ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Гуманні погляди філософів і педагогів різних країн у ХVІІІ-ХХ століттях

Деякі педагоги XVII ст. називали століттям дидактичним, а XVIII ст. — педагогічним. Справді гуманні погляди на процес виховання поєднані, як правило, з прагненням перебільшити його роль у перебудові суспільства, були властиві таким філософам і педагогам різних країн, як К. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Песталоцці, О. М. Радищев, М. І. Новиков. їх цікавило перш за все питання виховання. Гуманний підхід, вважали вони, властивий не лише вихованню, але й усьому суспільству й державі (гуманний правитель, гуманний підданий — такий шлях перебудови суспільства на гуманних засадах). У працях цих педагогів виділяється ідея розвитку особистості, її здібностей як обов'язкова складова частина виховання і навчання. Значимість цієї ідеї підкреслював К. Д. Ушинський, який уважав її великим відкриттям Г. Песталоцці, відкриттям, яке "...принесе і приносить більше користі, ніж відкриття Америки".

Ідеї "педагогічного" XVIII століття не мали прямого продовження у XIX ст., але в працях німецьких учених І.Герберта, Ф. Фребеля, А. Дієтервега, у практиці Р.Оуена, у педагогічній спадщині російських революціонерів-демократів залишилося і продовжувалося багато з того, що було тенденційним у XVIII ст.

Ідеї гуманної педагогіки в Росії XIX ст. відстоювали і проводили на практиці К. Д. Ушинський і Л. М. Толстой. Підручники К. Д. Ушинського, розробки і щоденники яснополянської школи свідчать про гуманістичну спрямованість їхніх систем. Л. М. Толстой виступав за свободу як принцип у навчанні й вихованні, він відкидав тілесні покарання, вважав провідною якістю вчителя любов до дітей. Широковідоме його висловлювання: "Якщо вчитель поєднав у собі любов до справи і до учнів, він —досконалий учитель... Освіта повинна приносити насолоду учням".

На межі століть ідеї гуманної педагогіки розвивалися на Заході. У кінці XIX ст. в Німеччині найвиразнішим представником педагогіки особистості був Г. Шаррельман. Муштру і жорстоку регламентацію шкільного життя він намагався замінити самодіяльністю дітей, вихованням їхнього характеру за допомогою гуманних засобів. Він увів поняття співпраці з дітьми, вважав, що лише на його основі в умовах вільної і радісної творчості вчителя й учнів можливий справжній успіх виховання. Гуманістичні устремління педагога безсумнівні, а ідеї співпраці дітей і дорослих, дітей між собою були частково втілені в методиці (наприклад, у формі колективної творчості учнів).

Ідеї гуманної педагогіки, саморозвитку дітей за допомогою педагогів усе своє довге життя проповідував Р. Кузіне — французький педагог, один із представників нового виховання. Виступаючи на одному з міжнародних конкурсів, він говорив: "Процес навчання не можна розглядати лише як вплив учителя на своїх учнів, бо такий вплив ілюзорний; у дійсності навчання — це різновидність діяльності дитини над своїм власним розвитком у сприятливому середовищі і за допомогою педагога, який виступає лише в ролі консультанта". У 1920 р. Р. Кузіне запропонував свій метод вільної групової роботи, що принесло йому визнання серед практиків і вчених. Виступаючи за вільний розвиток дітей у школі, Р. Кузіне вважав, що для такого розвитку вирішальне значення має взаємодія дітей і дорослих. Якщо ж панує диктатура вчителя, то складається дитяча солідарність як свідома або стихійна форма протесту проти нього. До школи дитина вільна, але потрібно і в школі повернути їй цю волю для повноцінного розвитку. Воля — означає творчість, тому потрібно дати дитині можливість творити особливо в галузі мистецтва і ручної праці при вільному виборі.

Необхідно згадати про педоцентризм, критиці якого в радянській педагогіці присвячено чимало праць. Педоцентризм — це підхід, у центрі якого — учні. Прихильники педоцентризму пропонували таку організацію навчального процесу, у якій дитина має найбільшу можливість виявити себе. Радянська педагогіка вбачала в цьому заниження ролі вчителя в процесі навчання, завдання шкоди систематичності навчання, зниження рівня знань, відрив навчання від запитів життя.

У XX ст. в різних країнах з'являється значно більше імен, які можна пов'язати з цією ідеєю. П. П. Блонський у 1917 р. використовував термін "педагогіка співробітництва", писав, що майбутня школа повинна бути гуманітарною, її основа — діяльність самої дитини, поступовий саморозвиток її за допомогою вчителя, який дає матеріал, створює умови для саморозвитку: "Учитель — лише співробітник, помічник і керівник дитини у її власній роботі". Останній розділ своєї праці "Завдання і методи нової народної школи" П. П. Блонський називає: "Учителю, стань Людиною!"

У створення нової школи після революції залучилися такі відомі педагоги, як С. Т. Шацький, О. П. Пінкевич, але вже з середини 20-х років запроваджувалася в життя адміністративно-командна система, пригнічувався вияв свободи, ініціативи, самостійності, а такі загальнолюдські цінності, як співпереживання, співчуття, милосердя, доброта, оголошувалися буржуазними. Довгі роки ідеї гуманної педагогіки в Радянському Союзі жили лише в практиці учителів, які застосовували благородні й гуманні засоби навчання і виховання.

На межі XIXі—XX ст. незалежно і в різних країнах (Р. Кузіне у Франції, О.Декроллі в Бельгії та особливо Дж. Дьюї у США) виникли ідеї про врахування потреб і інтересів учнів у навчально-виховному процесі. О. Декроллі створив у Бельгії "школи для життя, через життя", широке розповсюдження одержали центри інтересів.

Головна праця Дж. Дьюї, яка вийшла в 1916 р., мала назву "Демократія і освіта. Вступ у філософію освіти". У цій та інших працях учений відстоював свободу, незалежність дитини, визнання самоцінності її інтересів, не лише навчальних, а й соціальних, мету школи — не як підготовку дітей до майбутнього життя, а як максимальну відповідальність за теперішнє шкільне життя. Творчість Дж. Дьюї зумовила багато праць його послідовників у різних країнах, а в США його ідеологія панувала майже півстоліття. Гуманістичні ідеї Дж. Дьюї: замість натиску зверху — самовираження; замість учіння через тексти і вчителя — учіння з опорою на власний досвід; замість статичних цілей і навчального матеріалу — знайомство учнів із безперервним розвитком довкілля та життя в ньому. Це вихід на соціальну педагогіку.

Ідеї нового виховання на початку XX ст. розвивав С. Френе — це свобода, самоуправління учнів, шкільний кооператив для розвитку гуманної суті людини. Головне для нього — це розвиток індивідуальності дитини у вільній діяльності, не стисненій школою й особливо шкільними підручниками. Замість підручників він пропонував різні картки самонавчання, вільні тексти, розроблені самими учнями, навчальні програми.

Вплив Дж. Дьюї відчув на собі англійський психолог К. Роджерс, його ідеї пізніше вплинули на педагогів, з'явився цілий потік літератури з проблем навчання, у центрі якого — учні. К. Роджерс писав, що не можна нікого нічому навчити, а можна лише створити оточення (середовище), у якому людина може вчитися. При цьому він розуміє навчання в широкому значенні, не лише як засвоєння знань або розвиток умінь, це — певне розуміння життя й орієнтація в ньому. Це середовище повинно бути дружнім, гуманним для людини. У праці "Про становлення особистості" К.Роджерс розвиває ідеї, дуже близькі до педагогіки, ідею гуманних відносин у середовищі, яке розвиває людину.

Д. Брандес і П. Гінніс (Великобританія) намагалися створити керівництво для навчання, у центрі якого — учні. Цю думку вони підтвердили малюнком, на якому зображено своєрідне сонце, у центрі якого — учень, а промені — це діяльність усіх, хто забезпечує роботу школи, готує їй програми, учить у ній, забезпечує матеріалами. Ці вчені запропонували систему засобів щодо гуманізації відносин у школі: мотивація учіння, довіра між учнями і вчителями, позитивне сприйняття учня незалежно від його особливостей, взаєморозуміння, спільне розв'язання проблем навчання і виховання.

Ідея співпраці — одна з провідних у гуманній педагогіці, її традиції не переривалися. Існує міжнародна асоціація з вивчення співпраці в навчанні. У Парижі в 1985 р. вийшов збірник "Учитися, щоб співпрацювати, співпрацювати, щоб учитися".

Принцип співробітництва розвивається й тепер, а пік інтересу до нього був у 70-і роки (за кордоном) і у 80-і роки (у нас).

Гуманізація всього навчально-виховного процесу—одна з найважливіших цілей перебудови освіти в Україні, вона закладена в нормативних документах про освіту, у змісті, формах, методах, засобах, умовах навчання, у діяльності вчителя. У творчості передових учителів, учителів-новаторів ідеї гуманної педагогіки, педагогіки співпраці реалізуються, поглиблюються, набирають нової сили і значення.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти