1. Неустойка є одним з видів штрафних господарських санкцій у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 272 ГК у договорах контрактації сільськогосподарської продукції, поряд з іншими умовами, повинна передбачатися взаємна майнова відповідальність сторін уразі невиконання ними умов договору, зокрема, за недодержання встановлених строків здавання виробленої продукції виробник сплачує контрактантові неустойку в розмірі, визначеному договором.

Оскільки застосування санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів держави, організацій та громадян, то відповідальність сторін договору настає і тоді, коли у договорі не визначена неустойка (або її розмір) за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором. При цьому розмір санкції може бути встановлений договоромконтрактації у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язань, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі вартості продукції (ч. 4 ст. 231 ГК

Встановлення строків здавання-приймання продукції є однією з істотних умов договору контрактації сільськогосподарської продукції. Порушення встановлених договором строкыв здавання продукції виробником розглядається як невиконання умов договору, за яке настаєюридична відповідальність. ГК передбачає різні види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Згідно з коментованою статтею договором повинні передбачатись штрафна санкція у вигляді неустойки та її розміри.

У разі коли порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктомгосподарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Усі ці обставини, що впливають на застосування штрафних санкцій, є характерними і для договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Виходячи з цього у разі коли з тих чи інших причин договором контрактації неустойка за невиконання договірних зобов'язань не встановлена, хоч вона мала бути встановлена, згідно з ч. 2 ст. 231 ГК за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому згідно з ч. 6 ст. 232 ГК нарахувань штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

2. Дещо інший підхід до відповідальності встановлено ГК за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у paзі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, які погоджені сторонами. У таких випадках контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п"яти відсотків вартості неприйнятої продукції враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила правопорушення, включаються: вартість втраченого чи пошкодженого майна у зв'язку з невиконанням строків здавання-приймання продукції; додаткові витрати, понесені стороною; недоодержання прибутку (втрачена вигода); матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Особливо жорсткі господарські санкції застосовуються до заготівельника у разі відмови від приймання швидкопсувної продукції.За ці порушення заготівельник зобов’язаний відшкодувати виробникові повну вартість неприйнятої продукції.

3. Виробник сільськогосподарської продукції зобов’язаний не тільки сплатити контрактанту неустойку, а й відшкодувати йому збитки, завдані тим, що ним не було своєчасно підготовлено продукцію до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта.

4.У договорі контрактації можуть бути також передбачені інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов’язань відповідно до вимог ГК. Згідно з його ст.217 у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські. До штрафних санкцій, що можуть передбачатися у договорі контрактації, крім неустойки відносяться штраф і пеня (ст.230ГК). Так, за порушення зобов’язання, передбаченого договором контрактації щодо якості (асортименту) продукції, може встановлюватися штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісної (нестандартної) продукції.

Треба мати на увазі, що в окремих випадках суд може відповідно до ст.233 ГК зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема у разі коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками заготівельника, або ж якщо порушення зобов’язання не завдано збитків іншим учасникам господарських відносин.

Параграф 3.Енергопостачання.

Стаття 275. Договір енергопостачання.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару,гарячу і перегріту воду (далі- енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченим договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище,зокрема суб’єкти природних монополій, зобов’язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну ( комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.

1. Енергопостачання – одна із форм, у яких здійснюється господарсько-торговельна діяльність суб”єктів господарювання (див. Коментар до ч.3 ст.263). Разом з тим енергопостачання можна визначити як надання енергії певного виду споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу енергії на підставі договору.

Як форма господарсько-торговельної діяльності енергопостачання опосередковується договором енергопостачання ,визначення поняття якого містить ч.1 коментованої статті.

Договір енергопостачання – це господарський договір, за яким енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі- енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Електрична енергія (активна) – це енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-хімічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару (п.1.2 Правил користування електричною енергією,затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996р.(в ред. від 17 жовтня 2005р).

Правила користування електричною енергією передбачають можливість укладення двох видів договорів, які опосередковують забезпечення електроенергією: договору про купівлю-продаж електричної енергії як домовленості двох сторін (постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом і споживача), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами при продажу постачальником електричної енергії споживачу за нерегульованим тарифом, тобто вільними цінами; і договору про постачання електричної енергії як домовленості двох сторін (постачальника електричної енергії за регульованим тарифом і споживача), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами при продажу постачальником електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства Україні

Теплова енергія — це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (ст. 1 Закону України «Про теплопостачанні від 2 червня 2005 p.).

Зазначений Закон передбачає укладення договорів купівлі-продажу теплової енергії між ттеплогенеруючою, теплотранспортною або теплопостачальною організацією і споживачами.

2.Частина 2 коментованої статті встановлює заборону на відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання. Однак слід мати на увазі, що у разі введення надзвичайного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 берета 2000 р. підприємства, установи та організації електроенергетики, розташовані у місцевостях,де введено надзвичайний стан, зобов'язані виконувати розпорядження органів, які здійснюють заходи надзвичайного стану на відповідній території, щодо енергопостачання споживачів незалежно від умов укладених договорів (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про електроенергетику»).

3.Предметом договору енергопостачання є окремі, чітко визначені, види енергії - електрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода, найменування яких містяться в державних стандартах або технічних умовах. Такі види ресурсів, як нафта, газ, вода,не є об'єктом договору енергопостачання. Вони можуть бути або об'єктом договору купівлі-продажу (поставки), або об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, передбаченого ст. 714 ЦК.

4.Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про природні монополії» суб'єкт природної монополії — це суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольнеутворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Розбіжності, що виникають при укладенні договору енергопостачання із суб'єктами природних монополій, врегульовуються відповідно до ст. 181 ГК.

Слід також мати на увазі, що згідно з ч. 2 ст. 24 Закону «Про електроенергетику» енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, розташованому на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

У разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору (ч. 4 ст. 25 Закону України „ Про теплопостачання»).

5. Згідно з ч. З ст. 24 Закону «Про електроенергетику» енергопостачальники, які здійснюють передачу електричної енергії з використанням власних мереж, зобов'язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення відповідного виду діяльності і уклали договір на передачу електричної енергії. Аналогічну норму щодо теплопостачальних організацій містить ч. З ст. 25 Закону України «Про теплопостачання»).

Предыдущая 89 90 91 92 93 94 959697 98 99 100 101 102 103 104 Следующая