ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Давньоямна культурно-історична спільність. Поховальний обряд та матеріальний комплекс.

(Індоіранська ліня)

За своєю масштабністю ямна спиьнота не мала аналогів у світовій системі культур доби бронзи. Вона об'єднувала пам'ятки ямної, буджацької та полтавкінської культур, що відносяться до періоду раннього бронзового віку (XXX—XXIII ст. до н. е.). Поширення ямної спільноти у степу та лісостепу Східної і Центральної Європи, від Зауралля на сході до теренів Сербії, Болгарії та Угорщини на заході, позначено будівництвом курганів. Тому її іноді нази­вають ямно-курганною спільнотою. Класик російської археології В. О. Городцов виділив ямну культуру на початку XX ст., після розкопок могил, розташованих уздовж середньої течії Сіверського Дінця. Надалі "ямні" могили дослід­жено в Криму, Степу та Лісостепу. Поза "ямним" ареалом в Україні лишили­ся Полісся та Захід. Помітний внесок у вивчення "ямників" зробив російський археолог М. Я. Мерперт. Серед українських дослідників ямної спільноти — О. Г. Шапошникова, І. Ф. Ковальова, 3. П. Маріна, А. В. Ніколова, М. Я. Ричков, Д. Л. Тесленко та ін. Назва спільноти походить від типу поховальних споруд — прямокутних ям, перекритих могильним насипом. Могили ямної спільноти виступали родовими усипальнями великих сімей. Померлих ховали у скорченому стані на спині на ранньому етапі та на боці — у пізніші часи, по­сипали червоною вохрою. Орієнтували небіжчиків переважно на схід у регіонах на схід від Дніпра та на захід — у Правобережній Україні. Над поховальною спорудою зводили могилу. Небіжчиків, особливо дітей, супроводили горщиками з високими плічками та пригостреним дном, а також знаряддями праці, зброєю та прикрасами. Серед прикрас дротяні пронизки із золота й срібла. У поховальному звичаї використовували кам'яну монументальну скульптуру — антропоморфні стели, що являють собою стилізовані зображення людини.

Поселення ямної спільноти відомі менше. Розташовувалися вони здебільшого вздовж Дніпра. Серед них Михайлівське (верхній шар), Дурна Скеля у Надпоріжжі та група селищ поблизу Черкас, досліджених М. П. Сиволапом. Михайлівське поселення, обнесене ровами та кам'яними мурами, вважається племінним центром ямного населення нижньодніпровського регіону.

Племена ямної спільноти, розвиваючи систему пасторалізму, вели активний спосіб життя, поступово освоюючи обшири Степу та Лісостепу. У тваринництвіпоєднувалися стійлове утримання худоби й відгін у сприятливі пори року. В першому випадку розводили переважно велику рогату худобу, у другому — дрібну, зокрема — овець. Мобільності населення сприяло застосування колісного транспорту — возів (на двох чи чотирьох суцільних дискових колесах), запря­жених волами. Водночас підтримання збалансованого харчового раціону вима­гало культивації зернових культур. Землеробство мало підсобний характер. Для посівів використовувалися родючі ділянки заплави Дніпра. На кераміці з по­селень виявлено відбитки пшениці-двозернянки, м'якої та карликової пше­ниці, ячменю, проса. Знайдено рогові мотики для обробки грунту, крем'яні вкладні для серпів, зернотерки.

Ліплена кераміка в якісному відношенні поступалася кращим зразкам енеолітичної, особливо трипільської. В асортименті "ямного" посуду, де значною мірою зберігалися середньостогівські традиції, переважали округлі горщики з короткою шийкою, високими плічками та пригостреним дном. З'являються також кружки та амфорки з невеликим сплощеним денцем.

Значного розвитку набула місцева металообробка. Ретельний аналіз відповідних матеріалів дав підстави українській дослідниці Л. А. Черних поставити питання щодо виді­лення надчорноморського "ямного" осередку металовиробництва, орієнтова­ного, зокрема, на розробку донецьких родовищ мідної руди в Бахмутській уло­говині. На Михайлівському поселенні, де знайдено ступки для подрібнення руди, сопла, ковадла та зразки готової продукції, С. С. Березанська та О. Г. Ша­пошникова реконструюють майстерню для виготовлення металевих арте­фактів. Металокомплекс ям­ної спільноти включав втульчасті сокири, тесла, черенкові долота, ножі, брит­ви, шила, спіральні пронизки. У виробництві переважали миш'якові бронзи.

Деревообробне виробництво як окрема галузь господарства вперше наочно представлене саме у населення ямної спільноти. Рештки дерев'яних поховаль­них споруд і транспортних засобів (возів) дають можливість розкрити особли­вості теслярської майстерності, підкріпленої належним інструментарієм із бронзових знарядь праці (сокири, тесла, долота, шила). Традиція широкого використання колісного транспорту в поховальному ритуалі також уперше засвідчена у ямної людності, яка поширила її від Уралу до Балкан.

Вперше поховання з рештками дерев'яного воза з колесами виявлено О. І. Тере- ножкіним у кургані Сторожова Могила на Дніпропетровщині. Добре зберегли­ся рештки критого чотириколісного воза в могилі Лук'янівка поблизу Криво­го Рога (розкопки О. О. Мельника). Нині колеса виявлені не лише на Балка­нах та Поділлі, а й на Уралі. Вози були двоколісні (гарби) та чотириколісні, запряжені волами. Там містилося укріплене Михайлівське по­селення — центр нижньодніпровського союзу племен. Певною мірою можна стверджувати, що поховання з возами позначали напрями розселення давніх індоєвропейців.

З дерева виготовляли також ложа, ноші, човни, посуд та інші побутові речі.

Технологія обробки великих брил пісковику, вапняку, граніту знайшла своє втілення в шедеврах монументальної кам 'якої скульптури. Крім універсальних ознак культури пле­мен ямної спільноти, таких як могила, вохра, шнур, дослідникам удалося вия­вити й локальні особливості. Чи не найвиразнішою з них була традиція виго­товлення та використання в ритуалі антропоморфної скульптури. У семантичній парі могила — ідол перша символізувала жіночу основу, а другий — чоловічу.

Українська дослідниця Н. Д. Довженко виділяє такі класи поховальної лапідарної скульптури ямної спільноти: а) ідоли; б) менгіри; в) фаллоїдне каміння; г) стели. Стели, своєю чергою, діляться на аморфні, антропоморфні, зооморфні, орнітоморфні, іхтеоморфні. Як окремі класи виступають скульп­турні форми природного походження та жертовники. Наймасовішими пам'ят­ками монументальної скульптури є стели. Такої кількості (та якості) кам'яних зобра­жень Ш тис. до н. є. немає в жодному іншому регіоні первісного світу. Тому феномен ранньої антропоморфної скульптури слід розглядати як мистецьке явище світового масштабу. Найвища концентрація кам'яних стел простежуєть­ся в Буго-Інгулецькому степовому регіоні (218 знахідок), хоча шедеври, зане­сені до категорії ідолів, там трапляються рідко. Ідоли, за матеріалами карто­графування, ніби охоплюють український степ, виступаючи його вартовими: Новочеркаськ на Дону, Сватове на Луганщині, Федорівка на Полтавщині, Керносівка, Білогрудівський ліс під Уманню, Чобруча в Молдові, Новоселиця на Дунаї, Чорноріччя та Ак-Чокрак у передгір'ях Криму.

Керносівський ідол є шедевром монументальної скульптури доби бронзи (рис. 13). Знайдено його випадково поблизу с Керносівка на р. Орелі у Дні­пропетровській області. Виготовлений ідол із пісковику. Довжина скульптури — 120 см, ширина — 36 см, товщина — 24 см. Перед нами постає зображення літнього бородатого чоловіка, озброєного луком зі стрілою, булавою, кам'яною сокирою-молотом, списом, двома металевими сокирами. Він підперезаний паском, що охоплює ззаду обидві ступні, між якими вирізьблено довгого хвос­та. Фігура з обох сторін укрита орнаментом, на спині змодельовано дерево життя, а на лопатках — символи Сонця та Місяця. Серед інших зображень привертають увагу сцени полювання з двома собаками та сакрального статево­го акту, фігурки бика, коня й кобили, ллячка і тигель поруч зі стопами. На чо­тирьох гранях ідола ніби відтворено тогочасне суспільство і світ. Певною мірою ідол утілює образ першолюдини — Пуруші — арійської міфології, що моделює соціальну структуру скотарського суспільства. Із вуст (голови) Пу- руші виходять брахмани, з рук — воїни-кшатрії, із стегон — скотарі-вайш'ї, а зі стоп — неповноправні шудри, зокрема ремісники-ливарники.

В етнічному плані ведеться дискусія: репрезентували "ямники" ще індоєвропейську мовну спільноту на стадії її розпаду чи вже ранню фазу розвитку індоіранської.

Наприкінці доби ранньої бронзи фіксується поява нових культур на маргінезі ямного ареалу (полтавкинська — за Волгою, буджацька — за Дні­стром). Таким чином, розпочався процес дезінтеграції ямної спільноти.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти