ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Черняхівська культура. Пам’ятки, поховальний обряд, етнічна належність.

 

Поширена на території лісостепового Подніпров'я між Дінцем і Дністром та Прутом і вздовж Буга, а також на південному сході Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії.

Відкрита у 1900—1901 В. Хвойкою біля с. Черняхова на Київщині. Пам'ятки черняхівської культури — безкурганні могильники (поля поховань) та поселення. Осілі хліборобсько-скотарські племена черняхівської культури жили у великих неукріплених поселеннях. Населення займалося також різними ремеслами, було розвинене бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд вироблявся переважно на гончарському колі. Була розвинена торгівля з римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки, глиняний посуд; у торговельних операціях вживалися римські монети. Більшість дослідників вважає, що черняхівська культура створена племенами різного етнічного походження (даки, сармати, германці, скіфи, анти або венеди), про яких згадують стародавні автори на території поширення цієї культури.

Черняхівська культура була знищена найправдоподібніше навалою гунів в кін. IV ст. по Хр.

Найвідоміші пам'ятки черняхівської культури на території України: Черняхівський та Ромашківський могильники, Жуківецьке і Ягнятинське поселення. Утім існували й місцеві особливості — в поховальному обряді, кераміці, житлобудівництві, що дало підстави виділити три локальні групи черняхівських пам'яток, пов'язані з певними регіонами: Північно-Західним Причорномор'ям, межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю, лісостеповою зоною України (В. Баран). Відмінності матеріальної та духовної культури пояснюються неоднорідністю етнічного складу черняхівської людності, куди входили іраномовні скіфи та сармати, які переважали в Північному Причорномор'ї; фракійці — гети й даки, що мешкали в межиріччі Дунаю та Дністра, де відчувався також сарматський вплив; східнослов'янські антські племена, пов'язані з лісостеповою зоною України;Аналіз краніологічних матеріалів показав, що носіям цієї культури загалом були притаманні європеоїдні риси: висока, видовженої форми черепна кришка, помірно розвинутий рельєф, нешироке обличчя, середній за шириною, чітко окреслений ніс (Т. Кондукторова)

 

Чинники та етапи елінської колонізації Північного Причорномор’я.

Перші античні міста держави на північному Причорномор’ї були засновані у VІІ-V ст. (-) греками, і разом з їхньою колонізаціє у Північному Причорномор’ї виникає ряд міст.

В першій половині – середині VІ виникають, Ольвія, Тір, Керкініда і інші міста, які становляться центрами античної колонізації. Важливим фактором заснування грекамиміст у Північному Причорномор’ї були, пошуки джерел сировини, особливо металу.

Колонізація Північного Причорномор’я поділяється на 4 етапи:

1) сер. VII ст. було засновано грецьке поселення Борисфен.

2) перша половина - середина VІ ст. (-), засновано Ольвію.

3) друга половина VI ст.(-) – V ст. (-), у районі нижнього Подністров’я, де було засновано м. Тір і Ніконій.

4) Кінець V ст., засновують м. Херсонес, саме з цим етапом пов’язують кінець грецької колонізіціїї греками.

Початок дослідження античних міст, було розпочато наприкінці XVIII – поч. XIX ст., під час археологічних експедиції П.Сумарокова, І.Потоцького, які зібрали перші археологічні матеріали. У др. пол. 19 ст. було розпочато розкопки Боспору, в яких приймали учать Забєлін, Сибірський і інші археологи.

 

Античний Херсонес.

Херсонес- Був заснований 422—421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму.

Економічний і політичний розквітХерсонесу Таврійського припадав на IV—II ст. до н. е. Він був демократичною державою, карбував власну монету. Основою його економіки було виноградарство, рибний промисел, ремесла і торгівля (збіжжям, а також худобою та рибою) з іншими грецькими містами, скіфами й таврами.

З кінця IV століття н. е. увійшов до складу Візантійської Імперії. З V по XI століття Херсонес залишався найбільшим містом на північному березі Чорного моря і важливим центром візантійської культури.

Дослідження руїн колишнього Херсонесу розпочато з 1827 р., а систематичні розкопи — з 1876 р. (Р.Ленер, К.Гриневич, Г.Бєлов, П.Якобсон та ін.). При розкопах виявлено залишки грецьких, римських і візантійських оборонних мурів, житлових кварталів, домів з басейнами на дощову воду, лазничками й ін. устаткуваннями, господарчих і ремісничих споруд; понад 50 християнських церков, терм, театру (на 3000 осіб) тощо. За мурами міста розкопано чимало поховань з багатим інвентарем.

На території Херсонесу міститься Херсонеський Історико-Археологічний Музей-Заповідник

 

Антична Ольвія.

 

Ольвійський поліс - одне із самих значних античних держав Північного Причорномор'я.

Очаківського району, Миколаївської обл.

Засноване близько 6 ст. (-) і проіснувало до 3 ст. (+). Ольвія скл. з трьох частин – Верхньої, Терасної і Нижньої. Ольвія займала територію площею 55 га, чисельність мешканців становила близько 20 тис. чоловік.

Інтерес вчених до Ольвії зокрема став проявлятися у вітчизняній науці після включення Криму та Новоросії до складу Російської імперії. Наприкінці XVIII ст. туди відправляються П. Сумароков і П. С. Паллас, правильно локалізовані у своїх працях місце розташування Ольвії біля села Іллінське (соврем. Парутино) в пониззі Бугу і описали рештки її руїн.

В історії міста виділяють два періоди:

1) час від заснування до сер. 1 ст. (-). Забудована була одноповерховими землянками, в 5 ст. (-) за Гередотом в ній уже існували укріплення і палац скіфського царя Скіла. В період з 4-3 ст. до. н. є. Ольвійська держава досягла найвищого державного піднесення, карбували власні монети. У 2 ст. до. н. є опиняється під протекторатом царя малої скіфії, і починає занепадати.

2) проходив під знаком Римських впливів. В 1 ст. (-) вже мають перші укріплення з ровів, валів або муровані стіни. В 40-70 рр. 3 ст. (+) зазнають навали готів, ці землі були покинуті римлянами напризволяще. Життя в Ольвії остаточно завмирає в другій треті 4 ст. (+)

 

Боспорське царство.

Боспорська держава виникла близько 480 р. до н. е. Гадають, що це відбулося внаслідок об'єднання грецьких полісів, які на той час існували на західному (Пантікапей, Тірітака, Мірмекій) та східному (Гермонасса, Фанагорія) берегах Керченської протоки. Столицею Боспорської держави був Пантікапей (на місці сучасної Керчі).

 

В кінці 5 століття до н. е. до складу Боспорської держави ввійшов Німфей, який до того належав Афінам. У роки правління царя Левкона І (389 або 388 — 349 або 348 рр. до н. е.) кордони Боспорської держави значно розширилися. Було завойовано Феодосію. Царству належали весь Керченський півострів, населений скіфами, а також Таманський півострів, пониззя Кубані та Східного Приазов'я. Внаслідок цього змінився характер Боспорської держави: об'єднання античних полісів перетворилося на державне утворення, куди входили і античні міста, і місцеві племена.

Період найбільшого економічного і культурного розквіту Боспору припадає на 4-3 ст. до н. е. Сільське господарство, рибальство, різні ремесла, торгівля за тих часів і в наступні століття були основними галузями його економіки, що базувалася на експлуатації рабів і пелатів (залежного землеробського населення). В Боспорській державі виробляли велику кількість товарного хліба, виловлювали багато риби, вирощували виноград. На базі рибальства та виноградарства розвинулися рибозасолювальний (особливо в перших ст. н. е.) та виноробний промисли (залишки рибозасолювальних господарств археологи виявили в Тірітаці, Пантікапеї, Фанагорії, Мірмекії).

 

До самих тільки Афін в 4 ст.до н. е., як про це свідчить Демосфен, з Боспору щороку довозилося близько 1 млн. пудів хліба. Найбільшими хліботорговцями були правителі Б. Д. і тісно зв'язані з ними грецька та місцева знать. З Боспора також вивозили рибу, шкіру, почасти — рабів. У міста Боспорської держави з Греції, Малої Азії, островів Егейського моря імпортували вино, оливкову олію, посуд, тканини, зброю, прикраси (зокрема, ювелірні вироби), предмети мистецтва тощо. Імпортовані товари та продукцію боспорських ремісників продавали на внутрішньому ринку або обмінювали у родоплемінної знаті скіфів, сарматів та інших племен на продукти скотарського господарства, хліб та рабів. Свідченням широких економічних зв'язків Б. Д. з представниками верхівки племен Північного Причорномор'я є численні знахідки виробів боспорських ремісників у так званих царських скіфських курганах на території України та Прикубання.

 

В другій половині 2 століття до н. е. Боспорську державу спіткала гостра соціально-економічна криза, що посилювалася загрозою з боку скіфської держави в Криму, яка зазіхала на незалежність Боспору. Невпевнений у своїх силах, боспорський цар Перісад V близько 107 р. до н. е. передав владу понтійському цареві Мітрідату VI Євпатору. Під час переговорів про передачу влади між полководцем Мітрідата VI Діофантом і Перісадом на Боспорі вибухнуло повстання скіфів, на чолі якого став Савмак. Повстання охопило весь Керченський півострів. Повстанці вбили Перісада і проголосили Савмака царем. Діофант, який встиг втекти, наступного року очолив каральну експедицію, що жорстоко придушила повстання. Боспор увійшов до Понтійського царства. Мітрідат VI намагався перетворити Боспор на свою опорну базу в боротьбі проти Риму. Але, зазнавши в цій боротьбі цілковитої поразки, Мітрідат VI в 63 році до н. е. покінчив життя самогубством у Пантікапеї. Відтоді почався період політичної залежності Б. Д. від Риму.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти