ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вступ. Нові підходи до управління освітою

Великі ідеї приходять, коли світ їх потребує.

Остіп Фелпс

Суспільство ніколи не готове до того, щоб сприйняти будь-який винахід!

Кожна нова річ зустрічає опір. Винахіднику потрібні роки, щоб його

винахід зрозуміли, і роки, щоб його запровадили.

Т.Едісон

Ідея — це капітал, який дає проценти лише в руках таланту.

А.Рівароль

Знання того, якими речі повинні бути,

Характеризує людину розумну;

Знання того, які вони насправді,

Характеризує людину досвідчену;

Знання ж того, як їх змінити на краще,

Характеризує людину геніальну.

Дені Дідро

Трудність полягає не у сприйнятті нових ідей, а у відмові від старих уявлень.

Джон М. Кейнс

Відродження національної науки, культури й освіти — одне із кардинальних завдань становлення і розвитку суверенної держави України. Це та її галузь, яка об'єктивно впливає на політичні, економічні та соціальні процеси в країні.

Центральною фігурою всіх неребудовчих процесів є людина. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, підкреслюється в "Конституції України". Від рівня її освіти, розвитку і вихованості, національної свідомості та самосвідомості значною мірою залежить сучасне і майбутнє нашої держави, українського народу.

Проблеми освіти тісно пов'язані з проблемами національного і духовного відродження, формування інтелектуального генофонду українського народу, демократизації і гуманізації суспільного життя, створення умов для реалізації потенційних можливостей кожної людини.

Авторитарна система освіти, що панувала в нашій країні десятки років, вичерпала свої можливості і вступила в суперечність з потребою задовольнити особистісні інтереси кожного індивіда відповідно до його здібностей та нахилів. Тому система освіти об'єктивно потребує реформування. На сьогодні розроблено та затверджено ряд документів, де визначено політичні, соціальні та педагогічні засади оновлення освіти в країні, перспективи її розвитку (Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст., Закони України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Положення про школу, "Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи", "Концепція національного виховання" та ін.). У Законі України "Про освіту" визначено політичний курс держави в галузі освіти, мету, принципи, зміст освіти, умови створення закладів освіти та їх урізноманітнення. Так, у статті 36 пункт б зазначено: "Для розвитку здібностей, обдаровань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні тини навчально-виховних комплексів, об'єднань". Наявність диференційованої мережі закладів освіти сприяє ефективній реалізації одного з пріоритетних принципів навчання — індивідуалізації.

Поступовий, але невпинний процес переходу від централізованої, жорстко детермінованої системи управління закладами освіти до демократичної, динамічної, мобільної, здатної до самоорганізації, створює умови для активізації творчої управлінської діяльності керівників освітніх закладів, пошуків і впровадження інноваційних ідей, теорій, наукових підходів, методик і технологій навчання. Деякі загальноосвітні навчальні заклади за основу своєї діяльності взяли ідеї вальдорфської педагогіки, інші — систему виховання М.Монтессорі. Дедалі все більше керівників шкіл та педагогічних колективів звертаються до невмирущих ідей навчання й виховання підростаючого покоління таких наших співвітчизників-педагогів, як А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський. їхні системи навчання та виховання учнів трансформуються в докорінно змінених умовах — в умовах демократизації, гуманізації та гуманітаризації суспільства.

Проблеми гуманізації управління освітою зумовлені реформуванням системи освіти й виховання в Україні. Складний процес соціальних змін, який охопив усі сфери суспільства й освіту зокрема, вимагає скерованості на людину управлінського впливу, тобто соціального управління. На радикальну перебудову управління сферою освіти орієнтує нас Національна доктрина, де гуманізація визнана одним з основних принципів. Гуманізація управління освітою є не тільки теоретичною, а й актуальною практичною проблемою.

У методологічному плані проблема гуманізації має розглядатись у межах міждисциплінарного підходу, об'єднаними зусиллями педагогіки, соціології, психології та управлінських дисциплін. Насамперед слід визначитись у змісті самого поняття "гуманізація", яке є похідним від філософського поняття "гуманізм". Сучасна соціальна філософія розглядає поняття "гуманізм" як принцип світогляду, який ґрунтується на переконанні, що людина є найвищою суспільною цінністю, що вона здатна до необмеженого розвитку й самореалізації своїх сил, здібностей і талантів. Гуманізація як процес має бути спрямована на реалізацію принципу забезпечення ролі людини як найвищої цінності в будь-яких видах діяльності, у 7-ому числі и освіті. Крім того, це орієнтація на створення соціальних умов для розвитку й самореалізації людини без будь-яких обмежень. І нарешті; орієнтація на людину як на складну і біопсихосоціальну систему з багаторівневою структурою здібностей і талантів, на розвиток яких має бути спрямована гуманізація.

Таким орієнтаціям відповідають теоретичні праці з гуманізації освіти в Україні. Концепція гуманізації та гуманітаризації освіти України (1995) визначає гуманізацію освіти в утвердженні на всіх освітніх рівнях та в усіх формах навчально-виховного процесу людини як найвищої соціальної цінності. Гуманізація означає спрямованість на формування особистості, активне засвоєння нею в загальноосвітній та вищій школі тих норм права і моралі, які виробило людство впродовж багатовікової історії.

Наступним кроком у розробці теоретичних проблем гуманізації освіти стали концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні. Характерним для цих засад є розуміння гуманізації освіти у зв'язку з рівнем викладання — засвоєння навчальних дисциплін суспільство-, людино- та культурознавчого профілю.

Статус гуманітарної освіти визначається її світоглядною спрямованістю, функцією синтезування знань з різних галузей науки в цілісну картину світу та формуванням певних позицій і цінностей особистості в найбільш важливих сферах життя: жива й нежива природа, суспільство, родина, людина, історія, культура. Визначення статусу гуманітарної освіти є необхідною умовою для ефективного соціального управління освітою, що реформується на засадах гуманізації. Це також дає можливість чітко визначити мету гуманізації як орієнтира у здійсненні управління.

Головна мета гуманітарної освіти — давати учням наукові знання в галузі пізнання та практики, історичного досвіду українського народу, формувати в них культуру творчого мислення, науковий світогляд, моральну позицію, виховувати патріотизм.

Стратегічним завданням гуманітарної освіти є виховання: почуття національної гідності громадянина України; поваги до законів України; політичної культури особистості; соціальної активності та гуманістичного мислення; працьовитості, ініціативності, цілеспрямованості, відповідальності розвиненої особистості; поваги до народів та культур світу; миротворчої дієздатності, толерантності, моральної цілісності, духовної самовимогливості людини; екологічного мислення та поведінки. Як бачимо, виховання в процесі гуманітарної освіти якостей учнів є підґрунтям у формуванні готовності до участі в управлінському процесі на засадах гуманізму.

З викладеним розумінням суті гуманізації освіти збігається точка зору В.І.Лугового. Під гуманізацією освіти він розуміє приведення освіти до такого стану, який би дав змогу повноцінно формувати індивідуальність. Слід погодитися з його застереженням щодо звуженого розуміння освітнього гуманізму, ототожнювання його лише з педагогікою співробітництва, рівноправністю учасників освіти, свободою, самоцінністю індивідуальності. Справді, ці складові гуманізму його не вичерпують. Адже вони не відображають головного — цілісного, повноцінного людського розвитку. Сучасні імперативи суспільного виживання вимагають від освіти забезпечити становлення повноцінно-цілісної людини. У цьому полягає головна ознака гуманізму освіти.

Важливим орієнтиром щодо гуманізації управління освітою може бути оцінка змісту розбудови освіти на засадах гуманізму. Ця розбудова передусім полягає в усуненні деформацій у ній, а також у забезпеченні рівноваги, збалансованості всіх її частин, що в цілому сприятиме становленню цілісної людини. До найважливіших деформацій, які треба подолати в освіті, належать її догматична ідеологізація, культурна денаціоналізація, надмірна гносеологізація та технократизація. Отже, гуманізація освіти є багатогранним комплексним процесом її гармонізації заради всебічного розвитку людини. Слід зазначити, що таке розуміння суті гуманізації освіти притаманно більшості вітчизняних наукових праць із проблем реформування освіти в Україні. Позитивним є визнання необхідності виділити серед основних принципів управління освітою принцип гуманізації. Адже гуманізація управління — це невід'ємна складова частина гуманізації освіти, один з вагомих факторів її успішного здійснення.

У сучасній літературі з питань управління склалася система поглядів на дослідження проблем управління. Фахівець у галузі соціального управління Г.В.Щокін виділяє такі основні підходи до досліджень у цій сфері: конкретно-історичний, системний, аспектний, комплексний.

Ці підходи до розуміння управління дають підставу відмітити певне зростання ваги соціологічних та психологічних аспектів у підходах до управління соціальними системами як прояв його гуманістичної спрямованості.

На думку одного з теоретиків сучасного менеджменту П.Дракера, спеціалісти в галузі управлінських наук повинні перевіряти підстави і припущення; виявляти правильні прийоми і питання; формувати не стільки рішення, скільки альтернативи; прагнути не до виведення формул, а до розуміння. Отже, управлінські науки виступають передусім як знаряддя аналізу, засіб діагнозу, пропонують не рецепти, а оцінки. Водночас ці оцінки мають науково обгрунтований характер, бо розробляються на основі законів соціального управління.

Заслуговує на увагу підхід до визначення принципів управління в освіті В.І.Маслова та В.В.Шаркунової: вони виділили об'єктивні тенденції і закономірності функціонування установ, а відтак сформулювали відповідні принципи. Основними з них є такі: соціальна детермінація, гуманізація і психологізація, науковість і компетентність, інформаційна достатність, аналітичне прогнозування, оперативне регулювання, зворотний зв'язок, наступність і перспективність, демократія та централізм, стимулювання й увага до кадрів, правова пріоритетність і законність, фінансово-економічна раціональність та ініціативність.

Принцип гуманізації, на думку В.І.Маслова і В.В.Шаркунової, має ґрунтуватись на повазі до учасника управлінських відносин — учителя, учня, випадкового відвідувача. Відповідно до цього принципу людина розглядається не як фактор, а як кінцева мета, заради якої здійснюється управлінська діяльність, і водночас як важливий засіб, від котрого залежить кінцевий результат. Це додержання існуючих законів, поваги до народних традицій, психологічна компетентність і я культура діяльності. Принцип гуманізації вимагає від керівника здатності до емпатії, уміння подивитися на деякі явища очима іншої людини й моделювати її вчинки, передбачати психологічні реакції. Гуманізація в діяльності менеджера — це повсякденна доброзичлива, тактовна праця з людьми, прагнення створювати і підтримувати стабільний комфортний мікроклімат в учнівському і педагогічному колективах.

До принципів, на яких має базуватись управління в освіті, належать такі: соціальна детермінація, гуманізація, науковість, інформаційна достатність, аналітичне прогнозування, мотивація праці, раціональний добір, підготовка, розстановка та використання кадрів, наступність і перспективність, економічність та ефективність, зворотний зв'язок.

Управління, на думку П.Дракера постає як особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану продуктивну групу. Управління є стимулюючим елементом соціальних змін. У такому розумінні управлінню є насамперед мистецтвом, якого можна навчитися через досвід і яке вимагає певного таланту.

У сучасній науковій літературі виділяють чотири найважливіших підходи, що істотно вплинули на розвиток теорії і практики управління:

1. Підхід щодо виділення різних шкіл в управлінні: а) наукового управління; б) адміністративного управління; в) людських стосунків і науки про поведінку; г) науки управління чи кількісних методів.

2. Процесний підхід, що розглядає управління як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій.

3. Системний підхід, коли організація розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів (люди, структура, задачі й технології), орієнтованих на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

4. Ситуаційний підхід, коли через велику кількість внутрішніх і зовнішніх факторів придатність різних методів управління визначається відповідністю їх даній ситуації.

5. Менеджмент людських ресурсів.

Аналіз становлення управління як науки свідчить, що най" більш гуманізованими є такі школи менеджменту, як школа людських відносин, школа науки про поведінку в поєднанні з системним та ситуаційним підходами. Саме досягнення цих шкіл є теоретичною основою для вивчення гуманістичних аспектів управління в різних галузях суспільства, у тому числі й в освіті.

Розуміння теоретичних основ менеджменту, закономірностей розвитку його шкіл та концепцій дає змогу зважено шукати нові підходи в менеджменті, аналізувати їхню привабливість.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти