ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кіммерійська культура. Періодизація, поховальний обряд та матеріальний комплекс.

Нащадки післязрубних племен

Отже, писемні джерела дають можливість більш-менш детально відтворити діяння кіммерійців у Передній Азії. Однак їхня історія у Північному Причорно­мор'ї фактично обмежується повідомленнями, що вони були тут попередниками скіфів.

В.О. Городцовим межі кіммерійського періоду було звужено до пізньої бронзи — початкової пори раннього заліза. Важливою віхою на цьому шляху було виділення старожитностей чорногорівського та новочеркаського типів. Тривалі й цілеспрямовані дослідження Олексія Івановича Тереножкіна— засновника київської школи скіфознавства — з метою виділення кіммерійських старожитностей дали змогу розширити коло прикмет, що корелювалися з типами вуздечок. Відтак було окреслено дві групи поховань.

За підрахунками В. В. Отрощенка, на сьогодні відомо близько 500 поховань чорногорівського і новочеркаського зразків. Вони поширені у західному регіоні Євразійських степів — від Дунаю до Заволжя

Чорногорівські поховання здійснено у підбоях (катакомбах) або ямах. Похоронний обряд — скорчене на лівому боці трупопокладення, головою на схід. Супровідний інвентар — вудила зі стременоподібними кінцями та псалії із трьома отворами, бронзові дволопатеві наконечники стріл із короткою втул­кою та нерідко шипом, біметалеві мечі (із залізним клинком і бронзовим руків'ям) із грибоподібним навершям і прямим (хрестоподібним) перехрестям, а також восьмиподібні бляшки, ножі (переважно бронзові), діадеми. Серед найхарактерніших комплексів — поховання 3 у кургані поблизу хутора Чорно- горівський, за яким і названо цю групу, поховання в кургані поблизу с. Камишуваха Донецької області, в кургані Мала Цимбалка у Запорізькій області та ін.

Новочеркаського зразка поховання здійснені в ямах. Померлих клали випростано на боці чи на спині, головою на захід. Серед супроводжувальних речей — вудила з двома кільцями на кінцях (восьмиподібні кінці), псалії із трьома петельками, чотирипелюсткові розетки від ремінців оголів'я коня, бронзові дволопатеві наконечники стріл із довгою втулкою (трапляються та­кож рогові й кістяні), залізні мечі з перехрестям у вигляді двох звислих трикутників. Найприкметніші комплекси виявлено на суміжних зі степом тери­торіях: у курганах поблизу с Зольне в Гірському Криму, поблизу сіл Носачів, Квітки, Вільшана Черкаської області, Бутенки Полтавської області та ін. В обох групах трапляються й поховання у просторих могилах із кам'яними та де­рев'яними конструкціями.

 

Сумарно О. О. Ієссен датував такі поховання VIII—VIIст. до н. е., при цьому давнішими він уважав новочеркаські. Питання ж їхньої етнічної належності — є вони кіммерійськими чи ранньоскіфськими — він лишив відкритим.

Нині встановлено, що обидві групи(за В. М. Корпусовою і В. П. Білозором) поховань є синхронними, хоча чорногорівська, можливо, є трохи давнішою, а новочеркаська — пізнішою. їхню синхронність засвідчують, зокрема, поховання, в яких трапляються речі обох культур.

 

 

Чорноліська культура.

Назва походить від городища у Чорному лісі, у верхів'ях р. Інгулець, дослідженого у повоєнні роки О. І. Тереножкіним. Охоплювала центральну частину України, насамперед Правобережжя Дніпра, сягаючи на заході Середньої Наддністрянщини (р. Збруч). На заключному етапі (жаботинському) чор- ноліське населення поширилося і на Лівобережжя, опанувавши басейн Ворс­кли й потіснивши звідти носіїв бондарихінської культури.

Чорноліську культуру О. І. Тереножкін датував X — серединою VШ ст. до н. є.

Відтак ранній її період — X ст. — синхронізовано з пізнім періодом біло­зерської культури у Степу, а пізній — IX — перша половина VIII ст. до н. є. — з чорногорівськими пам'ятками. Проте нижня дата вимагає уточнення. Пере­хідною ланкою між чорноліськими пам'ятками і скіфським часом є старожит­ності жаботинського типу, виділені Є. Ф. Покровськоюі досліджені В. А. Іллінською.

Уже на етапі першого опрацювання археологічного матеріалу чітко простежувалися локальні особливості цієї культури, що дало підстави виділити два локальних варіанти: середньодніпровський і середньодністровський (абопівденно-західноподільський). Завдяки активним і плідним дослідженням Л. І. Крушельницької стала особливо помітною своєрідність останнього. Еталонним для подністровського регіону вона вважає комплекс пам'яток поблизу с. Непоротове Чернівецької області (поселення, городища, могильники). Концент­руючись переважно на Лівобережжі Дністра, чорноліські пам'ятки заходять і на правий берег, де вже були поширені старожитності фракійського Гальштату.

Побутові пам'ятки представлено двома різновидами — селищами і городищами. Селища відомі на всій території культури, й існували вони протягом усього часу. Городища зводили з IX ст. до н. є. Сконцентровані вони у двох регіонах: у верхів'ях р. Інгулець і в басейні р. Тясмин (північ Кіровоградщини — південь Черкащини), де відома низка городищ (Чорноліське, Залевкинське, Лубенецьке, Калантаївське та ін.), та в Середньому Подністров'ї (Григорів- ське, Рудковецьке, Непоротівські та ін.).

Зазвичай чорноліські городища невеличкі (діаметром 40—50 м), з бідним культурним шаром. Вони слугували дозорами та схованками у випадку загро­зи. Життя вирувало поруч — біля підніжжя фортець та в селищах. Проте є го­родища більші й складнішої структури, захищені кількома лініями укріплень, у системі яких вирізняється своєрідний акрополь на краю мису (цитадель чи кремль — прообраз верхнього міста). Потрійну лінію оборони має, наприклад, Чорноліське городище площею 80 га. Такі городища на випадок небезпеки слугували також притулком для навколишнього населення. На це, можливо, вказує вільна від забудови цитадель чи центральна її частина (якщо вона була заселена, оселі влаштовувалися по периметру).

Виникнення городищ, безперечно, пояснювалося сусідством кочовиків. Відображенням напруженої ситуації тих часів є сліди згарищ та руйнації на го­родищах (Тясминське, Чорноліське, Суботівське) і селищах, а також, мабуть, скарби, зариті неподалік осель (Суботівське городище, Залевкинське). В одному із скарбів у Суботові знайдено чудовий залізний меч довжиною 108 см з бронзовими руків'ям та бутероллю (закінчення піхов) (рис. 4).

Функція таких поселень була тотожна городищам.

На поселеннях виявлено зольники — пагорби, що утворилися внаслідок зсипання попелу, кухонних покидьків і, можливо, якихось ритуалів. Вони з'явилися ще за попередніх часів і були поширені у хліборобських суспіль­ствах, їх розглядають як прояв культу домашнього вогнища, Сонця, родючості. Поховальні пам'ятки чорноліської культури вивчені ще недостатньо. Попри незначну їх кількість (близько 100), поховальний обряд доволі строкатий: фунтові та курганні поховання, кремації (повні й часткові) та тілопокладення (скорчені й випростані), у ямах і дерев'яних склепах. Супровід складається, го­ловним чином, із посуду. Поодинокі фунтові поховання супроводжували брас­лети. Численні випадкові знахідки обгорілих і неушкоджених браслетів дали підстави О. І. Тереножкіну висловити припущення, що вони походять зі зруй­нованих поховань. Складається враження, що чорнолісні ховали небіжчиків переважно у ґрунтових могильниках.

Серед курганних поховань привертають увагу досліджені Г. Т. Ковпаненко могили воїнів у супроводі зброї, вуздечок та інших речей, зокрема новочер­каського типу. Найбагатшим є поховання в кургані поблизу с Квітки на Чер­кащині, здійснене у так званій шафовій гробниці (конструкція над могилою із радіально укладених колод). До супроводу входили й золоті речі, а серед предметів оснащення коня — бронзові бубонці передньоазійського зразка. Дещо поступається йому поховання підлітка в кургані поблизу с Вільшана (одне з найпізніших), що супроводжувалося, зокрема, золотими фивною й оригінальною шпилькою з голубими вставками. С. А. Скорий розглядає їх як свідчення встановлення гегемонії кіммерійців над лісостеповим населенням. Ця думка є цілком слушною. Проте не слід забувати, що у хліборобському середовищі, зокрема на фунті протистояння кочовикам (зведення городищ, організація захисту), сформувалася власна знать. І місцеві "князьки" могли брати участь у далеких походах разом із кіммерійцями, перейнявши від них пе­редові зразки військового спорядження. Зауважимо, що одне з таких поховань — поблизу с. Бутенки на Полтавщині — було ґрунтовим і являло собою спален­ня, а це аж ніяк не вписується в поховальний обряд кіммерійців.

Матеріальна культура.Чорноліська культура репрезентована оригінальним речовим комплексом. Посуд — кухонний і столовий — різнився асортиментом і якістю. Кухонний — це горщики тюльпаноподібної форми, оздоблені на плічках наліпним валиком із защипами або рядочком защипів і наскрізними проколами під краєм вінець. Столовий посуд значно кращого гатунку: з добре відмуленої глини і старанно загладженою до блиску (залощеною) поверх­нею. Це корчаги — великі (висотою до 1 м) посудини фушоподібної форми для зберігання запасів (інколи слугували й урнами); миски; кубки з кулястим тулубом та циліндричною шийкою; черпаки з високою ручкою; піксиди — невеличкі циліндричні посудинки з покришкою. Посуд оздоблено прокресленим і штампованим орнаментом, гребінцем, канелюрами (прогладженими рельєфними смугами), виступами-шишечками тощо. Панує геомефичний стиль, який сягає вершин досконалості за жаботинського часу. Основу його становить зазвичай зигзаг. Обмежений згори і знизу горизонтальними лініями, він утворює ряди трикутників, у які часто вписано менші. Зашфиховка трикутників і простору між ними різнонаправленими лініями, чергування зашфихованих полів із незаштрихованими створює пасмо колоритного орнаменту, яке інколи доповнюється шахматним візерунком. Ці смуги нерідко облямовано штампованим рядочком ямок, s-подібних значків чи хрестиків у колі. На кра­щих зразках затертий білою пастою орнамент контрастує з темно-чорним, неначе лакованим, тлом.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти