У VII ст. до н.е. в степах Північного Причорномор'я з'являються племена скіфів.Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки.

За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської. Лісостепова зона скіфських часів була заселена різноетнічними племенами: неври на Правобережжі, гелони і будини на Лівобережжі. Геродот згадує про кал ліпідів – елліно - скіфів, тобто, змішане греко - скіфське, не кочове плем'я. У середині V ст. до н.е,, після підкорення лісостепу і вздовж Дніпра вже мешкали напівскіфські етноси - скіфи-орачі та скіфи-землероби. Різниця між ними полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі - на продаж.

На формування синкретичного характеру скіфської культури вплинули контакти цих племен з грецькими містами-державами, що з'являються в VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї, а також з Китаєм і Персією.

Третя чверть V - кінець IV ст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття і закінчився наприкінці IV ст. до н.е. глибокою кризою.

Вже на початку IV ст. до н.е., на поселеннях степового Подніпров'я фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями. Основним матеріалом для виготовлення цих будівель були глина і дерево. До наших днів дійшли відомості про одяг скіфів. Чоловіки носили куртку з поясом та штани на взірець шаровар, м'які чобітки, шапки з гострим верхом, жінки - широку довгу сорочку, яка доповнювалася різними деталями, прекраси - браслети, перстні, гривни, оздоблені пояси носили не тільки жінки, а й чоловіки.

Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі Пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) - охороняла вогнище та житло (саме ім'я означає "та, що зігріває").

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення - ведмедя, рисі, бика, коня чи кози. Саме зображення тварини чи характерних для них частин тіла, дало назву особливій течії в декоративно-прикладному мистецтві "звіриний стиль". Основним матеріалом для виготовлення скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо. Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила - нагрудна прикраса ритуального характеру. Розділена на 3 смуги - зооморфну, рослинну і антропоморфну пектораль є яскравим прикладом греко - скіфського ювелірного мистецтва.

До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури - виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку. Цей образ володаря причорноморських степів у ІІІ-ІІ ст., до н.е. ставили на могилах у Степовій Скіфії.

У III ст. до н.е. на території сучасної України з'являються іраномовні кочові племена сарматів.

Спочатку культура сарматів була близька до скіфської, пізніше ця близькість зберігалася лише в західних сарматів. Подібно до будь-якого кочового суспільства, сарматське також було насамперед воєнізованим. Дослідники називають сарматів народом-військом, де все чоловіче населення було воїнами.

Чоловіки носили короткий каптан, що підперезувався поясом та застібався фібулами, шаровари та короткі м'які чоботи. За головний убір правив башлик. Костюм доповнював плащ. Жінки одягали довгу сукню із рукавами до зап'ястя, зверху носився розпашний халат, шаровари оздоблювалися на литках бісером. На озброєнні сарматського воїна були мечі та кинджали, списи, лук і стріли. Певну роль відігравав захисний обладунок (панцирі, шоломи). Сарматська кіннота в ті часи вважалася однією з найкращих.

Для сарматського мистецтва тих часів характерний так званий звіриний бірюзово-золотий стиль. Так само, як у скіфів, стиль цей являє зображення реальних чи фантастичних звірів, найчастіше у боротьбі між собою. Але характерною рисою цього стилю є інкрустація постатей тварин (очей, вух, м'язів, хвостів) бірюзою, сердоліком та іншими камінцями або емаллю. Найкращими творами мистецтва сарматів є золоті вироби з Запорізького (поясні пряжки) та Ногайчинського (Крим, нагрудні прикраси) курганів.

Отже, культура скіфських та сарматських племен, які мешкали з VII ст. до н.е. до ІУ ст. н.е. на території сучасної України, є невід'ємною складовою стародавньої культури нашої Батьківщини.

Культура давніх слов'ян.

Слов'янські культури на великій території від Карпат до Дунаю, Лісостеповій Україні, Прип'яті та Подесенні дуже близькі між собою і датуються УІ-УІІ ст. н.е. Одна з найбільш досліджених пам'яток цього періоду - могильник біля села Корчак під Житомиром. На сьогодні на території Центральної та Південно-Східної Європи вченим відомо понад 500 пам'яток цієї культури.

До слов'янських культур, що безпосередньо вплинули на формування культури Київської Русі, вчені відносять зарубинецьку (III ст. до н.е.), черняхівську (II-V ст. н.е.) і пшеворську (ІІІ-УІ ст. н.е.).

Дуже важливо, що Середнє Подніпров'я майже упродовж усього археологічного періоду історії, тобто до періоду Київської Русі, було густо населеною територією, найкраще це підтверджують розкопки в районі Києва, де вже на межі ер знайдено римські монети Августа (27 р. до н.е. - 14 р. н.е.) й Антоніна Пія (131-136 р. н.е.). З тих часів на території Києва постійно проживало місцеве слов'янське населення.

Археологічні матеріали на території найранішого розселення слов'ян, дають змогу зробити висновок, що праукраїнці розселялись вздовж малих і великих річок, в лісових хащах і в степу, на нових землях, що були для них звичним ландшафтом. Типове слов'янське житло на цій території - напівземлянка, з дерев'яними стінами, що обмазували глиною.

Будівельний матеріал, з якого українці зводили житлові та господарські будівлі, залежав значною мірою від місцевих природних ресурсів - дерево (в Карпатах і на Поліссі), з глини та соломи (лісостеп), з цегли - сирівки або з природного каменю (степові райони). Хати, господарські ями (де зберігалися продукти), хлів - становили двір. Кілька дворів - поселення в якому мешкав рід. Частина українських поселень мали укріплення - городища з високими земляними валами та глибокими ровами.

Крім поселень виникають міста, що були адміністративними і торговими центрами цілої великої округи. У кожному племінному об'єднанні були такі центри: у полян - Київ, Вишгород, у сіверян - Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч, у деревлян - Турів, Малин, Іскоростень, у дулібів - Буськ, Волинь (Велинь), у білих хорватів -Белз, Червень. Серед цих міст були великі і значні вже в VIII ст.: Київ мав вулиці, майдани, палаци князів, ремісничі майстерні.

Археологічні дослідження виявили, що архітектура Київської Русі ще до офіційної християнізації перебувала на високому рівні розвитку.

Слов'янські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарне, ювелірне і т.п. Найпоширенішою ремісничою продукцією був глиняний посуд. Найвище піднесення керамічне виробництво досягло у племен черняхівської культури. На керамічних вазах (IV ст.) черняхівської культури із сіл Лепесівка і Роман відображена календарна символіка. Слов'яни володіли і таємницями ювелірного ремесла.

Для релігійних уявлень праукраїнців є характерним поклоніння силам природи і культ предків. Для давнього мешканця українських земель вся природа була населена масоюрізних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки. Культ роду заповнював все життя людини того часу. На кожному кроці відчувалася присутність предків, зокрема, під час народження, весілля, смерті. З культом предків пов'язане поклоніння богу Роду і рожаницям (відповідальним за людські долі). Крім Рода і рожаниць (поклоніння яким мало родинний характер) відомі й боги слов'янського пантеону. Насамперед це Даждьбог - бог Сонця, врожаю, достатку. Культ Перуна - бога грози і війни, який у християнській версії, набув подоби пророка Іллі - громовержця, до цього часу зберігся на Гуцульщині. Давні астральні культи знайшли свій відгомін у поклонінні богу - вогню небесному - Сварогу, богу вогню - земному Сварожичу.У владі Велеса - врожай і плодючість худоби. Богиня - мати - Мокоша, покровителька всього живого, часто зображувалася схожою на дерево. Серед інших богів, яким поклонялися слов'яни-язичники, були Лада - богиня кохання, Леля - богиня весни. Релігійно - міфічна традиція підтримувалася професійними жерцями - волхвами. Найцікавішою пам'яткою культової скульптури язичницьких часів є так званий 'Збруцький ідол", знайдений 1848 р. біля м. Гусятина на р. Збруч. Як засвідчили археологічні дослідження, Збруцький ідол стояв у центрі святилища на кам'яному п'єдесталі, який мав близько 8 м у діаметрі. Кам'яна скульптура має вигляд стовпа з чотирма ликами язичницького бога Святовида, вкритими однією шапкою. Різні сцени на Збруцькому ідолі відображають уявлення східних слов'ян не лише про земний світ, й про небесний та потойбічний.

У праукраїнців існували також ритуали, які носили календарно-обрядовий характер. Частина з них, запозичена християнством, дійшла до наших днів. Насамперед цеКоляда, свято, що сягає глибокої передхристиянської давнини і пов'язане з одним з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння, сонцевороту, яке в їхній яві знаменувало поворот " на весну". Прихід весни зустрічає Масляна - давнє карнавальне свято з переодяганнями, фарсовими похоронами ляльок жіночого божества (Мари), веселощами. З літнім сонцестоянням пов'язане свято Купала, архаїчні риси якого збереглися найкраще. В день Купала в давнину приносилася людська жертва - у воді топили дівчину, яка, власне, і називалася Купала. На літній період приходилося свято Перуна (християнський двійник - святий Ілля). Восени було свято Рода і рожаниць, а також жіноче свято, пов'язане з Мокошою.

Важливим елементом давньоруської духовної культури є музика. На Русі великого поширення набули обрядові пісні, танці, скомороші ігри, гуслярські розпіви. Під час археологічних розкопок знаходять музичні інструменти - гудки, гуслі, сопілки. До наших днів дійшли історичні епоси, билини і легенди.

Відомі билини, які розповідають про богатирів Іллю Муромця, Дуная, Микулу Селяниновича та ін. Вони збереглися в народній культурі до наших днів.

Українська культура має давні корені і відзначається поступальним безперервним розвитком. Багато її галузей - прикладне мистецтво, дерев'яна архітектура, народна творчість - мають глибокі тисячолітні традиції. Ґрунтуючись на культурних здобутках первісних культур, українська культура збагачувалась надбаннями сусідніх народів і племен - скіфів сарматів, греків (через грецькі міста - колонії) готів, гунів та ін., створивши свою унікальну, неповторну матеріальну і духовну культуру.

Питання для самоперевірки.

1. Дайте характеристику етапам розвитку стародавньої культури України.

2. Чим пояснити досить високий рівень розвитку культури Трипілля?

3. Як вплинула на подальший розвиток української культури культура кочових племен (скіфи, сармати)?

4. Як розвивалось мистецтво давніх слов’я?

Тема 1.4. Українська культура княжої доби

Зміст

1. Писемність і освіта часів Київської Русі-України;

2. Розвиток літератури та науки;

3. Мистецтво і архітектура українців княжої доби.

Ключові слова: жрець, жертва, культ.

Цілі і завдання вивчення теми 1.4.

Вивчення даної теми дозволяє Вам дізнатися про те, як вплинуло хрещення Русі на подальший розвиток культури, науки та мистецтва Київської Русі.

Методичні рекомендації до вивчення теми 1.4.

При вивченні Розділу 1.4. слід звернути увагу на роль візантійської культури у розвитку християнського світогляду слов’ян.

Навчальний матеріал.

Предыдущая 1 234 5 6 7 Следующая