ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Наївність мадьярських комуністів.

І як наївно повинен виглядати такий епізод для того, хто був знайомий з національними відносинами на Вкраїні.

По вибуху революції в Австрії й розпаді габсбурґської монархії влада на Угорщині перейшла до рук буржуазної, "коаліційної" демократії. Але доведена до одчаю утисками й шматуванням переможниці Антанти, рятуючи свою теріторію від хапання сусідів, уряд Каролі добровільно й мирно передав владу комуністам. Це був акт самогубства для буржуазії, яким думалось загубити й антантську буржуазію.

Але Радянська Угорщина, не зважаючи на мирне здобуття влади, не могла почувати себе твердо й міцно, будучи оточена з усіх боків ворогами. Всі її надії були звернені до Радянської Росії й України. Але між нею й цими рідними їй державами була перегородка з Галичини. Коли б цю перегородку можна було пробити й з'єднатись з Росією, становище Угорщини зразу значно зміцнилося б.

В цей час (кінець марта) у Галичині велися жорстокі бої між поляками й українцями. Поляки, підпоможені Антантою, починали перемогати. В краю серед українського робітництва й селянства росло невдоволення своїм урядом і його політикою. Неудачі на фронті побільшували це невдоволення навіть до деяких революційних виступів то тут, то там.

Все це дало мадьярській совітській владі ідею спробувати пробитись до Росії. Але для цього треба було насамперед вступити в переговори з українцями.

І от мадьярський Уряд звернувся до мене з пропозіцією взяти участь у справі реорґанізації радянської влади на Україні. Він заявляв бажання бути посередником між лівими українськими соціалістичними течіями й Російським Совітським Урядом у справі сформування на Україні справжнього українського національного совітського Правительства. Це Правительство мало би ліквідувати Директорію, галицький Державний Секретаріат, притягти на свій бік усі соціалістичні українські течії, а головним чином галицьку армію. Таким чином зробився би один суцільний совітський фронт: Угорщина, Галичина, Україна й Росія.

Я пропозіцію мадьяр приняв і виставив в основу переговорів такі головніщі умови: визнання самостійности й незалежности Української Радянської Республіки; український національний совітський Уряд; дефензивно-офензивний військовий союз радянських республік; тісний економичний союз; наступ на Галичину.

Але, згожуючись на переговори, я попередив мадьяр, що не вірю в успіх їх, що, знаючи ті кола, які тепер мають владу на Україні, я був глибоко певний у тому, що вони ні за які мадьярські сльози не уступляться з неї. Мадьяре ж були глибоко переконані, що успіх цілком забезпечений. Бо чому б не бути йому? Адже умови цілком справедливі й нічим не шкодять справі соціалістичної революції, навпаки, тільки поможуть. Знаючи Леніна особисто, будучи його учнями, члени мадьярського совітського Уряду Беля Куна не припускали навіть думки, щоб він міг бути проти цих умов.

Але вони не знали пятаковщини й усіх умов, які були на Україні й які мені добре були відомі. І через те ми ріжно дивились на майбутній результат переговорів.

І вийшло, справді, не так, як думали мадьяре, що "орієнтувались" тільки на Леніна. З переговорів нічого не вийшло. Перегородку не було пробито. Угорщина не з'єдналась з Росією й через кільки місяців її було задушено контрреволюційним антантським кільцем.

Хто саме й через що не згодився на пропозіції мадьяр, вияснити точно не удалось, але що опір з боку Раковського-Пятакова був великий, то це мені відомо.

І коли тепер пригадати, який надзвичайно важний був тоді момент не тільки для угорської чи української, але для всесвітньої революції, то не можна простити тим, хто упустив його через свої особисті чи національні інтереси.

А момент був, дійсно, надзвичайно важний, критичний і дуже сприятливий для соціалістичної революції в цілій Европі.

Німеччина була обхоплена вогнями спартаківських повстань. В Мюнхені пролетаріат захопив владу. В Болгарії, Сербії, Чехії маси хвилювались і що хвилини готові були вибухнути революцією. Коли б Угорщина змогла схопитись за руку Совітської Росії й підкріпитись, вона могла би подати другу руку Совітській Баварії й самому Берлінові. Тоді Німеччина, розуміється, миру з Антантою не підписала би й Европа розбилась би на два табори: буржуазний і соціалістичний. А хто кого переміг би, то це не підлягає великому сумніву: пролетаріат Франції й Англії не пішов би так сліпо за своїми імперіалістами проти робітниче-селянських соціалістичних держав, як то він робив проти монархичних. Та хто знає, чи не було б утягнуто й ці держави в ґрандіозний біг революції й у союз соціалістичних держав?

І все це (як це на перший погляд ні здається трохи "сміливим") залежало від приняття виставлених мною умов. Коли б пятаковщина згодилась добровільно віддати владу українським соціалістам, що стояли на ґрунті радянської влади, коли б було сформовано національний совітський уряд і оголошено повну незалежність української радянської республіки, коли б, значить, цим самим було цілком забезпечено й ґарантовано національне визволення українського народу, то цим зразу було б вирвано ґрунт з під ніг української контрреволюційної течії й отаманщини; їм уже не було б ніякого сенсу істнування, бо вони ж тільки тим і держались, що немов би тільки за державність та національність свою боролись. Державність і національність було б забезпечено визнанням незалежности держави й створенням національного соціалістичного Уряду.

Отже складайте зброю, віддавайте її соціалістичному, радянському, чисто-українському Урядові, або отверто заявляйте, що ви боретесь не тільки за державність, але й за контрреволюцію.

І, розуміється, отаманщина й уся та жалюгідна директорська влада відразу була би вбита й зникла б без усякого бою, бо вся чесна й активна демократія перейшла би з більшостю тої рештки військ Директорії на бік радянського Уряду, а отаманія просто розбіглась би.

В Галичині ж була така військова сітуація, що Галицький Уряд готов був з ким-хоч піти в угоду, щоб не допустити перемоги поляків і вдержати Галичину в українських руках. І досить йому було ввійти в порозуміння з українським радянським Урядом хоча би тільки що до пропуску українських і російських червоних військ на Угорщину, досить було галицьким військам увійти в мирні безпосередні стосунки з радянською владою, як, можна ручитися, що вся Галичина стала би через пару тижнів без особливої боротьби на ґрунт радянської влади. І Галер з своїми дівізіями був би розбитий, і Галичину тепер не шматувала б так чорно-реакційна польська шляхта, й українська нещасна дрібнобуржуазна демократія не служила би так довго контрреволюційним антантським тином, і, як писав я тоді в своїх записках, "може, справді, цей момент був би рішаючим у боротьбі соціалізму з капіталізмом по всьому світі". А на Угорщині не лютував би так скажено, розпоясано й кріваво реакційний терор переможниці буржуазії, як він то виробляє тепер.

Цього не сталося.

Розуміється, на цей докір російські комуністи можуть з повним правом відповісти так: як ми могли вступати в переговори з тим чоловіком, який ще так недавно боровся з нами, який виголошував на Трудових Конґресах такі ворожі до нас промови, який був головою тої Директорії, яка, посилаючи мирову делеґацію до нас, тут же оповіщала війну нам, яка посилала до Антанти своїх отаманів для переговорів, влада якої розстрілювала робітників, порола селян і т. д. і т. д. Тепер він ніби приймав совітську форму влади, але чи це було щиро, чи не була це тільки тактична підробленість? І яка ґарантія, що цей чоловік, (розуміється, не як особа, а як представник тих течій, які входили в переговори) не зрадить у любий момент, що в скрутну хвилину він не продасть Антанті за визнання державности й за танки справу революції? Ті українські течії, які на ділі показали себе соціалістами й ворогами буржуазної контрреволюції, ті в наших рядах, з тими ми працюємо разом. З якої ж речи ми будемо давати владу в руки тих непевних течій, які можуть загубити нас?

Повторяю, вони мали й мають повне право так відповісти.

Але річ ішла не про якусь особу чи навіть ту чи инчу партію. Справа йшла про той чи инчий національний характер соціалістичної влади на Вкраїні. Український характер влади давав можливість зламати перегородку між Угорщиною й Росією, давав можливість втягти в процес соціальної революції Галичину, Польщу, Чехію, він ламав стіну між Сходом і Заходом Европи й під той критичний момент являвся рішаючим чинником у боротьбі соціалізма з капіталізмом у всій Европі.

І в ім'я цих переспектив російські комуністи могли відмовитись від своєї "рівноправности" націй, се-б-то, инчими словами, від пригнічення української нації. Вони могли створити й дійсно соціалістичний, совітський і дійсно-український Уряд. Вони не потребували творити його з непевних осіб і партій, для цього знайшлись би й певні особи, і певні партії; крім того вони мали змогу тримати всю фізичну силу в своїх руках, мали змогу контролювати національний укр. уряд.

Вони ж на крик мадьярських комуністів не зробили навіть спроби таким способом проламати перегородку.

І на цей докір вони ніколи не знайдуть задовольняючої відповіді.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти