|
Ідентифікаційні судово-балістичні експертизи
Ідентифікаційні судово-балістичні експертизи підрозділяються на два підвиди - для встановлення індивідуальної та групової тотожності (групової приналежності): 1) судово-балістична експертиза для встановлення індивідуальної тотожності включає: - ідентифікацію зброї, що застосовувалась на місці події за слідами на снарядах (кулях, шроті, картечі або їхніх замінниках) і стріляних гільзах, приналежність кулі і гільзи одному патрону; - встановлення єдиного джерела походження патронів і їх елементів за місцем їхнього виготовлення, застосовуваним інструментам (устаткування, матеріали) для їхнього виготовлення або спорядження чи збереження. Для встановлення індивідуальної тотожності судово-балістичною експертизою вирішуються такі питання: - стріляні кулі та гільзи, вилучені на місці події, із вогнепальної зброї, що надійшла на дослідження; -чи придатні сліди на кулях і гільзах для ототожнення вогнепальної зброї? - стріляні гільзи та кулі, які вилучені на місці події, із мисливської рушниці, що надійшла на дослідження; -чи стріляна картеч та шріт, видалені з трупа гр. М., з мисливської рушниці, що надійшла на дослідження? -чи є частинами одного патрона куля, видалена з трупа гр. М., і гільза, вилучена під час обшуку в будинку гр. К.? - чи стріляні кулі та гільзи (із двох місць події) з одного зразка вогнепальної зброї? 2) судово-балістична експертиза для встановлення групової приналежності вогнепальної зброї і патронів до неї (їх елементів). Науковою основою цього підвиду є системи класифікацій, які розроблені в судовій балістиці й інших науках (військово-технічних, мисливствознавстві та ін.). У залежності від того, чи досліджуються самі об'єкти, їх матеріально фіксовані відображення або сліди пострілів, така експертиза має три різновиди: - встановлення виду, моделі (системи, зразка), калібру зброї слідами на стріляних гільзах і снарядах (робиться на проміжному етапі під час встановлення індивідуальної тотожності); - встановлення групової приналежності об'єктів шляхом їхнього безпосереднього вивчення; приналежності їх до вогнепальної зброї або боєприпасів, визначення їхнього виду, моделі і зразка, відповідності патронів і їх елементів визначеному зразку зброї; - встановлення виду, моделі і зразка зброї за слідами пострілу на перешкодах, по каналу ствола або на пораненому, або факту про те, що ушкодження є вогнестрільним. При встановленні групової приналежності вогнепальної зброї і патронів до неї (їх елементів) судово-балістичною експертизою вирішуються такі питання: - частиною яких патронів є кулі та гільзи, що вилучені з місця злочину? - з якого виду і зразка (моделі) зброї стріляні дані кулі та гільзи? - чи є на кулях і гільзах сліди, котрі свідчать, що патрон, частину якого вони становлять, був відстріляний з нештатної зброї, або зброї, що підлягала переробці, або має сліди зносу (роздуття ствола, заміни частин та механізмів)? Об'єктами, що досліджуються судово-балістичною експертизою при вирішенні ідентифікаційних задач, є: зброя, кулі, гільзи, частини і деталі вогнепальної зброї, а також предмети з вогнестрільними ушкодженнями й іншими слідами від зброї. Методику експертного ототожнення вогнепальної зброї за стріляними кулями та гільзами утворює сукупність застосовуваних у визначеній послідовності найбільше ефективних наукових прийомів криміналістичного дослідження зброї. Оглядом куль та гільз встановлюється, до якого патрона вони відносяться, які їхні розміри, вага, чи є на кулі, шроті, картечі, гільзах речовини-перепони (скло, волокна, кров та ін.). Зі слідів на кулях, шроту, картечі, гільзах визначаються загальні ознаки системи зброї: кількість нарізів, напрямок, ступінь зношеності, загальний характер відображення первинних і вторинних слідів каналу ствола; наявність, форма, розміри, розташування і взаємороз-ташування слідів бойка ударника, патронного упора, зачепа викидача, відбивача тощо. Для огляду використовуються оптичні прилади (мікроскопи серії «МБС» (МБС-10), іноді лупи). Ототожненню зброї звичайно передує встановлення загальної групової приналежності зброї, боєприпасів, їхніх частин і компонентів спорядження. На початку дослідження об'єкти умовно підрозділяються на ті, які підлягають ідентифікації (знайдені на місті події) і що ідентифікують. Об'єкти, котрі підлягають ідентифікації - вогнепальна зброя, інструменти і пристосування для виготовлення і спорядження зброї і боєприпасів; ідентисрікуючі -об'єкти зі слідами такої зброї: стріляні кулі, гільзи, а також зразки (кулі або гільзи, отримані під час експериментальної стрільби зі зброї, що перевіряється). Зв'язбк ідентифікуючих об'єктів із розслідуваною подією звичайно фіксується у ході слідчих дій і встановлюється шляхом проведення ідентифікаційних судово-балістичних експертиз. Ідентифікація вогнепальної зброї (як і інших об'єктів криміналістичних ідентифікаційних експертиз) проводиться шляхом аналізу і порівняння загальних і приватних ознак порівнюваних об'єктів. Правильна організація експериментальної стрільби має велике значення для одержання експериментальних слідів, що порівнюються зі слідами на досліджуваних об'єктах. Експериментальні сліди повинні найбільш повно, стійко й адекватно відображати ідентифікаційні ознаки зброї. Тому експери- ментальні постріли варто проводити патронами такого ж типу, які використані при пострілах на місці події. 1. Експериментальна стрільба повинна бути безпечною для експерта і оточуючого середовища. 2. Експериментальна стрільба повинна забезпечити одержання стріляних експериментальних куль та гільз, без їх деформації від перешкоди. 3. При експериментальній стрільбі повинна бути гарантія того, що стріляні кулі не переплутаються. 4. Зброю ретельно підготовляють для проведення експериментальної стрільби. 5. Для чистоти експерименту слід зробити кілька пострілів. 6. Патрони для експериментальної стрільби повинні бути спеціально підібрані. 7. Експериментальна стрільба виконується так, щоб експерт без особливих труднощів міг орієнтуватися в положенні відповідних слідів полів нарізів на експериментальних кулях. Важливим етапом дослідження є порівняння між собою отриманих стріляних зі зброї, що ідентифікується, куль та гільз. Основну увагу варто приділяти тим слідам, що утворяться на кулі і гільзі в момент пострілу, а не тим, що виникають при заряджанні або розряджанні зброї, оскільки останні могли утворитися під час перебування патрона в іншому екземплярі зброї. Зіставляються загальні і окремі ознаки вивчених об'єктів і відповідних зразків, дається оцінка стійкості й істотності (ідентифікаційної значущості) комплексу, що збігаються і розрізняються, ознак, достатності їх для обґрунтування висновку. Описуються методи і прийоми порівняльного дослідження, використані прилади й умови їхнього застосування. Результати порівняння слідів, виявлених на порівнюваних об'єктах, ілюструються фотознімками. Якщо на фотографію наноситься розмітка відповідних ознак, поруч із нею і в фототаблиці варто поміщати дублікат цього ж знімка без розмітки. Найбільш поширеними прийомами ілюстрування збіжних ознак у слідах є: а) порівняння, б) суміщення, в) накладення. Порівнюючи фотографії слідів, виконані в однакових умовах освітлення, в одному масштабі, розміщають у фототаблиці поруч, і ознаки, що збігаються, вказують стрілками з цифровими або літерними позначеннями. Якщо порівняння слідів фіксується за допомогою порівняльних мікроскопів («МІС-51», «МСК-10», «МСК-1», «МС-1»), зображення кожного об'єкта займає половину поля зору мікроскопа. Методом порівняння доцільно ілюструвати збіг слідів складної конфігурації, що мають макро- або мікрорельєф у вигляді безладно розташованих опу-клостей і поглиблень. Суміщення ознак, що збігаються, робиться шляхом монтажу двох і більше фотографій, або шляхом оптичного суміщення зображень у полі порівняльного мікроскопа. Суміщення застосовується для ілюстрації збігів досить протяжних слідів ковзання. У тих випадках, коли сліди ковзання переривчасті і відображаються на різних ділянках об'єкта, варто застосовувати монтаж рдномасштабних фотографій, одна з яких розрізається таким чином, щоб лінія розрізу перетинала найбільше чітко виражені ділянки слідів. Для ілюстрування збігів методом накладення виготовляють два діапозитиви на фотоплівці, або використовується один позитив, видрукуваний на сро-топапері, а діапозитив на плівці. Потім діапозитиви сполучаються і вивчаються на просвіт. На фотографії або діапозитивах може бути зроблена розмітка відповідних ознак. Категоричні позитивні висновки даються на підставі збігу комплексу стійких індивідуально характерних ознак, виявлених у досліджуваних і експериментальних слідах. Категоричний негативний висновок може бути даний у разі виявлення розходжень тільки загальних ознак порівнюваних слідів. У таких випадках порівняння приватних ознак проводити немає сенсу. Висновок про неможливість рішення поставленого питання дається в тих випадках, коли деталі макро- і мікрорельєфу в слідах на досліджуваних об'єктах слабко виражені, нечисленні, і такий же характер мають сліди на експериментальних зразках; крім цього, ці ознаки не утворять індивідуального комплексу або не стійкі. До такого ж висновку приходять і тоді, коли між порівнюваними об'єктами виявляються як збіги, так і розходження, і оцінити причини їх походження й суттєвість у процесі дослідження не вдасться. Необхідно відзначити, що при проведенні ідентифікаційних судово-балістичних експертиз досліджуються всі сліди, залишені деталями зброї на снарядах і гільзах. В окремих випадках можуть досліджуватися також сліди, котрі залишені снарядами і гільзами на деталях зброї. Наприклад, на забрудненій поверхні патронного упора зброї можуть залишитися придатні для ідентифікації сліди від денця гільзи патрона та ін. Найбільш поширеними методами, котрі застосовуються для ідентифікації вогнепальної зброї, є: 1) порівняльна мікроскопія з фотографічною фіксацією, 2) метод розгортки циліндричної поверхні кулі: 2.1. розрізуванням оболонки кулі; 2.2. фотографічною розгорткою; 2.3. прокатуванням; 2.4. методом одержання гальванопластичних копій; 2.5. одержанням прозорих відбитків-плівок. При всіх методах розгортки також робиться фотографічна фіксація слідів. Розрізнення нерівностей рельєфу за більшістю методів стає можливим шляхом використання під час фотографування тіней, що відкидаються нерівностями, або внаслідок відбитка світла від граней цих нерівностей.1 Щоб одержати можливість порівнювати сліди на кулі, доставленої на дослідження, і на експериментальних кулях, необхідно одержати однакове освітлення 1 Так званий «метод тіней» (М. М. Зюскін, 1947) порівнюваних слідів. Отримані фотознімки хоча і не дають можливості судити про дійсний характер порівнюваних слідів, однак цілком допускають порівняння. Варто враховувати, що навіть незначна зміна кута і напрямку освітлення веде до одержання цілком іншої картини слідів. |
|
|