ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Східно-тшинецька та комарівська культури.

 

Тшинецько-комарівська КІС

"Зрубним" племенам на Півночі України протистояло численне населення тшинецько-комарівської спільноти. Воно заселило терени Полісся та Північного Лісостепу. Це культурне явище західного походження, оскільки центром пам'яток тшинецької культури були терени Центральної та Південної Польщі, звідки її репрезентанти просувалися на Схід, долаючи опір населення культур шнурової кераміки та бабинської культури. Участь місцевих компонентів зумовила утворення нових типів пам'яток та культур, зокрема — комарівської, сосницької та пам'яток малополовецького типу. І. К. Свешников ще в 1965 р. висловив припущення, що населення тшинецько-комарівської КІС було масивом споріднених племен, які репрезентують найдавніших праслов'ян. Цю думку розвинули С. С Березанська та Б. О. Рибаков.

Тшинецька культурапредставлена побутовими та культовими пам'ятками на теренах Польщі й України від Одера до Дніпра. Датується XVIII—XIII ст. до н. є. Виникла внаслідок розвитку й консолідації центральної групи культур шнурової кераміки на теренах Польщі й поширилася далі на Схід. Тшинецьку культуру виділив Й. Костжевський і назвав за цвинтарем Тшинець у Польщі. Пам'ятки Тшинця в Україні досліджувала С. С Березанська, яка спочатку вжила щодо них термін "східнотшинецька культура" (пізніше дослідниця відмовилася від цієї назви). У тшинецькій культурі виділено локальні групи (любенська, опатівська, любельська, мазовецько-підляська, рівненська, прип'ятська та київська). Об'єднавчою ознакою культури виступає тюльпаноподібний посуд та "рогаті" прясла — специфічна категорія речей тшинецької культури. Поселення (Клещове, Злота, Пінезівка, Завадівка, Здвижівка) розта­шовані в заплавах річок, на дюнних підвищеннях. Вони невеликі за розмірами, з вуличним плануванням. Житла наземні, іноді трохи заглиблені, одно- та двокамерні, з відкритими вогнищами або банеподібними печами (рис. 28). Тшинецька людність ховала своїх померлих під могилами чи на ґрунтових цвинтарях. Поховальний обряд передбачав скорчені інгумації, кремації в урнах, неповне спалення кістяків (Любна, Войцехівка, Малополовецьке). Скарби знайдено лише в Польщі (Дратов, Ставищице). Серед виявлених речей — бронзові прикраси — браслети, кільця, шпильки. Населення займалося скотарством і землеробством. Перше розвивалося активніше в поліських районах, друге — в лісостепових. Серед знарядь праці переважають крем'яні серпи,

кам'яні зернотерки й сокири. Зброя (наконечники стріл, списів, кинджали) та­кож виготовлялася в основному з кременю. Бронзові вироби (переважно прик­раси) трапляються рідко.

Комарівська культураохоплювала середню й верхню течію Дністра та верхів'я Пруту. Досить умовний кордон між нею і тшинецькою культурою проходив уздовж вододілу Дністра і Прип'яті. Сформувалася на місцевій базі культур шнурової кераміки, за участі носіїв тшинецької культури. Епонімний могильник неподалік с Комарів поблизу Галича почали досліджувати з 70-х років XIX ст., однак культуру виділив Т. Сулимірськийу 1936 р. після вели­ких розкопок селища та могил у Комарові. У повоєнний період її грунтовно досліджував І. К. Свешников. Селища розташовані на високих берегах річок та озер.

Переважав ритуал інгумації в неглибоких ямах, але відомі й кре­мації, здійснені на місці поховання. Останні досліджені на могильнику Буківна (13 могил). Під однією з них, довкола кремаційного багаття, розміщувалося десять урн із прахом небіжчиків. Яскравий матеріал виявлено в моги­лах поблизу с Івання Рівненської області (кремація у склепі з системою чо­тирьох стовпів). Для білопотоцької групи пам'яток комарівської культури ха­рактерними були фунтові скорчені поховання у кам'яних скринях. Серед ре­чового супроводу переважав посуд, а також знаряддя праці та прикраси. Кераміка— ліпна з підлощеною поверхнею, домішками перепаленого й потовченого кременю й граніту в тісті. Показовими для культури були кухонні горщики тюльпаноподібної форми, декоровані горизонтальними продряпаними лініями або ж валиком по шийці. Столовий посуд вирізнявся багатством форм: кухлі, дворучні чаші, миски, слоїки, кубки, ложки. Горизонтальні лінії у де­корі тут доповнювалися каннелюрами, фестонами, гірляндами трикутників, зверненими вершинами донизу. Традиційним для регіону було виготовлення необхідних знарядь із каменю (втульчасті сокири, зернотерки) та кременю (пласкі клинцеві сокири, серпи, скребачки, трикутні наконечники стріл тощо). З металевих виробів вирізняються бронзові кинджали та численні розмаїті прикраси: браслети зі спіральними завитками, намиста зі спіральних прони- зок, дзвоноподібні підвіски лійчастого типу, скроневі кільця у 1,5 оберта, шпильки зі спіральною, ромбічною чи грибоподібною голівкою тощо. У Горо­дищі (Львівська область) під час розкопок знайдені залізна шпилька та дрібні золоті прикраси. Господарство комарівських племен було землеробсько-скотарським. Засівали пшеницю двох сортів та ячмінь. Тваринництво базувалося на розведенні великої рогатої худоби, коней та свиней. Металеві вироби пос­тачалися із Карпато-Балканського регіону в готовому вигляді. Населення комарівської культури було витіснене на північ, до ареалу спорідненої тшинецької культури, носіями культури Ноуа, які просувалися з півдня. Вони зайняли комарівський ареал не пізніше XIII ст. до н. є.

 

Білогрудівська культура.

 

Білогрудівську культуру локалізовано у Правобережному Лісостепу, на північ від білозерської. Вона сформувалася на базі тшинецької, комарівської культур і пам'яток малополовецького типу за участі витіснених на схід носіїв культури Ноуа. Датується XII—IX ст. до н. є. Дослідження культури розпоча­лося із розкопок зольників у Білогрудівському лісі поблизу Умані (П. Курін­ний) у 1918—1927 pp. Нині відомі поселення, зольники та поховання. Най­більш грунтовно досліджене селище поблизу Великої Андрусівки на Дніпрі, де виявлено десять жител прямокутної форми, розташованих в один—два ряди. Житлові споруди двох типів — наземні, зі стінами, сплетеними з лози й обма­щеними глиною, та землянки з вогнищем у центрі (Собківка). Характерною ознакою культури є зольники — могилоподібні насипи, утворені скупченням золи й насичені кістками тварин та дрібними речами. На думку дослідників, є всі підстави вважати, що ці споруди мали ритуальне призначення (культ вогню та хатнього вогнища). Кожна сім'я зсипала золу та побутові відходи у відведеному їй місці, здійснюючи при цьому певні ритуальні дії. Поховальний ритуал передбачав інгумації, рідше — кремації на стороні, під могилами (Пе­чери, Макіївка) та на ґрунтових цвинтарях (Білий Камінь). До білофудівської культури відносять Гордіївський могильник на Вінниччині із по­хованнями у склепах, що супроводжувалися численними виробами з бронзи та золота, посудом (розкопки С. С Березанської та Б. А. Лобая). Керамічний по­суд мав тюльпаноподібну форму з валиком на плічках. У тісті наявні домішки жорстви, зокрема потовченого фаніту. Серед основних типів посуду — горщи­ки, глечики, кухлі, миски, жаровні, друшляки. Набули поширення мініатюрні посудинки культового призначення, дрібні зоо- та антропоморфні фігурки, ви­явлені на зольниках (рис. 34). Бронзові вироби включали кельти, листоподібні ножі та численні прикраси, зокрема двоспіральні скроневі підвіски біло- фудівського типу. В Гордіївці знайдено зразки таких підвісок, виготовлені із золотого дроту. Водночас ще чимало знарядь праці виготовляли із кременю (наконечники дротиків, вкладні серпів) та каменю (втульчасті сокири). Харак­тер господарства визначається як землеробсько-скотарський з виразними про­явами землеробських культів. У етнічному плані носії білофудівської культу­ри лишаються ключовою ланкою в розвитку праслов'янського етносу, будучи генетично пов'язаними з лісостеповим землеробським населенням доби ран­нього заліза.

 

Бондарихінська культура.

Бондарихинську культуру виділила В. А. Іллінськау 50-ті роки XX ст. Упродовж XI—IX ст. до н. є. вона поширилася від Дніпровського Лівобережжя до верхньої і середньої течії Сіверського Дінця, а на сході й північному сході досягла Донщини та Мордовії. Формувалася Бондариха на основі мар'янівської культури та пам'яток малобудківського типу за участі поздняківців із Волго-Окського басейну та носіїв бережнівсько-маївської зрубної культури. Назва походить від поселення, розташованого в урочищі Бондариха на Сіверському Дінці. На заключному етапі розвитку культури з'являються городища. Відомі наземні й напівземлянкові житла, з дерев'яним каркасом стін, здебільшого — однокамерні. Поховальні пам'ятки вивчені мало. Це — фунтові цвинтарі з рештками кремацій в урнах та окремі інгумації. Показовим є керамічний посуд із пласким дном, декорований відбитками зубчастого штампу, вдавлення­ми кінцем палички, що іноді утворюють "виноградні грона". Виробів із металу обмаль, є одиничні знахідки кам'яних ливарних форм, з'являються вироби із заліза. В етнічному відношенні носії бондарихинської культури пов'язані, найімовірніше, з прафінно-уграми, хоча, на думку деяких дослідників, вони могли належати і до прабалтів.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти