ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Духовна спрямованість виховання

Нині головний наш предмет — духовне оновлення людської особистості, очищення моральних цінностей від "корозії" минулих літ. Логіка сучасного життя зумовлює необхідність пошуків нових підходів до формування духовно багатих, вольових і здатних до творчої праці людей, які можуть розв'язувати складні соціально-економічні завдання і радикально змінювати суспільні відносини. За цих умов принципово змінюється поняття освіченості й вихованості людини. Мати відповідну суму знань про навколишній світ, знати й розуміти норми і принципи моральних відносин — це ще далеко не все. Нині основне завдання школи — формувати в учнів правильні соціальні взаємини між людьми на основі широкої гуманізації і демократизації. Адже школа володіє величезним творчим і виховним потенціалом, який ще не повністю використовується.

Нині суспільство дає школі якісно нове соціальне замовлення — сформувати вільну і суверенну особистість, здатну захищати і відстоювати власні позиції, керуючись як національними, так і загальнолюдськими принципами і нормами, взятими на озброєння всім цивілізованим світом. Нині соціальне замовлення школі зводиться до того, щоб раз і назавжди відкинувши антинародний принцип класовості, який роз'єднує людей і насаджує насильство й ворожнечу між ними, сформувати в молодого покоління нову систему цінностей, що грунтуються на народній моралі. Стрижнем такої системи є людяність у вихованні і виховання людяності, чуйності та доброзичливості, національної гордості та гідності.

Людський дух повинен утверджувати в серцях школярів доброту і красу моральних відносин, високі моральні та естетичні ідеали, відданість святому і непорушному правилу: ти маєш бути людиною. Бути людиною — це означає бути добротворцем, людинолюбцем, який прагне до взаєморозуміння і взаємозбагачення духовності людей. У цьому сутність закону моральності: людина знаходить у собі сили і здатність переборювати всередині себе зло і творити добро. Любов до людей і добрі діла в ім'я їхньго щастя і добробуту — вища духовна сила, здатна зближувати, одухотворювати, робити людей милосердними, доброзичливими. Любов і доброта не відкидають, а передбачають загальнолюдські заповіді як такі, що близькі і дорогі кожній людині. За словами одного філософа, любов і доброта — це переборення егоїзму, жорстокості, грубості. Смисл їх — творення якісно нової людини, чесної і совісно;, це народження і перетворення. Любов і доброта — найважливіші моральні поняття, які складають серцевину гуманістичного виховання, збагачують духовний світ людини, контролюють її моральні вчинки та дії. Звідси випливає необхідність включення у зміст виховання вічних, високих ідеалів, незаперечних істин, які задовольняють потреби та запити особистості і відповідають інтересам суспільства. Адже для життя людині потрібні не перехідні, а стійкі, відносно сталі принципи і норми, у які можна постійно вірити, на які можна завжди надіятися, яких ніколи не можна порушувати. Людина не може жити без віри, без віри в іншу людину, у перемогу добра, справедливості. Не так уже й важливо, звідки вона черпає цю віру, головне — щоб це відповідало прийнятним нормам моралі і допомагало їй бути морально чистою, чесною, сильною.

Усім нам нині, як ніколи, потрібна моральна сила, щоб вистояти, не давши маятникові нашої історії знову похитнутися і кинути нас у нову трагедію. Треба по-іншому дивитися на кожного учня і чітко уявляти собі, яким він є насправді — з його болем, недоліками, вадами. Водночас, хоч як це важко, слід найрішучіше відректися від застарілих звичок, сформованих стереотипів і поглянути на себе та на інших, так би мовити, "збоку", по-новому осмислити ту моральну силу, яка повинна бути панівною в душах і серцях учнівської молоді. Особливо така сила потрібна молодому поколінню сьогодні і завтра, бо від неї залежатиме доля Батьківщини. Без віри молодого покоління у священні ідеали нашого народу не може бути й мови про справжнє виховання.

Виховання має будуватися в дусі вірності моральному переконанню, згідно з яким добробут суспільства залежить передусім від його духовного багатства, а в основі розв'язання всіх соціальних проблем лежить ідея оздоровлення людської особистості. Без впровадження у навчально-виховний процес високоморальних народних ідеалів, що беруть свій початок з сивої давнини, нам ніколи не відродитися духовно.

Здорова дитина народжується з прагненням до істини, добра й краси. І завдання школи полягає в тому, щоб своєчасно підтримувати це стремління, використовувати істину, добро й красу як важливі засоби гуманізації всього шкільного життя. Діти завжди довірливо ставляться до розумних педагогічних дій учителя і тонко підмічають його фальш, лицемірство та обман, приховане "загравання" з ними. Тому педагоги повинні максимально використовувати це довір'я для створення нормальних стосунків, бути завжди щирими, доброзичливими у стосунках з дітьми. Тип спілкування — напучення — повинне поступитися місцем перед спілкуванням-діалогом, мета якого навчитися з ними говорити на рівних — відкрито й чесно. Тільки правда допомагає формуванню довірливих стосунків між учителями й учнями, а отже, скільки правди в цих стосунках, стільки й віри їх до нас.

Головним у духовній спрямованості виховання є моральне відродження духовних сил дитини і передусім відродження жалісливості, співпереживання, в чому сьогодні, на жаль, відчувається гострий дефіцит. Але співпереживати, мати жалість до інших — це ще не гарантія того, що учень поводитиме себе гідно й пристойно. Необхідний ще один регулятор поведінки, який ми взагалі чомусь не беремо до уваги, — це почуття сорому. Саме він — сором — найважливіший першоелемент людяності, якому, на нашу думку, слід надавати більшої уваги. Наскільки ми сьогодні говоримо про милосердя, настільки повинні на весь голос заговорити про сором як про суспільно необхідну емоцію. Сором розглядається як негативний емоційний стан, що виражає усвідомлення невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки бажанням людей, які оточують нас, а й власним уявленням про відповідну поведінку і зовнішній вигляд. Збудження соромливості в дітей — важлива умова попередження їх нерадивих, необдуманих дій і вчинків, надійний засіб утвердження в їхній свідомості багатьох морально-етичних і естетичних цінностей згідно з правилами та нормами гуманістичної моралі.

Головну свою увагу школа зосереджує на моральному відродженні, серцевиною якого є чиста правда і висока честь, добро, гідність і совість. Вічні духовно-моральні цінності, ті важкі соціальні проблеми, які постійно підкидає нам життя, і насамперед питання долі, страждань нашого народу, мають бути в центрі виховної роботи. Зрозуміло, що важливо при цьому не обмежуватися простою констатацією фактів наших тимчасових невдач і труднощів, а й показувати реальні шляхи нашого народу до матеріального достатку, духовного оздоровлення — від страждання до перемоги, від горя до радості, вчити школярів переборювати труднощі силою здорового глузду, залучаючи їх до боротьби зі злом і насильством, за • торжество добра й справедливості.

З огляду на це ми вважаємо, що необхідно переглянути світоглядну спрямованість мети й завдань, змісту, форм і методів виховної роботи у школі в дусі веління часу й нової методології. Вимагає радикального оновлення і програма виховання школярів.

Вільна школа покликана відкривати учням широкий простір для самовизначення, для формування власних ідейно-моральних переконань. Нова школа не повинна забороняти учням вільного морального самовдосконалення своєї особистості. Навпаки, вона повинна створювати всі умови і можливості для цього всім і кожному, спираючись на загальнолюдську мораль і національні традиції. Змінюється життя — змінюється і позиція людей. Цілком природно, що мають змінитися і методологічні та методичні механізми в підходах до виховання. У цьому ми вбачаємо найбільш правильний шлях до перебудови свідомості, оновлення нашого духу. На цьому шляху і має пролягати магістральна лінія як до гуманізації, так і до демократизації всього шкільного життя. Школа, прямуючи цим шляхом, залучає до організації навчально-виховної роботи учнівський колектив, батьківський актив, громадські організації, створює інститут органів самоуправління. Уся ця робота розумно планується за їхньою активною участю. Спільними зусиллями розробляються перспективний та річний плани виховної роботи з урахуванням умов і можливостей кожної школи, а також побажань, потреб, інтересів учнів, при цьому педагогічне прогнозування стає основою планування позаурочної виховної роботи.

Демократія — сувора школа, яка вимагає від людини конкретної справи, а не пустої балаканини. У той самий час вона, захищаючи інтереси окремої людини, висловлює волю всього колективу. Оволодіння нині-механізмами демократії в управлінні школою — нелегка, але життєво важлива та необхідна річ. Адже всім відомо, що справжніми керівниками не народжуються за зачиненими дверима кабінету, а стають у процесі копіткої праці з людьми, у процесі повсякденного вивчення їхніх труднощів, турбот, інтересів, задоволення їхніх запитів, потреб.

Нині школа поступово змінює своє обличчя, живе активним плідним життям. Оздоровлюється мікроклімат у колективах: відживають своє анонімки, руйнуються угруповання, менше стає пліткарів, поширювачів чуток, іде відкритий обмін творчими планами, новаторськими підходами, оригінальними задумками на різних рівнях — у творчих групах, на науково-методичних семінарах і конференціях, великій серпневій педагогічній раді. Вони одержали певну можливість захищати і відстоювати свої знахідки, сміливо впроваджувати їх у практику, на свій розсуд коригувати навчальну програму й навчальний план, вносити зміни у зміст того матеріалу, який вивчається, з урахуванням національних особливостей рідного краю, індивідуальних можливостей та інтересів кожного учня. У життя школи входить навчання без примусу, ідея вільного вибору, колективної творчої роботи вчителя й учнів.

У школі відживає адміністрування. Не наказ і напучування, а саме жива порада та рекомендація, не опіка, а самостійність позиції і особиста думка входять у життя школи, розвивають суспільну активність, ініціативу.

Чимало шкіл втрачають свій попередній одноманітний вигляд. Входять у життя різноваріантні системи комплектування класів і груп з урахуванням основного циклу навчальних предметів з поглибленим вивченням і у зв'язку з запровадженням у національній школі обов'язкової двомовності. Чільне місце по праву займає рідна мова.

На добровільних засадах створюються клуби, трудові загони" шкільні кооперативи, інші дитячі об'єднання. В окремих школах учні самі випускають і реалізують господарські товари, їхні власні вироби можна побачити на ринках, виставках. Школярі по-господарському вчаться розпоряджатися своїми коштами, отриманими від результатів праці. Так демократизація відносин розширює сферу діяльності дітей.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти