ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Закінчений злочин.Момент закінчення окремих видів злочинів і практичне значення правильності його встановлення.

Стаття 13 КК визначила поняття закінченого і незакінченого злочину, встановивши:

„1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК.

2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин”.

Отже, стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і моментом його припинення.

^ Критеріями виділення видів стадій вчинення злочину виступає ступінь реалізації злочинного наміру і момент припинення злочину. КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

=готування до злочину;=замах на злочин; = закінчений злочин.

Поняття закінченого злочину сформульовано у ч.1 ст. 13 КК.

^ Закінченим злочином визнається діяння, яке мітить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті ОЧ КК злочинний наслідок. Так, крадіжка, грабіж є закінченими з моменту заподіяння майнової шкоди, вбивство – з моменту настання смерті потерпілого. Якщо в злочинах з матеріальним складом не настали зазначені у диспозиції статті ОЧ КК наслідки, то може йтися лише про незакінчений злочин (готування чи замах).

^ Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Так, розголошення таємниці усиновлення вважається закінченим злочином з моменту розголошення.

^ Злочини з усіченим складом – це різновид злочинів з формальним складом, у них момент закінчення перенесений законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування, чи замаху.

 

32.Поняття і види повторності злочинів. Повторністю злочинів (ст. 32)визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.Ознаки повторності злочинів:а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів;б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно;в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин;г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від КВ, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.Види повторності злочинів:1) повторність злочинів, не пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;2) повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (рецидив).

33.Поняття, ознаки і види замаху на злочин. Замах на злочин - це невдала спроба посягання на об'єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. і. Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного. З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених наслідків

Відповідно до ч.1 ст.15 КК з об’єктивної сторонизамах на злочин характеризується наступними ознаками : 1) вчинення діяння; 2) безпосередня спрямованість діяння на вчинення злочину; 3) недоведення злочину до кінця; 4) недоведення злочину до кінця не залежить від волі винного. 1. Види замаху на злочин. Замах поділяється законом на закінчений і незакінчений.Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим. Відповідно до ч. 3 ст. 15 замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Наприклад: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з метою вбивства з рук винного була вибита зброя. Цей замах іноді називають перерваним.

 

34.Поняття виконавця злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що характеризують його діяння. - особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Крім того, у крим. праві є ще поняття організатора, підмовника і пособника злочину. В. з. досягає злочинного результату своїми діями (вбивця завдає ножем удару потерпілому) або бездіяльністю (вбивця, який є лікарем, не робить хворому термінової операції, бажаючи його смерті). В. з. вважається і той, хто безпосередньо його не вчиняє, а використовує з цією метою ін. людей, які не можуть бути суб'єктами злочину (малолітні, неосудні), чи таких, що не усвідомлюють злочинного характеру дій (виконання підлеглим наказу, який є по формі законним, а по суті злочинним), чи таких, що діють у стані крайньої необхідності, у зв'язку із застосованим до них фіз. чи псих, насильством, або злочин вчиняється із застосуванням тварини (наць-кування собаки). Це приклади т. з. опосередкованого вчинення злочину. Люди чи тварини тут виступають як засіб досягнення виконавцем злочинної мети в умисних злочинах. Суб'єктивна сторона дій виконавця полягає в усвідомленні ним того, що дії використаних ним людей і тварин призведуть до суспільно небезпечних наслідків, яких В. з. бажає.У разі, коли об'єкт, сторона злочину виконується 2 або більше особами (співвико-нання), В. з. вважаються як ті, що повністю чинили дії, які характеризують злочин (обидва завдавали побоїв потерпілому), так і ті, які чинили лише частину дій, що обумовлюють об'єктивну сторону злочину (виконавцями зґвалтування виступають і той, хто застосував насильство до потерпілої, і той, хто безпосередньо виконував статевий акт).

35.Поняття кримінальної відповідальності, її відмінність від інших видів юридичної відповідальності. З урахуванням викладеного кримінальна відповідальність — це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави. Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим ознакам відповідальності юридичної і водночас характеризується своїми видовими, Безначальними ознаками. Ними є такі: 1) становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень; 2) це вид державного примусу, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень; 3) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі, перш за все у санкції статті КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 4) зазнавання таких обмежень завжди носить вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування е обов'язком спеціально уповноважених органів держави; 5) можлива лише за вчинення злочину, що виступає як підстава такої відповідальності. Різновидом юридичної відповідальність є кримінальна відповідальність. Суб'єктами, на яких покладається відповідальність у кримінальному праві можуть бути тільки фізичні особи, в той час як до адміністративної та цивільно-правової можуть залучатися як фізичні, так і юридичні особи. Дисциплінарна відповідальність передбачена щодо фізичних осіб, як і кримінальна. Настає лише за винне діяння. На відміну від цього в певних випадках особа може бути притягнута до цивільно-правової відповідальності і при відсутності провини. Найбільше кримінальна відповідальність близька до адміністративної відповідальності. Ще одним специфічним властивістю кримінальної відповідальності є те, що вона передбачає, як правило, кару за вчинення злочину, а не відновлення порушеного права. Таким чином, кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності і являє собою найбільш суворий її вид, саме тому питання про кримінальну відповідальність і підставі залучення до неї повинен бути ретельно пророблений.

 

36.Підстава кримінальної відповідальності. підстава кримінальної відповідальності - наявність у скоєному діянні ознак складу злочину. Під складом злочину розуміється сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Об'єктивні ознаки складу злочину характеризують об'єкт посягання і об'єктивну сторону злочину. По-друге, склад злочину може мати місце тільки у скоєному діянні. Це означає, що виключається кримінальна відповідальність за думки, переконання, погляди, переконання, якщо вони не знайшли вираз у вчиненні певного діяння. Підстава кримінальної відповідальності створює лише вчинення діяння, передбаченого кримінальним законом як злочин.

По-третє, діяння, що містить ознаки складу злочину, є суспільно небезпечним, тобто об'єктивно здатним завдати істотної шкоди охоронюваним кримінальним законом благ та інтересам особистості, суспільства або держави.Таким чином, підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину. Відсутність в діянні хоча б одного з обов'язкової ознаки складу злочину, виключає кримінальну відповідальність, так як діяння, яке не містить ознаки складу злочину, не є злочином.

37.Підстави і межі кримінальної відповідальності за готування до злочину і замах на злочин. Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

1. Згідно зі ст. 2 підставою кримінальної відповідальності є наявність у діянні особи складу злочину. При попередній злочинній

діяльності це положення потребує уточнення. Підставою кримінальної відповідальності за готування і замах є склад незакінченого злочину, ознаки якого зафіксовані у ст. ст. 14 та 15 і у відповідній статті Особливої частини КК. Кваліфікація готування і замаху відбувається за двома нормами - за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на вчинення якого зробив замах, з обов'язковим посиланням на ст. ст. 14 або 15. Це посилання є необхідним, оскільки всі склади злочинів у диспозиціях норм Особливої частини КК сформульовані як закінчені посягання. При цьому кожна попередня стадія поглинається наступною і самостійної правової оцінки не потребує.

Суспільне небезпечні однорідні з тими, які прагнув заподіяти винний, наслідки, що настали при замаху на злочин, не потребують самостійної кваліфікації навіть у тому разі, коли вони охоплюються ознаками об'єктивної сторони іншого закінченого злочину. Наприклад, заподіяння під час замаху на вбивство середньої тяжкості тілесного ушкодження кваліфікується лише за ст. ст. 15, 115 без оцінки вчиненого за ст. 122.

2. Покарання за готування до злочину та замах на нього призначається за тією ж статтею КК, що і за закінчений злочин. При цьому, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом'якшують і обтяжують відповідальність, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). Ст. 68 закріплює принцип не обов'язкового, а факультативного пом'якшення покарання за незакінчений злочин.

 

38.Значення непереборної сили, фізичного і психічного примусу для вирішення питання про кримінальну відповідальність особи.
Непереборна сила — це надзвичайна і нездоланна в даних умовах обставина, під якою розуміється дія сил природи, механізмів, людей, звірів та інших факторів, через які особа реально позбавлена можливості виконати покладений на неї обов’язок.
У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, і за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може.
Під непереборним фізичним примусом розуміють такий протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство — застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень тощо), що цілком паралізує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості вибрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода іншій особі або не вчинила тих дій, які вона повинна була зробити в даній ситуації. Якщо фізичний примус був непереборним, то у вчиненому діянні особи немає прояву його волі. У разі непереборного фізичного примусу у особи немає дії чи бездіяльності в кримінально-правовому значенні, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 40).
Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключало можливості особи керувати своїми діями, то в цьому випадку питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40). Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ст. 66).
Психічний примус — це вимога вчинити певні дії або, навпаки, невчинити тих або інших дій, які у даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі психічного примусу має місце погроза або залякування особи, яка піддалася примусу, для того, щоб примусити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто примушує. Безумовно, воля особи, яка піддалася примусу, до деякої міри обмежена, внаслідок чого вона відчуває ускладнення у виборі того чи іншого варіанта поведінки. У даному разі воля особи, щодо якої застосовується психічний примус, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той або інший варіант поведінки на свій розсуд.

39.Поняття і значення об’єкта злочину. Об'єкт злочину - це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди. Отже, об'єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складу злочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.Структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, є три їх різновиди: 1) суб'єкти суспільних відносин; 2) блага, що належать цим суб'єктам; 3) предмети, залучені у сферу цих відносин. Тому структуру об'єкта визначає же його фактичний склад, так і функціональне значення компонентів цього елементу складу злочину. Якщо інформація про суб'єкти суспільних відносин орієнтує на спрямування злочинного діяння, відомості щодо конкретних благ, на які посягає злочинець, є основою змістової характеристики об'єкта. Суспільна небезпечність злочину полягає насамперед у тому, що він може заподіяти або заподіює шкоду важливим благам, які належать суб'єктам суспільних відносин.Блага - це те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам. Цю групу цінностей можна класифікувати таким чином. Одним із компонентів об'єкта злочину може бути і відповідний щодо інтересів людини суспільства і держави стан суспільних відносин - безпека держави, громадський порядок, порядок управління тощо.

40.Класифікація об’єктів злочину.В юридичній літературі об'єкти злочинів поділяються (класифікуються) по вертикалі, як правило, на три групи: загальний об'єкт; родовий (іноді його називають груповим, або спеціальним); безпосередній (у деяких джерелах - видовий).Загальним об'єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (конституційний лад, економічна система, громадська безпека, правопорядок у цілому тощо). Під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об'єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, завдяки чому використовується як критерій об'єднання окремих складів злочинів у групи і подальше розміщення таких груп в Особливій частині КК. Родовий об'єкт злочинів найчастіше зазначається у назві глави Особливої частини КК. Наприклад, главу XVIII названо "Злочини проти правосуддя". безпосередній об'єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність, економічну та інформаційну безпеку України. Безпосереднім об'єктом злочину можуть бути різні види найважливіших соціальних цінностей. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною (обов'язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Ного точне встановлення при кваліфікації діяння обов'язкове. З урахуванням безпосереднього об'єкта можна розмежовувати й суміжні склади злочинів. Наприклад, схожими є такі злочини, як терористичний акт (ст. 258) та масові заворушення (ст. 294), але безпосередні об'єкти цих злочинів різні. Об'єктом терористичного акту є основи громадської безпеки, а масові заворушення посягають на громадський порядок.По горизонталі безпосередні об'єкти можна поділити на основні та додаткові, наприклад, основним об'єктом розбою є право власності, а додатковим - життя та здоров'я особи. Деякі вчені вважають за необхідне виділяти, крім основних і додаткових, так звані факультативні об'єкти. Проте ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обов'язкові.

 

41.Безпосередній об’єкт злочину, його види та значення. Є 2 види1)родовий 2)безпосередній Як безпосередній об'єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність, економічну та інформаційну безпеку України.Найчастіше безпосередній об'єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст. 227 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об'єктом цього злочину є права й інтереси споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам продукції.

Безпосереднім об'єктом злочину можуть бути різні види найважливіших соціальних цінностей. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною (обов'язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Ного точне встановлення при кваліфікації діяння обов'язкове.

З урахуванням безпосереднього об'єкта можна розмежовувати й суміжні склади злочинів. Наприклад, схожими є такі злочини, як терористичний акт (ст. 258) та масові заворушення (ст. 294), але безпосередні об'єкти цих злочинів різні. Об'єктом терористичного акту є основи громадської безпеки, а масові заворушення посягають на громадський порядок.

По горизонталі безпосередні об'єкти можна поділити на основні та додаткові, наприклад, основним об'єктом розбою є право власності, а додатковим - життя та здоров'я особи. Деякі вчені вважають за необхідне виділяти, крім основних і додаткових, так звані факультативні об'єкти. Проте ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обов'язкові. Та обставина, що те чи інше конкретне злочинне діяння разом з основним або додатковим об'єктом іноді посягає на якісь інші соціальні блага, не може слугувати підставою для визнання цих благ об'єктом злочину, оскільки вони не відображають специфіку складу злочину і не впливають на його кваліфікацію.

 

42.Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину. Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона і зовнішнє вираження злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способами а також засобами вчинення злочину. Усі ознаки складу злочину в теорії кримінального права умовно поділяють на обов’язкові та факультативні. Кількість обов’язкових ознак складу злочину в матеріальних і формальних складах різна. До обов’язкових ознак об’єктивної сторони матеріального складу злочину. ми відносимо: · суспільно небезпечне (злочинне) діяння (дія або бездіяльність). · суспільно небезпечні (злочинні ) наслідки · причинний зв’язок між суспільно небезпечними наслідками і суспільно небезпечними діяннями. Суспільно небезпечне діяння - це конкретний акт суспільно небезпечної, протиправної, усвідомленої вольової поведінки людини у формі дії або бездіяльності. Суспільно небезпечні наслідки – це шкода (збитки), що заподіюються злочинним діянням об’єкту – суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або небезпека (загроза) заподіяння такої шкоди Факультативні ознаки об’єктивної сторони матеріального і формального складу злочинну є однаковими, це : · місце вчинення злочину · час вчинення злочину · спосіб вчинення злочину · знаряддя вчинення злочину · засоби вчинення злочину · обстановка вчинення злочину.

43.Поняття і ознаки суб’єкта злочину. Суб'єктом злочину,згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність".Ознаками суб'єктазлочину є: фізична особа, осудність і вік. Фізична особа- це завжди людина, яка володіє не тільки всіма названими обов'язковими ознаками, а й іншими якостями, які можуть мати певне кримінально-правове значення. Тварини, неживі істоти, предмети, сили природи, юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочинів, а заходи, які вживаються для відвернення завданої ними шкоди, не є покаранням. Осудність- це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність. Кримінально-правове визначення осудності дало можливість законодавчо в ст. 19 КК закріпити формулу осудності через поєднання двох критеріїв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного).Вік особи- це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи. Суб'єкти злочинів поділяються на загальні та спеціальні. спеціальний суб'єкт - це особа, що крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, котра досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, постаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін.

44.Осудність, як одна з ознак суб’єкта злочину. . Осудність- це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність. Кримінально-правове визначення осудності дало можливість законодавчо в ст. 19 КК закріпити формулу осудності через поєднання двох критеріїв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного).

 

45.Обмежена осудність. Стаття 20. Обмежена осудність1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана .судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і'може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.1. Інститут обмеженої осудності є новелою українського кримінального законодавства. Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності.Обмежена осудність, так само як осудність та неосудність, характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним), сукупність яких і дає підстави для визнання особи обмежено осудною.Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепномозкових травм, розумова відсталість.Юридичний критерій обмеженої осудності складається із двох ознак - інтелектуальної (нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність) та (або) вольової ознаки (нездатність особи повною мірою керувати ними). Наявність такого психопатологічного стану, як обмежена осудність, безумовно, значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою.Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання. Очевидно, це означає, що вчинення злочину у стані обмеженої осудності може пом'якшити покарання.2. Положення ч. 2 ст. 20 щодо можливості застосування примусових заходів медичного характеру до особи3. Такі суспільне небезпечні захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, також здатні викликати стан обмеженої осудності, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Цей висновок випливає із положень ст. 96, яка передбачає можливість застосування, незалежно від призначеного покарання, примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб 'яро перелік таких хвороб див. коментар до ст. 96). На відміну відних, до обмежено осудних (і неосудних) застосовуються примусові заходи медичного характеру, а не примусове лікування, що вказує на різний правовий статус цих осіб.

 

46.Спеціальний суб’єкт злочину. Стаття 18 ч. 1 КК України, визначаючи поняття суб'єкта злочину у кримінальному праві, вказує на його ознаки, які притаманні суб'єкту злочину в будь-якому випадку. суб'єкт злочину, якому поруч із загальними притаманні спеціальні ознаки, називається спеціальним суб'єктом злочину. Відповідно склади таких злочинів носять назву склади злочинів із спеціальним суб'єктом. Визначення спеціальних ознак суб'єкта злочину обумовлюється специфікою окремих складів злочинів, вчинення яких є можливим виключно у зв'язку із відповідним видом людської діяльності, яку можуть здійснювати не всі, а обмежене коло суб'єктів. може визначатись приналежністю до громадянства України, наявністю родинних зв'язків, видом професійної діяльності, посадовим становищем, яке посідає особа та ін. Чинне кримінальне законодавство України вперше дало нормативне визначення спеціального суб'єкта злочину (ст. 18 ч. 2 КК), вказавши, що «Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа».Залежно від змісту ознаки спеціального суб'єкта поділяються на групи: Соціально-демографічні ознаки - стать, вік винного, наявність військового обов'язку (напр., ухилення від призову на строкову військову службу, ст. 335 КК, може бути вчинено лише особою, яка досягла встановленого законом віку і визнана такою, що несе військовий обов'язок).Службове становище особи — заняття винним відповідної посади чи виконання ним відповідних функцій у державній, громадській чи комерційній організації (шахрайство з фінансовими ресурсами -; одержання хабара - ст. 368 КК і т. п.). Професія винного - наявність у нього відповідної освіти чи професійних навиків у трудовій або виробничій сфері (напр., ненадання допомоги хворому медичним працівником).Цивільно-правовий статус - наявність в особи громадянства України чи іноземної держави (напр., державна зрада шпигунство - та ін.).Взаємовідносини з потерпілим - наявність у винного родинних чи інших зв'язків, що обумовлюють у них визначені обов'язки чи права (напр., ухилення від сплати аліментів на утримання дітей -ст.),Характеристика особи в контексті її попередньої діяльності (напр., раніше суджений за умисне вбивство.).У тих складах, де ознаки спеціального суб'єкта злочину передбачені законом, тобто є конструктивним елементом складу конкретного злочину, вони є обов'язковими І визначають наявність чи відсутність складу злочину.Тоді, коли вони визначені в диспозиції конкретної кримінально-правової норми як факультативні ознаки,їх вплив на кваліфікацію здійснюється опосередковано як характеристики особи злочинця і можуть розглядатись в контексті обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.

47.Вік,як одна з ознак суб’єкта злочину.Вік особи- це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів,(у тому числі за готування або замах на щодо їх вчинення, та співучасть у них), з 14-річного віку. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство , посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця , умисне заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров‘, згвалтування крадіжку грабіж), розбій злісне або особливо хуліганство (інші злочини. Особи в віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності. Оскільки ст.10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, такі дії винного, поєднані з убивством або заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за (постанова Пленуму ВС від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров‘я людини”). Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечні діяння, не вказані в ч.2 ст.10, не підлягають кримінальній відповідальності. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність повинен обчислюватися з моменту вчинення злочину. Вік встановлюється відповідно до документів про народження, паспорту, а відсутності таких аз наявності висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи. Щодо суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого діяння порушується, у відповідності до ч.5 ст.6 КПК, кримінальна справа. Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа надсилається прокурору, який передає її суду для застосування заходів виховного характеру.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти