ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Ст. н. е. були періодом другого розквіту

У 70-х роках 4 ст. навала гунів спричинила її остаточну загибель.

 

 

Пам’ятки середньовічних кочовників степової України.

Пам'ятки кочовиків IV—VIIIст. (гунів, аварів, болгар та ін.) поширені на величезній території від Центральної Азії до Західної Європи. На теренах Украї­ни старожитності степовиків гунської доби (кінця IV—V ст.) представлені порівняно невеликою кількістю знахідок, оскільки центр "держави Аттіли" містився у Паннонії. Протягом останніх десятиліть їх вивчали І. П. Засецька і А. К. Амброз. На думку І. П. Засецької, гунські поховання за обрядом поділя­ються на три групи: поховальні пам'ятки зі спаленням або з культом вогню, трупопокладення під курганним насипом з конем або без нього, трупопокла- дення без насипу з конем або без нього. Найчисленнішими є поховання пер­шої групи. У вогнищах знаходять кістки жертовних тварин, посуд. Найвідо- мішим є спалення поблизу с. Новогригор'ївка на території сучасного Запоріж­жя, досліджене Д. Я. Самоквасовим у 1884 р. Під кам'яними викладками були виявлені зброя, палені кістки людей і тварин, прикраси, посуд для тризни тощо.

Різноманітна зброя гунів представлена довгими двосічними мечами, часто прикрашеними поліхромною інкрустацією. Панівною формою лука стає склад-носкладена, про що свідчать кістяні обкладки середніх та кінцевих частин лука. Такій потужній зброї відповідали важкі трилопатеві наконечники стріл. Типовими для кінського спорядження є вуздечкові набори з накладок, бляшок, ромбоподібних блях, наконечники. До гунської доби належить і поширення сідла жорсткої конструкції, про що свідчать різноманітні пластинчасті обкладки.

Пам 'ятки кочівників VI— VIIcm. представлені похованнями так званого си- вашівського типу, яких налічується близько ЗО. Більшість пам'яток виявлено у Миколаївській, Херсонській та Запорізькій областях.Матеріали систематизу­вав та частково увів до наукового обігу P. C. Орлов.

Використовувалися переважно дві конструкції поховальних споруджень: грунтові ями овальної чи прямокутної форми з перекриттям на заплечиках та підбій, дно якого розміщувалося нижче, аніж дно вхідної ями овальної форми (рис. ЗО). Перекриття виготовлялося з кам'яних плит (Нова Одеса) або з дере­ва (Сивашівка). Вхід до могили закривався деревом чи кам'яним закладом. Орієнтація похованих — найчастіше головою на північний схід. Під небіжчиком на дні ями зрідка трапляються каркасні носилки або ложе. Майже завж­ди до могил за тюркським звичаєм клали чучело (шкура) коня, від якого зали­шали череп та кінцівки. Його розміщували на дерев'яному перекритті могили або у вхідній ямі перед підбоєм. Зрідка трапляються поховання цілого коня. У деяких похованнях зафіксовано тільки горщик (кухоль, глечик) поблизу голо­ви, одну-дві пряжки, поясний наконечник, ніж, зрідка намисто, зброю (лук та стріли).

Інша група кочівницьких поховань вирізняється багатством інвентаря(Сиваське, Портове, Виноградне, Костогризове). Тут присутні зброя (палаші з Р-подібними петлями на піхвах так званого перещепинського типу, трилопа­теві наконечники стріл, кістяні обкладки луків, берестяні колчани) та кінська збруя. Значно ширше представлено деталі костюма: "геральдичний" поясний набір із срібла, прикраси, взуття. Наявність у похованнях високохудожніх речей,прикрашених зерню та скляними вставками, фахівці пов'язують із участю бол­гарського в основі населення в аварських війнах із Візантією.

Глодоський "скарб" у басейні Південного Бугу містився в ямі між двома паралельними лініями ровів. Тут виявлено золоті прикраси: ланцюг із меда­льйонами візантійського походження, браслети, персні, сережки, прикраси пояса, оздоблені сріблом деталі шаблі й кинджала, кінської збруї, дорогий срібний посуд тощо. Деякі з речей випалені у вогні. Поруч із дорогоцінностя­ми виявлено кальциновані людські кістки.

У 1912 р. на околиці с. Мала Перещепина поблизу Полтави був знайдений скарб, що містив 25 кг золотих та 50 кг срібних виробів (усього їх налічувало­ся кілька сотень). Серед них — коштовний сасанідський і тюрко-согдійський посуд, зброя, предмети убрання, кінське спорядження, у тому числі й авар­ських типів, а також 69 золотих візантійських монет. Монограми на перснях "Куврат" і "Куврата патрикия", тобто кагана Куврата, дають підстави припус­тити, що частина скарбу належала Куврату або його нащадкові. Перещепин- ський комплекс вважають похованням, кенотафом або пожертвою.

Комплексів часів хозарської експансії кінця VII — першої половини VIII ст. у Причорномор'ї виявлено небагато. У селищах Ясиновому на Миколаївщині та Портовому в Криму досліджено два поховання вершників із кіньми. Як відомо, Хозарський каганат був утягнутий у тривалу війну з арабами, яка тіль­ки у 737 р. завершилася мирною угодою. За цей час частина болгарських пле­мен разом із аланами відійшла у лісостепові райони Лівобережжя і в степи Приазов'я. Розпочався перехід до нового способу господарювання і формуван­ня нової культури — салтівської, про що йшлося вище.

 

Салтівська культура.

Салтівська культура була поширена у степах та лісостеповій смузі При- каспію, Нижнього Поволжя, Подоння та Східного Криму. На територіїУкраїни її пам'ятки охоплюють переважно басейн Сіверського Дінця у межах Харківської, Донецької та Луганської областей

Салтівська, або салтівсько-маяцька,культура стала об'єктом дослідження на початку XX ст., коли у басейнах Дона і Сіверського Дінця почали досліджу­вати Маяцьке городище, Салтівський катакомбний та Зливкинський ямний могильники (розкопки В. О. Бабенка, В. О. Городцова, М. О. Макаренка). Великий внесок у дослідження цих пам'яток зробили також Д. І. Багалій,О.С. Федоровський та ін. У передвоєнний та повоєнний періоди були прове­дені розкопки на городищах: Правобережному і Лівобережному Цимлянських, Саркельському, Маяцькому, Верхньосалтівському (М. І. Артамонов, І. І. Ля- пушкін, С. О. Плєтньова, Д. Т. Березовець); могильниках: Волоконівському, Нетайлівському, Дмитрієвському, Сухогомольшанському та інших пам'ятках у Подонні та Криму (С. О. Плєтньова, В. К. Міхєєв, І. А. Баранов, К. І. Кра­сильников та ін.). На сьогодні відомо близько 1000 пам'яток. Серед них кочові та сезонні стійбища, постійні поселення, городища,оточені земляними валами і ровами, замки з кам'яними стінами, міста, а також підкурганні поховання, ямні та катакомбні могильники з інгумаціями та кремаціями.

Салтівські житлаподіляються на три групи: юрти, напівземлянки та на­земні.

Безкурганні могильникинерідко сягають значних розмірів. Серед них най­краще вивчені Салтівський і Дмитрієвський.

Більшість салтівської керамікивиготовлена на гончарному крузі, проте ви­користовувався і ліпний посуд. Опуклобокі кухонні горщики прикрашені лінійним та хвильовим орнаментом, рифлінням, відбитками штампу. Столову кераміку представляють різноманітні глечики, кухлі, миски, кубушки з червоно- або сіролощеною поверхнею, прикрашеною пролощеними лініями (рис. 28), тарну — великі піфоси і глеки, а також імпортні амфори кримського або ма­лоазійського виробництва.

Вироби із залізапредставлені широким асортиментом знарядь землеробства і обробки дерева (лемехами, череслами, серпами, косами, мотиж- ками, теслами, різцями, кліщами тощо), побутових предметів, зброї, кінського спорядження.Серед останніх категорій слід згадати шаблі, бойові сокири, на­конечники списів та дротиків, вудила і стремена, пряжки. Використовувалися також кам'яні жорна і бруски, пряслиця із глини, черепків, кістки та каменю. З кістки та рогу виготовлялися яйцеподібні обушки, пряжки, проколки, руків'я ножів, футляри для голок, горла для бурдюків.

В усьому ареалі культури трапляються написи, виконані рунічним письмом і сотні тамгоподібних знаків, малюнків-графітіна цеглі, обробленому камені, кераміці, кістці.

Чимало дослідників звертали увагу на неоднорідність салтівських пам'яток різних регіонів, виділяючи різні локальні варіанти. Для України, зокрема, характерні верхньодонськии, приазовський і кримський варіанти. Найбільш вив­ченим є верхньодонськии, в межах якого широко досліджено такі відомі пам'ятки, як Салтів, Маяки, Мохнач, Дмитріївка, Волчанськ, Нетайлівка, Суха Гомольша та ін.

Для лісостепових пам'яток Подоння характерні городища із земляними і кам'яними стінами, чотирикутні напівземлянки з печами, ката­комбні та ямні інгумації, поховання з тілоспаленнями. Кочів'я набули поширення у Приазов'ї, крім того, салтівські шари фіксуються у приморських містах (Таматарха, Фанагорія). Для цього варіанта типовими є житла на кам'яних фундаментах із кам'яними стінами, підбійні підкурганні поховання, оточені ро­виками. Окремий варіант салтівської культури був поширений у степах Подон- ня. Для нього характерні великі відкриті поселення зі слідами виноградарства, зокрема численними уламками тарного посуду. Саме тут поселення захищали кілька потужних фортець-містечок, у тому числі відомий Саркел-Біла Вежа.

Можна припустити, що відмінності між локальними варіантами пов'язані з поліетнічним характером салтівської культури.Це підтверджується також антропологічними даними. Вважається, що основним населенням верхньо- донського варіанта були переважно алани північнокавказького походження, котрі користувалися катакомбними могильниками. Ймовірно, до них у другій половині IX ст. приєдналися деякі угорські групи.Ямні поховання на півдні та в Лісостепу належали тюркам-болгарам.

Окрім кочового тваринництва,типового для болгар, значна частина салтів- ського населення (передусім аланського) займалася орним землеробством,що засвідчено численними знахідками землеробських знарядь. Активні торговельні зв'язки підтримувалися між групами населення салтівської культури, що спеціалізувалися на різних галузях господарства, а також із сусідніми слов'янськими племенами, Візантією і Сходом.

Вважається, що салтівська культура існувала у рамках однієї політичної організаціїХозарського каганату.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти