ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Трипільська культура. Походження, чинники швидкого розширення території, господарство.

Проблема походження культур Кукутені та Трипілля хвилює дослідників від моменту їх відкриття. Спочатку з'явилася автохтонна гіпотеза походження трипільської культури, висловлена її відкривачем — киянином В. В. Хвойкою, пізніше — міграційна, сформульована одеським археологом Е. Р. фон Штерном. Конкретизація цих припущень відбулася після відкриття найдавніших поселень спільноти у З0—40-х роках XX ст. Ключовим моментом стало дослідження стратифікованих селищ культури Кукутені, насамперед Ізвоаре в Румунії, з нашаруваннями Прекукутені та Кукутені. На підставі отриманих даних румунські дослідники (Г. Шмідт, В. Думитреску) побудували періодизацію Прекукутені-Кукутені, яка стала базовою для створення обгрунтованої періодизації Трипілля. її здійснив, провівши розкопки на Верхній Наддністрянщині, О. О. Кандиба-Ольжич у 30-ті роки. Продовжила цю роботу російська дослідниця Т. С Пассек. Наприкінці 40-х років вона запропонувала нову періодизацію пам'яток трипільської культури, якою користуються й понині. Здійснивши розкопки поселення Флорешти в Молдові, T. C. Пассек установила генетичний зв'язок раннього Трипілля з неолітичною культурою Боян у Наддунавї. Класичні пам'ятки раннього Трипілля Лука-Врублевецька та Бернашівка розкопані українськими археологами С. М. Бібіковим та В. Г. Збеновичем у Середній Наддністрянщині. Наслідки їхніх досліджень зафіксовано у монографічних працях. Загалом же на теренах України виявлено 44 поселення раннього Трипілля (фаза А, за Т. С Пассек).

З накопиченням нових матеріалів зникали підвалини автохтонної гіпотези походження трипільської культури. Останнім її захисником виступав В. М. Даниленко, який обстоював гіпотезу формування Трипілля на базі неолітичної буго-дністровської культури. Однак сьогодні вже є всі підстави стверджувати, що буго-дністровські племена не справили помітного впливу на мігрантів із Румунського Прикарпаття, які принесли на Середній Дністер і Південний Буг культуру Прекукутені. її називають нині культурою Прекукутені — раннє Трипілля, або ж прекукутенсько-ранньотрипільською культурою. Походження її розроблене румунськими археологами, оскільки найраніші пам'ятки фази Прекукутені І виявлені в басейні р. Сирет, лівої притоки Дунаю.

 

Базові галузі господарства

Землеробствовважається провідною галуззю господарства Кукутені- Трипілля, хоча такий підхід С. М. Бібіков та Г. Ф. Коробковапіддали критиці (на користь тваринництва). Палеоботаніки (3. В. Янушевич, Г. О. Пашкевич)також вельми стримано оцінюють землеробський потенціал спільноти, прис­тосований до примітивного способу обробки грунтів та зібраного врожаю. Нечисленні знахідки зерен та відбитків злаків у керамічному тісті свідчать, що за Трипілля А висівали плівчасті пшениці (одно- та двозернянка), ячмінь голо- зерний та плівчастий, просо, овес, горох.

Обробка легких грунтів здійснювалася за допомогою палок-копачок та мотик із наконечниками з рогу, сланцю та міді. Додаткове розпушення грудок проводили за допомогою рогових рал. С. М. Бібіков припускає можливість існування орного землеробства. Збір урожаю здійснювався за допомогою серпів, що мали дерев'яну чи кістя­ну основу та лезо, складене з кременевих вкладнів. Такі знаряддя забезпечували збір урожаю у стислі строки.

Скотарстволишалося провідною галуззю комплексного господарства трипільців. Остеологічні колекції засвідчують м'ясо-молочний характер тваринництва. Так, за раннього Трипілля скотарство поступалося мисливству, що засвідчують, зокрема, кількісні показ­ники остеологічних знахідок. Рішуча перевага домашніх тварин над дикими стає помітною з середнього Трипілля. Під час міграцій знижувалося поголів'я свиней і зростало — дрібної рогатої худоби. Проте основну роль протягом усієї історії Трипілля відігравала велика рогата худоба, що забезпечувала майже 90 % споживчого раціону. Свинарство в періоди стабільності утримувало дру­гу позицію, а дрібне скотарство — третю. Собаки охороняли тварин на пасо­виськах. Нечисленні знахідки кісток коня вказують найімовірніше на те, що це був об'єкт полювання. Утім, на думку С. М. Бібікова, трипільський ареал був одним із осередків доместикації коня.

Роль мисливства та рибальства зростала в періоди міграцій та колонізації нових земель. У ранній період (Трипілля А) полювання навіть переважало порівняно зі скотарством. Промисловими тваринами були насамперед копитні (благородний олень, лось, кабан), що давали близько 75 % здобичі. Знахідки численних гачків із кістки та міді гарпунів указують на розвиток рибальства, що мало підсобний характер. Серед виловленої риби переважають сом та верезуб.

 

Трипільська культура. Періодизація та хронологія.

 

Трип. культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще в 30-ті роки ХХ ст., а вдосконалену пізніше – у 1949 р. 3 Відповідно до неї виділено три періоди існування трипільсько культури: ранній (А), середній (В) та пізній (С). Усередині періодів виокремлено етапи. Перiод В роздiлено на етапи ВI,ВII. Перiод С- на СI,СII.За час, що минув після виходу в 1949 р. праці Т. С. Пассек, присвяченої періодизації поселень трипільської культури, до схеми періодизації іншими дослідниками було внесено деякі зміни та доповнення. Не всі з них були прийняті більшістю науковців, лише окремі зміни почали використовувати досить широко. Так, було визнано виділений Н. М. Виноградовою етап ВІ-ІІ, перехідний між етапами ВІ і ВІІ середнього періоду трипільської культури. Крім того, до пізнього періоду почали зараховувати лише етап СІІ2, майже вийшло з ужитку застосування для південної зони поширення трипільської культури позначення відповідних етапів літерою «у». Тому етапи уІ, уІІ у багатьох сучасних працях позначені відповідно як СІ, СІІ.Згадані періодизаційні схеми дозволяють, як правило, встановити положення конкретних пам'яток у найбільш загальних рисах. На практиці виникла потреба у детальнішій періодизації, адже з'ясувалося, що жодне з поселень не існувало упродовж навіть частини етапу. Тому для більш точного визначення місця певних комплексів у системі періодизації археологи іноді вживають вирази типу «кінець етапу ВІІ», «перехід від ВІІ до СІ» (іноді «етап ВІІ СІ») або «початок СІ» тощо. Питання походження трипільської культури потрапила до кола важливих наукових проблем з часу відкриття В. В. Хвойкою перших старожитностей на Київщині і осмислення їх як феномену стародавньої культури на теренах Подніпров'я. Стан цієї проблематики певною мірою залежить від таких факторів, як наявність певного кола джерел, загального стану методичної бази та методологічних принципів, якими користуються фахівці.Як правило, в дослідженнях поки що превалюють концепції автохтоного походження Трипілля. Довгий час серед дослідників панувала думка про те, що зміни у матеріальній культурі викликані суто економічними процесами, тобто пов'язані зі зміною господарства певною групою населення, яке залишається незмінним на певній території незалежно від змін матеріальної культури, що цілком відповідає концепціїї автохтонізму. Трипільська культура, або Кукутені культура— археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.
Періодизація
Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи[1]:
Початковий: 5300—4000 до Р. Х. (румунське Прикарпаття)
Ранній: 4000—3600 до Р. Х. (Прутсько-Дністровське межиріччя)
Середній: 3600—3100 до Р. Х. (Дністро-Бузьке межиріччя)
Пізній: 3100—2500 до Р. Х. (Дністро-Дніпровське межиріччя).

 

Трипільські протоміста.

За відсутності поховальних пам'яток, відо­мих лише на стадії розпаду спільноти, саме поселення дають практично весь матеріал для її характеристики.

Відзначимо різний характер поселень культур Кукутені і Трипілля. Кукутенці могли упродовж сотень років проживати на одному й тому ж місці, яке поступово перетворювалося на грандіозний штучний пагорб (тель). Це дало можливість румунським археологам побудувати обгрунтовану періодизацію да­ної культури. Природні ресурси Румунського Прикарпаття могли забезпечити продовольчими ресурсами обмежену кількість населення. Тому надлишок лю­дей час від часу відправлявся на схід, за річку Прут і далі, аж до Дніпра. Мігранти з Кукутені, а саме вони створили власне трипільську культуру, ма­буть, не відчували особливого пієтету до новонадбаних земель, оскільки здійснювали тактику виснаженої землі. Заснувавши поселення, вони жили на ньому десь 50 років, виснажуючи грунти й вирубуючи ліси. Потім спалювали своє село, лишали знівечене довкілля й шукали нове придатне для життя місце, де й оселялися на кілька десятків років. Виснаживши чергове довкілля, вони знову рушали вперед у пошуках екологічно сприятливої ніші для побу­дови нового селища. Така система функціонувала впродовж багатьох сотень років. Цей грандіозний експеримент над довкіллям перетворив квітучий Південний Лісостеп на голий Степ, а роботящі трипільці посунули далі на північ. У підсумку українські археологи дістали у спадщину сотні одношаро­вих короткотермінових пам'яток, датувати які допомогли румунські довготри­валі стратифіковані поселення-репери.

Для трипільських селищ показовою була висока топографія на вододілах, мисах, природних підвищеннях у річкових долинах. Зрозуміло, що питанням безпеки приділялася особлива увага. З приходом трипільців уперше на теренах України з'являються укріплені поселення з ровами та валами. Серед них Козаровичі на північ від Києва, Маяки в гирлі Дністра, Жванець-Щовб на Се­редньому Дністрі та деякі інші. Вал на поселенні Жванець-Щовб на Дністрі був додатково укріплений камінням. Загалом же час побудови штучних укріплень припадає на період розпаду спільноти (кінець IV — початок III тис. до н. е.), як засіб порятунку у ворожому оточенні.

Забезпеченню потреб кругової оборони відповідала й планіграфія поселень. Житла будувалися віялом по колу, глухим торцем назовні та виходом з проти­лежного боку на середину селища, де містився спільний загін для домашньої худоби. Проміжки між житлами перегороджувалися парканами. Зростання кількості населення змушувало трипільців збільшувати кількість кілець жител, зводячи їх концентрично, з дотриманням заданої наперед схеми.

Деякі дослідники навіть наважуються називати їх протомістами (М. М. Шмаглій, М. Ю. Відейко та ін.), а більшість фахівців — поселеннями - гігантами. Найграндіозніші з них — Таллянки (450 га) та Майданець (275 га) — розташовані у Тальнівському районі Черкаської області.Площа пересічних селищ коливалася в межах 1—50 га. Внутрішній та зовнішні овали суцільної забудови на поселеннях-гігантах чергувалися з вулицями та кварталами всере­дині. На Майданці, зокрема, досліджено суцільну забудову так званої "житло­вої стіни" цих овалів. Глухі торці двоповерхових будівель із круглими вікнами на другому поверсі та горищі, що справляли незабутнє враження, робили ці населені пункти практично неприступними для непроханих гостей.

Перші мігранти з теренів Румунії та Молдови селилися на підвищеннях надзаплавних терас у землянках та напівземлянках, а обжившись, будували стаціонарні наземні житла. Ранній період представлений 70 житлами та інши­ми спорудами (8—15 на селище). Серед перших виявлених селищ — Бернашівка на Дністрі (7—9 споруд). Основний тип жител — наземні, прямокутні з каркасно-стовповою конструкцією, обмащені глиною. Житла зорієнтовані довгою віссю до центру селища, а в деяких випадках — до води. Приблизні розміри жител 5x10 м. Вхід розміщувався з короткого внутрішнього боку, долівка була земляною, а на рівні другого поверху в пізніших спорудах

 

Форма очеретяного даху — двосхила, іноді з рогатим оформленням порталу. Опалення здійснювалося за рахунок відкритих вогнищ та пересувних жаровень. Реконструкції жител проведено за матеріала­ми розкопок Ленківців, Тимкового, Олександрівки.

Розквіт трипільського домобудування припадає на середній та першу фазу пізнього періодів (4600—3500 pp. до н. е.). Площа окремих поселень збіль­шується до 100—300 га (Веселий Кут, Небелівка, Гордашівка). А згодом з'являються такі гіганти, як уже згадувані Майданець (площа — 275 га, 1575 жител) і Таллянки (площа 450 га, близько 2500 жител). Досліджено близько 450 жител середнього періоду. Серед них переважають наземні житла каркасно-стов­пової конструкції, часто двоповерхові. Достовірні дані про землянки та напівземлянки відсутні. Площа жител 60—120 м2. Долівка земляна чи обмаза­на тонким шаром глини. Дах дво- або чотирисхилий, іноді з отвором для ди-му, критий очеретом. Опалювалися приміщення склепінчастою піччю чи відкритим вогнищем. Припускається існування культових споруд з поліхром­ним розписом стін іззовні та зсередини (моделька "храму" з Ворошилівки на Вінниччині, комплекс "М" Майданця).

На пізньому етапі (3500—2750 pp. до н. є.) площі поселень зменшуються (30—40 га), хоча окремі "селища-гіганти" ще відомі. Найпомітніші споруди розкопано на пізньому поселенні-гіганті Косенівка Тальнівського району (площа — 120 га). Комплекс жител 2—4 Косенівки ще частково зберіг вертикальну двоповерхову архітектуру зі склепінчастими печа­ми на двох рівнях.

Дбайливо, зі смаком виготовлені й розписані моделі жител є самі по собі унікальними зраз­ками мобільного мистецтва. Відкриті модельки могли слугувати переносними вівтариками. Саме вони найдостовірніше відтворюють інтер'єри жител (Полудня, Володимирівка), а закриті, можливо, використовувалися як осуарії для зберігання праху небіжчиків. Закриті модельки чудово відтворюють архітекту­ру та оформлення екстер'єрів споруд, зокрема — конструкції дахів, які прак­тично неможливо встановити археологічним шляхом. Модель із Розсохуватки фактично підтвердила можливість спорудження двоповерхових трипільських жител. Утім, ця тема й досі лишається предметом гострих дискусій серед дослідниківТрипілля. О. Г. Корвін-Піотровський, зокрема, послідовно обстоює думку щодо одноповерхової забудови трипільських поселень, хоча більшість фахівців підтримують версію існування системи двоповерхових спо­руд, особливо на поселеннях-гігантах.

Привертає увагу чотиристовпова закрита копія житла з поселення Ворошилівка, що розглядається як модель "рогатої" храмової споруди, пов'язаної з культом бика. Простінки моделі розмальовані парними знаками змій, закруче­ними у спіраль — визнаний символ родючості та дуалістичного світосприйнят­тя. С Гусєв зазначає, що модель була похована поблизу стіни трикамерної культової споруди, яка займала центральне місце й виділялася своїми розмірами. Споруда була пофарбована зсередини і ззовні червоною фарбою. Вище вже згадувався комплекс "М" Майданця з великим вівтарем у колонній залі. На поселенні Веселий Кут Черкаської області О. В. Цвек виявила житла з умонтованими в інтер'єр двоярусними горнами для випалювання посуду: на першому поверсі розміщувалася топка, а на другому — сушарня та робоче місце майстра-гончара.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти