ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ І МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ І МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Криворізький медичний коледж

Робочий зошит

Для самостійних робіт

З основ загальної і медичної психології

Студента

Відділення

Курсу

Викладач

Робочий зошит розглянуто і схвалено на

Засіданні ЦМК вузьких дисциплін

Голова ЦМК О.М. Агданцева

Протокол № від

Рік

Основи загальної і медичної психології:Робочий зошит для самостійних робіт. Видання 1.- 2012р.-с 108

Рецензенти:Акуліна Н.М. , викладач вищої категорії Криворізького медичного коледжу.

Укладач: Токар- Біляєва О.П. , викладач Криворізького медичного коледжу

Анотація. Робочий зошит для самостійних робіт з дисципліни основи загальної і медичної психології складений для студентів спеціальності лікувальна справа. Містить в собі теоретичну частину, а також практичні завдання різних типів.

Пояснювальна записка

Вирішення сучасних проблем охорони здоров`я в нашій країні потребує від медичних працівників лікувально- профілактичних закладів глибокого знання психологічних можливостей людини і раціонального їх використання в практичній діяльності.

У процесі вивчення дисципліни студенти набувають знань, які дають змогу медичному працівникові зрозуміти психологічні особливості хворої людини і організувати необхідний догляд за нею. Психологія вчить. Що людина – це особистість, тому як для лікування, так і для профілактики хвороб потрібно знати її особливості, а також необхідно розуміти чинники, які погіршують чи покращують психологічний стан людини.

У зв`язку з цим знання загальної і медичної психології в професійній підготовці мають дуже важливе значення.

Зошит для самостійних робіт допоможе студентам глибше засвоїти поняття і проблеми загальної і медичної психології.

Складається з двох частин: перша частина містить в собі практичні завдання з запропонованих тем для самостійного вивчення, друга частина містить в собі теоретичні блоки з запропонованих тем . Для виконання завдань студентам необхідно опрацювати теоретичний блок з відповідної теми.

Перелік тем з самостійної роботи

1. Основні етапи розвитку психології, її концепції 2 год.

2. Історичний розвиток психіки. Єдність процесу розвитку психіки 4 год.

3. Професійна діяльність медичного працівника та єдність психічних

і моральних якостей 4 год.

4. Особливості спілкування медичних працівників між собою 4 год.

5. Сучасні психологічні проблеми біоетики 4 год.

6. Психологічні особливості взаємовідносин медичних працівників

з пацієнтами алко- та наркозалежними 3 год.

7. Психологічні особливості взаємовідносин медичних працівників

з хворими на СНІД та ВІЛ- інфікованими. 2 год.

8. Фактори, що впливають на психічні властивості людини.

Стрес і здоров`я 3 год.

9. Гіпноз. Стадії та методи гіпнотерапії. Як зберегти психічне

здоров`я 3 год.

Основні етапи розвитку психології, її концепції

ЗАПОВНИТИ ТАБЛИЦЮ

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПСИХІКИ. ЄДНІСТЬ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ

ЗАКІНЧИТИ ТВЕРДЖЕННЯ

1. Філогенез психіки розглядається з аналогією

1. Існує взаємообумовленість між рівнем розвитку психіки і

1. Живі організми на відміну від неживих здатні

ВІДПОВІСТИ НА ПИТАННЯ

1.Що є допсихічною ( біологічною) формою реакції організму на середовище

2.Яка стадія психіки є найнижчим рівнем розвитку в філогенезі

3.Чим відрізняється чутливість від простої подразливості

4.Що сприяє виникненню зародків більш складних форм поведінки тварин

5.Які новоутворення виникають на стадії перцептивної психіки і який

психічний процес є головним на цій стадії

Використовуючи набуті знання з біології, анатомії,фізіології ЦНС та ВНД визначити зв'язок будови мозку та психічними процесами.

ЗАПОВНИТИ ТАБЛИЦЮ

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА ТА ЄДНІСТЬ ПСИХІЧНИХ І МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ

1. Відповісти на питання:

Що називається професійною діяльністю медичного працівника?

Що відображає суть професійної моралі?

В чому полягає моральна оцінка діяльності медичного працівника?

2.Заповнити таблицю

3. НАПИШІТЬ НЕВЕЛИКИЙ ТВІР-РОЗДУМ ПРО МОРАЛЬНІСТЬ ПРОФЕСІЇ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА

Особливості спілкування медичних працівників між собою

1. Відповісти на тестові запитання.

Що означає колегіальність в медичному колективі?

А.Це співробітництво і єдність, довіра і взаємоповага у вирішенні складних питань щодо здоров`я хворого.

Б.Моральні цінності.

В.Принципи, норми поведінки в колективі.

Г.Відповідальність і взаємодовіра

Що передбачає принцип колегіальності?

А.Взаємовиручку.

Б.Увагу до особистості колеги, прагнення безкорисливо надати йому допомогу.

В.Професійне надбання

Г.Фахова майстерність

Як потрібно робити зауваження колезі?

А.Голосно.

Б.В присутності пацієнтів.

В.Делікатно,принципово,наполегливо.

Г.Відстоюючи свою правоту

Що означає «бути колегами»?

А.Бути друзями.

Б.Працювати разом.

В.Додержуватись принципу взаємодопомоги, а не взаємного всепрощення.

Г.Робити загальну справу.

Що є нормою взаємних взаємовідносин медичних працівників між собою?

А.Взаємодопомога

Б.Обережне відношення до свого авторитету і товаришів.

В.Використовування порад.

Г.Дбання про власний авторитет.

Чому сприяє робота в колективі?

А.Розвитку у медичного працівника суспільної свідомості.

Б.Вміння працювати в команді.

В.Взаємоповазі, взаєморозумінню

Г.Власній гідності.

Що таке медичний колектив?

А.Група мед.працівників однієї лікарні.

Б.Група мед.працівників всіх ланок, що займаються спільною діяльністю і об`єднаних однією метою.

В.Група мед.працівників однієї ланки.

Г.Група мед.працівників за фахом.

Які види згуртованості колективу?

А.Ідейна.

Б.За інтересами та бажаннями.

В.За правилами.

Г.Ідейна, міжособова, організаційна.

Які засоби і методи згуртованості колективу?

А.Виховання, змістове і цілеспрямоване внутрішнє життя колективу.

Б.Сумісна праця.

В.Вирішення проблем.

Г.Ідейна згуртованість.

Як треба користуватися порадами колег?

А.Поради не повинні бути для вас аксіомами, а скоріше вказівками для розв`язання складних медичних завдань.

Б.Користуватися обережно.

В.Не користуватись зовсім

Г.Користуватись тільки в виключних випадках.

Скласти перелік чинників від яких залежить результативність праці медичного колективу

1.Професійна майстерність

2.

3.

4.

5.

Скласти перелік вимог щодо керівника медичного колективу

1.

2.

3.

4.

5.

Викласти свої міркування щодо значення медичного колективу для успішного виконання професійної діяльності та значення особистого комфорту для ефективного виконання професійної діяльності.

Сучасні психологічні проблеми біоетики

Відповісти на тести

1.Біоетика- це

А. Наука про життя всього живого

Б. Мораль стосовно всього живого

В. Реакція на темпи розвитку біологічних наук

Г. Окремий розділ біології

1. Основні біоетичні проблеми

А. Алкоголізм, наркоманія

Б. ВІЛ, СНІД, венеричні захворювання

В. Евтаназія, трансплантація, аборт, клонування

Г. Туберкульоз та інші пандемії.

1. Основні принципи біоетики

А. Не нашкодь, автономії, благодіяння, справедливості

Б. Надання допомоги хворому незалежно від віросповідань, расової

належності.

В. Інформована згода, приватність, конфіденційність

Г. Сбереження прав людини

Перелічити основні проблеми біоетики

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Заповнити таблицю

Дати визначення основним принципам біоетики

Принцип автономії-

Принцип інформованої згоди-

Принцип « Роби благо»-

Принцип « Не нашкодь»-

Принцип справедливості –

Принцип приватності-

Принцип конфіденційності-

Зробити висновки на основі попередньої таблиці. Написати власні міркування з даної проблеми.

Заповніть таблицю

Закінчити твердження

1Основний механізм захисту нарко-, алкозалежних –

1. Заперечення виникає тоді, коли людина

1. Просте заперечення

1. Мінімізація

1. Раціоналізація

1. Звинувачення

1. Торгівля

8.Інтелектуалізація

9Уникання теми

10. Пасивність, роль жертви

11.Ворожість

4. Скласти діалог з нарко-, алкозалежним в запропонованих ситуаціях:

- вперше виявлений нарко-, алкозалежний в учбовому закладі.

- нарко-, алкозалежний на прийомі у лікарні.

- нарко-, алкозалежний в наркологічному відділенні лікарні.

.

Визначити ознаки стресу

Фізіологічні ознаки стресу

1.

2.

3.

4.

5.

Психологічні ознаки стресу

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Медичні ознаки стресу

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Заповнити таблицю

3. Відповісти на питання

Які продукти харчування допомагають боротися із стресом.

Які психологічні методи боротьби із стресом.

Які фізичні методи боротьби із стресом.

4. Скласти власний план подолання та профілактики стресу за планом:

1. Харчування
2. Психологічні прийоми
3. Фізичні прийоми

Гіпноз. Стадії, методи гіпнотерапії. Як зберегти психічне здоров`я.

1.Дайте відповідь на питання

1.Що таке гіпноз

2.Скільки стадій гіпнозу

3.Що таке і в чому полягає рапорт в гіпнозі

1. Медичні показання для проведення гіпнозу

1. Медичні протипоказання для проведення гіпнозу

1. Скільки сеансів гіпнозу рекомендується проводити пацієнту

1. Які подразники використовуються для гіпнозу

8.Від чого залежить ефективність гіпнотерапії

9.Основні методи гіпнотерапії

Заповніть таблицю

Концепції Аристотеля

У людині Аристотель виділяє три різні душі — рослинну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання)і розумну, яка властива тільки людині. Розум людини є безсмертним, теля и смерті він зливається із всесвітнім розумом.

Особливої уваги заслуговує вчення Аристотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Аристотель називає душею. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.

Аристотелем третій вид душі — розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву, зауважує Аристотель. А це означає, реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви.

Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум — це Бог. Таким чином, у Аристотеля перемагає реалістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання. він вічний, незмінний, всеохоплюючий; є запорукою того, що буття невмируще.

Концепції Ч. Дарвіна

Величезний вплив на розроблення основних проблем сучасної психології зробили еволюційні ідеї знаменитого природодослідника Ч. Дарвіна, висловлені в книзі «Походження видів шляхом природного відбору, або Збереження сприятливих порід у боротьбі за життя» (1859). Вони дали змогу з'ясувати роль психіки в процесі пристосування живих істот до умов середовища, яке змінюється, зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих, примітивніших. Дарвін хотів пристосувати ідею еволюції всього живого до пояснення походження інстинктів тварин, показавши, що ті самі основні чинники, від яких залежить у процесі біологічного розвитку зміна будови

тіла та окремих його органів (а саме - дія природного відбору), є рушійними силами психічного розвитку у філогенезі. Однак, на наш погляд, це не відповідає дійсності.

Внесок Е. Геккеля

Термін "психологія" хоч і походить від двох давньогрецьких слів "psyche" (душа) і "logos" (слово, знання, вчення) вперше з’явився лише наприкінці XVI ст. Творцями терміна "психологія", що в дослівному перекладі означає "наука про душу", були німецькі вчені Рудольф Геккель та Отто Касманн.

У 1590 р. професор філософії Геккель видав латинською мовою книгу під назвою "Психологія", яка мала значну популярність і протягом семи років витримала три видання. В 1594 р. послідовник Геккеля Отто Касманн продовжив дослідження душі в книзі під назвою "Антропологічна психологія".

Дослідження меж проблеми, пов'язаної із цим терміном, безсумнівно, сприяло консолідації психології, внутрішньої структури та міждисциплінарних її зв'язків. Виникає фах психолога.

Внесок В. Вунда

Переломною віхою в історії психології вважають 1879 рік, коли німецький учений Вільгельм Вундт заснував у Ляйпцігу першу у світі психологічну лабораторію, обладнану спеціальною апаратурою. Туди за науковим досвідом з усіх усюд почали з'їжджатися вчені, і невдовзі подібних лабораторій було вже багато. Настав час офіційного визнання психології як самостійної та експериментальної галузі знань. Отож, психологія одна з наймолодших наук і одночасно одна з найдавніших. Про це афористично висловився німецький психолог Герман Еббінгауз: психологія має довгу передісторію й коротку історію. Найбільш поширеним у психології кінця XIX ст. був суб'єктивний метод (або інтроспекція). . Психологія, за Вундтом, є наукою про безпосередній досвід, який людина може осягнути шляхом наукового самоспостереження. Науковість самоспостереженню додають контроль і порядок, які забезпечуються певними процедурами фізіологічного експерименту.

Внесок Е.Кречмера

Німецький психолог та психіатр Ернст Кречмер видав на початку XX сторіччя книгу «Будова тіла та характер», в якій спробував визначити зв'язки, що існують між будовою тіла та психічними особливостями власника цього тіла. За Е. Кречмером існують три основні типи будови людського тіла, які можливі не лише так би мовити, в «чистому вигляді», а й в різних комбінаціях між собою. Основні типи: астенічний; атлетичний, пікнічний.

Для астеніків є характерними такі зовнішні ознаки: худі, вузькогруді, тонкі кінцівки, бліда шкіра, слабкі м'язи. В психологічному плані вони характеризуються замкнутістю, впертістю, неконтактністю, поганим пристосуванням до людей, схильністю до абстрактного мислення. Консервативні в поглядах, мало емоційні, вони є, за Е. Кречмером, або кабінетними вченими, або холодними честолюбцями, що сприймають людей як шахові фігури, або ж так званими «джентльменами, що мають гарний смак», і поважають лише тих, кого вважають за рівних собі.

Атлетики мають тіло із міцними м'язами, широкі плечі, та вузькі стегна. В психологічному плані - стримані в міміці та жестах люди, схильні «загрузати» в дрібницях, такі, що погано пристосовуються до нового. Характерна схильність до агресивного, силового способу розв'язання конфліктної ситуації.

Пікніки мають такі зовнішні ознаки: схильність до ожиріння, при слабких руках і ногах, низький або середній зріст, міцну фігуру з великим черевом, коротку масивну шию, велику круглу голову із тенденцією до облисіння «після досягнення 30-ти річного віку». Психологічні характеристики пікнічного типу: конкретність мислення, безпосередність емоцій, схильність до простого, дещо безтактного почуття гумору, орієнтація на прості життєві радощі (наприклад застілля). Пікніки досить часто є гарними керівниками промислових виробництв та сильними організаторами.

У відповідності до цих типів будови тіла Е. Кречмер розрізняв такі види темпераменту:
1) Шизотимічний;
2) Циклотимічний;
3) Іксотимічний.

Власник шизотимічного темпераменту має, як правило, атлетичне чи астенічне тіло. Цим людям притаманні такі особливості як: відлюдність, замкнутість, схильність до значних коливань емоцій - від найсильнішого роздратування до стриманості, від емоційності до байдужості. Це дуже вперта людина із досить стабільними, незмінними поглядами на життя. Її характерними рисами є також контраст між її імпульсивністю та скутістю дій.

Циклотимік має пікнічну будову тіла, це людина яка дуже легко вступає в контакт з іншими людьми. Особливості його настрою - від постійно підвищеного, веселого у маніакальних суб'єктів до постійно зниженого, сумного, похмурого. В той же час депресивним індивідам циклоїдного типу властива адекватна реакція на соціальну ситуацію, відкритість, природність, м'якість та плавність рухів. Третій тип циклотиміка: комбінація маніакальних та депресивних ознак темпераменту. Їм притаманні різкі не завжди вмотивовані зміни настроїв. В разі виникнення психічної хвороби - за Е. Кречмером - найбільш ймовірні симптоми маніакально-депресивного психозу.

Іксотимік має атлетичне тіло, це завжди врівноважена та спокійна людина, яка здається незворушною. Жести та міміка іксотиміка невиразні, гнучкість мислення та творчі здібності невисокі. Як правило, іксотимік - людина відверта, прямолінійна, завжди говорить, що думає (за що і страждає).

Система Е. Кречмера використовувалась в першу чергу для діагнозування психічних захворювань, оскільки дозволяла спрогнозувати характер психічної патології. Разом з тим, із літературних джерел [Р. Кім. «Кіо-ку-міцу». - М.: Иностранная литература, 1968] відомо, що цю теорію ґрунтовно вивчали в школах по підготовці агентів Центрального Розвідувального Управління США. Оскільки, практичне використання цієї теорії дозволяла агентові ЦРУ вступати в контакт з незнайомою людиною, миттєво «вирахувавши» сильні та слабкі риси її особистості. Таким чином формувався «спільний продукт спілкування»: з'являлись цікаві теми для розмови з незнайомцем, які були для нього особливо значущими. Отже, це дозволяло знайти підхід до незнайомої людини. У вище вказаній книзі Е. Кречмер писав, що серед його пацієнтів астенічної(слабкої) будови тіла, так само, як і серед осіб атлетичної статури, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами тіла (пікнік) страждали на маніакально-депресивний психоз.

ІВАН МИХАЙЛОВИЧ СЄЧЕНОВ (1829-1905), видатний лікар, вчений-матеріаліст, основоположник російської фізіологічної школи. Цікавився проблемами філософії. Його наукова діяльність розпочалася у 60-х роках XIX ст. під впливом тогочасних демократичних ідей. Уже в одній з перших праць “Дві заключні лекції про значення так званих рослинних актів у тваринному житті” (1961) він висловив сміливу на той час думку про єдність організмів та умов їхнього життя, зазначивши, що визначення “організму без зовнішнього середовища, яке підтримує його існування, не можливе, тому що до наукового визначення організму має входити і середовище, яке впливає на нього… Суперечки щодо того, що є важливішим – середовище чи саме ті-ло, не мають ніякого значення” (Сеченов, 1953).
Учення Сєченова про психічні акти було глибоко матеріалістичним. Аналізуючи психічні акти, він дійшов висновку про те, що всі свідомі рухи, що слідують із цих актів, рухи, які зазвичай звуться довільними, “у строгому значенні є відображеними” (Сеченов, 1953). Таким чином, Сєченов пояснив функції мозку як органу, що пов’язує людину з навколишнім середовищем.

Цінними є думки Сєченова, які він висловив у статті “Кому та як розробляти психологію?”: “Людина є певна одиниця в потоці явищ, що становить нашу планету, та все її душевне життя, наскільки воно може бути предметом наукового дослідження, є явище земне. У думках ми можемо відділяти своє тіло та своє духовне життя від навколишнього середовища, подібно до того, як відділяємо думкою колір, форму чи величину від цілого предмета, але чи відповідає цьому відділенню справжня відокремленість. Очевидно, що ні, тому що це означало б відірвати людину від умов його земного існування… Світ дійсно існує поза людиною та живе самобутнім життям, але пізнання його людиною крім як через органи чуття неможливо, тому що продукти діяльності органів суть джерела всього психічного життя”.

ІВАН ПЕТРОВИЧ ПАВЛОВ (1849-1936 рр.), видатний вчений-фізіолог. 1875 р. закінчив Петербурзький університет, а 1879 – Медико-хірургічну академію. Почавши з досліджень фізіології серцево-судинної системи, він поступово заглибився у вивчення центральної нервової системи. Його основна наукова діяльність припадає на кінець XIX та два перші десятиліття XX ст.
Значний внесок Павлова в експериментальну науку полягає в тому, що свої наукові досліди він проводив у “чистому вигляді”, вивчаючи фізіологію того чи іншого органу в умовах нормального функціонування організму. Ним було розроблено методики – знамениті фістули, які не калічили організму тварин і надавали можливість вилучати слину та шлунковий сік у натуральному вигляді під час акту харчування: “…Оцінити значення кожного органу з його істинного та життєвого боку, вказати його місце та відповідну міру” (Павлов, 1951). Ці досліди водночас дозволили йому зрозуміти сутність так званого душевного життя, в основі якого лежить феномен психічної секреції. І все це було пов’язано з новим словом у науці про умовні рефлекси. їх формування Павлов пов’язував з впливом на організм зовнішнього середовища: “Після настирливого обдумування предмета, після нелегкої розумової боротьби я вирішив, нарешті, і перед так званим психічним збудженням залишитися в ролі чистого фізіолога, тобто об’єктивного зовнішнього спостерігача та експериментатора, що мав справу виключно із зовнішніми явищами та їх відношеннями” (Павлов, 1951).
Павлов дав теоретичне обгрунтування рефлексів: “Теорія рефлексу, тепер, як і з самого початку її появи, безмежно збільшує кількість явищ в організмі, пов’язаних з

визначаючими їх умовами, тобто таких, які все більше детермінують цілісну діяльність організму”. Він закликав до того, щоб у всіх фізіологічних явищах обов’язково відшукувати причину будь-якого патологічного процесу: “Наше об’єктивне пояснення є істинно науковим, тобто завжди звернене до причини, завжди шукає причину” (Павлов, 1951).
Учення Павлова підтвердило зв’язок відчуттів людини й матеріального світу. Свідомість, мислення є продуктами діяльності живої матерії, яка у своєму еволюційному розвитку досягла найвищого рівня досконалості. Павлова можна вважати засновником матеріатістичної психології.

ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ БЕХТЕРЕВ (1857-1927 рр.) після закінчення Медико-хірургічної академії 1878 р. залишився працювати на кафедрі нервових і психічних захворювань. Маючи неабиякі здібності, він швидко став один з найвідоміших вчених Росії другої половини XIX ст. У 28 років він став професором медичного факультету Казанського університету. Пізніше працював у Петербурзі у Військо-медичній академії, Жіночому медичному інституті, а з 1908 по 1918 р. очолював створений за його ініціативою Інститут психоневрології.
Бехтерев був талановитим дослідником у багатьох галузях і залишив великий науковий спадок у галузі невропатології, психіатрії, психології, морфології та фізіології нервової системи.
Його доробок становить інтерес і для філософії. Ще 1893 р. він узагальнив свої морфологічні дослідження у фундаментальній праці “Провідні шляхи спинного та головного мозку”, яка в подальшому неодноразово перевидавалась. Він наводить результати вивчення будови всіх відділів центральної нервової системи, описує архітектоніку спинного, довгастого, проміжного мозку та великих півкуль головного мозку, і це не тільки підсумок напрацювань його попередників – його наукові праці відрізнялися новизною щодо провідних шляхів і будови нервових центрів.
Бехтерев, вивчаючи центральну нервову систему, встановив, що кожна із систем організму має свої центри в корі головного мозку. Крім того, якщо якийсь із центрів мозку зазнає подразнення, то водночас в антагоністичному центрі починається гальмування, тобто між антагоністичними центрами існує тісна взаємозалежність.
Результати дослідження Бехтеревим центральної нервової системи, викладені у книзі “Основи вчення про функції мозку”, дозволили по-новому поглянути на багато важливих нервових процесів.
Бехтерев запропонував ефективні методи лікування психічно хворих, матеріалістично обґрунтовуючи, що психічні розлади прямо залежать від порушень в організмі. Його висновки в галузі психології ґрунтуються на дослідженнях рухових зон кори. Своїми експериментами він підтвердив матеріальну основу психологічних реакцій, спростовуючи панівні на той час теорії, які спиралися на суб’єктивну психологію, замість якої він висував об’єктивну психологію, котру він називав “наукою про поведінку”. Це був суттєвий крок уперед у боротьбі з ідеалізмом у психології, оскільки його висновки ґрунтувалися на даних експериментів.
Досить цікавим є те, що він виступив проти психології як такої, пропонуючи замінити її новим науковим напрямком – рефлексологією. Головну роль у рефлексології він відводив ученню про сполучні рефлекси, які набуваються твариною чи людиною у процесі їхнього індивідуального життя (І.Павлова називав їх умовними рефлексами). На думку Бехтерева, вони мають поєднуватися чи збігатися з вродженими реакціями організму. Крім того, індивідуальні реакції окремих особистостей вчений переносив на цілі колективи. Свої погляди щодо цього він виклав у праці “Колективна рефлексологія” (1921).

Штучне запліднення

25 липня 1978 року в англійському містечку Олдхеме народилася дівчинка, яку гучно «охрестили» дитям століття не лише в рідній Англії, а й усіх державах світу.Луїза Браун стала першою дитиною, зачаття якої відбулося поза організмом матері - у пробірці. Уже за рік її «брат за методом» з’явився в Австралійському місті Мельбурн і практика екстракорпорального запліднення почала активно поширюватися у США, Франції, Бельгії, Німеччині, інших країнах. Сьогодні близько 700 тисяч безплідних подружніх пар щороку шукають спасіння у цьому методі. І щороку на світ з’являється близько 30 тисяч зачатих у такий спосіб дітей. 2002 рік став роком, коли завдяки штучному заплідненню народилося мільйонне таке немовля. Коли про впровадження практики in vitro заговорили в Україні, воскресили духом багато родин. Адже у нашій державі страждає на безпліддя від 10 до 20 відсотків усіх подружніх пар. І справа не в статистиці, згідно з якою в Україні за останні десять років населення зменшилося на сотні тисяч осіб, а в природному бажанні пізнати радість батьківства. Однак попри це все чимало подружніх парне можуть позбутися страхів, які пов’язують із цим методом.

Першій дитині, яка народилася в Україні завдяки штучному заплідненню вже виповнилося 13 років. Трапилося це у Харкові завдяки видатному українському репродуктологу Федору Дахну.

Дуже багато людей зараз не довіряє ще медицині настільки, щоб використати цей спосіб народження, тому що переживають про порушення при цьому функцій організму жінки Але є дані, що після народження дитини таким методом, чимало жінок вагітніли вдруге самостійно. Загальносвітовий відсоток успіху при цьому методі складає -25-30 відсотків. Це стільки, як і при запліднені природнім шляхом.. Тобто зі ста пар, які прагнуть зачати дитину, вагітністю лише 25-30.

У наш час багатьох віруючих людей лякає цей метод і вони не наважуються на такий крок, попри сильне бажання стати батьками. Йдеться про моральну сторону штучного запліднення. Насамперед медичні аргументи. Йдеться про надурочні, або «зайві» ембріони. Штучне запліднення , як і гетерологічне , так і гомологічне , завжди пов’язане з абортом, тобто знищенням ембріонів, які залишилися невикористаними. Раніше, чи пізніше на якомусь етапі їх знищать: або викидають непотрібні з оргонізму жінки , або заморожують, а потім знищують.

І ще звертається увага на психічний розвиток дитини після народження. Багато психологів висловлювались з приводу цього. Адже штучне запліднення розриває тісний зв’язок між дитиною і батьками, бо це не вони самостійно породили дитину, а з допомогою інших осіб. Наслідки цього проявляються і на дитині, яка буде змушена прийняти цю ненормальну ситуацію. При заплідненні в пробірці, навіть тоді ,коли воно є гомологічним, порушуються об’єднавчо-емоційний, фізичний та дітородний аспекти подружнього життя. А при сурогатному материнстві відбуваються великі порушення в організмі як дитини, так і цієї матері. Адже дитина, яка запліднена двома людьми, виношується в організмі третьої, живиться її кров’ю, забирає в себе частинку її, а потім виховується зовсім в іншому місці. А у самої сурогатної мами може виникнути деяка прия’язаність, до дитини, якої важко позбутися, на основі чого можуть з’явитись неврози.

Церква забороняє категорично штучне запліднення. Вона вважає, що воно стало причиною легковажного ставлення до ембріонального життя і до життя взагалі. «Лікарі, котрі практикують метод in vitro, роблять помилку: вони ніби крадуть у Господа Бога право давати життя. Бо , якщо людина знайде, як давати життя, то почне його відбирати і не бачитиме святості життя, його непорушності.» - стверджує церква. Проте є й інші думки: людина забирала життя в іншої людини ще в далекі часи, коли не було цього методу, тому штучне запліднення аж ніяк не сприяє тенденції до маніпулювання життям, воно надає можливість до породження нового життя.

Попри всі наведені аргументи метод штучного запліднення зараз є надзвичайно популярним. А це і не дивно тому, що він зробив щасливими багатьох батьків, які хотіли мати дітей. Завдяки йому було збережено багато родин, у яких були проблеми, через неможливість до зачаття в одного з партнерів.

Загалом ставлення до методу штучного запліднення є глибоко індивідуальним поняттям. Кожна людина у такому разі повинна керуватись своїми переконаннями, а також зважувати їх з прагненнями, а тоді щось вирішувати.

В Україні спостерігається катастрофічне зниження народжуваності. Суттєвий вплив на її рівень має безпліддя подружніх пар, кількість яких постійно зростає.

В лікуванні безпліддя в Україні з 1987 року почали застосовуватись нові репродуктивні технології. На сьогодні діє 5 лабораторій, які їх використовують. Даний вид медичної допомоги передбачений законом, але ряд питань на законодавчому та інших рівнях залишаються не вирішеними. Умови та порядок штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) розроблені відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Штучне запліднення здійснюється виключно в акредитованих для цього закладах охорони здоров’я за дозволеними МОЗ методами.

Питання про застосування методів вирішується на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться ця дія, після оформлення заяви-зобов’язання подружжям та після його відповідного обстеження.

Вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, не повинен перевищувати 40 років.

Подружжя має право на інформацію про:

• процедуру штучного запліднення та медичні і правові аспекти її наслідків;

• результати медико-генетичного обстеження донора, зовнішні його дані, національність (якщо для запліднення використовується сперма донора).

Інформація надається лікарем, який здійснює медичне втручання.

Відомості про проведення штучної інсемінації, про особу донора складають лікарську таємницю.

Для штучної інсемінації використовується як сперма чоловіка, так і донора. Сперма донора використовується тільки кріоконсервована і не раніше 3-х місяців після забору і повторного обстеження крові донора на СНІД.

Добір пацієнтів та обсяг <