2) окремі видові і спеціальні методики розслідування (розслідування окремих видів злочинів згідно Особливої частини (розділи І-ХХ) КК України (2001 р.)).

Названі частини складають структуру криміналістичної методики, яку необхідно відрізняти від структури окремих методик, розслідування різних видів злочинів, наприклад, убивств, дорожньо-транспортних злочинів, крадіжки тощо.

Загальні наукові положення (основи) методики -це засновані на законі та узагальненій слідчій практиці вимоги та криміналістичні рекомендації, які сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. До них належать:

1) дотримання законності;

2) плановість розслідування;

оперативність та швидкість розслідування;

Індивідуальність розслідування;

взаємозв'язок слідчого з оперативним апаратом органів розслідування;

6) активне використання спеціальних знань та технічних засобів;

7) використання допомоги громадськості.

Методика розслідування окремого виду злочину або окрема методика становить систему положень та наукових рекомендацій, які визначають порядок діяльності слідчого під час розслідування окремого виду злочину.

Кожний злочин індивідуальний і рохлідування його характеризується специфічними та індивідуальними особливостями. Наприклад, розслідування розбійних нападів утворює окрему методику, або розслідування убивств, учинених із застосуванням вогнепальної зброї. Разом з тим кожний розбійний напад та його розслідування індивідуальні, як і вбивство із застосуванням вогнепальної зброї.

Однак для кожного виду злочинів існують структурні схеми, алгоритми діяльності, які придатні для розслідування будь-якого іншого виду злочинів. Такі алгоритми діяльності називають структурою окремої методики. Вона включає такі основні елементи:

криміналістичну характеристику даного виду злочинів; обставини, які необхідно встановити; особливості порушення кримінальної справи; першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи; типові слідчі ситуації, типові версії та планування; тактику провадження окремих слідчих дій;

профілактичні дії слідчого.

Врахування перелічених елементів під час розслідування злочинів дозволяє визначати напрям розслідування та оптимізувати діяльність слідчого.

Загальні (вихідні) положення криміналістичної методики - це засновані на законі та узагальнені слідчою практикою вимоги та криміналістичні рекомен-

дації, які сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. Структура загальних положень визначається різними вченими неоднаково. Зокрема І. Ф. Пантелєєв та О. Ф. Савкін поділяють їх на три групи:

1) методи розслідування;

2) криміналістичні рекомендації;

3) положення, які характеризують тактику слідчих дій і методику розслідування в цілому.

В. П. Бахін називає сім загальних положень. Г. Г. Зуйков до них відносить:

а) відповідність методичних рекомендацій вимогам законності;

б) взаємодія слідчого з оперативним апаратом міліції;

в) використання допомоги спеціаліста та громадськості;

г) вивчення способів вчинення злочинів;

д) узагальнення передового досвіду розслідування.

І. А. Возфін загальні положення подає як теоретичні основи криміналістичної методики, що включають дослідження предмета, системи, задач, принципів, джерел, зв'язків методики з іншими галузями наукового знання. В літературі існують й інші конструкції. Р. С. Бєлкін, аналізуючи загальні положення, прийшов до висновку, що загальним для всіх є тільки законність, системність, плановість, взаємозв'язок положень, які утворюють засіб розслідування. Ці посилання справедливі стосовно методики розслідування як розділу науки криміналістики.

Оскільки загальні положення нерідко називають принципами, то можна виділити такі з них:

- законність наукових рекомендацій, тобто всі рекомендації повинні відповідати і не суперечити принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними;

- оптимальний набір слідчих дій, тобто в будь-якій окремій методиці доцільно використовувати повну сукупність слідчих дій, яка забезпечує вирішення слідчої ситуації, досягнення мети розслідування;

- максимальне використання технічних засобів, спеціальних знань та допомоги громадськості;

- використання передового досвіду та слідчої практики.

Діяльність - це форма відносин суб'єкта з навколишнім світом, спосіб виявлення активності особи, тому вона спрямована до зміни, перетворення умов в інтересах людей. Така діяльність корисна, вона відповідає інтересам суспільства. Якщо діяльність суперечить інтересам суспільства та окремих її громадян, вона протиправна, злочинна.

Злочином є передбачене ст. 11 КК України суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Таким чином, злочин - це передбачена кримінальним законом дія (вчинок), наприклад, крадіжка, шахрайство, убивство, зґвалтування тощо.

Основу конкретної діяльності становлять навички застосування засобів праці для досягнення певної мети. Сукупність навичок діяльності утворює способи, послідовність застосування яких становить механізм діяльності.

Механізм будь-якої діяльності - це порядок, система (програма) застосування суб'єктом засобів та прийомів праці до об'єкта з конкретною метою.

Механізм вчинення злочину - це послідовність прийомів застосування певних засобів до предмета безпосереднього посягання з корисливою метою. Предмети, прийоми та засоби вчинення злочинного посягання можуть збігатися, наприклад, позбавлення життя вогнепальною зброєю, заволодіння майном шляхом обману тощо. Звідси в криміналістиці для визначення злочинної діяльності, що виконується одним і тим же способом, виникло поняття «закономірності вчинення злочину» (Р. С. Бєлкін).

Спосіб вчинення злочину- це комплекс причинно та функціонально пов'язаних довільних (і частково недовільних) цілеспрямованих дій злочинця. Він детермінований сукупністю фактів об'єктивного та суб'єктивного характеру, склад та дія яких ситуаційні, що обумовлює відкритий характер способу як системи, відносну стійкість та повторюваність способів (Г. Г. Зуйков).

Способи вчинення та приховання злочину є самостійними криміналістичними поняттями (Р. С. Бєлкін). У методиці розслідування вони дають можливість визначати напрям розслідування, відшукувати злочинця, встановлювати механізм злочину та багато інших обставин.

Сучасні досягнення суспільних та технічних наук внесли до криміналістики багато нових методів і тактичних прийомів виявлення, фіксації та дослідження матеріальних джерел інформації.

Оскільки в методиці практично реалізуються технічні засоби криміналістичної та прийоми слідчої тактики, загальні положення (принципи), які належать до цих розділів науки криміналістики, залишаються правомірними і для криміналістичної методики.

Мові методи досліджень розширюють межі дослідження речових доказів, дозволяють вирішувати проблему тотожності об'єктів на нових якісно-кількісних рівнях. Наприклад, встановлювати тотожність певних об'єктів рідин та газоподібних речовин, ідентифікувати людину за звуковим мовленням, загальними ознаками письма, виявляти, фіксувати та досліджувати тверді сипучі, рідкі та газоподібні об'єкти, які дозволяють розкрити «старі» злочини.

Методологічні основи є складовою частиною криміналістичної методики. До них насамперед належать філософські категорії та закони:

закон загального зв'язку явищ, тобто всі факти, умови середовища, в якому вчинено злочин, взаємопов'язані, пізнання одного з них створює умови для пізнання інших;

теорія відображення, за якою: а) якщо є слід, то існує слідоутворюючий об'єкт, б) будь-який взаємозв'язок породжує зміни (сліди - матеріальні та ідеальні);

категорії загального та окремого, тобто загальні положення властиві окремим явищам, фактам і навпаки, всяке окреме є часткою для формування загального. Зокрема, узагальнюючи слідчу практику розробляють загальні методи розслідування, які властиві для пізнання кожного конкретного злочину.

Головними завданнями методологічних основ криміналістичної методики є:

а) розкриття основних умов, у яких проходить розслідування;

б) формування принципів використання сучасних методів пізнання фактів минулого;

в) розробка нових методів для розв'язування конкретної ситуації розслідування злочинів.

Методи розслідування ділять на три групи:

1) методи практичної діяльності осіб, які проводять слідство. В їх основі -наукові (загальнонаукові та спеціальні наукові) методи пізнання;

2) організаційно-управлінські методи провадження слідства збирання та обробки інформації;

3) аналітичні методи, методи аналізу події злочину та зібраної інформації; вони побудовані на законах інформатики, математичної статистики та прийомах логічного пізнання.

На теперішній час для обробки та зберігання в автоматизованих банках даних (АБД) інформації використовують математичні, кібернетичні, кількісно-якісні методи, різні види моделювання, логічного аналізу (АСБДЛ ПРІАМ і ін.)¹.

Алгоритм - це сукупність правил, які визначають ефективну процедуру вирішення будь-якого завдання. Оскільки розслідування - ситуаційний процес, а кожна ситуація ставить конкретне завдання, то порядок вирішення ситуації є алгоритмом у його криміналістичному розумінні. Криміналістична методика, особливо окрема - це алгоритми, які приписують, як діяти слідчому, які застосовувати слідчі дії, технічні засоби для розслідування конкретного виду злочину (убивство, злодійство, розбійництво, рекет тощо). У зв'язку з цим криміналістичні рекомендації за суттю складають алгоритми діяльності для слідчого.

Евристична діяльність слідчого під час розслідування найяскравіше виявляється при плануванні та визначенні напряму розслідування взагалі. На основі узагальнення практики розслідування останнім часом розроблені та розробляються евристичні методи побудови типових версій. Зокрема, Ю. О. Відо-нов на основі статистичного взаємозв'язку елементів криміналістичної характеристики запропонував таблиці, які дозволяють прогнозувати особу злочинця, його місцезнаходження та деякі інші риси поведінки особи, яка здійснила убивство в умовах неочевидності.

Розслідування- це процесуальна діяльність слідчого, яка здійснюється засобами та методами переліченими в законі, а також розробленими наукою криміналістикою. Ця діяльність є визначеною системою, до якої включено:

а) встановлення у виявленій події ознак злочину;

б) прийняття рішення стосовно початку розслідування та визначення його напряму;

в) впровадження невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів щодо встановлення злочинця;

г) планування розслідування та провадження подальших слідчих дій;

д) нарешті, після встановлення обставин, які необхідно довести, розслідування закінчується заключним етапом.

¹ АСБДЛ - автоматизована система багатостороннього дослідження людини (розроблена в 1980 р. П. Д. Біленчуком, О. М. Лук'янрвою, К. І. Кузьміною НАВСУ- ІКНАН України).

ПРІАМ - прогноз і аналіз моделей (розроблена в 1985 р. П. М. Бабічем, С. Г. Радченко, С. М. Лапачем.- КПІ).

12 1-282 353

У кримінальному процесі розслідування ділять на стадії порушення кримінальної справи, дізнання, попереднє слідство, закінчення попереднього слідства, направлення до суду, судовий розгляд, касаційне провадження.

У криміналістичній методиці розслідування ділять на етапи: першочерговий, наступний, заключний.

На першочерговому етапі слідчий встановлює наявність ознак злочину в події, що вчинена, та приймає рішення порушення або відмови в порушенні кримінальної справи. На першочерговому етапі проводять першочергові невідкладні слідчі дії (визначають напрями розслідування, здійснюють пошук злочинця «по свіжих слідах»), спрямовані на розкриття злочину, будуються версії.

На наступному етапі планують розслідування за обраним напрямом, проводять відповідні слідчі дії, слідчий перебуває у тісному взаємозв'язку з органами дізнання та завершує збір та попередню оцінку доказів.

Заключний етап розслідування є логічною оцінкою зібраних доказів та обставин, які необхідно довести. Слідчий складає обвинувальний висновок, знайомить обвинуваченого з матеріалами справи, подає його на затвердження прокурору та направляє справу до суду. Криміналістична методика детально розглядає два перших етапи. Заключний етап тільки згадується, оскільки він більше належить до кримінального процесу і не потребує будь-яких особливих розробок.

Вибір напряму розслідування - це уявна прогностична діяльність слідчого, спрямована на оцінку первинної зібраної інформації щодо події злочину. Потреба в оцінці та виборі напряму слідчої та розшукової діяльності виникає відразу після одержання повідомлення стосовно вчиненого злочину. На місці події слідчий, провівши огляд, отримує первинну інформацію щодо ознак злочину, кількості злочинців, яким шляхом прийшов та як пішов злочинець, які його ознаки і т. ін. Ці питання коротко викладені В. П. Колмаковим. Якщо огляд місця пригоди не є першочерговою слідчою дією, наприклад, у випадку порушення кримінальної справи за матеріалами перевірочних дій, оперативних розробок, то визначення напряму розслідування формується під час вивчення матеріалів, що є у розпорядженні слідчого. Зокрема матеріали, одержані під час оперативної роботи, вивчаються разом з оперативним працівником міліції (прокурором), визначається напрям розслідування, приймається рішення щодо реалізації оперативних матеріалів, інколи складається план спільних слідчих та оперативних дій.

Основу напрямів розслідування складають певні методологічні засади, які базуються на використанні системи методів пізнання, відомих і класифікованих у філософії на загальні, загальнонаукові та приватні. Методологічною основою напряму розслідування є загальні положення, принципи та рекомендації, наприклад: яким чином діяти під час вирішення конкретної ситуації, які рішення приймати на основі отриманої в ході розслідування конкретної інформації? Структура такої діяльності включає:

а) логічний аналіз та оцінку інформації, одержаної під час огляду або вивчення первинних матеріалів;

б) встановлення обставин: чи мав місце злочин у даному випадку чи такого не було; вчинено злочин на даному місці, чи це лише місце виявлення

слідів злочину; яким шляхом злочинець (злочинці) проник на місце події; яку мету переслідували злочинці; скільки часу злочинці знаходилися там; які сліди повинні обов'язково залишитися на місці події; що вилучено; хто і звідки міг спостерігати подію тощо.

Аналіз та оцінка інформації, які здійснюються під час визначення напряму розслідування, дозволяють побудувати слідчі версії, визначити напрями основних дій слідчого та приступити до планування.

Після того, як визначено напрям розслідування, сформульовані версії, слідчий приступає до планування розслідування. Звичайно, планування здійснюється на слідчому етапі, однак у ряді складних справ воно розпочинається відразу ж після порушення кримінальної справи. На першочерговому етапі планування має більш оперативно-розшуковий напрям, що планується так:

1) пошук та збирання джерел інформації стосовно злочину;

2) пошук злочинця;

3) пошук викраденого майна;

4) забезпечення відшкодування матеріального збитку.

З цією метою плануються тактичні операції: розкриття злочину за свіжими слідами, збирання інформації стосовно події злочину, пошук та затримання злочинця тощо.

На слідчому етапі план розслідування має процесуальний характер, спрямований на забезпечення справи доказовою інформацією. Діяльність слідчого спрямована на збирання та оцінку доказів та побудову з них логічної системи, яка встановлює істину за справою, що розслідується.

Складаються різні види планів, а планування здійснюється індивідуальне або бригадне (у складних справах, сітьове або календарне).

Глава 27

Предыдущая 37 38 39 40 41 42 434445 46 47 48 49 50 51 52 Следующая