ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття управлінської діяльності.

Поняття управлінської діяльності.

Управління – цілеспрямований вплив суб’єкта управління на об’єкт з метою приведення останнього у стан, який потрібен суб’єкту. Управління - особливе відношення між людьми на правовій або організаційній основі. Це відносини між різними статусами, рівнями адміністративних структур, окремими робочими функціями, що проявляються у вигляді однобічної залежності однієї посади від іншої. Управління завжди передбачає свідоме, вольове втручання людини і здійснюється у системах “людина — природа”, “людина — техніка”, “людина — людина” тощо. Залежно від об'єкта, управління яким здійснюється, тобто керованого об'єкта, виділяють технічне, біологічне, соціальне (суспільне) управління. Об'єктом технічного управління виступають різноманітні машини, механізми, прилади, тобто предмети матеріального світу, створені самою людиною і призначені для розширення її можливостей у пізнанні світу, забезпечення власної життєдіяльності.

Об'єктом біологічного управління є елементи живої природи, рослинний і тваринний світ. Результатом біологічного управління є створення нових сортів рослин і порід тварин, отримання сировини, продуктів рослинного і тваринного походження, за допомогою яких забезпечується фізіологічне існування людини.

Сутність управління виявляється у діяльності, яка за своїм змістом є впливом на волю і поведінку людей, їх взаємовідносини і спільні дії.

соціальне управління можна визначити як здійснення цілевстановлюючого, організуючого і регулюючого впливу на спільну (колективну) діяльність людей з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб. Соціальне управління як складне, багатоаспектне явище дає широкі можливості для класифікації видів управління, що становлять його зміст. Зокрема, найпоширенішою класифікацією видів соціального управління виступає виокремлення за ознакою характеру діяльності суб'єктів управління таких видів:

а) державне управління (суб'єкт управління — держава, її органи); б) самоврядне, або муніципальне управління (суб'єкт управління — органи місцевого самоврядування);

в) громадське управління (суб'єкт управління — органи громадських організацій), інших об'єднань громадян;

г) корпоративне управління (суб'єкт управління — органи господарських товариств та об'єднань підприємств);

Державне управління є одним з основних видів управління в суспільстві.

Види управлінської діяльності.

Управління - особливе відношення між людьми на правовій або організаційній основі. Це відносини між різними статусами, рівнями адміністративних структур, окремими робочими функціями, що проявляються у вигляді однобічної залежності однієї посади від іншої.

Види управління: а) технічне (або механічне) управління - це регулювання технічних процесів, управління механізмами, обладнанням, що здійснюється з метою підвищення продуктивності праці людини, обслуговування її різноманітних потреб у виробничому процесі. б) біологічне управління - управління тваринними та рослинними організаціями, що також здійснюється з метою підвищення їхньої продуктивності (проявом цього виду управління є біотехнологія, генна інженерія та ін.) в) соціальне управління - це є управління людьми і відрізняється від двох попередніх видів вольовим впливом одних суб’єктів управлінського впливу на свідомість і волю інших. Це цілеспрямована організуюча діяльність з метою оптимізації соціального середовища як у цілому, так і в розрізі його частин, сфер, галузей, асоціацій громадян.

Найчастіше в соціальному управлінні виділяють такі види управліня як недержавне і державне

Недержавне управліня це управління яке поділяється на:

-місцеве самоврядування- здійснюється органами місц самоврядування, -громадське управління – запроваджується в обєднаннях громадян, -комерційне управління – втілюване у комерційних організаціях, які мають на меті прибуток

Державне управління являє собою владне, здійснюване від імені державне виконання організаційних функцій, що відбувається в масштабах усього суспільства і спрямоване на досягнення певних результатів.

Законність та дисципліна в державному управлінні

Законність і дисципліна — основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Вони невід'ємні одна від одної. Законність можлива тільки за суворого дотримання дисципліни всіма фізичними та юридичними особами, а дисципліна, в свою чергу, обумовлюється межами закону. В юридичній науці під законністю розуміють «неухильне виконання законів і відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями». Це означає, що законність обов'язкова для всіх інституцій держави й суспільства (органів законодавчої, виконавчої, судової влади, інших державних і недержавних утворень, громадян). Вона також є обов'язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав громадян, громадських утворень на самовираження та вільний розвиток. Для того щоб забезпечити режим законності, держава має створити основу для цього. Основою (або гарантіями) законності в державному управлінні слід визнати наявність: 1) певних економічних умов; 2) розвинутої політичної системи; 3) механізму соціального захисту населення; 4) науково обґрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу й доступна для розуміння всіма суб'єктами державного управління; 5) механізму примусу, який чітко працює в межах закону.

Важливою умовою законності й дисципліни в державному управлінні слід визнати також високу правову культуру громадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком загального рівня освіти та культури суспільства. Між собою законність і дисципліна співвідносяться як загальне й особливе. Законність також можна розглядати як статику (сукупність норм, законодавчих актів), дисципліну — як динаміку законності (певні дії з виконання вимог норм і законодавчих актів).

Таким чином, законність і дисципліна — це обов'язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві й за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки об'єктів управління.

 

Зміст державного управління.

Під державним управлінням розуміють специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями управління. Через їх реалізацію суб'єкти виконавчої влади здійснюють управлінські процеси, досягають поставленої мети. Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність з виконання намічених завдань і одержаний результат. Запланований результат може бути досягнутий лише у разі, коли правильно, з урахуванням реальних можливостей (забезпечення матеріально-фінансовими, людськими ресурсами (фахівцями), об'єктивною інформацією, законодавчою основою тощо) визначено управлінські завдання. Функції державного управління є відносно самостійними елементами виконавчої державної діяльності, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акта спеціальною системою органів виконавчої влади притаманними їм методами. За мету функції управління мають виконання завдань держави та суспільства шляхом владно-організуючої діяльності в різних процесуальних формах.

 

Види дефектних актів управління(пит.100)

Склад суду та відводи(пит..139)

Розкрити метод приписів.

Аналіз прийомів (способів, засобів) впливу, які містить у собі адміністративно-правовий метод регулювання, показує, що їх зміст складається з трьох компонентів: приписів, заборон, дозволів.

Приписи — покладення прямого юридичного зобов'язання чинити ті чи інші дії в умовах, які передбачені нормою. Прикладом можуть бути: вимога закону про обов’язкову реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, припис про обов’язок керівників державних установ видавати накази у разі зарахування громадян на відповідні посади.

Так, п. 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації містить таку норму:у разі відсутності голови державної адміністрації його обов'язки виконує перший заступник голови державної адміністрації, а у разі відсутності останнього — один із заступників голови.

Стаття 9 Закону "Про надзвичайний стан" приписує: при оголошенні через засоби масової інформації Указу Президента України про введення надзвичайного стану народні депутати України зобов'язані прибути на засідання Верховної Ради України без спеціального виклику і в найкоротший строк. Органи державної влади зобов'язані сприяти негайному прибуттю народних депутатів на засідання Верховної Ради України.

 

Розкрити метод дозволів.

Вид адміністративно –правових норм, залежно від форми припису: Дозволи — юридичний дозвіл чинити в умовах, передбачених нормою, ті чи інші дії, або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням.

Наприклад, право громадян на оскарження незаконних дій посадових осіб державного апарату може використовуватись ними на власний розсуд; органи виконавчої влади в процесі здійснення контрольно-наглядової діяльності можуть вибрати один із можливих варіантів поведінки: притягнути порушника до юридичної відп., адресуати йому вимогу щодо припинення протиправної дільності або застосувати заходи адміністративно – попереджувального характеру.

Розкрити метод заборон.

Заборони — це також фактично приписи, але іншого характеру, а саме: покладення прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій в умовах, передбачених правовою нормою. Заборони можуть носити загальний чи спеціальний характер. Прикладом заборони заг.. характеру є заброна дій, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення. Заборна застосування спц засобів і вогнепальної зброї міліцією супроти жінок і неповнолітніх – приклад спец. заборони.

Приписи, заборони і дозволи використовуються для регулювання суспільних відносин не тільки адміністративним і цивільним правом, а й іншими правовими галузями. Відрізняються вони між собою лише за ступенем або питомою вагою практичного використання того чи іншого регулятивного прийому. Дослідження даного питання свідчать, що для одних галузей найбільш притаманні риси, властиві цивільно-правовому методу, для інших — адміністративно-правовому. Через це будь-які спроби сконцентрувати особливі риси, властиві, наприклад, для регулювання виключно земельних, фінансових, природоохоронних, трудових, митних та інших відносин, неодмінно вели до визнання наявності одного з двох методів.

Види звернень громадян.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. Звернення може бути подано:окремою особою (індивідуальне);групою осіб (колективне).

 

Квота імміграції в Україні.

Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: =1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; =2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; = 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; = 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; = 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; = 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; = 7) особи, які безперервно прожили на території України

протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними; = 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: =1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; =2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; =3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; = 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; = 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на територіїУкраїни.

 

Необхідна оборона.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. У випадку з'ясування наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

111.Крайня необхідність.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядкууправління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.Відповідно до положень коментованої статі у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Об'єктами захисту від небезпеки є державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза зазначеним охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.

 

112.Неосудність.

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Осудність є обов'язковою ознакою суб'єкта адміністративного правопорушення. Між осудністю й виною є тісний взаємозв'язок. Осудність, як і вина, - невід'ємний елемент складу адміністративного правопорушення. Осудність - ознака складу адміністративного правопорушення, що характеризує його суб'єкт; вина - ознака складу, який характеризує суб'єктивну сторону. Осудність, як і вина, характеризується певними ознаками: інтелектуальними й вольовими. Вольова ознака юридичного критерію неосудності - нездатність особи під час вчинення адміністративного правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю) - означає нездатність людини діяти з своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час адміністративного правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну шкідливість вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків.

113. Інститут звільнення від адміністративної відповідальності.

Об’єднує випадки при яких особа хоча і вчинила адмін.. правопорушення однак стягнення до неї не було застосоване – тобто вона вважаеться такою, що до адмін.. відп. не притягалась. 1)малозначність провини. При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Стягнення у такому випадку не накладається. Усне зауваження не спричиняє юридичних наслідків для порушника. 2)заміна заходами громадського або дисциплінарного впливу(відп військовослужб.)особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.3) скорочення триваючих мір відповідальності. Умови: =1.наявність клопотання колективу =2.відсутність протягом цього терміну фактів вчинення будь-яких ін.. правопорушень =3.пройшло не менше половини терміну з дня накладеного адмін.. стягненя. Термін судимість відсутній.

4) пропуск юрисдикційним органом або його посадовими особами терміну накладеного адмін. стягнення. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті. У разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Види проваджень.

юрисдикційні провадження - це провадження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні пра­вопорушення та інші правові спори. Іншими словами, у випадках юрисдикційних проваджень завжди має місце певний конфлікт. Важливо усвідомити, що на відміну від неюрисдикційних провад­жень (справ позитивного характеру), основне завдання юрисдикцій­них проваджень - вирішення спору. До них належать: =- провадження у справах про адміністративні правопорушення;=- провадження з розгляду скарг громадян;= - дисциплінарні провадження щодо державних службовців.

неюрисдикційніпровадження - вказана група проваджень є найчисленнішою з-поміж інших, тому що йдеться про справи позитивного характеру, де немає спору чи правового конфлікту. Порівнюючи у суспільстві кількість правомірних дій і правопорушень, або кількість справ, що вирі­шуються органами публічної адміністрації, де є спірна ситуація та де її немає, слід зробити висновок, що вчинків і справ позитивного характеру, в яких відсутня конфліктна складова, суттєво більше. Звідси й більша кількість неюрисдикційних проваджень. Неюрисдикційні адміністративні провадження виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Коло цих проваджень значно ширше порівняно з юрисдикційними провадженнями. Це зумовлено специфікою управлінської діяльності в різних сферах життя суспільства, розмаїттям і спеціалізацією органів управління, їх повноважень. До неюрисдикційних проваджень слід віднести такі види проваджень: = - з підготовки й ухвалення нормативних правових актів; = - з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів;= - з укладання адміністративних договорів;= - з розгляду пропозицій і заяв громадян; = - реєстраційне і дозвільне;= - установче;= - з реалізації контрольно-наглядових повноважень; = - виконавче; = - з діловодства; =- з приватизації державного і громадського майна; = - у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, податкових і деяких інших справах.

Склад суду та відводи.

=Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово. =Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів. Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді та у місцевому загальному суді як адміністративному суді колегією у складі трьох суддів також з ініціативи судді в разі їх особливої складності. Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше трьох суддів. Адміністративні справи, підсудні Київському апеляційному адміністративному суду як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі трьох суддів. Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п'яти суддів. Питання про допуск адміністративної справи до провадження Верховного Суду України вирішується у Вищому адміністративному суді України колегією у складі п'яти суддів.Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України здійснюється колегіально.Склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 27, 28 КАСУ Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Система митних органів.

Систему митних органів України становлять Державна митна служба та митниці.Державна митна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів.

Основними завданнями митниці є: Митниця відповідно до покладених на неї завдань: контролює дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та громадянами встановленого порядку переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України; виконує рішення та доручення ДМС та регіональної митниці; видає у межах своєї компетенції накази; здійснює в зоні своєї діяльності митний контроль та оформлення товарів та інших предметів; здійснює перевірку відомостей, заявлених у вантажній митній декларації, при митному оформленні товарів та інших предметів, відповідно до наявного вантажу та документів, необхідних для здійснення оформлення і митного контролю; нараховує та справляє у зоні своєї діяльності митні платежі та збори, стягнення яких відповідно до законодавства покладено на митні органи тощо.

Служби у боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил (далі — служби) мають особливий статус та умови підпорядкування. Служба входить до складу митниці як самостійний структурний підрозділ.

Служба підпорядковується голові ДМС, а з питань службової діяльності — відділенню відповідної регіональної митниці та безпосередньо начальникові Управління організації боротьби з контрабандою та ПМП ДМС.

 

Види митних режимів.

Митний режим — це сукупність положень, які визначають статус товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджено такі види митних режимів.

Імпорт — митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження терміну їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких обмежень.

Реімпорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше за визначений термін ввозяться на митну територію України для вільного просування по цій території.

Експорт — митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України.

Реекспорт— митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше за визначений термін з моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з цієї території в режимі експорту.

Транзит — митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без справляння податків, установлених на імпорт та експорт таких товарів, та без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України.

Тимчасове ввезення (вивезення) — митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з умовним повним звільненням від сплати податків на умовах, визначених МК, та обов'язковим наступним перевезенням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування.

склад — митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння митних платежів за винятком митного збору за митне оформлення і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Спеціальна митна зона — митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних економічних зон) з-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання.

Магазин безмитної торгівлі — митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, знаходяться та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю,

Переробка на митній території України — митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки чи обробки відповідно до митного режиму експорту.

Переробка за межами митної території України — митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки, обробки чи ремонту за межами митної території України та наступного повернення в Україну.

Знищення або руйнування — митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються.

Відмова на користь держави — митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються митні платежі, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання.

Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, а й об'єктів управління, характеру прав і обов'язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.

На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика, встановлюються податки і гарантії, визначаються їх граничні величини, сфера діяльності. Тут вирішуються завдання формування ефективних секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами, об'єкт державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні -- ринок у цілому.

Об'єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (рівень конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції: промислові, сільськогосподарські, сфера послуг тощо. Саме тут вирішується завдання державної підтримки економіки ефективних підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських об'єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування зростання цін. У ході цієї роботи важливо виділити її господарських суб'єктів, в яких центральний пакет акцій повинен бути закріплений за державою, щоб впливати на рішення, що приймаються цими суб'єктами, в тому числі з метою економічної безпеки країни. З макрорівня на мікрорівень делегуються права користування податками, їх справляння у встановлених межах. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюється органами, які управляють конкретними галузями економіки і сферою надання послуг.

 

1. Поняття управлінської діяльності.

2. Види управлінської діяльності.

3. Законність та дисципліна в державному управлінні

4. Поняття державного управління

5. Зміст державного управління.

6. Поняття принципів державного управління.

7. Система принципів державного управління.

8. Поняття та зміст методів адміністративно-правового регулювання.

9. Види методів адміністративно-правового регулювання.

10. Предмет адміністративного права.

11. Система адміністративного права.

12. Поняття адміністративного права.

13. Види дефектних актів управління

14. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.

15. Джерела адміністративного права.

16. Адміністративне право як наука.

17. Адміністративне право як навчальна дисципліна.

18. Історія виникнення і розвитку адміністративного права.

19. Поняття адміністративно-правових норм.

20. Структура адміністративно-правових норм.

21. Склад суду та відводи

22. Види адміністративно-правових норм.

23. Імперативність адміністративно-правових норм.

24. Диспозитивність адміністративно-правових норм.

25. Розкрити метод приписів.

26. Розкрити метод дозволів.

27. Розкрити метод заборон.

28. Дія адміністративно-правових норм.

29. Особливості адміністративно-правових відносин.

30. Зміст адміністративно-правових відносин.

31. Види адміністративно-правових відносин.

32. Державний контроль у сфері юстиції

33. Органи виконавчої влади, що беруть участь у реалізації конкурентної політики.

34. Повноваження Президента України в сфері діяльності законодавчої влади.

35. Повноваження Президента України в сфері діяльності виконавчої влади.

36. Повноваження Президента України в сфері діяльності судової влади.

<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти