Ци вільне законодавство зазначає, що до речових прав на чуже майно належать: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Однак законом може бути встановлено інші речові права на чуже майно. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на його захист, у тому числі і від власника майна (гл.29 ЦК).
Право володіння (гл.31 ЦК) виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Володіння буває добросовісне та недобросовісне. Недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем. Право користування чужим майном (сервітут) (гл.32 ЦК) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис) (гл.33 ЦК) встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Воно може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Власник земельної ділянки також має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій) (гл.34 ЦК). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.

Сервітутні права.

Право користування чужим майном (сервітут – С.) може бути встановлене щодо земельної ділянки (ЗД), інших природних ресурсів (земельний С.) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ст.401 ЦК). С. може належати власникові (володільцеві) сусідньої ЗД, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий С.). С. може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний С. може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) ЗД. Цей договор підлягає держ. реєстрації. У разі недосягнення домовленості про встановлення С. та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення С. С. визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. С. може бути встановлено або на певний строк, або безстроково.

Користування С. є платним, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. С. не підлягає відчуженню та не позбавляє власника майна, щодо якого його встановлено, права володіння, користування та розпоряджання цим майном та зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого його встановлено. Збитки, завдані власникові (володільцеві) ЗД або іншого нерухомого майна, особою, яка користується С., підлягають відшкодуванню. Право користування чужою ЗД або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду на транспортному засобі через чужу ЗД, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, можливості складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд тощо. Членам сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, надається право на користування цим житлом (особистий С. ). Член сім'ї втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад 1 рік, якщо інше не встановлено домовленістю або законом. Дія земельного С. зберігається у разі переходу прав на ЗД до іншої особи. Такий С. не може бути предметом купівлі-продажу та не може передаватися будь-яким способом. С. припиняється у разі: поєднання в одній особі того, в інтересах кого встановлено С. і власника майна, обтяженого С.; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлено С.; спливу строку, на який було встановлено С.; припинення обставини, яка була підставою для встановлення С.; невикористання С. протягом 3 років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий С.; за рішенням суду.

Володіння.

Право володіння як речове право виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Тому володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Зазначене майно може належати одночасно двом або більше особам. Володіння може бути законним та незаконним. Законне володіння має спиратись на будь-яку правову підставу (юридичний титул), і його наявність презюмується. Незаконне володіння поділяють на добросовісне (якщо володілець не знав та не міг знати, що здійснює незаконне володіння) та недобросовісне (якщо володілець знав чи міг знати, що здійснює незаконне володіння).

Значення цієї диференціації полягає у розподілі між власником та незаконним володільцем доходів та збитків з утримання зазначеного майна, а також у разі набуття майна за набувальною давністю. Окрім цього, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; знищення майна; в інших випадках, встановлених законом.

Емфітевзис.

Емфітевзиc - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.

Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.22 ЗК). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо.

Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Водночас реалізувати це право раніше, ніж будуть встановлені межі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати до використання земельної ділянки забороняється законом (ст. 125 ЗК). Отже, виникає ситуація, подібна до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права не збігаються в часі (ст.334 ЦК).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Суперфіція.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Його може бути відчужено землекористувачем або передано у порядку спадкування та встановлено на визначений або на невизначений строк. Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право: на одержання плати за користування нею або одержання частки від доходу землекористувача; володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Землекористувач має право: користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором; власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (спор.) щодо користування земельною ділянкою. Окрім прав, землекористувач зобов'язаний: вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку права користування; відмови землекористувача від права користування; невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль, за рішенням суду. У разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій було споруджено будівлю (спор.), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (спор.) визначають правові наслідки такого припинення, у разі недосягнення домовленості власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (спор. ) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її в користування. Якщо знесення будівлі (спор.), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (спор.) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (спор.) земельної ділянки, на якій її розміщено, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (спор.), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (спор.) на новий строк.

Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 Следующая