ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Внесок у вітчизняну педагогіку

В.О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. Про це він пише в «Этюдах о коммунистическом воспитании». Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років у батьківській школі, скільки й діти. Загалом у педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якою батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят і традицій, різноманітної суспільно-корисної діяльності.

У «Батьківській педагогіці» вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв’язки родини і школи. Головним у цьому зв’яжу виступає глибоке народне підґрунтя.

Отже, у зазначеній вище книзі автор доступно, яскраво й образно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад нашого народу.

У праці «Як виховати справжню людину» він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконаннями, є слова: народ, мати, батько, син.

У «Листах до сина» й «Листах до дочки» вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя

Серед численного ряду досліджень різноманітних аспектів спадщини В. Сухомлинського важливе місце посідають: питання сімейного виховання (Л. Повалій, М. Сметанський, Г. Супріна, Л. Теслюк, О. Ярошинська, Т. Яценко та ін.); система виховання молоді на засадах етнопедагогіки (В. Кузь, Т. Мацейків, В. Мосіяшенко, М. Стельмахович, Є. Сявавко, Ю. Руденко та ін.).

Таким чином, мета і мотив батьківського виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.

Червоною ниткою у педагогічній спадщині великого педагога переплітається ідея неоціненного значення сім'ї у формуванні, розвитку та вихованні всебічно розвинутої особистості, яка була виховним ідеалом в епоху діяльності директора Павлиської школи. На думку В. Сухомлинського, сім'я є першою колискою духовності, моральності дитини, адже тут формується її світогляд, національна свідомість, гуманістичні цінності, тут вона пізнає красу людських взаємин.

Сповідуючи гуманістичні цінності, В. Сухомлинський проголошував людину найвищою цінністю, тому він не засуджував навіть того батька, в якого в серці так і не спалахнула справжня батьківська любов.

За словами В. Сухомлинського, відповідальний батько – це безпосередній вихователь та учасник життя свого чада, який отримав психолого-педагогічну підготовку та знання етики сімейних відносин й особливостей розвитку дитини; це Людина з великої літери, яка вміє кохати, поважати й захищати свою дружину, а також здатна дарувати батьківську любов та тепло своїм дітям, вселяючи тим самим їм віру у високе, ідеальне, непорушне та любов до Людини.

Гуманні педагогічні системи В. О. Сухомлинського живуть і діють, їх упроваджують у життя творчі вчителі.

На думку автора в маленькій дитині треба розвивати фантазію, саме фантазія це й є те саме образне мислення, яке потім знадобиться людині, і саме у 5-10 років, коли мозок починає активно формуватись треба стимулювати дитину до фантазій, а це можна просто та ефективно зробити через казки

Вчителю треба навчити дитину уявляти те, про що він розповідає і тоді це закладеться в пам’яті дитини назавжди. Але тут треба бути дуже уважним, щоб дитина не прийшла до хибних висновків.

 

7. Методология– учение о принципах и способах научного познания фактов, закономерностей и механизмов исследуемой действительности и ее преобразования. Существуют общенаучная, частная и специальная методологии. Педагогическая методология обеспечивает фундаментально—достоверный подход к специфике познания любых объектов и явлений педагогической действительности. Любое педагогическое исследование, решение и действие научно корректно и педагогически эффективно, если в основе его лежит осмысленный и грамотно реализованный методологический подход. Принципы педагогических исследований. 1. Принцип социальности. 2. Принцип практичности. 3. Принцип системности. 4. Принцип развития, историзма и современности. 5. Принцип единства воспитания, образования, обучения и развития. 6. Принцип единства личности, среды, деятельности и поведения. 7. Принцип педагогически эффективной активности личности. 8. Принцип гуманности и цивилизованности. 9. Принцип педагогической предметности. 10. Принцип комплексности. Педагогические исследования проводятся с использованием общенаучных методов. Однако имеются и специфические методы. Организационные методы– методы планирования и построения исследования – включают изучение состояния проблемы, разработку научной гипотезы, организационно—методический замысел. Метод сбора данных призван выявить, измерить и зафиксировать исследуемое явление. Для этого используются хронометраж, наблюдение, анализ биографий, ситуаций, фактов, беседа и интервьюирование, анализ педагогической документации, анализ и оценка результатов деятельности, обобщение педагогического опыта, сравнительно—педагогический и социально—педагогический методы, педагогическое тестирование, педагогический эксперимент и пр. Методы обработки данных: количественные (обсчет полученных данных, ранжирование, шкалирование, процентирование, корреляционный и факторный анализ, статистическая оценка, составление таблиц и графиков и др.) и качественные (систематизация, группировка, типо—логизация, синтез, оценка, педагогический анализ собранных обобщенных знаний и пр.). Интерпретационные методы имеют содержательную педагогическую специфику. В их число входят есть следующие: каузальный (констатация и объяснение причинно—следственных связей и зависимостей); системный (оценка исследуемого явления как целостной педагогической системы); структурный (выявление элементов исследованного явления); функциональный (изучение динамики, функций исследуемого явления в целостной системе отношений); генетический (обнаружение развития, изменений, их тенденция); дедукции и индукции (заключения и выводы, осмысление); педагогический консилиум (групповой экспертный анализ и оценка). 8.Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці. Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості. У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості). Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини. Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем. Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний. На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції. Цілком обґрунтованою вважається вікова періодизація В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддошкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) років); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11—15 років); вік старшокласників (15—18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер. Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами. Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років). Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини, чинників, що сприяють формуванню її особистості на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес. Молодший шкільний вік Період життя дітей від 6—7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає основною. Анатомо-фізіологічні особливості. Фізично дитина у цьому віці розвивається досить рівномірно. Збільшується зріст та вага тіла, підвищується імунітет, швидко розвиваються м'язи серця. Кістково-сполучний апарат молодших школярів досить гнучкий, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, вдавлюванню грудей, сутулуватості. Розвиток м'язової системи сприяє збільшенню фізичної сили дітей. Але малі м'язи кисті рук розвиваються повільніше. Першокласникам важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження малих м'язів пальців і кистей рук. Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі та вдома було чисте повітря. У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Під час навчання — основної діяльності учнів — якісно і кількісно розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності. Значні якісні зміни відбуваються в розвитку пам'яті. Під впливом навчання формується логічна пам'ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам'ятати і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам'ятовування і відтворення. Розвиток уяви відбувається у напрямі від репродуктивних її форм до творчого осмислення уявлень, від довільного їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дітей до витворів їх уяви, швидкість створення образів фантазії. Мислення стає конкретно-образним, але все більшого значення набувають абстрактні компоненти. Під впливом навчання змінюються співвідношення між його образними і понятійними, конкретними та абстрактними компонентами. Молодші школярі швидше оволодівають індуктивними умовиводами, ніж дедуктивними. У розвитку мовлення важливим є використання різних форм слова, писемного та внутрішнього мовлення, яке виявляється у функціональних формах: повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання і погрози, питання і відповіді. Формування особистості. У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором'язливості; яка виявляється в реагуванні на людину, думка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх гідності й позитивне емоційне переживання за визнання їх позитивних особистих якостей. Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов'язку, гуманності) сприяє перебування учнів у колективі, об'єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи. З'являється усвідомлення обов'язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки шкодить інтересам колективу й кожного учня. Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно впливають на засвоєння норм і правил поведінки. У зв'язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, коли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя. Починає формуватися громадська думка стосовно учнів, які успішно навчаються і є дисциплінованими, з'являються спроби оцінити вчинки ровесників. У класному колективі виникають об'єднання, які переростають у стійкі шкільні й позашкільні мікроколективи. Важливо тримати їх у полі зору, знати, що саме об'єднує їх учасників та знаходити способи для коригування їх діяльності. 9.Практика виробила різноманітні методи і форми правового виховання молодших школярів. Визначальним для вирішення вибору кожної з них в конкретному випадку є зміст правової інформації, характеристика контингенту школярів і знання виховних завдань, актуальних для даного колективу. За всіх цих умов мова повинна йти не про разові виховні заходи, а про тривалу діяльність, в якій забезпечені послідовність, взаємозв'язок і взаємопідсилення виховних заходів. У правовиховній роботі з молодшими школярами використовуються різні методи і форми роботи. Особливе місце серед них займають словесні методи (роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів літератури та інші). Найбільш уживаним методом є роз'яснення. Суть цього методу полягає у з'ясуванні суті правових понять, фактів, явищ. До цього методу вдаються найчастіше тоді, коли треба поінформувати учнів про зміст нових для них правових понять, розкрити їх суть, ознаки, зв'язки, практичне значення. "Ціль роз'яснення, – пише М. Стельмахович, – розкрити соціальний, духовний, морально-етичний, естетичний зміст тих чи інших подій, вчинків, допомогти учням сформувати в собі правильні оцінки поведінки й людських взаємин" . Так, починаючи з першого класу, вчителі через роз'яснення схиляли дітей до розуміння й дотримання законів України, норм і правил громадського співжиття, дотримання громадського порядку, роз'яснювали правила для учнів, правила дорожнього руху, протипожежні правила та інше. Ефективним методом правового виховання молодших школярів є розповідь – усне, словесне повідомлення вчителя про когось чи що-небудь. Для того, щоб розповідь мала виховний вплив на учнів, вона насамперед повинна бути яскравою, емоційною, викликати у дітей почуття, справляти на них враження. Учні охоче слухали розповіді вчителя чи інших людей тоді, коли вони торкалися життєвих питань, викликали у дітей довір'я, готовність співпереживати. Дієвим методом правового виховання є бесіда. Вона може мати різне призначення. Так, бесіда-повідомлення має на меті дати дітям відомості про історію виникнення тих чи інших правових норм і правил поведінки, ознайомити з правовими нормами з тих чи інших галузей права, конституційними правами і обов'язками громадян, переконати в необхідності їх дотримання, збагатити школярів прикладами правомірної поведінки людей у різних життєвих ситуаціях. Бесіда-припис має на меті дати учням алгоритм дії щодо застосування правових знань на початковому етапі формування правових уявлень і навичок поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, передбачає складання пам'яток і правил поведінки. У процесі обговорення правових фактів і явищ важливо вміти забезпечити активну участь у такому обговоренні бажаючих учнів, з педагогічним тактом корегувати неправильні і неточні висловлювання учнів, спрямовувати розмову в потрібному напрямку, щоб домогтися правильних висновків. У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо використовувати такі форми й методи виховної роботи, які б дозволяли спиратися на власний життєвий досвід учнів та сприяли надбанню нового досвіду шляхом їх включення у спеціальні педагогічні ситуації. Мова йде про наближення змісту бесід, обговорень до реального життя, до тих морально-правових проблем, з якими діти можуть зустрітися і в школі, і вступивши у самостійне життя. Слід пам'ятати, що відносно широке використання негативного матеріалу у процесі правового виховання суперечить загальному принципу педагогіки про перевагу актуалізації позитивного прикладу. Тому у процесі пошуково-експериментальної роботи нами виявлено умови ефективного впровадження у правове виховання молодших школярів методу прикладу. Передусім важливо не зловживати негативними прикладами, щоб в учнів не склалося враження про навколишнє середовище як про сукупність тільки негативних явищ Важливе місце серед форм правовиховної роботи з молодшими школярами займає читання книжок морально-правового змісту . Є багато шляхів пропагування серед них такої літератури. Це бесіди, вікторини, обговорення прочитаного, голосне читання, огляд наявної в бібліотеці літератури, використання газетних чи журнальних статей на правову тематику. Пропагувати таку літературу серед школярів допомагало спеціальне інформування по шкільному радіо і телебаченню, через стінну газету. У правовому вихованні молодших школярів важливе не тільки засвоєння ними правових знань, формування у них умінь і навичок правомірної поведінки, а й вироблення уміння бачити, як ті чи інші моральні якості впливають на поведінку людини. Учні цього віку мають розрізняти, чому злих людей не люблять, чому до злодіїв ставляться з презирством. У цьому плані ми намагалися, щоб у процесі виховання діти на практиці бачили наслідки не лише позитивної дієвості вихованості людей. Класоводи спеціально організовували спостереження учнів за поведінкою дорослих у ситуаціях, де чітко виявляється їх правова вихованість, а також за людьми, яким її бракує. Результати таких спостережень спільно аналізувались. У процесі правового виховання слід мати на увазі і естетичні моменти, шляхи залучення школярів до прекрасного, роботу з формування у них естетичних смаків. Гра як форма правовиховної роботи зачіпає емоційну сферу молодших школярів. Присутність глядачів, почуття відповідальності за якість свого виступу перед колективом викликає в учнів прагнення виступати краще, чим досягається виховний ефект. Перевага гри перед іншими формами правового виховання в її емоційному впливі не тільки на учасника, а й на глядача. За такого подання правові знання вже не тільки інформація, а й важливий фактор виховання. Вплив ігрової ситуації тим сильніший, чим глибше вживаються школярі в свою роль. Важливим засобом формування правових уявлень і правомірної поведінки молодших школярів виступає колектив, якщо він організований і функціонує на гуманістичних засадах. За таких умов колектив є незмінним засобом самоствердження й саморегулювання особистості молодшого школяра, залучення його до оцінної діяльності, виховання відповідальності перед суспільством. У правовому вихованні молодших школярів враховувався той фактор, що колектив молодших школярів ще неспроможний стати дійовим інструментом виховання, оскільки між дітьми цього віку ще слабо розвинені міжособові зв'язки: не відчувається такої згуртованості і дружби, як у підлітковому віці; симпатії та антипатії часто міняються; спонтанні вибухи антипатій (передражнювання, глузування) швидко й імпульсивно виникають і зникають. Дехто наслідує зовні дорослих або старших і стає "лідером" колективу, інші шукають підтримки в середовищі сильніших учнів. Важливим є питання про послідовність, логіку правового виховання у процесі правоохоронної діяльності школярів. Ця послідовність має будуватися не просто за принципом ускладнення правової інформації і діяльністних завдань, а відповідати психолого-педагогічним закономірностям формування складних цілісних якостей особистості У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо дотримуватися принципу індивідуального підходу. Одним з важливих моментів правового виховання учнів є розкриття перед ними "перспективи" порушників правових норм. У правовому вихованні дуже важливо, щоб запропоновані учням розумні і справедливі правила поведінки виконувались ними. При невиконанні цих правил мають наступати санкції, які повинні бути відомі учням і послідовно втілюватися в життя всієї школи. Такі санкції посилюють увагу до правил, формують усвідомлення їх необхідності.   Правовиховна робота з молодшими школярами досягає належних результатів за умови, що її зміст, форми і методи їх реалізації враховують особливості дітей молодшого шкільного віку. Ефективність правового виховання молодших школярів у значній мірі залежить від того, наскільки при цьому враховується рівень дисципліни і порядку в школі взагалі, і в конкретному класі зокрема, а також поведінка та дисциплінованість окремих учнів. При цьому важливо використання матеріалів служби у справах неповнолітніх та кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Таким чином, вихідними умовами здійснення правовиховної роботи у початкових класах є врахування рівня правової вихованості учнів, стан дисципліни і порядку в школі і в класі, характер відхилень у поведінці окремих учнів. У правовиховній роботі важливо розвивати активність молодших школярів. Треба частіше створювати такі умови, які б давали можливість учням самостійно оцінювати свою власну і поведінку ровесника, свій вчинок і однокласника, сміливо висловлювати свою думку з приводу тих чи інших подій у класі, в школі і за її межами. Правове виховання учнів молодших класів може бути повноцінним за умови, що вони залучаються до посильної правоохоронної діяльності, що сприяє формуванню у них навичок та звичок правомірної поведінки, нетерпимого ставлення до її порушників. Досвід стверджує, що найефективнішим засобом правового виховання є сама організація життя і діяльності школи, класу: дотримання прав і обов'язків учителями і учнями; певна система відповідальності педагогів і вихованців за свої дії, норми і правила поведінки; чіткий і непохитний режим життя закладу освіти, пронизаний вимогами правових норм. Одним з головних шляхів підвищення результативності правоохоронної роботи з молодшими школярами є організація їх змістовного дозвілля, різноманітної роботи за інтересами, що забезпечить розумне проведення вільного часу, стане перепоною на шляху скоєння ними негативних вчинків. 10.Основными отраслями педагогики можно назвать следующие науки. 1. Общая педагогикаисследует общие закономерности воспитания, обучения и образования. Формулирует основные принципы и категории, которые используются во всех специальных и прикладных педагогических науках. Составными частями общей педагогики являются теория воспитания, дидактика, теория организации и управления образовательными системами. 2. История педагогикиизучает развитие педагогической мысли в различные исторические эпохи. 3. Сравнительная педагогикаисследует закономерности функционирования и развития образовательных систем в разных странах. 4. Возрастная педагогикаизучает особенности воспитания человека на разных возрастных этапах. 5. Специальная педагогика (дефектология)разрабатывает основы, методы, формы и средства воспитания и обучения индивида, имеющего отклонения в физическом и умственном развитии. Имеет ряд отраслей: сурдопедагогику, тифлопедагогику, олигофренопедагогику, логопедию. 6. Методики преподаванияобучение конкретным дисциплинам (языку, математике, химии, истории и т. д.). 7. Профессиональная педагогикаизучает педагогические процессы, ориентированные на конкретное профессиональное образование человека (военная, инженерная, производственная, медицинская и другие виды педагогики). 8. Социальная педагогикаведет теоретические и прикладные разработки в области внешкольного воспитания и образования детей и взрослых (клубы, секции, студии и пр.). 9. Исправительно—трудовая педагогикаизучает теорию и практику перевоспитания лиц, находящихся в заключении. 10. Лечебная педагогикаразрабатывает систему образовательно—воспитательной работы педагогов с ослабленными и больными школьниками. Взаимодействует с медициной. Педагогика активно взаимодействует с другими науками. В процессе разработки педагогических теорий важную методологическую роль играет философия, являющаяся основой для осмысления целей воспитания и образования. Наиболее тесная связь прослеживается между педагогикой и психологией: педагогика пользуется психологическими методами исследования, любая отрасль педагогики опирается на аналогичную отрасль психологии. Связана педагогика и с физиологией. Для управления психическими процессами учащихся необходимо знать закономерности физиологических процессов организма в целом и его частей, функциональных систем. Это помогает педагогике разрабатывать развивающие и обучающие технологии, способствующие оптимальному развитию личности. Велика помощь, оказываемая педагогике социологией, а новые возможности для исследования процессов образования и обучения дают информатика и кибернетика. Кроме того, педагогика опирается на данные исследований других наук: исторической, юридической, экономической, экологической, математической и пр.  

 

 

11. Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов´язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.
У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості).
Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.
Важливе значення має розуміння зв´язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.
Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний.
Під впливом суспільних вимог до навчання й виховання молодого покоління визначний чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670) обґрунтував принцип “природовідповідності” процесу навчання, обстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості, зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її — особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.
На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.
Цілком обґрунтованою вважається вікова періодизація В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддошкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) років); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11 — 15 років); вік старшокласників (15—18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер.

Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).
Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, дітей шкільного віку відбувається по-різному, тому особистість кожної дитини поряд із загальними, типовими для певного віку має також індивідуальні риси. Здебільшого від них залежить ефективність виховних впливів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати риси, якості кожної дитини на певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якостей, педагог ефективніше вирішуватиме конкретні виховні завдання.
Психологи з´ясували, що для розвитку психічних процесів дитини найсприятливішими є певні вікові періоди — сензитпивні (підвищеної чутливості) періоди розвитку. Якщо такий період минув або ще не настав, виховні впливи, здійснювані без урахування цього, будуть неефективними, а то й шкідливими для дитини.
Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини, чинників, що сприяють формуванню її особистості на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.

Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Анатомо-фізіологічні особливості. Підлітковий вік — період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі людини. Фізичний розвиток підлітків характеризується великою інтенсивністю, нерівномірністю та ускладненнями, пов'язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють три стадії: стадію, що передує статевому дозріванню, стадію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.

На першій стадії розвитку активізується діяльність щитовидної залози та гіпофізу. Це сприяє посиленню процесів обміну в організмі, а також збудженню нервової системи, яка стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають у самому організмі. Кожне хвилювання різко відображається на роботі серця та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, а діаметр судин залишається малим. Маса тіла збільшується на цей час у 1,5 раза. Отже, серце через порівняно вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не завжди справляється зі своєю функцією, ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо). Недостатній розвиток кровоносної та м'язової систем сприяє тому, що дитина швидко втомлюється, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні необхідно враховувати особливості фізичного розвитку підлітка.

Скелетна система міцнішає, проте вона ще не така, як у дорослих. Окостеніння хребта, грудної клітки, таза ще не закінчилося, тому за несприятливих умов можливі їх викривлення. Неправильна поза під час сидіння за партою або за столом призводить до порушення дихання й кровообігу, зокрема нормального припливу крові до мозку. А це може позначатися на розумовій діяльності, працездатності підлітка.

Організм його потребує багато кисню, проте легені розвинені ще недостатньо. Тому дихає він частіше, але неглибоко. Важливо привчати його правильно дихати, керувати своїм дихальним апаратом.

Головний мозок підлітків за вагою наближається до ваги мозку дорослої людини. Розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутріклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв'язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси, розвивається друга сигнальна система, посилено формуються нові динамічні стереотипи, які стають основою навичок, звичок, рис характеру. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється в розумовій активності дітей, у зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкіркових процесів. Але у вищій нервовій діяльності спостерігаються і деякі суперечності, що проявляються у поведінці підлітків, підвищеній збуджуваності, нестійкості настрою. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій.

В останні десятиліття XX ст. фізичний розвиток підлітків помітно прискорився. Це явище називають акселерацією (лат. acceleration — прискорення). Вона виявляється в тому, що характерні для підліткового віку анатомофізіологічні зміни в організмі виникають раніше, ні<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти