Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.

Вугільна промисловість. Найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам’яного й бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає 69%, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії.

Найбільшого розвитку промисловість має в місцях поширення кам’яного вугілля – Донбасі і Львівсько-Волинському басейні. Особливу цінність має кам’яне вугілля Донбасу: з нього виготовляють кокс, який необхідний для виплавки чавуну.

Зараз вугільна промисловість має ряд проблем: розробка шарів ведеться на великій глибині і в старих шахтах. Це вимагає модернізації оснащення для покращення видобутку й підвищення безпеки праці шахтарів.

З вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем. Це, зокрема, порушення рівноваги гірських поверхневих мас, утворення териконів (насипів), погіршення якості підземних вод.

Нафтова промисловість. Основні родовища нафти зосереджені в Карпатській, Причорноморсько-Кримський нафтогазоносні провінціях, Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпаття (60% видобутку нафти в Україні) – Бориславське, Долинське, Битківське.

У Дніпровсько-Донецькій нафтовидобувній області також є великі родовища: нафтові – Леляківське, Глинські-Розбишівське, нафтогазові – Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.

У Причорномор’ї поклади нафти виявлені на Керченському півострові та в шельфовій зоні Чорного моря.

Газова промисловість. Великі родовища природного газу розташовані в Дніпровсько-Донецькій області: Шебелинське, Західнохрестищенське, Єфремівське. Близько 1/5 частини видобутку природного газу України зосереджено в Передкарпатті: Дашавське, Косівське, Надвірнянське родовища.

Значні родовища природного газу відкриті на півдні країни, насамперед у Криму. Основні родовища – Глібовське, Джанкойське. Зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

По території України пролягають численні газопроводи: Шебелинка – Харків, Шебелинка – Полтава – Київ, Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів, Шебелинка – Бєлгород – Москва, Дашава – Київ – Москва.

Тому газова промисловість є найперспективнішою. Природний газ – найефективніше паливо. Собівартість його видобутку значно нижча, ніж вугілля, а теплова здатність висока. Використання газу дуже перспективне: в порівнянні з іншими енергетичними джерелами він майже не отруює навколишнє середовище. Крім того газ використовується у хімічній промисловості.

Торф’яна промисловість розвивається у Поліссі на півночі України.

Електроенергетика

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів. Окремі галузі промисловості тяжіють до джерел дешевої електроенергії (електрометалургія), інші здатні обмежуватись транспортом електроенергії.

Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова.

Теплові електростанції (ТЕС) працюють на вугіллі, газі, мазуті Найпотужніші з них розташовані в Донбасі (Старобешівська, Курахівська, Криворізька-2), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська) і Вінницькій (Ладиженська) областях. ТЕС, які поряд з електроенергією виробляють і тепло для опалення міст, нагрівають води для комунального господарства називають теплоелектроцентралями (ТЕЦ). З роботою ТЕС пов’язане значне забруднення навколишнього середовища.

Атомні електростанції (АЕС) будуються у районах із дефіцитом паливних ресурсів. На території України працюють Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька електростанції. Чорнобильська АЕС зазнала аварії 26 квітня 1986 року, зараз на ній встановлений саркофаг, щоб зменшити рівень радіації.

На Дніпрі й Дністрі побудовані великі гідроелектростанції (ГЕС). Найбільші з них – Дніпрогес, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Канівська, Каховська, Київська, Кременчуцька, Дністровська. На гідроенергетику припадає лише 5,2% загального виробництва електроенергії.

ГЕС в Україні побудовані на рівнинних річках, тому перед їхніми греблями створили штучні водоймища, що затопили сільськогосподарські угіддя. Вода водоймищ застоюється, акумулює різні шкідливі речовини. Греблі стають перешкодою розвитку рибного господарства, заважаючи міграції по річках промислових риб. У той же час вода з водоймищ використовується для зрошення посушливих земель Півдня України й степового Криму.

Для того, щоб максимально ефективно використовувати електроенергію споруджені ГАЕС (гідроакумулятивні електростанції), які дозволяють акумулювати електроенергію й використовувати її в час пік, коли відчувається її нестача.

Електроенергія, вироблена електростанціями, передається до споживачів за допомогою ліній електропередач (ЛЕП).

Україна має можливості використання сонячної й вітрової енергії, а також енергії внутрішнього тепла Землі (геотермальна енергія). У Криму побудована одна з перших геліоелектростанцій, яка використовує сонячну енергію; введено до експлуатації вітрові електростанції. Чорна металургія – складна галузь з різними за організацією і технологією виробництвами. Це – видобуток і збагачення залізної руди, спікання її в агломерат; виплавка чавуну, сталі, виробництво прокату; виробництво феросплавів, виплавка електросталі й сплавів, порошкова металургія; виробництво флюсових вапняків, вогнетривів, коксу.

Чорна металургія

Сировиною для чорної металургії є залізні та манганові руди. Як паливо використовується кокс – результат переробки коксівного вугілля. У технологічному процесі задіяна вода й вогнетривкі глини, природний газ, вапняки (флюси) та електроенергія.

Чорна металургія є матеріаломісткою галуззю, що використовує близько 30% палива, 20% електроенергії, 95% манганової руди, що видобувається й виробляється в Україні. Для чорної металургії притаманна висока матеріаломісткість виробництва (на отримання 1 тонни сталі необхідно 6 тонн сировини, палива та допоміжних матеріалів), тому підприємства чорної металургії зазвичай розміщують поблизу сировинних баз (у першу чергу залізної та мангової руд) та палива (вугілля, що коксується). Металургія – основний споживач води в промисловості, тому підприємства розташовують поблизу річок, інших водойм. Велику роль відіграє наявність розвинутої транспортної мережі (особливо залізниць), трудових ресурсів і споживача.

Родовища залізної руди сконцентровані в Криворізькому і Керченському залізорудних басейнах, Кременчуцькому і Білозерському залізорудних районах. Манганові руди видобувають у Нікопольському басейні.

Головні підприємства чорної металургії зосереджені у трьох районах: Донбасі (Макіївка, Донецьк, Алчевськ, Харцизьк, Єнакієве, Луганськ, Краматорськ), Придніпров’ї (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ) Приазов’ї (Маріуполь).

Донецький металургійний район виник на основі родовищ коксівного вугілля, зосередженого в межах Донецького кам’яновугільного басейну, вапняків Донбасу (Каракубське, Новопавлівське та інші родовища) і залізної руди, яку довозять з Придніпров’я. Головними центрами виробництва чорних металів є Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Алчевськ; виробництва прокату (зокрема труб) – Харцизьк, Луганськ.

Придніпровський металургійний район утворився завдяки географічному положенню – на великій водній магістралі, на перетині транспортних шляхів. Він базується на величезних запасах залізної руди Криворіжжя (руди Криворізького залізорудного басейну) та коксівному вугілля з Донбасу. Головними центрами видобутку та збагачення рудної сировини є Кривий Ріг, Марганець, Дніпрорудне; виробництва чорних металів – Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ; виробництва прокату – Нікополь, Дніпропетровськ, Новомосковськ; виробництва електроферосплавів – Нікополь.

Таким чином в чорній металургії України особливу роль відіграє транспортний чинник. Тобто залізну руду Придніпров’я відправляють до Донбасу, а натомість повертають коксівне вугілля. Це дозволяє одночасно організувати виробництво в двох металургійних районах.

Приазовський металургійний район виник на перехресті шляхів з Керченського півострова і Донбасу. З Керченського залізорудного басейну сюди доправляють залізні руди, а з Донбасу – коксівне вугілля. В цьому районі центром виробництва чорних металів є Маріуполь.

Крім цих районів, майже в кожному обласному центрі відбувається вторинна обробка чорних металів (переробка металобрухту).

Таким чином чорна металургія в Україні добре розвинена. Разом з тим підприємства металургії є основним стаціонарним джерелом забруднення атмосфери. Вони викидають в атмосферу оксиди азоту і сірчистий газ. Крім того значні земельні площі доводиться вилучати під звалища промислових відходів. Кольорова металургія – галузь промисловості, що охоплює добування і збагачення руд кольорових металів, виробництво та обробку кольорових металів та їх сплавів.

Продукція кольорової металургії широко використовується у точному машинобудуванні, літакобудуванні, електроніці, робототехніці і т.д.

Машинобудування

Машинобудування відіграє визначальну роль не лише для багатьох галузей господарства, але й значною мірою забезпечує рівень економічного розвитку країни. Особливості галузі: наукоємність, трудомісткість, металомісткість, кооперування.

Машинобудівний комплекс складається з кількох десятків галузей і виробництв.

Важке машинобудування забезпечує різноманітним устаткуванням енергетику, металургійну, хімічну, гірничодобувну і будівельну промисловість. Розміщується в районах, де є метал і споживачі готової продукції. Найбільшими центрами важкого машинобудування є: Краматорськ, Горлівка, Харків, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Маріуполь, а також Київ, Львів, Дрогобич.

Електротехнічна промисловість випускає продукцію для енергетичних систем: трансформатори, генератори, важке устаткування для електровозів, кабелі, електродвигуни, високовольтну апаратуру. Центри: Запоріжжя, Харків, Донецьк, Одеса, Київ, Хмельницький, Бердянськ, Полтава, Кам’янець-Подільський

Транспортне машинобудування включає: локомотивобудування (Луганськ, Харків, Дніпропетровськ); вагонобудування (Дніпродзержинськ, Кременчук, Маріуполь); суднобудування (Миколаїв, Херсон, Київ); автомобілебудування (Кременчук – вантажні, Запоріжжя – легкові, Львів – автобуси, Одеса – автокрани, Луцьк – вантожно-пасажирські малолітражні автомобілі, Мелітополь, Харків – мотори, Київ, Львів, Харків – мотоцикли); літакобудування (Київ, Харків).

Верстатобудування – виробництво верстатів з числовим програмним управлінням, токарських автоматів, алмазорозточних верстатів, автоматизованих ліній. Основними центрами верстатобудування є Харків, Київ, Бердичів, Одеса, Черкаси, Дніпропетровськ, Краматорськ).

Основними центрами приладобудування є Сєверодонецьк, Київ, Харків, Івано-Франківськ, Львів, Суми, Черкаси, Житомир, Луцьк.

Сільськогосподарське машинобудування розвивається в Харкові, Дніпропетровську, Тернополі, Херсоні, Одесі, Києві, Бердянську, Слов’янську, Умань, Новоград-Волинський, Ніжин, Коломия.

Принципи розміщення підприємств металургійного комплексу:

- радіотехніка, електроніка, приладобудування, верстатобудування тяжіють до промислових центрів, де є кваліфіковані кадри;

- транспортне машинобудування, виробництво устаткування для легкої й поліграфічної промисловості тяжіють до кваліфікованих кадрів, виробництва металу й енергії;

- сільськогосподарське машинобудування, виробництво хімічного устаткування, будівельних і дорожніх машин розміщуються ближче до районів споживання готової продукції;

- виробництво гірничо-шахтного, металургійного, підйомно-транспортного устаткування тяжіють до джерел метало постачання і районів споживання готової продукції.

Подальший розвиток машинобудування країни потребує технічного переозброєння, реконструкції, пере спеціалізації на основі високих технологій світового рівня та інвестування, створення сучасних невеликих і середніх заводів з випуску конкурентоспроможної продукції для світового і внутрішнього ринків, зокрема товарів народного споживання. Хімічна промисловість – комплексна галузь промисловості, яка забезпечує всі галузі господарства хімічними технологічними матеріалами та виробляє товари масового споживання.

Хімічна промисловість

Значення хімічної промисловості надзвичайно велике. Вона зумовлює науково-технічний прогрес інших галузей, може створювати нові матеріали з наперед заданими властивостями, сприяє найбільш повній переробці відходів інших галузей господарства, виготовляє товари народного споживання.

Сировиною для хімічної промисловості є: кам'яне і буре вугілля, нафта, кам'яна і калійна сіль, фосфорити, крейда, вапняки, сірка; відходи чорної і кольорової металургії, харчової промисловості, лісопромислового комплексу.

У структурі хімічної промисловості виділяють:

1) гірничо-хімічну промисловість;

2) основну хімію;

3) хімію органічного синтезу;

4) лакофарбову промисловість;

5) хіміко-фармацевтичну промисловість.

Підприємства гірничо-хімічної промисловості розміщуються в районах видобутку корисних копалин. Сірку видобувають у Новому Роздолі, Немирові (Львівська область), кам'яну (кухонну) сіль – у Слов’янську, Артемівську (Донецька обл.) і в Криму (Сиваська затока), калійну сіль – у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська обл.).

Основна хімія – це галузь хімічної промисловості, що включає коксохімічне виробництво, виробництво мінеральних добрив, кислот, соди.

Коксохімічна промисловість є базою для розвитку великої кількості супутніх і допоміжних підприємств, що переробляють доменні й коксові гази, феноли, смоли тощо.

Виробництво азотних добрив розміщується поруч з коксохімічними підприємствами (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Горлівка) або тяжіє до споживача (Черкаси, Рівне, Одеса).

Виробництво калійних добрив розміщено поблизу родовищ сировини (Калуш, Стебник).

Підприємства, що виробляють фосфорні добрива, працюють на імпортній (Вінниця, Одеса, Суми) та місцевій (Костянтинівна) сировині.

Виробництво сірчаної кислоти має значну сировинну базу і розміщено у Костянтинівні, Калуші, Первомайському.

Виробництво соди розміщується поблизу родовищ, оскільки це дуже матеріаломістка галузь. Основні центри – Слов’янськ, Лисичанськ, Красноперекопськ.

Промисловість органічного синтезу розвинена в Донбасі (Лисичанськ, Сєверодонецьк, Горлівка) і на Наддніпрянщині (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). Виробництво полімерних матеріалів базується на використанні продуктів нафтопереробної, газової, коксохімічної промисловості (Донецьк, Запоріжжя, Луцьк – виробництво синтетичних смол і пластмас; Київ, Черкаси, Чернігів – виробництво хімічних волокон). Частина виробництва базується на використанні хімічної сировини, що потрапляє продуктопроводами Росії.

Високого рівня розвитку в Україні досягли лакофарбова промисловість (центри – Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків), виробництво синтетичних барвників (Рубіжне, Красноперекопськ.

На базі нафтопереробної і газової промисловості розвивається нафтохімічна (Бердянськ, Кременчук, Херсон) і гумово-азбестова (Дніпропетровськ, Біла Церква) промисловість.

Все більшого значення в Україні набувають виробництво синтетичних миючих засобів, фармацевтика. Ці галузі належать до наукоємних, тому їхні виробництва розміщені у великих містах – Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Запоріжжі, Одесі.

Хімічна промисловість є однією з найважливіших ланок господарства України. Галузь має достатню сировинну базу і складну структуру. Значна частина продукції хімічної промисловості використовується підприємствами інших галузей як сировина і напівфабрикати. Усі ліси України становлять єдиний державний лісовий фонд загальною площею 10 млн. га. Лісистість території складає 14,1%, що значно менше, ніж у розвинених країнах. Наприклад, у Франції цей показник складає близько 28%, у США – 32%.

Лісопромисловий комплекс

Основні масиви лісів України зосереджені в Поліссі, Карпатських і Кримських горах. Тут представлені цінні породи дерев – дуб, бук, ясен, сосна, ялина. Україна не має великих лісових ресурсів, що є основою розвитку лісопромислового комплексу (сукупність галузей промисловості по заготівлі і переробці деревини). Свої потреби в деревині Україна задовольняє на 20%, решта – імпортується.

Суттєво гальмує розвиток лісопромислового комплексу державна власність на лісові ресурси. У більшості розвинених країн переважає приватна власність (від 50% до 70% лісових ресурсів країни). Проблеми комплексу пов’язані також з нераціональним використанням відходів заготівлі деревини (у розвинених країнах – до 100%), погіршення екологічної ситуації, тому що відходи деревини забруднюють навколишнє середовище.

Деревообробна промисловість розміщена досить рівномірно, хоча в сировинних районах концентрація цих підприємств вища. Основні центри: Рахів, Хуст, Ужгород (закарпатська обл.), Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Рівненська і Волинська області. Підприємства деревообробної промисловості також концентруються у великих промислових і транспортних центрах і працюють на привізній сировині (Київ, Харків, Донецьк). Вони виготовляють меблі, пиломатеріали, будівельні деталі, фанеру, сірники тощо.

Найбільші лісопильні підприємства розміщені в Берегометі (Чернівецька обл.), Надвірній (Івано-Франківська обл.), Рахові (Закарпатська обл.), Овручі (Житомирська обл.).

Розміщення підприємств меблевої промисловості орієнтується на наявність кваліфікованої робочої сили, технічне оснащення і споживача. Тому меблі виготовляють переважно у великих місцях або поблизу них. Найбільші підприємства цієї промисловості у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську.

Вторинну сировину використовують картонні та паперові фабрики. Лісохімія базується на використанні відходів деревини, розвинена вона в основному в Івано-Франківській, Львівській областях (до 35% виробленої в Україні продукції). Найбільші підприємства целюлозно-паперової промисловості розміщені в Києві, Рахові, Херсоні, Ізмаїлі.

Сьогодні виробництво паперу не задовольняє потреби України, тому його імпортують.

Таким чином лісова промисловість України розвинена насамперед в районах з високою лісистістю. Але галузь не може задовольнити потреб країни, тому її продукція імпортується. Територія України дуже багата на різноманітні запаси високоякісної сировини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяють родовища цементної сировини – мергелю і вапняку (Донецька, Харківська, Львівська, Чернігівська, Рівненська, Хмельницька обл., АР Крим), крейди (Донецька, Сумська, Харківська, Луганська обл.), скляних пісків (Львівська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська обл.). Добувають мармур, лабрадорити, базальт, піщаники, туфи, гіпс. Величезні запаси гранітів у Житомирській область. Сировина для виготовлення бетону є майже в усіх областях України. Величезні запаси різноманітних глин. Таким чином, для розвитку даної галузі немає необхідності імпортувати сировину, а навпаки, є можливість у великій кількості її експортувати.

Легка промисловість

До легкої промисловості належать: текстильна (бавовняна, вовняна, шовкова, лляна), трикотажна, шкіряно-взуттєва, швейна, хутряна галузі.

У структурі легкої промисловості перше місце за обсягом виробництва посідає текстильна галузь, друге – швейна, третє – взуттєва.

Легка промисловість – надзвичайно трудомістка галузь, у якій працюють в основному жінки, тому її підприємства розміщені у великих містах, де багато трудових ресурсів. Також підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача (швейна, шкіряно-взуттєва, трикотажна) і сировинну (текстильна). Із розвитком ринкових відносин на перше місце висувається транспортний фактор.

Бавовняна промисловість України працює на привізній сировині, тому найбільші підприємства розташовані насамперед у великих містах, через які проходять транспортні шляхи, – Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях.

Промисловість вовняних тканин представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, що працюють на місцевій і привізній сировині. Виробництво килимів зосереджено у Києві, Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької і Закарпатської областей.

Підприємства лляної промисловості розташовані в основному в Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, де вирощується льон на льоноволокно.

Конопляно-джутова промисловість недостатньо розвинена й повністю працює на привізній сировині. Тому її підприємства є тільки в Одесі.

Підприємства трикотажної промисловості (виробництво верхнього одягу, білизни, панчішно-шкарпеткове) орієнтується на споживача, тому розміщені у великих містах – Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську, Житомирі та інших. Ті ж передумови визначають принципи розміщення швейної, шкіряної і взуттєвої промисловості, тому центри їхнього розвитку збігаються.

Підприємства хутряної промисловості, навпаки, розміщені переважно в невеликих містах – Балті (Одеська обл.), Жмеринці (Вінницька обл.), Красно граді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.). Винятком є Харків, де також розвинена ця галузь.

Головне завдання легкої промисловості – забезпечення населення товарами першої необхідності.

Основні фактори розміщення підприємств легкої промисловості – трудовий, споживчий, транспортний, сировинний. Тому підприємства галузі розташовані на території України досить рівномірно. Головним завданням харчової промисловості є виробництво продуктів харчування. До її складу входить майже 40 галузей і виробництв. За обсягами виробництва харчова промисловість посідає одне з перших місць в економіці України, асортимент виробленої продукції включає понад 3000 найменувань.

Харчова промисловість

Підприємства харчової промисловості розташовані по території України практично повсюдно, однак при їх розміщенні враховуються особливості кожної галузі. Останнім часом зростає кількість підприємств харчової промисловості. Вони створюються поблизу джерел сировини, у колективних і фермерських господарствах.

Географія і фактори розміщені харчової промисловості:

– цукрова промисловість характеризується насамперед сировинним фактором розміщення, тому підприємства цієї галузі зосереджені переважно в Лісостепу (Черкаська, Вінницька, Полтавська, Тернопільська області);

– борошномельно-круп’яна галузь розміщує свої підприємства за сировинним принципом, підприємства зосереджені в Лісостепу і Степу;

– хлібопекарська і макаронна галузь орієнтується на споживача і її підприємства розміщені по всій території України;

– кондитерська галузь також орієнтується на споживача й її підприємства розміщені повсюдно, найбільші центри – Тростянець, Львів, Одеса, Полтава;

– молочна галузь орієнтується на сировину і споживача, підприємства галузі зосереджені переважно в містах (майже у всіх – від райцентрів і до міст-мільйонерів);

– м’ясна галузь орієнтується на сировину і споживача й зосереджена переважно у великих містах;

– олійно-жирова галузь орієнтується на сировину й розміщена в Степу й на півдні Лісостепу;

– консервна галузь розміщується за сировинним чинником, підприємства галузі зосереджені в Степу, Криму й на заході Лісостепу;

– виноробна галузь орієнтується на сировину й розміщена в районах вирощування винограду – на Закарпатті й Криму;

– рибна галузь розміщена за сировинним принципом й поширена в приморських містах (Керч, Одеса).

Отже, головними чинниками розміщення галузей харчової промисловості є сировинний і споживчий.

Сьогодні харчова промисловість посідає одне з провідних місць в економіці України: частка галузі в загальному обсязі промислового виробництва займає друге місце після чорної металургії і досягає 18%.

Зросла конкурентоспроможність українських продуктів харчування на внутрішньому і зовнішньому ринку. Майже 95% продовольчих товарів, що реалізуються на внутрішньому ринку, є продуктами вітчизняного виробництва.

Продовольчі товари з України експортуються до понад 40 країн світу.

Харчова галузь посідає перше місце за обсягами залучених іноземних інвестицій. До неї надійшло близько 900 млн доларів США, що становить 19% усіх іноземних інвестицій, вкладених у вітчизняну економіку.

Серед основних пріоритетів державної політики у сфері харчової промисловості – створення сприятливих умов для активізації інноваційного розвитку галузі, прискорення модернізації її матеріально-технічної бази, впровадження сучасних технологій та широке застосування новітніх наукових розробок. Сільське господарство України

Транспорт України

Транспортна система України являє собою сукупність усіх видів транспорту, об’єднаних між собою транспортними мережами і вузлами, у яких відбувається обмін вантажів.

З огляду на середовище переміщення виділяють сухопутний, водний і повітряний транспорт.

За засобом переміщення сухопутний транспорт поділяють на залізничний, автомобільний і трубопровідний.

Провідна роль у забезпеченні транспортно-економічних зв’язків належить залізничному транспорту. На його частку припадає 44% усього вантажообігу країни. Загальна експлуатаційна довжина залізничних магістралей перевищує 23000 км. На території країни функціонують такі залізниці (їх назви здебільшого залишились незмінними ще з радянських часів): Південно-Західна (центр – Київ), Львівська, Південна (Харків), Донецька, Придніпровська (Дніпропетровськ) і Одеська.

Відкриті швидкісні лінії Київ – Харків, Київ – Дніпропетровськ, Київ – Кременчук, Київ – Суми, Київ – Краків, Харків – Сімферополь. Найважливішими місцевими і транзитними напрямками в Україні є: Донбас – Запоріжжя – Кривий Ріг, Київ – Житомир – Львів – Стрий – Чоп, Харків – Дніпропетровськ – Херсон тощо. У структурі перевезень переважають будівельні матеріали, кам'яне вугілля, руди, метали, нафтопродукти.

На території України сформувалася система залізничних вузлів (Харків, Полтава, Лозова, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Львів тощо).

Автомобільний транспорт – сухопутний, маневрений, швидкісний вид транспорту, що перевозить в основному термінові і малогабаритні вантажні, а також пасажирів на невеликі і середні відстані.

Внаслідок рівнинного рельєфу склалися сприятливі умови для розвитку автомобільного транспорту. Загальна довжина автодоріг становить 170 тис. км, у тому числі з твердим покриттям – 164,2 тис. км. Найважливішими автомагістралями є: Київ – Житомир – Рівне – Львів, Київ – Полтава – Харків – Дебальцеве, Київ – Умань – Одеса, Львів – Мукачеве, Харків – Новомосковськ – Запоріжжя – Сімферополь, Львів – Ужгород. Міжнародне значення мають магістралі: Москва – Київ, Москва – Харків – Сімферополь тощо. Набуває значення будівництво швидкісних автобанів, таких як Одеса – Київ.

Трубопровідний транспорт виконує важливі функції з переміщенням на значні відстані нафти, газу і твердих вантажів по трубопроводах під тиском. Для нього характерні низька собівартість перевезень, висока продуктивність, гнучкість обсягів постачань продукції. Посідає перше місце за обсягом переміщення вантажів.

Серед газопроводів виділяються: „Братерство”, „Союз”, „Прогрес”, Шебелинка – Київ, Шебелинка – Харків, Шатлик (Туркменістан) – Саратов – Шебелинка тощо. Нафтопроводи мають менш густу мережу. Основні з них: „Дружба”, Самара – Лисичанськ – Кременчук – Херсон – Одеса, Прилуки – Кременчук, Долина – Дрогобич, Одеса – Броди.

Створено мережу продуктопроводів: Тольятті – Горлівка – Одеса (аміакопровід), Калуш – Тисауйварош (етиленопровід) тощо. У перспективі планується будівництво транс’європейських трубопроводів.

Таким чином сухопутний транспорт України має густу річкову мережу.

Водний транспорт включає річковий і морський види транспорту. На ці види транспорту припадає 3% загального вантажообігу України.

Річковий транспорт використовує як шляхи сполучення природні русла річок і канали. Для нього характерні низька собівартість і значні обсяги перевезень вантажів і пасажирів. Недоліком є залежність від природних умов (сезонність), невелика швидкість руху. Основними водними системами є Дніпро, Дунай, Прип’ять, Десна, Південний Буг, Дністер. Головні річкові порти: на Дніпрі – Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Каховка та Херсон; на Південному Бузі – Миколаїв, Вознесенськ та Первомайськ; на Дунаї – Рені, Кілія та Ізмаїл; на Дністрі – Білгород-Дністровський; на Десні – Чернігів.

Річками перевозять вугілля, кокс, будівельні матеріали, руди й іншу продукцію. Пересічна діяльність перевезень вантажів складає 694 км, пасажирів – 12 км.

Україна – морська держава. Морський транспорт перевозить вантажі і пасажирів не тільки між портами України, але й протоками Босфор, Дарданелли і Мармуровим морем, до Середземного моря та Атлантичного океану. Загальна довжина морської берегової лінії становить 1960 км. Найбільші морські порти – Іллічівськ, Одеса, Південний, Керч, Маріуполь, Феодосія, Ялта.

Функціонують такі поромні переправи: Іллічівськ – Варна (435 км), Іллічівськ – Поті (Грузія), Керч – Тамань (Росія), Євпаторія – Стамбул (Туреччина).

Через морські порти Україна експортує кам'яне вугілля, нафтопродукти, манганові руди, хімічну сировину, цукор, здійснює міжнародний туризм.

Однак багато суден потребують ремонту. Вони роками не підлягали технічному огляду. Усе це не сприяє збільшенню кількості і модернізації водного транспорту, гальмує розвиток зовнішньоекономічних зв’язків.

В Україні також розвивається повітряний транспорт. Повітряний транспорт є найшвидшим і найдорожчим. Його використовують для перевезення пасажирів та неважких термінових вантажів на великі відстані.

Міжнародні аеропорти функціонують в Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Запоріжжі, Миколаєві, Одесі, Сімферополі, Кривому Розі, Луганську, Рівному, Івано-Франківську, Чернівцях.

Таким чином транспортна мережа в Україні добре розвинена. Більшість міст України є транспортними вузлами, в яких поєднуються різноманітні види транспорту (автомобільний, залізничний, повітряний, морський, річковий). Рекреаційні ресурси України

Рекреаційні ресурси України

Рекреаційне господарство займає важливе місце в соціальній інфраструктурі України. До закладів рекреації належать санаторії, курорти, пансіонати, бази відпочинку тощо. Розвиток рекреаційного господарства базується на природних ресурсах та інфраструктурі обслуговування.

Географічне положення України та її природні ресурси є сприятливими для розвитку санаторно-курортного та туристичного господарства. Узбережжя Чорного та Азовського морів, гірські масиви Карпат і Криму, лісові простори Полісся, розвинена транспортна мережа, бальнеологічні ресурси та мінеральні джерела є головними чинниками для розвитку рекреаційних зон і будівництва рекреаційних споруд.

Найбільшим санаторно-курортним і туристичним районом України є Крим. Щороку його відвідують близько 5 млн осіб. У причорноморських та приазовських областях (Одеській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській) туристів приваблюють тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води. Карпатський регіон відзначається значною кількістю санаторіїв і пансіонатів (понад 150), що працюють на базі унікальних цілющих мінеральних вод.

На даний момент першочерговим завданням рекреаційного господарства є прискорений розвиток інфраструктури санаторно-курортного та туристичного господарства, вдосконалення кадрового забезпечення, розвиток нових перспективних районів лікування та „зеленого” туризму. Такими можуть бути мальовничі схили Сіверського Дінця, Шацькі озера, лісисте Українське Полісся.

Крім природних рекреаційних ресурсів (морські узбережжя, гірські курорти, лісові масиви тощо) в Україні туристів приваблюють пам’ятки архітектури, яких особливо багато в Києві, Львові та інших обласних центрах.

Україна має реальні можливості стати однією з провідних туристичних країн Європи, з розвиненим рекреаційним господарством міждержавного значення. Донецький економічний район

Донецький економічний район

Донецький економічний район розташований на сході і південному сході України. Включає Донецьку і Луганську області.

Район має сприятливі природні умови. Рельєф: Донецька і Приазовська височини, відроги Середньоросійської височини, Придніпровська і Причорноморська низовини. Клімат помірно континентальний, досить сухий. Ґрунти – чорноземи звичайні.

Природні ресурси досить різноманітні. Головне багатство району – паливні корисні копалини. Тут розташований найбільший вугільний басейн України – Донецький. На території Донецького кряжу видобувають руди різних металів: ртутних, свинцево-цинкових, алюмінієвих тощо. Район багатий на будівельну сировину: вапняки, глини, гіпс, графіт тощо.

У Донецькому економічному районі зосереджені значні людські ресурси. За кількістю і густотою населення район посідає перше місце в Україні.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: електроенергетика, вугільна, металургійна, важке машинобудування, промисловість будівельних матеріалів.

Вугільна промисловість сформувалася на базі Донецького кам’яновугільного басейну. На ній базується потужна електроенергетика, представлена ТЕС, основні з них – Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Старобешівська тощо.

Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат. Найбільші підприємства – „Азовсталь” у Маріуполі, Донецькій, Макіївський, Алчевський заводи. Кольорова металургія поступається чорній за масштабами виробництва. Цинк виробляють у Костянтинівні, ртуть – у Микитівні, мідь та латунь в Артемівську. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні підприємства розташовані в Авдіївці, Горлівці, Донецьку, Алчевськ, Стаханові.

Район має розвинену хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні (Горлівка, Сєверодонецьк) і фосфорні добрива (Костянтинівна), працює лакофарбова промисловість (Рубіжне). Виробництво соди розвинене у Лисичанську та Слов’янську. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сєверодонецьку, гумовотехнічні вироби – у Лисичанську.

У машинобудівному комплексі переважає металоємне машинобудування. Провідними підприємствами є Краматорський та Новокраматорський заводи важкого машинобудування. Там виробляють екскаватори, прокатні стани, транспортне та гірничо-шахтне обладнання. У Горл

Загрузка...

12 3 4