ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Сутність міжнародних розрахунків та необхідність банківського обслуговування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми розрахунків: аванс, акредитив, інкасо, платіж за відкритим рахунком, банківський переказ. Види і засоби платежу. Готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит. Вексель, чек. Основні види банківських послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Документальне оформлення банківських операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності: депозитних, розрахункових, валютообмінних та кредитних операцій. Кореспондентські відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми кредитування експортерів та імпортерів. Платіжні системи: SWIFT, CHIPS, TARGET. Система клірингу. Оцінка надійності та вибір комерційних банків суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є правильним вибір форм
міжнародних розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.

Форми платежу (розрахунків) – це врегульовані законо­давством країн-учасниць способи виконання грошових зо­бов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регу­люється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями – Міжнародною торго­вельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових документів. Останні можуть мати таку саму назву, як і відповідна форма розрахунків (наприклад, акредитив, чек), однак вони виконують обліково-бухгалтерську та інфор­маційну функцію.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). Міжнародні розрахунки, що мають документарний харак­тер, означають, що здійснюються вони на основі фінансових та комерційних документів. Це робить такі розрахунки надійними.

Розрахунки за інкасовим дорученням (інка­со) – це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (екс­портера) отримує на основі розрахункових розрахунків за документів суму коштів, що йому належать, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку. Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги. Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі, повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.

Розрізняють два види інкасо:

- чисте інкасо, тобто стягнення платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами. До фінансових документів належать: тратта (переказний вексель), простий вексель, чек;

- документарне інкасо, тобто стягнення платежу за фінансовими документами, які супроводжуються ко­мерційними документами, або тільки за комерційними документами. До складу документів можуть входити: термінова тратта або тратта на пред'явника; коносамент або інший транспортний документ; комерційні рахунки-фактури; свідоцтво про походження; страхові поліси або сертифікати.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використо­вують документарне інкасо. Таким чином, інкасова операція полягає в отримуванні та зарахуванні банком платежу для клієнта. Вона протилежна ак­редитиву, оскільки платник не має обов'язку заздалегідь пере­раховувати грошові кошти, їх ще тільки треба буде у нього за­требувати. Банки при документарному інкасо не беруть на се­бе зобов'язання здійснити платіж. їх відповідальність зводить­ся до переказування та вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов'язання здійснити платіж, як­що покупець не виконає або не зможе виконати своїх зо­бов'язань за інкасо.

Інкасо дає менше гарантій платежу продавцю, але набага­то вигідніше платнику, який не заморожує своїх оборотних коштів. При використанні документарного інкасо продавець до моменту відвантаження товару ще не може бути впевнений у тому, що покупець зробить платіж, тому ця банківська опе­рація підходить для здійснення платежів у таких випадках:

- продавець довіряє покупцеві, що він оплатить відванта­жені товари чи надані послуги;

- стабільні політичні, економічні та правові умови в країні покупця;

- країна-отримувач не має імпортних обмежень (напри­клад, валютний контроль), або вона надала всі не­обхідні дозволи.

- Учасниками інкасової операції є:

- експортер (продавець, довіритель) – сторона, що вис­тавляє документи на інкасо;

- банк-ремітент – банк, якому довіритель доручає здійснення операцій інкасо;

- інкасуючий банк – банк (крім банку-ремітента), який бере участь в операції щодо виконання інкасового дору­чення;

- імпортер (покупець, платник) – сторона, що здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за відповідною схемою. Схема містить такі кроки:

1-й крок – укладання контракту, в якому сторони обумов­люють через які банки проводитимуть розрахунки;

2-й крок – експортер здійснює відвантаження товару;

3-й крок –експортер отримує від перевізника транспортні документи;

4-й крок – експортер готує необхідні документи (розра­хунки, коносаменти, сертифікати якості, фінансові документи-тратти, чеки тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку.

5-й крок – банк-ремітент після перевірки наданих документів на відповідність вимогам, наведеним в інкасовому дорученні, відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. В інкасовому дорученні банк експор­тера дає інструкції щодо переказування коштів, отриманих від імпортера, або щодо векселів, акцептованих імпортером (якщо такі направляються при інкасовому дорученні).

6-й крок – банк країни імпортера після отримання інкасо­вого доручення та інших документів передає їх покупцеві (імпортеру) для перевірки з метою отримання від нього плате­жу (або акцепту тратт). Інкасуючий банк може здійснювати подання платнику безпосередньо або через банк-представник. Банк країни імпортера надсилає повідомлення платнику про одержання інкасового доручення та прохання здійснити платіж. Документи видаються платнику тільки проти платежу (акцепту тратти).

7-й крок – банк імпортера одержує платіж від імпортера.

8-й крок – інкасуючий банк переводить відповідну суму (виручку) банку-ремітенту поштою, телеграфом, каналами СВІФТ (залежно від інструкцій).

9-й крок – банк-ремітент після одержання переводу зара­ховує суму виручки на рахунок експортера.

У тому випадку, якщо, відповідно до інструкцій, наведе­них у інкасовому дорученні, передбачена передача документів платнику проти акцепту, банк зобов'язаний передати платни­ку документи після одержання від нього акцептованого переказного векселя (тратти). Акцептуючи вексель, платник бере на себе зобов'язання здійснити платіж в обумовлені терміни.

Якщо відстрочка платежу, тобто надання експортером імпортеру короткострокового комерційного кредиту, не оформляється, банк на основі інструкції довірителя може ви­дати документи платнику без оплати. При цьому експортер, звичайно, вимагає від імпортера банківську гарантію під за­безпечення платежу за укладеною угодою. У цьому випадку документи видаються в обмін на письмове зобов'язання плат­ника здійснити платіж в обумовлені терміни.

Акредитив є грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, згідно з яким банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), може здійснити платіж або надати повноваження іншому банку здійснювати такі платежі за умов пред’явлення документів, передбачених в акредитиві. Іншими словами, документар­ний акредитив – це угода, згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта-імпортера (заявника акредитива) здійснити оплату документів, які відповідають умовам акре­дитива, експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив.

Акредитивна форма розрахунків передбачає виконання низки умов та вимог, які мають бути виконані контрагентами та банками. Комерційні банки стають заінтересованими учас­никами розрахункової операції поряд із зовнішньоторговель­ними партнерами. Це є специфікою акредитивної форми роз­рахунків.

Поряд з функцією забезпечення платежів, акредитив може виконувати кредитну функцію. Зобов'язання банку імпортера здійснити платіж допомагає експортеру одержати від свого банку кредит (наприклад, на виробництво товару). Акредитив може слугувати банку імпортера також як основа для кредиту (у випадках, коли банк при здійсненні акредитивної операції, може сподіватися, що буде розпоряджатися документами, які уособлюють власність на товар, бо товаросупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу відправленого ван­тажу. Із передачею документів передається право на володіння товаром).

У світовій торгівлі за допомогою акредитиву здійснюється до 80% платежів. Це пов'язано з тим, що документарний акре­дитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інстру­ментом забезпечення платежів. У країнах, де контролюється зовнішня торгівля, застосування акредитиву часто є не­обхідною умовою для здійснення експортно-імпортних опе­рацій.

Сутність акредитиву полягає в одержуванні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем – повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховують­ся платником лише при виконанні його контрагентом визна­чених умов, що і створює переваги, які має продавець, який до­мовився з покупцем щодо акредитивної форми оплати. Тому акредитив часто розглядається не тільки як форма розра­хунків, але і як своєрідне забезпечення платежу за товари (ро­боти, послуги).

Відносини за акредитивом, які виникають між банком та клієнтом-платником (імпортером), а також між банком та одержувачем коштів (експортером), не пов'язані із договором купівлі-продажу, який укладається між експортером та імпор­тером. Відокремлений характер цих відносин відбивається у тому, що банки не зобов'язані перевіряти відповідність умов акредитива (вказівок про зміну умов, достроковому закритті тощо) договору між платником та одержувачем.

При розрахунках акредитивом банк, який його виставляє, діє від свого імені, але за рахунок коштів клієнта. Таким чи­ном, відносини за акредитивом розглядаються як різновид до­говору комісії.

Бенефіціар за акредитивом не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існують між банками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком емітентом. Під час операцій з акредитивом заінтересовані сто­рони мають справу тільки з документами, а не з товарами, по­слугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи.

Акредитиви виставляються банками на підставі доручен­ня або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розроблених Міжнародною тор­говельною палатою. Уніфіковані правила визначають основні поняття та види акредитивів, способи та порядок застосування, обов'язки та відповідальність банків, вимоги до документів, що подають­ся разом з акредитивом, а тому в кожний документарний акре­дитив обов'язково включається застереження, що Правила є невід'ємною складовою частиною такого акредитиву.

Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:

- покупець-імпортер (акредитоводавець), який звер­тається до банку з проханням про відкриття акредити­ва;

- продавець-експортер (бенефіціар), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж;

- банк-емітент (банк імпортера) – банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з про­ханням до іншого банку відкрити акредитив за його до­рученням і за його рахунок;

- авізуючий банк (банк експортера) – банк, який сповіщає експортеру про відкриття на його користь ак­редитива та передає його текст.

Схема розрахунку акредитивами наступна:

1-й крок – експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено у формі документарного акредитива.

2-й крок – експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера.

3-й крок – одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку доручення (заяву) на відкриття акредитива.

У заяві банку доручається відкрити акредитив на умовах, які перелічені в ньому та відповідають укладеному контракту. В заяві вказуються:

- акредитиводавець і бенефіціар;

- дата та місце закінчення акредитива;

- вид акредитива;

- авізуючий банк і банк, який підтверджує акредитив;

- спосіб відвантаження товару та виконання акредитива;

- опис товару та умов поставки;

- перелік документів, проти яких виконується акреди­тив;

- дата першого відвантаження;

- термін, протягом якого повинні бути надані документи;

- номер рахунку, з якого банк списує кошти на оплату то­вару і комісійні банків.

4-й крок – банк-емітент після оформлення відкриття ак­редитива направляє акредитив іноземному банку, що обслуго­вує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його до­стовірність і сповіщає експортера про відкриття та умови ак­редитива. На цьому етапі можуть виникнути два моменти що­до гарантії акредитива.

Отриманий від емітента акредитив може бути авізова­ний банком без зобов'язань з його боку. У цьому випадку авізуючий банк тільки перевіряє наявність документів за зовнішніми ознаками. Він не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу експортеру.

Банк-емітент може звернутись до авізуючого банку, да­ти підтвердження відкритому акредитиву, тобто додати влас­ну гарантію платежу. У цьому разі такий банк виступає в ролі банку, що підтверджує цей акредитив. Тоді акредитив має га­рантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий – у країні покупця.

5-й крок – передавання відкритого акредитива експорте­ру (бенефіціару), який перевіряє відповідність його умовам контракту.

6-й крок – експортер відвантажує товар імпортеру, якщо згоден з умовами відкритого на його користь акредитива.

7-й крок – експортер отримує від перевізника транспортні документи.

8-й крок – передача експортером транспортних та інших документів, передбачених умовами акредитива, у свій банк (авізуючий).

9-й крок – банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива та надсилає їх банку-емітенту для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі зазна­чається порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

10-й крок – банк-емітент перевіряє документи та здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебе­тується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера.

11-й крок – імпортер одержує від банку емітента всі ко­мерційні документи.

12-й крок – імпортер за комерційними документами одер­жує у власність товари від перевізника.

Відповідно до Уніфікованих правил у практиці міжнарод­них розрахунків можуть застосовуватись різні види докумен­тарних акредитивів:

- відзивні та безвідзивні;

- підтверджені та непідтверджені;

- переказні (трансферабельні);

- револьверні (відновлювальні);

- компенсаційні;

- покриті та непокриті;

- резервні.

Відзивний акредитиввідкриває банк імпортера, а банк ек­спортера підтверджує цей акредитив. Але банк імпортера мо­же змінити та навіть анулювати дію акредитива в будь-який час без згоди експортера (бенефіціара). За таких умов банк-емітент має сплатити банку, уповноваженому здійснити платіж, певну суму компенсації. На практиці такі акредитиви використовують у розрахунках між підприємствами, що ма­ють довготривалі комерційні відносини та довіряють одне од­ному, оскільки значно зростає комерційний ризик. Тобто відзивний акредитив не надає експортеру достатньої гарантії. Необхідно пам'ятати, що в дорученні на відкриття акредитива необхідно чітко вказувати його форму, бо якщо вона відсутня, то акредитив вважається відзивним.

Безвідзивний акредитивне може бути змінений або ану­льований без угоди зацікавлених сторін. Він дає експортеру високий ступінь гарантії того, що його поставки, послуги бу­дуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива.

Безвідзивні акредитиви з точки зору додаткових гарантій платежу поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Підтвердження акредитиваздійснюється через надання гарантії платежу іншим (третім) банком, який бере на себе зо­бов'язання сплатити за документами, що відповідають умовам акредитива, в разі, якщо це не зможе зробити банк-емітент. Підтверджений власним банком акредитив надає більше га­рантії експортеру.

При здійсненні розрахунків за непідтвердженим акреди­тивомвідповідальність за виконання платежу несе тільки банк-емітент. Банк-експортера лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. Він не бере власного зобов'язання його проводити на документах за свій рахунок. Бенефіціар погод­жується на безвідзивний непідтверджений акредитив, якщо політичний ризик і ризик переказування коштів незначні і це дає змогу провести операцію швидко.

Переказний (трансферабельний) акредитив– це зо­бов'язання банку, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) мо­же уповноважити обслуговуючий його банк передати своє право на отримання коштів повністю або частково одному або кільком постачальникам (другому бенефіціару). Такий вид розрахунків застосовується тоді, коли бенефіціар не є поста­чальником або поставка здійснюється через торговельного по­середника.

Після отримання від банку повідомлення про відкриття такого акредитива торговельний посередник може доручити банку переказати акредитив на свого постачальника або на другого бенефіціара. При цьому переказування, як правило, має відповідати умовам першого акредитива.

Переказаний акредитив може бути переказаний лише один раз, тобто другий бенефіціар не може переказати його третьому бенефіціару. Використання переказного акредитива має певні переваги для посередників:

- дає змогу посередникові не використовувати своїх власних коштів і кредитних можливостей банку;

- переказні акредитиви можуть бути використані в такий спосіб, що покупцеві залишається невідомою особа першого постачальника.

Револьверний акредитиввикористовується, коли поку­пець віддає розпорядження поставляти замовлений товар час­тинами через відповідні проміжки часу (договір про поставки партіями). Цей акредитив покриває вартість часткових поста­вок. Його перевагою є те, що не потрібно на кожну партію то­вару відкривати новий акредитив, а також отримується еко­номія на канцелярських та інших витратах.

Компенсаційний акредитивявляє собою другий акреди­тив, який гарантується першим, що називається основним. Бенефіціар за першим акредитивом, як правило, є посередником, який, у свою чергу, відкриває акредитив на користь постачаль­ника товару. У правовому відношенні основний і компен­саційний акредитив не пов'язані між собою і є самостійними різновидами. Однак при відкритті компенсаційного акредити­ва треба враховувати відповідність умов його відкриття умо­вам основного акредитива.

Покриті документарні акредитиви– це акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає в розпоряджен­ня виконуючого банку валютні кошти (покриття), що нале­жить імпортеру, на суму акредитива на термін дії зобов'язань банку емітента з умовою можливості їх використання для пла­тежів за акредитивом.

Непокриті акредитиви– це акредитиви, які підтверджу­ються банками без попередньо зарезервованих ними коштів клієнтів на своїх рахунках для оплати товару (послуги) за ак­редитивом. Такі акредитиви використовуються тоді, коли бан­ки повністю довіряють один одному та своїм клієнтам, а ризи­ки, пов'язані з переказуванням коштів, мінімальні. На прак­тиці найчастіше використовуються непокриті акредитиви.

Резервні акредитивиза своєю сутністю схожі з умовною гарантією, яка надається банком-емітентом. За їх допомогою можуть бути гарантовані такі платежі та послуги:

- виплата за векселями, які підлягають оплаті після пред'явлення;

- погашення банківських кредитів;

- оплата товарних поставок;

- виконання договорів підряду на проведення робіт або надання послуг.

Акредитивна форма розрахунків є найскладнішою та до­рогою. За кожну операцію, за підвищені кредитні ризики бан­ки беруть вищу комісію, ніж при інших формах розрахунків. Банки використовують спеціально встановлені тарифні став­ки комісійних зборів та поштово-телеграфних витрат, витрат за користування системою SWIFT.

Банківський переказ відноситься до недокументарних форм розрахунків. Він є складо­вим елементом інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Банківський переказ – це розрахункова банківська опе­рація, яка являє собою доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. Банківський переказ полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ указаної в ньому суми грошових коштів зі свого рахунка на рахунок одержувача.

Схема розрахунку платіжними дорученнями містить такі кроки:

1-й крок – укладання контракту купівлі-продажу. В розділі «Умови платежу» вказується, що розрахунки за постав­лений товар робитимуться у формі банківського переказу.

2-й крок – експортер відвантажує товар.

3-й крок – експортер отримує товарні документи від пе­ревізника.

4-й крок – експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру (отри­мання товару).

5-й крок – заява на переказ.

6-й крок – платіжне доручення від імені банку імпортера на переказ іноземної валюти.

7-й крок – перевірка банком експортера правильності платіжного доручення, списання грошей з рахунка банку імпортера, зарахування отриманої суми на рахунок експорте­ра, витяг з розрахункового рахунка про зарахування суми.

8-й крок – витяг з розрахункового рахунка про списання суми.

Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (постав­ка товару, передання документів, а також сам платіж не вхо­дить у функції банку до моменту подання платіжного доручен­ня). Тому вони несуть мінімальну відповідальність і стягнуть мінімальну комісійну винагороду. Комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця (розмір комісії визначається банком і виражається у відсотках).

Банківський переказ надає більше переваг імпортеру ніж експортеру, бо імпортер отримує товар і документи, як прави­ло, до моменту оплати.

Авансовий платіж – це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем-імпортером продавцю-експортеру до відвантаження товару в рахунок виконання зо­бов'язань за контрактом.

Авансовий платіж виконує дві функції:

- кредитування імпортером експортера;

- забезпечення зобов'язань, які прийняті імпортером за контрактом.

Аванс може виступати у двох формах:

- товарній, яка передбачає передання імпортером експор­теру сировинних матеріалів або комплектуючих, не­обхідних для виготовлення замовленого обладнання;

- грошовій, яка передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

Авансові платежі використовують у таких випадках:

- експортер не впевнений у платоспроможності імпортера;

- нестабільна в країні покупця економічна та політична ситуація;

- при поставці дорого обладнання, яке виготовлене за індивідуальним замовленням;

- при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення;

- при тривалих строках дії контракту.

Розмір авансу залежить від мети авансу, характеру та но­визни товару, його вартості, строку виготовлення тощо. Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту, так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї.

Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на за­гальну суму контракту або попередня оплата. Переваги попе­редньої оплати:

- експортер захищений від ризику того, що іноземний по­купець відмовиться або буде неспроможний заплатити за товар, який йому вже відвантажили;

- експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на закупівлю сировини, ви­плату заробітної плати, технічне оснащення підприємства тощо;

- експортер звільняється від необхідності звертатися до банку за кредитом зі сплатою відсотків та інших витрат за користування ними;

- у разі відмови прийняти замовлений товар експортер має право отриманий аванс використати на відшкоду­вання збитків.

Недоліки цієї форми розрахунків стосуються більше імпортерів:

- ризик того, що експортер не доставить товар чи доста­вить несвоєчасно та зовсім іншої якості чи специфікації;

- недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування, що може призвести до визна­чення товару некондиційним;

- ризик втратити аванс;

- імпортер кредитує поставку на відповідний період до того, як він фізично отримує товар у своє розпоряджен­ня.

У міжнародній практиці розрахунки у формі авансу на за­гальну вартість контракту використовуються рідко. Але в Ук­раїні при розрахунках за імпорт головною вимогою іноземно­го експортера є отримання 100% попередньої оплати, що пов'язано з недовірою з боку іноземних партнерів.

Найбільш поширені в міжнародній торгівлі авансові пла­тежі, що покривають частину суми контракту. При цьому ос­новну частину платежу експортер отримує після відвантажен­ня товару, використовуючи інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5-10% вартості кон­тракту сплачуються у формі авансу, а решта – у формі відкри­того рахунка або акредитива.

Платіж на відкритий рахунок передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості.

При використанні цієї форми здійснюються такі кроки:

- експортер відвантажує товар та відправляє документи на адресу імпортера;

- експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунка;

- імпортер здійснює аналогічний запис у кредит рахунка імпортера;

- після оплати товару експортер та імпортер роблять компенсуючі проведення.

До особливостей цієї форми розрахунків відносяться:

- форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу;

- товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк;

- весь контроль за своєчасністю платежів покладається на плечі учасників угоди, передусім експортера;

- рух товарів випереджає рух валютних коштів;

- ця форма розрахунків найдешевша і характеризується відносною простотою виконання.

Для експортера платіж на відкритий рахунок є найризикованішою операцією, тому що в нього немає ніяких гарантій, що імпортер урегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того як усі права на товар перейшли до імпортера, екс­портеру залишається тільки покладатися на платоспро­можність та порядність покупця. Для досягнення більшої надійності платежу експортери наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій. Така форма розрахунків найбільш вигідна для імпортера, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні товару. Та­ким чином відсутній ризик непоставки товару.

Розрахунки за допомогою відкритого рахунка використо­вуються в разі, якщо між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі та довгострокові ділові стосунки, а також, якщо торгівля між країнами відносно вільна від державних обме­жень і міжнародного регламентування.

У міжнародних розрахунках платіж на відкритий рахунок посідає значне місце в торгівлі багатьох країн світу. Так, у країнах Західної Європи до 60% усіх платежів здійснюється за допомогою цієї форми. Це пов'язано з тим, що на світовому ринку з'явився надлишок товарів, і продавець повинен упро­ваджувати все більш пільгові умови продажу. Крім того, у тор­говельній практиці низки країн (наприклад, у Великій Бри­танії) розрахунки в такій формі асоціюються з розстрочкою платежу (продажем у кредит).

В Україні форма відкритого рахунка недостатньо пошире­на, що пояснюється низькою платіжною дисципліною, відсутністю доступу до інформаційної бази даних про фінан­совий стан фірм, відсутністю законодавчої бази для проведен­ня розрахунків у цій формі, контролюючій і регулюючій відповідальність платника за невиконання платіжних зо­бов'язань.

У торговельних і неторговельних розрахунках широко використовуються чеки. Чеки застосовуються як самостійний засіб платежу, а також у поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків. Розрахунковий чек – це документ, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (че­кодавця) банку перевести вказану в чеку грошову суму одер­жувачу (чекодержателеві).

Чек є особливою формою розрахунків, яка має зовнішню простоту та підвищену мобільність. Він зручний для розра­хунків тоді, коли імпортер боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а експортер не хоче передати товар до одер­жання гарантій платежу. Використання чека дозволяє заощад­жувати обігові кошти – готівку та прискорити платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Безумовний характер платежу за чеком означає неза­лежність зобов'язань сплатити вказану в чеку суму від умов та дійсності угоди, для виконання якої виданий чек. Недійсність даної умови не є підставою для відмови здійснити платіж за чеком.

Платником за чеком може бути тільки банк, де чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджуватися. Тобто виписаний чекодавцем документ повинен мати покриття (забезпеченість). Чеки, що виписуються клієнтом банку, видаються в межах суми, що є на його поточному та інших рахунках. Відкликання чека до закінчення строку щодо його пред'явлення не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на вико­нання якого він виданий. Чек є лише замінник грошей, а тому таке зобов'язання вважається виконаним тільки в момент одержання кредитором справжніх грошових коштів (зараху­вання їх на його рахунок). Порядок та умови використання чеків установлюються за­конодавчими актами, банківськими правилами та нормами міжнародного права.

У системі міжнародних розрахунків одним з основних інструментів є вексель. Вексель, як і чек, відноситься до кредитних засобів платежу, що обумовлено поши­ренням у зовнішній торгівлі комерційного кредиту.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне гро­шове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Середовища застосування векселів:

- для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ та комерційних банків;

- для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності;

- при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з інозем­ними інвестиціями, а також за договорами (контракта­ми) про спільну інвестиційну діяльність;

- для сплати ввізного мита, податків та зборів ук­раїнським виконавцем при ввезенні на митну тери­торію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні даваль­ницької сировини за межі митної території України;

- при оформленні простими векселями бюджетної забор­гованості з фінансування видатків, пов'язаних з опла­тою природного газу;

- для сплати податку на додану вартість при імпорту­ванні товарів на митну територію України;

- при імпортуванні та виготовленні алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

- для сплати експортного мита;

- для сплати податку на прибуток.

При розрахунках із зовнішньоторговельних операцій ви­користовуються два основні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе просте, нічим не обумовлене зобов'язання у зазначений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержателеві) або тому, кому він накаже. При просто­му векселі платником є сам векселедавець. Таким чином, про­стий вексель – це боргове зобов'язання імпортера здійснити платіж.

Переказний вексель (тратта) – це складений за суворо визначеною формою документ, у якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платникові (трасату) в зазначений строк у зазначеному місці здійснити платіж кредитору, вексе­ледержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже. Іншими словами, переказний вексель – це письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється екс­портером на іноземного імпортера.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець сам платіж не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника за векселем).

У складанні простого векселя беруть участь дві особи: век­селедавець (платник) та векселедержатель (отримувач коштів за векселем). Схема розрахунку за допомогою простого містить такі кроки:

1-й крок – укладення угоди;

2-й крок – передача товару з платежем у кредит;

3-й крок – виставлення векселя з позначенням строку платежу;

4-й крок – після завершення строку платежу передача векселя на інкасо;

5-й крок – вексель передається для оплати;

6-й крок – гроші поступають на рахунок продавця;

7-й крок – повідомлення про надходження грошей;

8-й крок – повідомлення про платіж за векселем.

У складанні переказного векселя беруть участь три особи:

- трасант – особа, яка видала вексель чи наказ платити;

- трасат – платник за векселем;

- ремітент – особа, на користь якої видано вексель.

Схема розрахунку за допомогою переказного векселя така:

1-й крок – трасант одержує товар від ремітента;

2-й крок – трасант відвантажує цей товар трасату;

3-й крок – трасант передає емітенту переказний вексель, де вказано, що платником його боргу перед ремітентом буде трасат;

4-й крок – ремітент пред'являє трасату переказний век­сель, за яким він сподівається отримати акцепт;

5-й крок – трасат робить на векселі напис, який означає його згоду оплатити переказний вексель;

6-й крок – ремітент після акцепту пред'являє переказний вексель до сплати;

7-й крок – ремітент отримує кошти у вказаний строк.

Вексель складається за чітко встановленою формою. Його форма та вигляд регламентується певною системою міжнарод­ного та національного вексельного права. У багатьох країнах для уніфікації здійснення операцій з векселями розроблені вексельні формуляри.

У міжнародних розрахунках найчастіше використовують­ся акцептові векселі. Акцепт векселя – це п