ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Квалімєтричне вимірювання ступеня гармонійності розвитку учнів

Сьогодні у світовому співтоваристві відбуваються зміни, пов'язані з появою таких факторів суспільного розвитку, як якість людини, умови її життєдіяльності і самореалізації. Експерти ООН для країн, які входять в цю організацію, розраховують індекс людського розвитку (ІЛР) за такими параметрами: національний дохід на душу населення; середня тривалість життя; середня тривалість навчання в країні; екологічний стан. Цей кволі метричний (багатомірний) показник кількісної міри характеризує рівень ант ропосоціального розвитку кожної держави, у тому числі й України.

Класик світового менеджменту Пітер Дракер стверджує, що "немає слаборозвинених держав, а є країни, якими слабо управляють". Сьогодні це є особливо актуальним для України, яка має досить могутній людський капітал,' науковий, виробничий і природний потенціал, але не реалізує їх через неорганізованість суспільства, недостатню доцільність діяльності персоналу у всіх сферах і соціальних об'єктах, слабкість управління соціально-економічними процесами.

У той же час сьогодні спостерігається недооцінка ролі управління в підвищенні доцільності діяльності працюючої частини населення країни. Найбільше це стосується сфери освіти — педагогічна громадськість не сприймає управлінських новацій так, як це потрібно. Причинами цього є: традиційний консерватизм сфери освіти; орієнтація педагогів на навчально-виховний процес; висока усталеність функціонування сфери освіти, яка не викликає потреби в змінах та ін.

Щоб побудувати соціальне, демократичне суспільство, у правовому полі якого і в рамках загальнолюдської моралі могли б самореалізуватися громадяни України, система освіти повинна стати провідною силою соціально-економічного процесу і повернути всіх учасників управлінського і навчально-виховного процесів "обличчям" до учнів.

Змінити склад мислення нинішніх педагогів і управлінців можна лише на основі класичного алгоритму процесу стратегічного менеджменту, який здійснюється поетапно, а саме:

1. Визначається місія — словесне вираження призначення будь-якої соціальної системи.

2. Ставляться стратегічні (кінцеві) цілі і завдання для їх досягнення. Цілі — це виражені кількісною мірою очікувані результати.

3. Розробляється стратегія (вибираються методи) досягнення кінцевих цілей.

4. Реалізовується стратегічний план.

5. Оцінюються результати і при необхідності змінюється стратегічний план або методи реалізації.

З точки зору управління глобальною метою освіти може бути лише формування різнобічно розвинутої туманної особистості, яка відповідає вимогам загальнолюдської моралі і потреб економіки України.

Глобальна мета розкладається на компоненти (фактори), які відображають параметри особистості, які повинні бути виміряні на кожному ступені освіти і бути наскрізними та наступними.

У Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) були сформульовані компоненти глобальної мети — формування освіченої, творчої особистості і становлення її морального і фізичного здоров'я. Ці компоненти різнобічно характеризують особистість і одночасно відповідають потребам суспільства й економіки (див.: табл.7); вони є класичними.

Отже, формування особистості слід розглядати в чотиривимірному просторі, хоча у своїх проявах особистість виступає як цілісність. Але в окремих навчально-виховних закладах управлінська і педагогічна діяльність носять несистемний характер, малоефективні за окремими напрямами, не оцінюються відповідно і пов'язані головним чином із особою першого керівника організації, залежать від його ініціативи, а держава при цьому залишається ніби збоку.

Щоб втілити наскрізні цілі, слід відповісти, як мінімум, на два питання:

1. Стосовно чого визначити рівень досягнення кожної із чотирьох цілей?

2. Як досягти наступності цілей на різних ступенях освіти? Відповідь на обидва питання пов'язана зі стандартами

знань, творчого, морального, фізичного розвитку і здоров'я.

Стандарт — це обов'язкова норма, мінімальний базис, який є фундаментом для подальшого розвитку, нормальної життєдіяльності, дотримання правил в суспільстві. Розробка стандартів із 1 -го цільового напряму вже проводиться в Україні в межах педагогічних програм із неперервної освіти, тривають дослідження окремих учених і в галузі інших цілей. Інтерес до досягнення цілей можна пробудити в учнів, якщо вони стануть "їх власними". Доцільна діяльність ( поведінка, дії) людини має спільні риси: наявність мети як стану самої людини; усвідомлення мети; відбір засобів (методів, способів дій) відповідно до цілей; розрахунки результатів, наслідків, ефективності поведінки.

Така класична модель доцільної поведінки людини добре відтворює специфіку управлінської діяльності, є універсальною і формалізованою (дає можливість застосовувати формальні методи описування і розрахунку).

Для всіх параметрів моделі характерними є вимірюваність результатів на певному етапі.

Отже, суть концепції мотиваційно-цільового управління полягає в двох моментах:

1. Визначити глобальну мету — формування гармонійно розвиненої особистості; декомпозувати її на складові; довести цілі до кожного навчально-виховного закладу, органів управління через статути, положення, стандарти, посадові інструкції.

2. Організувати процес вимірювання кожної цілі; використати отримані результати вимірювання для впливу на всіх учасників.

Головною проблемою залишається теорія вимірювання результатів (рівня досягнення цілей). Нові сучасні методи кількісного вимірювання цілей розкриваються в працях Г.А. Дмитренка, Г.Г. Азгольдова, В.Н. Алфімова, Ю.Г. Барабаша, Ю.В. Власкжа, Ю.З. Гільбуха.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти