніпров'я буго-дністровської людності з Південного Бугу. Тому рання дніпро-донецька кераміка має елементи буго-дністровського декору (Лазарівка). У Надпоріжжі простежуються контакти з маріупольською культурною спільнотою (азово-дніпровська культура).

Носії традицій ДДК вплинули на формування донецької неолітичної, тшинецької культури доби бронзи Полісся та неоенеолітичних культур лісостепового Лівобережжя, зокрема азово-дніпровської.

 

17.Лендельська культура.

Південь Угорщини, Польща, Словакія, Західна Україна

Культура мотижних землеробів, синхронна етапу Трипілля –С

 

Під назвою Лендель до енеоліту Європи входить культурно-історична спільнота, що включала низку споріднених культур:моравську мальовану, пізньострічкову мальовану, Зимно-Злоту, Гощу-Вербковицю та ін. Лендель обіймав терени Угорщини, Словаччини, Австрії, Польщі та Західної України (Волинська, Львівська, Рівненська області). Назва спільноти походить від поселення Лендель на Півдні Угорщини. Походження Ленделя дослідники пов'язують з неолітичними культурами Тиса та Вінча. Селища були розташовані на високих мисах або на дюнах, іноді їх оточували рови. Будівлі заглиблені або наземні, за формою — прямокутні, трапецієподібні з двосхилим дахом. Цвинтарі грунтові з похованнями, здійсненими за ритуалом кремації або інгумації в супро­воді посуду, намиста з мушлі, мідних діадем, браслетів, обручок.

Господарство мало тваринницько-землеробський ухил, мисливство та збиральництво відігравали допоміжну роль. Розвинуте кременеобробне виробництво документується шахтами (Свентокшицькі) та майстернями, де з довгих пластин виго­товлялися ножі, скребачки, вкладні серпів. Знахідки мідного шлаку, фрагментів тиглів та сопел (Злота) засвідчують місцеву обробку імпортованої міді.

Кераміка представлена лискованим посудом витончених форм (глечики, мис­ки та чаші на високих піддонах). На ранній фазі геометричний візерунок виконували білою, червоною або жовтою фарбами, середній властива неорна- ментована кераміка, а пізній — декор із ямок. Поховання домашніх тварин, посуд з антропоморфними та зооморфними рисами, пластика характерні для аграрних культів. У розвитку Ленделя України та Польщі дослідники виділяють ранню (Зимно-Злота) й пізню (Гоща-Вербковиця) культури. Першій властива мальована, другій — лискована кераміка. Миски та біконічні посудини прикрашалися по ребру ямками або наліпками (поселення Костянець, Верб- ковиця, Гоща; могильник Голишів). Лендель пройшов чотири етапи розвитку (V тис. до н. е., за каліброваними датами), зафіксовані контакти з Полгаром та КІС Кукутені-Трипілля.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти