Ø Основне значення нервової системи полягає у забезпеченні найкращого пристосування організму до впливів зовнішнього середовища і здійсненні його реакцій як єдиного цілого;

Ø Нормальна взаємодія організму з зовнішнім світом;

Ø Забезпечення поведінки згідно з умовами життя;

Ø Об’єднання і регуляція всіх функцій організму, його органів, тканин, клітин і внутрішньоклітинних структур;

Ø Пускова дія функціонування (скорочення м’язів).

Морфологічні особливості головного мозку

Маса головного мозку складає 10 % маси тіла новонародженого (приблизно 350-400 г), в дітей віком 16-17 років - 2,5 % від маси тіла (близько 1300-1400 г). До 2-х років маса мозку дитини дорівнює масі мозку дорослого. Окремі частки мозку розвиваються нерівномірно (лобна і тім’яна долі ростуть швидше скроневої і потиличної). У новонароджених і дітей дошкільного віку головний мозок коротший і ширший. До 4 років ріст мозку у довжину, ширину і висоту майже рівномірний, а з 4 до 7 років найбільш інтенсивно збільшується його висота.

Характерною для раннього віку є висока проникливість гемато-енцефального бар’єру, менша вираженість борозен і звивин кори, відсутність багатьох з них. До 7 років борозни стають глибокими, довшими, розгалуженими; звивини - випуклі, широкі, масивні; збільшується кількість третинних борозен.

У новонароджених дітей сіра речовина кори головного мозку не відмежована від білої, тому що нервові клітини розташовані в межах білої речовини. Однак, з 3-х років чітко визначається диференціація клітин кори. У 8 років кора мало відрізняється від кори мозку дорослої людини, але морфологічна побудова триває до 22-25 р.

Щодо хімічного складу тканини головного мозку, то ранній вік характеризується желатиноподібною консистенцією, великим вмістом води, меншою кількістю білків і ліпідів. З віком кількість води зменшується, відбувається накопичення білків, ліпідів, особливо цереброзидів. Консистенція стає щільною.

Клітини кори головного мозку у новонароджених зберігають ембріональний характер будови до 5 міс. життя. Їх налічується 14-16 млрд. Для них характерні відносно велике ядро, велика кількість нуклеїнових кислот, відсутність дендритів. В пірамідних клітинах і чорній субстанції немає пігменту. Відсутні клітини Пуркіньє. У дітей старшого віку відбувається поступове дозрівання клітин, кількість їх така ж, як при народженні. Після 3 міс. з’являються клітини Пуркіньє.

В нервових волокнах та клітинах головного мозку у новонароджених мієлінізація відсутня і розпочинається після народження. Найбільш інтенсивно процес мієлінізації відбувається в кінці 1-го – на початку 2-го року, закінчується до 3-5 років. Швидкість проведення нервових імпульсів по немієлінізованих волокнах 0,6-2 м/с, в той час як по мієлінізованих волокнах - від 10-15 до 15-35 м/с.

Більша частина кори головного мозку новонародженого складається з 6 шарів. Розвиток нейронів у великих півкулях передує появі борозен і звивин. В перші місяці життя нейрони є не тільки в сірій, але й в білій речовині і вже до 3-х років будова більшості нейронів мало відрізняється від нейронів дорослого.

Кора головного мозку забезпечує вищу регуляцію всіх життєво забезпечуючих систем організму, а також складні форми мовної і мислительської діяльності.

Мозочок довгастої форми, розташований високо. Диференціація його кори відбувається в 9-11 міс., тому дитина починає краще орієнтуватися в просторі, покращується координація його рухів.. Повне формування клітинних структур мозочка закінчується до 7-8 років.

Довгастий мозок найбільш розвинутий з усіх структур мозку, тому у новонароджених добре виражені вегетативні реакції, які забезпечують функції дихання, кровообігу, травлення та ін.

Будова спинного мозку більш завершена і функціонально зріла, порівняно з іншими відділами ЦНС. Спинномозкові рефлекси формуються раніше, ніж рефлекси головного мозку. Маса його у новонароджених становить 2-6 г, до 5 років вона подвоюється, до 20 років збільшується у 8-9 разів. Спинний мозок складає 1 % маси головного мозку у новонароджених і 2 % у дітей старшого віку. Довжина спинного мозку різниться у дітей різного віку – у новонароджених він закінчується на рівні ІІ-ІІІ поперекових хребців, в старшому віці на рівні І-ІІ поперекових хребців.Довжина спинного мозку у дітей відносно більша, ніж у дорослих. Шийне і поперекове потовщення спинного мозку відсутні. Вони починають визначатись з 3-річного віку. Мієлінізація пірамідного шляху починається в періоді новонародженості і закінчується до 4-річного віку.

Передній (presencephalon),

Середній (mesencephalon)

задній або ромбовидній (rhombencephalon). В подальшому задній мозковий міхур ділиться на дві частини і дає початок задньому (metencephalon) і довгастому (myelencephalon) мозку. З кінцевого мозку розвиваються півкулі головного мозку.

З проміжного мозку формується зоровий горб, гіпоталамус, шишковидне тіло, із середнього мозку – ніжки мозку, пластинка даху (чотири горбика), із заднього – мозочок і міст мозку.

Порожнини мозкових міхурів в процесі розвитку перетворюються у шлуночки мозку і центральний канал спинного мозку. З порожнини першого мозкового міхура утворюються бокові шлуночки, з порожнини другого – ІІІ шлуночок, з порожнини третього – Сільвіїв водопровід, з порожнини четвертого і п’ятого – IV шлуночок.

З 4-7-го міс. починається структурна диференціація клітин внутрішньої коркової пластинки, а з 3-го міс. утворюється латеральна (Сільвієва борозна).

Менінгіти

Основним клінічним проявом менінгіту є менінгеальний синдром, до якого відносяться наступні симптоми:головний біль, нудота, блювання, загальна гіперестезія, специфічна менінгеальна поза, менінгеальні симптоми.

Головний біль частіше буває дифузним, але іноді може мати локалізацію в області чола або потилиці. Виникнення головного болю пов’язують з подразненням чутливих закінчень в оболонках мозку.
Такий самий механізм блювання, що супроводжує головний біль, при менінгіті. Блювання зумовлює безпосереднє подразнення рецепторів блукаючого нерва. Частіше йому передує нудота, але може бути й раптове блювання. При менінгіті воно не полегшує стан, не пов’язане з прийомом їжі чи ліків. Характерним є не сам факт наявності блювання, а багаторазове його повторення протягом доби без видимих причин.
Гіперестезія або підвищена чутливість при менінгіті може бути тактильною, зоровою та слуховою.

Характерною є поза хворого при менінгіті: він лежить на боці, голова закинута назад, руки й ноги зігнуті й приведені до живота.

Менінгеальна поза – наслідок тонічного скорочення м’язів. Результатом тонічного рефлексу з мозкових оболонок також є менінгеальні симптоми. У клінічній практиці найчастіше використовують такі менінгеальні симптоми, як ригідність м’язів потилиці, симптом Керніга, симптоми Брудзинського (верхній, середній та нижній). У дітей першого року життя додатковими менінгеальними симптомами можуть бути вибухання і ущільнення тім’ячка, симптом Лесажа або підвішування.

Гнійний менінгіт

Гнійний менінгіт звичайно починається гостро: з підвищення температури тіла до 39-40° С, ознобу, головного болю. Головний біль часто супроводжується головокружінням. Діти першого року життя вскрикують, різко збуджуються. У більшості випадків у них неспокій переходить у в’ялість. Увесь симптомокомплекс менінгеального синдрому різко виражений. У новонароджених і дітей перших місяців життя менінгіт може починатися з симптомів токсикозу, порушення свідомості, клоніко-тонічних судом при відсутності менінгеальних симптомів.
З інших неврологічних симптомів при гнійних менінгітах можуть спостерігатися транзиторні або перманентні паралічі черепних нервів, вестибулярні розлади. У частини дітей може розвиватися сопорозний або коматозний стан. Перелічене більш характерне для пневмококового менінгіту та менінгіту, викликаного гемофільною паличкою.
Досить часто при гнійних менінгітах розвивається судомний синдром. У хворих на гемофільний або пневмококовий менінгіт судоми виникають у два рази частіше, ніж у хворих на менінгококовий менінгіт. Виникнення судом у перші дні хвороби не має особливого прогностичного значення. Разом із тим, судоми, які повторюються після четвертого дня хвороби, вимагають особливої уваги. Вони можуть асоціюватися з наслідками та ускладненнями бактеріального менінгіту.
Крім неврологічної симптоматики, при гнійних менінгітах можуть розвиватися артралгії й міалгії, що відображає системний характер інфекційного процесу. Розвиток артриту характерний для менінгококового менінгіту і завжди має транзиторний характер. У хворих на менінгіт за наявності бактеріємії може розвиватися інфекційно-токсичний шок, що особливо характерно для фульмінантної форми менінгококцемії. У цих випадках, як правило, розвивається синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, що супроводжується вираженою артеріальною гіпотензією. У хворих з менінгококовою інфекцією менінгіт може поєднуватися з геморагічною пурпурою. Може розвитися міокардит та перикардит.

Серозні менінгіти

При серозних менінгітах початок гострий або поступовий. Температура тіла не перевищує 38-39° С. Провідними в клінічній картині є гіпертензійні синдроми (блювання, головний біль). Менінгеальні симптоми з’являються не одразу (з 3-5-го дня хвороби), виражені помірно, короткочасні (тримаються 2-5 днів), дисоційовані (виявляються не всі одразу), можлива повна відсутність менінгеальних симптомів.

При серозних менінгітах, у першу чергу паротитної етіології, може розвинутися енцефаліт, глухота, сліпота, обструкція Сильвієвого водопроводу. При герпесвірусних менінгітах описані такі ускладнення, як полірадикулонейропатія, мієліт, неутримання сечі.

Перебіг менінгітів у дітей

Більшість менінгітів у дітей мають гострий перебіг, але деякі з них можуть мати рецидивуючий перебіг. 80% усіх рецидивуючих менінгітів – це пневмококові менінгіти. Менінгокок – другий за значенням збудник рецидивуючих менінгітів, гемофільна паличка – третій. Останні два менінгіти виникають у пацієнтів з імунологічними порушеннями. Стафілокок, ентеробактерії дуже рідко викликають рецидивуючі менінгіти, і їх основною причиною є наявність сполучення між субарахноїдальним простором і шкірою (дермальний синус, переднє менінгоцеле).

Крім бактерій, рецидивуючі менінгіти можуть викликати такі збудники, як HSV 1, і особливо HSV 2, ентеровіруси, борелія. Рецидивуючий перебіг характерний для менінгітів, причиною яких є прийом певних лікарських препаратів.
Факторами, які сприяють виникненню рецидивів менінгітів, є: сполучення між субарахноїдальним простором і основою черепу, яке утворилося в результаті черепно-мозкової травми чи хірургічної операції. Рецидивуючі менінгіти виникають після травм голови, при яких мав місце перелом кісток черепа і розрив твердої мозкової оболонки, перелом пазух носа. Ці стани часто ускладнюються ліквореєю, при якій проникнення бактерій в ЦНС значно полегшується.
Можливе виникнення рецидивуючих менінгітів при таких вроджених вадах, як енцефалоцеле, менінгоцеле, дефекти решітчастої кістки, збільшення субарахноїдального простору, інтраканальні кісти, дермоїдні кісти, нейроентеральні нориці, петромастоїдальні нориці, вроджені вади внутришнього вуха та деякі інші.
Тяжкі порушення в імунній системі можуть також сприяти виникненню рецидивуючих менінгітів. У першу чергу це – гіпогамаглобулінемія, СНІД, лейкемія, спленектомія, вроджена аспленія, серповидноклітинна анемія, дефіцит фракцій комплементу, особливо С5, С6, С7 та С9. Останнє передбачає виникнення рецидивів менінгококового, гемофільного та викликаного ентеробактеріями менінгіту. Рівень рецидивів менінгітів у загальній популяції становить 0,6%, тоді як при дефіциті фракцій комплементу – 45%.

АФО НС у дітей.

Нервова система поділяється на центральну (головний і спинний мозок ) та периферичну.

Найважливіші функції нервової системи:

Ø Нормальна взаємодія організму з зовнішнім світом;

Ø Забезпечення поведінки згідно з умовами життя;

Ø Пускова дія функціонування (скорочення м’язів).

Морфологічні особливості головного мозку

12 3