ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні положення клітинної теорії

Історія вивчення клітини

Цитологія – це наука, про будову, склад та функції клітин.

Англійський вчений Роберт Гук 1665р. відкрив клітину, вивчаючи зрізи корка під мікроскоп.

Італійський вчений Мальпіні відкрив оболонку клітини.

Чеський вчений Пуркіньє помітив у клітинах напіврідку драглисту речовину, і назвав її протоплазма (цитоплазма).

Голландський вчений А. Левенгук вперше описав одноклітинні організми, еритроцити і сперматозоїди.

Естонський вчений К. Берн описав яйцеклітину.

1839 р. німецький вчений Теодор Шван запропонував основні положення клітинної теорії. Співавторами теорії є Шірхов і Шлейден.

 

Основні положення клітинної теорії

1839 р. німецький вчений Теодор Шван запропонував основні положення клітинної теорії. Співавторами теорії є Шірхов і Шлейден.

Сучасна клітинна теорія:

1) Клітина – основна структурно-функціональна та генетична одиниця всіх живих організмів

2)Клітини всіх живих організмів подібні за будовою, хімічним скальдом, проявами життєдіяльності та обмінами речовин.

3)Клітина – одиниця розмноження. Кожна нова клітина утворюється внаслідок поділу материнської.

4)Клітина багатоклітинних організмів спеціалізовані. Вони виконують різні функції і утворюють тканини, ограни, системи органів та організм, який підпорядкований нервовій та гуморальній регуляції.

Характеристика клітин прокаріот та еукаріот

У прокаріот клітини мають невеликі розміри (0,5-3 мкм). Вони позбавлені ядра і не містять чітко оформлених мембранних компартментів. Генетичний матеріал представлений однією кільцевою молекулою ДНК. Гістонових білків не виявлено, тобто в прокаріот відсутня нуклеосомна організація хроматину. Кільцева молекула ДНК утворює петлі і зв’язується з деякими білками, утворюючи нук- леоїд. Прокаріотичні клітини, як правило, оточені клітинною стінкою з пептидогліканів. їх цитоплазматична мембрана утворює випинання в цитоплазму— мезосоми. У цих клітинах відсутні рухи цитоплазми й амебоїдні рухи; пересування здійснюється за допомогою простих джгутиків. Прокаріоти поширені практично повсюдно. Вони швидко розмножуються і живуть недовго.

Серед прокаріот найбільш примітивними є мікоплазми (діаметр клітин становить 0,1-0,3 мкм). Вони побудовані з невеликого числа молекул (приблизно 1200), але синтезують білки, жири, вуглеводи, ДНК і РНК і майже 300 різних ферментів.

Еукаріотичні клітини більші за розмірами і складніші за будовою. Вони містять оформлене ядро, більше ДНК та інших компонентів ядра. В цитоплазмі знаходиться багато оточених мембранами оргайел. За походженням мітохондрії і хлоропласти є, найімовірніше, древніми прокаріотичними клітинами, які стали внутрішніми симбіонтами. Іншою істотною особливістю еукаріотичних клітин є наявність цитоскелета з білкових волокон.

 

Методи цитологічних досліджень

1) світлова мікроскопія

2) електронна мікроскопія

3) метод прижиттєвого вивчення

4) метод мічених атомів

5) цитохімічний метод (викор.фіксацію та забарвлення+1метод)

6) центрифугування

7) метод мікроскопії

8) метод культивування – це вирощування клітин на штучних поживних середовищах.

 

Цитоплазматична мембрана та її функції

Плазмалема – це тонка біологічна плівка, яка обмежує живий вміст клітини (протопласт).

Будова:

· Основу плазмолеми складає подвійний шар фосфоліпідів

· Основним функціональним компонентом мембрани є білки: поверхневі та внутрішні

· Вуглеводи у складі мембран утворюють комплексні сполуки з білками та ліпідами.

Функції:

1) бар’єрна

2) захисна

3) транспортна : надходження йонів, виділення

4) забезпечує контакт між клітинами у тканинах

5) вибіркова проникність

6) ферментативна

7) бере участь у здійснені імунітету

8) забезпечує подразливість

9) бере участь у рості і поділі клітин

 

Цитоплазма та її компоненти

Цитоплазма – це внутрішній напіврідкий вміст клітини, що являє собою неоднорідний колоїдний розчин – гіалоплазму та органели.

Гіалоплазма (цитозоль) складається з води 75-85%, білків та АК 10-12%, вуглеводів 4-6%, жирів та ліпідів 2-3%, неорганічних речовин до 1%.

Гіалоплазма може перебувати у двох стнах:

· Рідкому – золь;

· В’язкому – гель.

В клітинах тварин гіалоплазма може розділятися на шари: -екто та ендоплазму.

Функції гіалоплазми:

1) як внутрішнє середовище вона об’єднує всі клітинні структури та забезпечує їх взаємодію;

2) в ній відбувається транспорт речовин, процеси пластичного та енергетичного обміну. Гіалоплазмі притаманний рух.

 

 

Класифікація органоїдів клітини

Органели – це постійні високо диференційовані внутрішньоклітинні утворення, які мають певну будову і виконують певні функції.

Класифікація:

1) Двомембранні: ядро, мітохондрії, пластиди

2) Одномембранні: ендоплазматична сітка(ЕПС, або ЕПГ), комплекс Гольджі, вакуолі, лізосоми

3) Безмембранні: рибосоми, клітинний центр (центрсома), органели руху

 

Будова та функції мітохондрій

Мітохондрія — двомембранна органела, присутня у більшості клітин еукаріот

Мітохондрій мають стінку, що складається з двох мембран:

1)зовнішня – гладенька

2)внутрішня – утворює вирости в середину (кристи) – містять дихальні ферменти

Внутрішній вміст – матрикс, має власні рибосоми, ДНК та РНК, солі Са та Mg. Мітохондрії напівавтономні і утворюються поділом уже існуючих.

Функції:

1)Дихальна

2)Енергетична – синтез АТФ

 

Будова та функції пластид

Пластиди – основні органели рослин та водоростей.

Типи пластид:

1)Лейкоцити – безбарвні, виконують запасаючу функцію, містяться в підземних органах рослин

2)Хлоропласти – зелені пластиди. Вони мають зовнішню гладеньку мембрану, а внутрішню утворюють вирости в середину, на яких розташовані мембранні пухирці - телахоїди, але вони містять хлорофіл. Терахоїди зібрані у грани. Внутрішній вміст – строма, має власні рибосоми РНК та ДНК. Пластиди напівавтономні, через наявність ДНК.

Функції:

1)Фотосинтез (синтез вуглеводів)

2)Синтез ліпідів та білків, вітамінів

3)Відіграють певну роль у передачі спадковості.

3)Хромопласти – нефотосинтезуючі яскраво забарвлені пластиди у рослин. Завдяки наявності пігментів можуть мати жовте, оранжеве, червоне забарвлення. Вони містяться в пелюстках квітів, стиглих плодах, листі восени і являють собою кінцеву стадію розвитку пластидів.

 

Будова та функції ендоплазматичної сітки

Ендоплазматична сітка являє собою мережу канальців і порожнин, які охоплюють всю гіалоплазму.

Гладенька (агранолярна ЕПС) складається тільки з мембран.

Зерниста (гранулярна ЕПС) на свої мембранах має рибосоми.

Функції:

1)Транспорт речовин

2)Знешкодження токсичних речовин

3)Поділяє цитоплазму на відсіки

4)На гладенькі ЕПС синтезуються ліпіди та вуглеводи

5)Гранулярна ЕПС синтезує білки

 

 

Будова та функції комплексу Гольджі

Має вигляд складної мережі розташованої навколо ядра. Складається із системи канальців та пухирців – диклиосоми.

Функції:

1)Накопичення та ущільнення речовин

2)Бере участь в утворенні клітинної оболонки, бере участь утворені лізосом

3)Екзоцитоз – виведення

 

 

Будова та функції лізосом

Лізосоми – це сферичні міхурці, які містять близько 30 ферментів.

Функції:

1)Розщеплення органічних речовин

2)Автоліз (само перетравлення)

 

Вакуолі. Будова та функції

Притаманні клітинам рослин, являють собою порожнини оточені мембранною і заповненні клітинним соком – це водний розчин органічних та неорганічних речовин.

Функції:

1)Регулюють осмотичний тиск

2)Забезпечують тургор

3)Запас рідини та поживних речовин

 

Будова та функції рибосом

Рибосоми – це ультраструктури, які складаються з великої та малої субодиниць. Вони утворюються в ядрі. Мають активний центр. Розташовуються скупченням в цитоплазмі, на мембранах гранулярної ЕПС в мітохондріях та пластидах. Вона містить білки та РНК.

Функція – синтез білка.

 

 

Характеристика органоїдів руху

1. Псевдоніжки. Притаманні амеба, лейкоцити.

2. Джгутики та війки – це тонкі вирости цитоплазми зовні вкриті мембраною, а всередині складна структура з мікротрубочок.

 

Структури цитоскелета

Цитоскелет — це клітинний каркас або скелет, що знаходиться в цитоплазміживої клітини. Він присутній у всіх клітинах, як еукаріот (тварин, рослин, грибів танайпростіших), так і прокаріот. Це динамічна структура, що постійно змінюється, до функцій якої входить підтримка і адаптація форми клітки до зовнішніх дій, екзо- і ендоцитоз, забезпечення руху клітини як цілого, активний внутрішньоклітинний транспорт і клітинне ділення. Цитоскелет утворений білками. У цитоскелеті виділяють декілька основних систем, званих або за основними структурними елементами, помітними при електронно-мікроскопічних дослідженнях (мікрофіламенти, проміжні філаменти, мікротрубочки), або за основними білками, що входять в їхній склад (актин-міозинова система,кератинова система, тубулін-дінеїнова система).

1 . Служить клітині механічним каркасом , який надає клітині типову форму і забезпечує зв'язок між мембраною і органелами . Каркас являє собою динамічну структуру , яка постійно оновлюється по мірі зміни зовнішніх умов і стану клітини.

 

2 . Діє як « мотор » для клітинного руху. Рухові ( скоротливі ) білки містяться не тільки в м'язових клітинах (див. с. 324 ) , але і в інших тканинах. Компоненти цитоскелета визначають напрямок і координують рух , поділ, зміну форми клітин в процесі росту , переміщення органел , рух цитоплазми.

 

3 . Служить як « рейка » для транспорту органел та інших великих комплексів всередині клітини.

 

Будова та функції ядра

Ядро – це обов’язковий компонент всіх клітин за винятком високоспеціалізованих, які втратили здатність до поділу і мають нетривалий період життя.

Ядро – це центральний апарат клітини, частіше має округлу форму. В ньому сконцентровано 99% ДНК клітини.

Ядро складається з двошарової ядерної мембрани, яка має пори та внутрішний вміст – каріоплазми.

Каріоплазма має три компоненти:

1)ядерний сік – каріолімфа

2)ядерце

3)хроматин – це комплекс ядерної ДНК з білками під час поділу клітини формуються хромосоми.

Функції ядра:

1)Збереження, відтворення та реалізація спадкової інформації

2)Регуляція всіх процесів обміну

3)Бере участь в розмноженні

4)В ядерцях утворюються субодиниць рибосом

 

 

Будова хромосом

Хромосоми – це високоспеціалізовані компоненти клітинного ядра, що мають свою індивідуальність та виконують функцію передачу спадкової інформації. Будову хромосом можна вивчити тільки під час поділу клітини на стадії метафази. Тоді кожна хромосома складається з двох поздовжених ниток ДНК – хроматид. Вони об’єднані первинною перетяжкою – центрометою.

Залежно від розташування центра фази розрізняють такі типи хромосом:

1)метацентричні (рівноплечі)

2)субметацентричні (не рівноплечі)

3)акроцентричні

4)супутникові

Соматичні клітини всіх організмів мають парний набір хромосом – диплоїдний. Його позначають, як (2n).

 

Поняття про каріотип

Каріотип – це хромосомний набір з властивими морфологічними ознаками – кількістю, розмірами та формою хромосом.

Каріотип людини має 46 хромосом, з них 44 – нестатеві (авто соми), а 2 – статеві.

Каріотип жінки 44А+ХХ = 46

Каріотип чоловіка 44А+ХУ = 46

Ідеограма – це систематизований каріотип, коли хромосоми розташовуються в порядку зменшення їх розмірів.

 

 

Зміни каріотипу

Каріотип може змінюватися внаслідок мутацій. Більшість змін каріотипу не сувмісні з життям, зиготи які їх мають гинуть на ранніх етапах розвитку.

Розрізняють такі основні зміни каріотипу:

1)Полісомія – це збільшення кількості хромосом на одну (у людини – це синдром Дауна – поява зайвої хромосоми з 21 пари).

2)Моносомія – це зменшення числа хромосом на одну (у людини відома лише одна моносемія – по Х-хромосомі у жінок).

3)Поліплоїдія – це кратне збільшення числа хромосом, що притаманні майже всім культурним рослинам.

Дослідження каріотипу людини має важливе значення для діагностики спадкових захворювань. Будову каріотипу застосовують у систематиці для розпізнавання близьких за будовою видів.

 

Мітоз. Фази мітозу

Мітоз – це непрямий поділ – основний тип поділу клітин відбувається при рості організму і безстатевому розмноженні. Вперше описав в 1974 р. у рослин російський ботанік Чистяков, у тварин у 1878 р. український гістолог – Теремешков. Спеціалізація клітин зумовлює різну тривалість їхнього життя. Нервові, м’язові клітини після завершення ембріонального розвитку не поділяються і функціонують протягом всього життя організму. Клітини епідермісу, епітелію,тонкої кишки, лейкоцитів у процесі функціонування швидко виснажуються і замінюються новими шляхом клітинного поділу.

1)Профаза – стають помітні центріолі, які відходять до полюсів клітин і утворюють нитки веретена поділу. У кінці профази руйнується ядерна оболонка і поступово зникає ядерце. Хромосоми спеціалізуються і стають помітними, що кожна з них складається з двох хроматид.

2)Метафаза – хромосоми розміщені по центрі екваторіальної пластинки стають помітні центромери хромосом, до яких прикріплюються нитки веретена поділу.

3)Анафаза – центромери хромосом поділяються і громадити (дочірні хромосоми) за допомогою ниток веретена поділу розтягуються до полюсів клітин.

4)Телофаза – хромосоми деспіралізуються, утворюються ядерця, ядерна оболонка, починається поділ цитоплазми, клітини розподіляються.

 

Біологічна роль мітозу

Основна роль мітозу полягає:

1)точному відтворенню клітини

2)забезпеченні рівномірного розподілу хромосом материнської клітини, між виникаючими дочірніми клітинами.

3)підтриманні сталості числа хромосом у всіх клітинах рослин і тварин

4)сприянні росту в ембріональному і пістембріональному періодах

5)копіюванні генетичної інформації

6)створенні генетично-рівноцінних клітин

 

 

Обмін речовин

Метаболізм (обмін речовин) – це одна з основних властивостей живих організмів. На рівні організму метаболізм складається з таких процесів:

1)надходження речовин

2)перетворення речовин

3)всмоктування

4)виведення з організму кінцевих продуктів

На рівні клітини метаболізм включає два процеси:

1)Пластичний обмін (асиміляція, або анаболізм) – це сукупність реакцій біосинтезу із простих низькомолекулярних утворюються складні низькомолекулярні. Ці реакції ендотермічні.

2)Енергетичний обмін (дисиміляці, або катаболізм) – це сукупність реакцій розщеплення та окиснення із складних високомолекулярних сполук утворюються низькомолекулярні. При цьому вивільнюється енергія.

Через енергетичний та пластичний обміни здійснюється зв'язок із зовнішнім середовищем. Ці процеси є основною умовою підтримання життя клітини, джерелом її росту, розвитку та функціонування.

 

Гліколіз. Бродіння

Гліколіз має надзвичайно велике фізіологічне значення, незважаючи на його низьку ефективність. В умовах дефіциту кисню організм завдяки гліколізу може діставати енергію.

Бродіння – це тип обміну речовин, що притаманний більшості мікроорганізмів. За своїм перебігом воно дуже подібне до гліколізу. Залежно від кінцевих продуктів розрізняють такі типи бродіння:

1)молочно-кисле

2)масляно-кисле

3)спиртове

 

Етапи біосинтезу білка

Біосинтез білка – це складний багатоступеневий процес білка полімера із амінокислот – мономерів. В ньому беруть участь ДНК, всі типи РНК, ферменти, використовується енергія АТФ.

Етапи:

1)транскрипція – це передача інформації про структуру білка з ДНК на іРНК.

Спочатку на ДНК синтезується незріла іРНК (первинний транскрипт, або проіРНК). Вона складається з кодуючи ділянок – екзонів і некодуючих – інтронів.

Процесинг – це процес втрати інтронів і змивання екзонів молекулою іРНК.

2)транспорт зрілої іРНК крізь ядерні пори в цитоплазму до рибосом.

3)утворення комплексу іРНК з великою та малою субодиниуями рибосом.

4)трансляція – це процес безпосереднього синтезу поліпептидного ланцюга на рибосомі, тобто перетворення нуклеотидної послідовності іРНК на амінокислотну послідовність білка. Рибосома ковзає вздовж іРНК зчитуючи з неї триплети, кожен триплет кодує певну АК. Вона транспортується завдяки тРНК до рибосоми, там АК об’єднуються завдяки рРНК, яка формує первинну структуру білка.

тРНК специфічна для кожної з 20 АК. Вона має атикодон, який компліментарний кодону іРНК.

5)Посттрансляційні модернізації – це білок набуває форму спіралі. Ці процеси відбуваються в цитоплазмі, гранулярній ЕПС та комплексі Гольджі.

 

Поняття про ген. Типи генів

1865 р. чеський вчений Грегор Мендель вказує а існування матеріальних чинників спадковості, які через статеві клітини передаються від батьків до нащадків.

1909 р. термін «ген» запропонував Йогансен.

Ген – це ділянка молекули ДНК (хромосоми), в якій закодована інформація про структуру певного білка.

Структура гена гена еукаріотів:

1)промотор – це сигнальна послідовність початку транскрипції.

2)екзони – це кодуючи ділянки ДНК.

3)інтрони – це некодуючі ділянки.

4)термінатор – це сигнальна послідовність завершення транскрипції.

У прокаріотів гени складаються тільки з кодуючих послідовностей. ДНК багатьох видів містить мобільні генетичні елементи – це послідовності, які здатні, стрибати з даної ділянки ДНК на іншу і в цих нових місцях залишати свої копії.

Типи генів:

1)структурні – в них закодована інформація про первинну структуру білків.

2)регуляторні – впливають на активність інших генів.

3)гени синтезують рРНК і тРНК.

 

Генетичний код

Генетичний код – це система запасу спадкової інформації за якою послідовність нуклеотидів в молекулі ДНК, або РНК визначає послідовність АК у молекулі білка.

Кодон (триплет) – це послідовність трьох сусідніх нуклеотидів у молекулі іРНК, яка кодує певну АК.

В генетичному коді існує 64 кодони з них 61 – кодує 20АК, а решта 3 – є сигналами завершення трансляції, їх називають кодони-термінатори.

Властивості генетичного коду:

1)триплетність

2)вродженість (надмірність)

3)непереривність – один і тойже нуклеотиди не може належати одночасно кільком триплетам.

4)колінеарність - - це послідовність триплетів відповідає послідовності АК.

5)універсальність – у всіх живих систем 20АК закодовані одними і тими ж триплетами.

 

Світлова фаза фотосинтезу

Світлова фаза розпочинається з моменту поглинання квантів світла молекулою хлорофілу. Про цьому атоми Магнію в молекулі хлорофілу переходять на більш високий енергетичний рівень, нагромаджуючи потенціальну енергію. Частина цих електронів відразу ж повертається на своє місце та енергія, що виділяється при цьому вивільнюється у вигляді теплоти.

Реакція світлової фази відбувається у виростах внутрішньої мембрани хлоропластів-телахоїдах.

Світлову фазу подоліють на 3 етапи:

1)перетворення енергії електронів на енергію АТФ.

 

 

2)фотоліз води.

 

 

Катіони водню приєднуються електрони з високим енергетичним рівнем перетворюються на атомарний водень, який використовують в наступних реакціях гідролізу, а аніони гідроксильної групи взаємодіють між собою і утворюють воду, молекулярний кисень і вільні електрони.

 

3)відновлення універсально біологічного переносника водню НАДФ.

 

 

НАДФ – нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат – це сполука за будоволю близька до вітамінів групи D.

Таким чином в результаті світлової фази утворюється АТФ і НАДФ*Н, які будуть використані в темновій фазі, а також в атмосферу виділяється молекулярний кисень.

 

Темнова фаза фотосинтезу

Темнова фаза – це ряд послідовних реакцій, що супроводжуються поглинанням вуглекислого газу і утворенням вуглеводів.

Темнову фазу, ще називають «цикл Кальвіна» - це сім послідовних ферментативних реакцій з використанням енергії АТФ і НАДФ*Н, в результаті чого утворюється 6-ти вуглецева молекула глюкози.

Підсумкове рівняння фотосинтезу:

 

 

Планетарне значення фотосинтезу

Завдяки фотосинтезу на Землі щорічно утворюється 850 млрд. тон органічних речовин і виділяється близько 200 млрд. тон вільного кисню.

Фотосинтез підтримує баланс газів в атмосфері необхідний для життя на Землі; перешкоджає збільшенню кконцентрації вуглекислого газу і надмірному нагрівання Землі (парниковому ефекті) виділення кисню в процесі фотосинтезу сприяло формуванню озонового екрану, який захищає все живе від згубних ультрафіолетових променів.

За своє життя людина споживає приблизно 4,5 тони їжі, більша частина її рослинного походження.

Внаслідок фотосинтезу рослини утворюють БАР:

1)фітонциди – хвойні рослини

2)алканоїди – отруйні

3)глікозиди – хвороби серця

Сучасна фармацевтична промисловість 25% ліків добуває із рослинної сировини.

Космічна роль зелених рослин (сформував Тімірязєв). Сприймаючи сонячні промені і перетворюючи їх енергію в енергію органічних речовин зелені рослини забезпечують збереження та розвиток життя на Землі. Вони утворюють майже всю органічну речовину і є основою живлення гетеротрофних організмів. Весь кисень атмосфери має фотосинтетичне походження. Зелені рослини є ніби посередниками між сонцем і життям на Землі. Хлорофіл називають зеленою кров’ю планети. Природній фотосинтез – це повільний та малоефективний процес так, як зелені рослини використовують всього 1% сонячного світла.

 

 

Хемосинтез

Хемосинтез – це здатність синтезувати органічні речовини з неорганічних, яка властива деяким бактеріям-хемотрофам. Ці бактерії мають спеціальний ферментний апарат, який дає їм змогу перетворювати енергію хімічних реакцій в енергію органічних речовин, які синтезуються.

Вперше цей процес описав російський вчений Виноградський.

Хемотрофні організми:

1)нітрифікуючі бактерії – послідовно окислюють аміак до нітритів та нітратів.

2)сіркобактерії – окислюють сірководень та інші сполуки сірки до сульфатної кислоти.

3)залізобактерії – одержують енергію завдяки окисненню двох валентного заліза до трьох валентного. Вони беруть участь в утворенні покладів залізних руд.

Хемотрофні організми відіграють виняткову роль у процесах перетворення хімічних речовин.

Біохімічні цикли – це обмін речовин та забезпеченням потоку енергії між різними компонентами біосфери внаслідок життєдіяльності різноманітних організмів, що має циклічний характер.

 

Історія вивчення клітини

Цитологія – це наука, про будову, склад та функції клітин.

Англійський вчений Роберт Гук 1665р. відкрив клітину, вивчаючи зрізи корка під мікроскоп.

Італійський вчений Мальпіні відкрив оболонку клітини.

Чеський вчений Пуркіньє помітив у клітинах напіврідку драглисту речовину, і назвав її протоплазма (цитоплазма).

Голландський вчений А. Левенгук вперше описав одноклітинні організми, еритроцити і сперматозоїди.

Естонський вчений К. Берн описав яйцеклітину.

1839 р. німецький вчений Теодор Шван запропонував основні положення клітинної теорії. Співавторами теорії є Шірхов і Шлейден.

 

Основні положення клітинної теорії

1839 р. німецький вчений Теодор Шван запропонував основні положення клітинної теорії. Співавторами теорії є Шірхов і Шлейден.

Сучасна клітинна теорія:

1) Клітина – основна структурно-функціональна та генетична одиниця всіх живих організмів

2)Клітини всіх живих організмів подібні за будовою, хімічним скальдом, проявами життєдіяльності та обмінами речовин.

3)Клітина – одиниця розмноження. Кожна нова клітина утворюється внаслідок поділу материнської.

4)Клітина багатоклітинних організмів спеціалізовані. Вони виконують різні функції і утворюють тканини, ограни, системи органів та організм, який підпорядкований нервовій та гуморальній регуляції.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти