Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

1. Частина 1 коментованої статті перелічує загальні види державної підтримки підприємництва, які надалі конкретизуються у спеціальних законодавчих актах.

Так, за рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися дополна у будівництві та проведенні заходів щодо землеустрою (п. З ст. 9 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р.) а особистим селянським господарствам органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень сприяють у виділенні земельних ділянок єдиним масивом (ст. 10 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 p.).

Державна підтримка транспортно-експедиторської діяльності та підтримка особистих селянських господарств передбачає, поряд з іншим, створення умов для організації підготовки і підвищення кваліфікації працівників у сфері транспортно-експедиторської діяльності і організацію у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянского господарства (ст. 7 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від . липня 2004 р.; ст. 10 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

Державна підтримка виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів передбачає, зокрема, стимулювання модернізації технології шляхом фінансування з Державного бюджету України лізингових послуг щодо придбання обладнання (ст. 16 Закону України «Про молоко та молочні продукти» від 24 червня 2004 p.).

Окрім перелічених у ч. 1 коментованої статті, підприємцям надаються також інші види допомоги, серед яких можна відзначити, наприклад, надання пільгових короткострокових і довгострокових кредитних ресурсів (ст. 12 Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 7 лютого 2002 p.).

2. Частина 2 встановлює державне сприяння розвитку малого підприємництва та створення необхідних умов для цього.

Правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності визначає Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 p..

Створення умов для функціонування розгалуженої системи малого та середнього бізнесу є одним із напрямів Державної програми розвитку промисловості на 2003—2011 pp., затвердженої постановою КМУ від 28 липня 2003 р. Розвиток малого і середнього підприємництва є також предметом і міжнародних угод (див. наприклад, Угоду між Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва та Адміністрацією з питань малого та середнього бізнесу Держави Ізраїль, підписану 6 листопада 2005 p.).

На сьогодні в Україні діють кредитні лінії міжнародних фінансових організацій, які надають фінансову та технічну допомогу суб'єктам малого та середнього підприємництва. Одним з актуальних питань є підготовка висококваліфікованих кадрів для малого та середнього бізнесу. З метою вирішення цієї проблеми Держпідприємництвом України розроблені комплексні заходи щодо освітнього, інформаційного та кадрового забезпечення підприємницької діяльності суб'єктів малого бизнесу. Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва затверджено Типове положення про координаційну раду (комітет, комісію) з питань розвитку підприємництва при місцевих органах виконавчої влади від 18 жовтня 2003 p.).

Для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності (ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»).

Питання підтримки розвитку та функціонування малого підприємництва набули вагомого значення також на регіональному рівні. Органами місцевого самоврядування затверджуються відповідні програми сприяння розвитку та підтримки малого бізнесу. Наприклад, Київською міською радою затверджена Програма підтримки малого та середнього підприємництва на 2007—2008 pp. (рішення Київської міської Ради від 19 грудня 2006 р.)

Україна є стороною Угоди про підтримку і розвиток малого підприємництва в державах-учасницях СНД (ратифікована, із застереженнями, Законом України від 8 квітня 1999 р. № 582-XIV).

Стаття 49. Відповідальність суб'єктів підприємництва

Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

1. У ч. 1 коментованої статті перелічені загальні для всіх видів підприємців обов'язки, пов'язані, насамперед, із суспільною відповідальністю підприємця за результати своєї діяльності.

Загальні засади відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища встановлені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.

Важливою особливістю застосування відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища є те, що шкода, заподіяна внаслідок такого порушення законодавства, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі. Відповідно до зазначеного Закону за вчинення екологічних правопорушень і злочинів підприємці можуть бути притягнуті до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємець повинен не порушувати права та законні інтереси громадян та їх об'єднань. До прав об'єднань громадян у сфері господарської па іншої комерційної діяльності належать, зокрема, права, визначені у ст. 21 Закону України Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.

Суб'єкти підприємництва зобов’язані також не порушувати права та законні інтереси інших суб’єктів господарювання, установ, організацій. Так, наприклад, суб'єкти господарювання, їх працівники згідно із законодавством несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику (п. 6. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 p.).

Підприємства підлягають відповідальності перед органами місцевого самоврядування за шкоду, заподіяну останнім їх (підприємств) діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у мелках наданих їм повноважень (ч. З ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p.).

2. Однією з фактичних підстав господарсько-правової відповідальності є наявність школой. Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди відповідно до ст. 225 ГК, інших спеціальних законодавчих актів.

Моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі. Відшкодування майнової шкоди не звільняє від обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

Визначення поняття збитків міститься у ст. 224 ГК (див. також коментар до статей 224—229).

Крім майнової, підприємець може нести також іншу встановлену законом відповідальність. Так, на підприємців накладаються адміністративні стягнення за порушення, пов'язані з діяльністю на ринках фінансових послуг.

Стаття 50. Діяльність іноземних підприємців в Україні

Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, нам континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами, громадянами визначаються цим Кодексом та іншими законами України.

У разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України, застосовуються відповідно до Конституції України в порядку, визначеному цими міжнародними договорами.

1. Порядок заснування іноземними громадянами підприємств на території України та участі іноземців у вже заснованих українських підприємствах регулюється чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 26 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими за­конодавством України. При цьому вони мають такі самі права і обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України. Вибір організаційно-правової форми підприємства з іноземними інвестиціями обмежений чинним законодавством України, яке регулює питання підприємницької діяльності на її території (ст. 16 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p.).

Порядок реєстрації іноземних інвестицій регулюється приписами Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою КМУ від 7 вересня 1996р.

У відповідності із ст. 17 Закону «Про режим іноземного інвестування» установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями, крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, мають містити відомості щодо державної належності їх засновників (учасників).

Згідно з положеннями ст. 123 ГПК іноземні підприємства та організації мають процесуальні права і обов'язки нарівні з підприємствами і організаціями України.

Порядок розгляду спорів, пов'язаних з іноземними інвестиціями, визначено ст. 26 Закону «Про режим іноземного інвестування». Україна є членом Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (ратифікована Законом України від 16 березня 2000 p.).

2. У ч. 2 коментованої статті закріплено загальне правило, згідно з яким у разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачені законодав­ством України, застосовуються правила міжнародного договору. Якщо відповідні міжнародні угоди відсутні, відносини регулюються національним законодавством без будь-яких винятків і особливостей (наприклад, провадження у справах про банкрутство для кредиторів-нерезидентів).

Господарський суд, застосовуючи норми міжнародного договору, визначає дію цих норм у часі та просторі відповідно до вимог розд. 2 ч. III Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. Згідно з ч. 5 ст. 4 ГПК у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, або якщо угодою сторін передбачено застосування міжнародних торгових звичаїв, господарський суд, вирішуючи даний спір, може керуватися останніми.