Уперше-про криміналістику як про систему спеціальних знань згадав Г.Гросс у фундаментальній праці «Посібник для судових слідчих як система криміналістики» (1892), де було систематизовано накопичені тактичні та методичні знання про розслідування злочинів, наведено технічні засоби, що використовуються для цього. Г.Гросс назвав сукупність таких знань системою, а науку,яка вивчає їх — криміналістичною. Предмет криміналістики він визначав так: «Криміналістика за своєю природою починається лише там, де встановлюють, у який саме спосіб вчиняються злочини. Як досліджувати ці способи та розкривати їх, якими були мотиви вчинення такого, які завдання ставилися — про все це нам не говорить ані кримінальне право, ані процес. Це становить предмет криміналістики» (1908).

Подальші визначення предмета криміналістики доповнюють основні положення, розробленні Г.Гроссом. Так, надумку С.М.Трегубова (1915), предметом криміналістики є «застосування методів природничих наук і технічних знань розслідування злочинів і встановлення особи злочинця». Вказівка на технічний аспект доцільного використання засобів і методів природничих наук призвела до однобічного визначення предмета криміналістики. Автор першого підручника з криміналістики в Росії І. М.Якимов (1925) вважав, що предметом криміналістики «є вивчення найдоцільніших способів і прийомів застосування методів природничих, медичних і технічних наук для розслідування злочинів і вивчення фізичного та морального обличча злочинця». Тут технічний аспект предмета криміналістики очевидний, хоча з'являється і новий напрямок—дослідження особи злочинця.

Криміналістика для пізнання свого предмета має спеціальні методи, які входять у структуру предмета. Про це заявив Б.М.Шавер (1940), який відзначив самостійність науки криміналістики в її «прийомах і методах виявлення і дослідження доказів,які використовуються для розкриття злочину, виявлення і розпізнання злочинця». Проте деякі вчені продовжували вважати криміналістикулишетехнікою. Щож до її тактики та методики, їх відносили до предмета кримінального процесу, а не до криміналістики. Криміналісти дотримувалися іншої думки.Відомий учений С.М.ТТотапов (1946) писав: «Криміналістика - це система наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, система, яка охоплює водночас методику розслідування окремих видів злочинів, так звану окрему методику». Він пропонував вважати криміналістику «наукою про судові докази — наукою доказового права». Тривалі дискусії про правовий статус криміналістики завершилися 1955 року, коли С.П.Митричев висловив думку проте, що криміналістика - це юридична наука, яка не вивчає певний правовий бік злочину.

Розділ 1. Метологічиі засади криміналістики 15

Водночас вона сприяє розкриттю і розслідуванню злочинів, розробляє засоби та методи збирання і дослідження доказів. Тому предмет криміналістики він визначав так: «Радянська криміналістика як юридична спеціальна дисципліна є наукою про технічні засоби, тактичні прийоми та методи, що застосовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій судових і слідчих органів щодо виявлення і збирання, фіксації і дослідження доказів з метою розслідування злочинів». Таке розуміння предмета криміналістики дотепер залишається прийнятним для багатьох шкіл і вчених (І. Ф. Крилов (1976), І. Ф. Пантелєєв(1988), М. О. Селі-ванов (1988) та ін.). О.М. Васильєв (1962) визначав предмет криміналістики лаконічніше: «Криміналістика є наукою про технічні засоби, тактичні прийоми таметоди, що застосовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій щодо виявлення, збирання, фіксації і дослідження доказів з метою розкриття та запобігання злочинам».

Нове визначення предмета криміналістики запропонував Р.С.Бєлкін (1967), вважаючи, що предметом кримін&іістики є не методи, прийоми та засоби роботи з доказами, а закономірності виникнення, виявлення, дослідження, оцінки та використання судових доказів, вивчаючи які, криміналістика розробляє методи та технічні засоби збирання доказів.

На основі цієї концепції було сформульовано поняття предмета криміналістики: «Криміналістика - наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки та використання доказів, а також засоби та методи судового дослідження і запобігання злочинам, які грунтуються на вивченні цих закономірностей». Відтак у криміналістичній літературі неодноразово виникали дискусії, учасники яких намагалися знайти нове або вдосконалити запропоноване поняття предмета криміналістики, однак вони не досягли бажаних результатів. Невдовзі Р.С.Бєлкін уточнив своє визначення предмета криміналістики й зазначив, що елементом предмета криміналістики є також механізм злочину. Це знайшло відображення у подальших формулюваннях предмета криміналістики.

В. Я. Колдін (1990) у своєму останньому підручнику спробував дати синтезоване визначення предмета криміналісти ки з урахуванням концепцій О.М. Васильєва, Р.С. Бел кіна, Б.МШаверата І.М .Якимова, атакож інформаційного підходу в доказуванні й запропону-вавтаке визначення криміналістики: «Радянська криміналістика — наука, яка досліджує закономірності злочинної поведінки, механізм її відображення у джерелах інформації, особливості діяльності з розкриття, розслідування та запобігання злочинам і розробляє на цій ові засоби та методи зазначеної діяльності з метою забезпечення належного застосування процесуально-матеріальних правових норм».

За своєю суттю це визначення правильне, однак воно є громіздким, оскільки автор •одне поняття спробував утиснути всі елементи предмета науки криміналістики.

Предмет криміналістики

Криміналістика — юридична наука — виникла в межах кримінального процесу як

акання, шозастосовуються для розкриття злочинів. Отже, криміналістика вивчає зло-

■и Однакзлочин є предметом пізнання інших галузейзнань (соціології, філософії,

ЧИ*мінального.цивільного, адміністративного права, психології, статистики тощо),

■осаджуютьпевні специфічні сторони, властивості та особливості злочинної діяль-

ності

СалтевськийМ. В. Криміналістика

пості для боротьби знею. В цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.

Предмет будь-якої науки — властивості та відносини навколишнього світ)', виокремлені в процесі практики і перетворені на об'єкт дослідження для розкриття їхніх специфічних закономірностей.

Злочин є складне соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв'язками та відносинами між його елементами. Пізнавані та кількісно виражен і відносини набувають властивостей закономірностей, притаманних саме даній структурі. Тому криміналістика досліджує злочин насамперед як динамічне явище, тобто його дійовий аспект.

Злочин у дійовому плані — це динамічна система, що містить різні форми взаємодій об'єктів живої і неживої природи. До структури її елементів наіежать: суб'єкти злочину (люди), предмети безпосереднього посягання; спосіб вчинення злочину; злочинний результат, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу; поведінка осіб, причетних до події злочину або таких, котрі випадково стали його очевидцями.

Елементи динамічної системи підчас вчинення злочину, взаємодіючи між собою, утворюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину. Останній є однією зі сторін злочину, яку вивчає криміналістика.

Механізм вчинення злочину,з одного боку, можна уявити як порядок слідування в часі певних дій, прийомів, процедур суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, аз іншого — як обов'язковий вияв наслідків злочинноїдіяльності, тобто відображення механізму злочину у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.

Механізм злочину — це система взаємодій реальних об'єктів матеріального світу, у зв'язку зчим у його сфері виявляються явища, події і факти реальної дійсності; моменти та проміжки часу, люди, ділянки місцевості та простору; предмети, речі, механізми і комп'ютерні системи; тварини, об'єкти рослинного світу тощо, які є елементами механізму злочину. Вони є причинно взаємозалежними, а їхня взаємодія відбувається на основі загальних закономірностей, форм руху матерії — механічного, фізичного, хімічного, біологічного та психічного.

Розкриттямеханізму злочину під час його розслідування є одним із важливих завдань криміналістів, оскільки не встановивши динаміку події (як, коли та за яких обставин, якими способа ми, в якій послідовності розгортштася картина злочину на місці його вчинення), не можна зрозуміти його мотиви та причини, дати кримінально-правову оцінку тому, що сталося,зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця і сконструювати його динамічну модель поведінки.

Предмет безпосереднього посягання не можна плутати зоб'єктом злочину, досліджуваним різними галузями права. Криміналістику цікавить безпосередній предмет, на який була спрямованадія злочинця, оскільки він взаємодіяв із ним. Установлення відносин і взаємозв'язків між предметом посягання і суб'єктом злочину має безпосереднє значення його розшуку та встановлення останього. Наприклад, наркомана найчастіше цікавить, де і як дістати наркотики. Якщо при крадіжці з аптеки зникли лише наркотичні препарати, а інші, навіть дорожчі, залишилися, насамперед слід шукати наркомана.

Предмет безпосереднього посягання закономірно пов'язаний із особою злочинця, його віком, професією, деякими особистісними властивостями. Приміром, із фотовідділу великого універмагу зникли два фотоапарати «ФЕД», кілька пачок фотопаперу та про-

Розділ І. Методологічні засади криміналістики 17

явника. Відділи продажу годинників і готового плаття,розташовані поруч, злодія не цікавили. Було висунутоверсію, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією, можливо,раніше займався у фотогуртку. На вокзал і дійсно затримали школяра, який утіквід батьків і займався бродяжництвом. З'ясувалося, що перед закриттям універмагувін залишився всередині, вночі взяв два фотоапарати, а вранці, коли універмаг відкрили,непомітно вийшов. Хлопчик навчався у 8-му класі та займався у фотогуртк}

Спосіб вчинення злочину — це спосіб діяльності суб'єкта. Це не тільки поведінко-вий аспект суб"єкта, а й закономірне відображення звички використовувати знаряддя — засоби діяльності. У зв'язку з цим спосіб учинення злочину опосередкований об'єктивними умовами, в яких виникла і розвивалася протиправна подія.

Злочинець і спосіб його дії пов'язані з місцем вчинення злочину й особою потерпілого. Відомо, шо при вчиненні вбивства людиною, близькою до потерпілого (родич, близький друг, знайомий), злочинець найчастіше прагне сховати труп, знищити сліди злочинуна місці події, приховати зникнення вбитого, створити хибне алібі тощо. Зазвичай за такими слідами злочину вибудовують дві типові версії: «Злочинець — свій» та «Злочинець — чужий», тобто не знайомий з потерпілим.

Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і мають необхідний і повторюваний, а відтак закономірний характер. Здавна помічено, що в соціальній діяльності люди розрізняються за способом дії, використовуваними знаряддями та прийомами їх застосування. Трапляючись неодноразово, це набуває закономірного характеру причини та наслідку.

Слідоутворення при вчиненні злочину — процес динамічний. Будь-який рух, а отже, взаємодія, супроводжується змінами в матеріальному середовищі. Цей процес становить загальну закономірність, сутність якої яскраво виражена в сентенції: «Немає злочину без слідів», оскільки «немає руху без слідоутворення».

На основі загальної закономірності Р.С.Бєлкін (1966) сформулював окремі групи закономірностей, що трапляються у процесі вчинення злочину і є передумовами утворення слідів. Розглянемо їх.

Перша група містить три види закономірностей:

1) повторюваність, тобто за наявності одних і тих самих причин настають однакові
наслідки;

2) зв'язок між дією і результатом. Сутність цієї закономірності полягає втому, що
наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності;

3) закономірне зникнення слідів-відображень. Сліди злочину після їх утворення
«старіють», кількість відображеної інформації зменшується, а відтакдоказове значення
поступово знижується. Знання закономірностей збереження у часі окремих слідів зло
чину дозволяє вчасно вживати заходів щодо їх виявлення і фіксації.

Друга група закономірностей містить три види зв'язків:

1) зв'язок між способом дії і слідами злочину полягає у тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо в зачиненому складі відсутнє майно або його частина, а слідів злому перешкоди та замикаючих пристроїв немає, отже мало місце привласнення, зловживання. Якщо знайдений труп висить у петлі, обов'язково виникають специфічні сліди (на шиї - странгуляційна борозна, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), які дозволяють відрізнити са-моповішення від інсценування;

18 Салтевський М. В. Криміналістика

2) зв'язок способу вчинення злочину з особою злочинця. Хоча спосіб вчинення
злочину образно називають «почерком злочинця», однак цей зв'язок має імовірніший
характер і реально виявляється лише при масовому повторенні явищ. Водночас спосіб
вчинення злочину лежить в основі побудови криміналістичних обліків, автоматизова
них баз даних;

3) залежність способу від конкретних обставин. Хоча діяльність злочинця і має
відносно стійкий характер, проте не може щоразу повторюватися у всіх деталях, оскіль
ки кожен злочин вчиняється у нових об'єктивних умовах обстановки та часу. Тому
спосіб дії залежить від ситуації, що склалося на місці вчинення злочину. Такий зв'язок
має різний ступінь кореляції, усе залежить від конкретних обставин та їх значущості для
вчинення злочину.

Третя група закономірностей - це закономірності виникнення і перебігу явищ, пов'язаних зі злочином. Вони характеризуються суб"єктивними діями учасників злочину, насамперед злочинця, потерпілого, свідків. До них належать такі дії суб'єктів:

1) прихованість підготовки та вибору засобів учинення злочину;

2) рекогносцировка місця вчинення злочину — підготовча діяльність злочинця, яка,
звісно, ведеться потай. Злочинець оглядає входи та виходи приміщення, визначає, хто в
цей час доби може бачити або чути подію злочину, обирає шляхи втечі, місця, де слід
поставити спостерігачів, тощо. Оскільки злочинець заздалегідь відвідує майбутнє місце
події, не виключена можливість появи випадкових свідків, які могли бачити та запам'
ятати злочинця. При розслідуванні «по гарячих слідах» цю обставину необхідно врахо
вувати;

3) раптовий від'їзд, зміна зовнішності, зміна місця проживання, роботи тощо не
рідко є наслідком учинення злочину. Такі факти слід виявляти і встановлювати при
чину їх виникнення. Скоївши злочин, злочинці нерідко ховаються, змінюють місце
проживання (їдуть у гості, будинок відпочинку, наймаються на роботу у віддалені
райони);

4) поява нестандартної поведінки — сторожкості, дратішіивості. потайливості тощо.
Звісно, ця закономірність може виявлятися лише при спостереженні великої кількості
фактів і має орієнтуюче значення.

Наведені закономірності механізму злочину лежать в основі процесуального доказування, яке включає збирання і подання доказів (ст. 66 КПКУкраїни), оцінку доказів (ст. 67 КПК) та їх використання в доказуванні.

Доказування в інформаційному плані є рухом інформації і підкоряється певним закономірностям теоріїінформатики. Цей процес включає: виникнення, виявлення, фіксацію, збереження, легалізацію і процесуалізацію інформації та їїджерел, збереження і систематизацію, оцінку, подання інформації адресату та її використання вдоказуванні.

Збирання доказів як діяльність складається з таких процедур:

а) виявлення джерела інформації, тобто таких об'єктів, які «були присутні» на місці
події або відсутні, але причинно пов'язані з подією злочину. Джерелами ідеапьних відоб-
раженьє люди, а матеріальних усі тверді, сипучі, рідкі та газоподібні тіла;

б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і тактичних прийомів
для відображення джерела у формі, доступній для сприйняття його суб'єктами доказу
вання;

в) легалізації і процесуалізації, тобто вилучення інформації з джерел і надання їй
індивідуалізації та процесуальної форми в протоколі проведення слідчої дії;

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 19

г) збереження джерела та інформації, їх систематизації і створення інформаційних банківта колекцій її джерел (кулегільзотеки, колекції зброї, слідів ніг, протекторів шин тощо);

г) оцінки доказів — логіко-психологічного процесу, під час якого в суб'єкта фор
мується уявлення (переконання) про значущість інформації, яка міститься у матері
альних носіях, а також їх причинного зв'язку з подією злочину і особами, що вчинили
його;

д) подання процесу передачі (забезпечення) суб'єкту доказування джерела та легалі
зованої, відображеної ним інформації у перетвореному вигляді, зручному для сприй
няття органами чуття людини в конкретній процесуальній формі;

є) використання доказів — процедури оперування ними в доказуванні, тобто можливості суб'єкта знайомитися із джерелом інформації, оцінювати фактичні дані, що містяться у ньому, перевіряти законність і обгрунтованість вилучення, фіксації, спосіб вилучення інформації і форму її процесуального закріплення. Все це дозволяє будь-якому учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказуванні.

Отже, розглянуті закономірності вчинення злочину, його механізм, криміналістичні засоби та методи збирання доказів є елементами предмета науки криміналістики, яку можна визначити так.

Криміналістика — наука про закономірності механізму злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, а також про спеціальні засоби й методи судового дослідження і запобігання злочинам, які грунтуються на пізнанні цих закономірностей, (за Р.С.Бєлкіним).

1.3. Завдання криміналістики

Як юридична наука, що виконує соціальну функцію, криміналістика сприяє державним структурам, правоохоронним органам у побудові незалежної, суверенної держави України, створенні правових засад зміцнення державності й законності. Період виникнення і становлення державності та правової основи формування державних структур, які виконують соціальні, економічні та правоохоронні завдання молодої держави, нерідко супроводжується сплеском злочинності, про що свідчить історичний досвід. Тому боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль.

Сучасна криміногенна ситуація перетворилася «на найнебезпечніше соціальне зло, яке створює серйозну загрозу побудові незалежної держави»¹. Завдання правоохоронних структур — забезпечити побудову і становлення держави України, створити умови для вільної реалізації громадянами гарантованих Конституцією України прав і свобод.

Наука криміналістика безпосередньо не розкриває і не розслідує злочини. Однак вонасвоїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення, фіксації, дослідження і використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю і тим самим допомагає виконувати загальне завдання, що стоїть перед правоохоронними державними структурами. Це завдання не

20 Салтевський М. В. Криміналістика

лише науки криміналістики, а й інших галузей права: кримінального,цивільного, адміністративного, а також суспільних і природничих наук, які так чи інакше вивчають злочинність.

Загальне завдання є основою для формулювання окремих (спеціальних) завдань для кожної юридичної науки, втому числі й криміналістики.

Окремі завдання характеризують певну юридичну науку, слугують орієнтиром і програмою її розвитку та вдосконалення. До таких завдань належать:

1) подальше вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, які лежать в основі
механізму вчинення злочину, виникнення джерел доказової інформації, що становить
елементи предмета криміналістики, розвиток теоретичних засад хтя розроблення нових
методів і створення технічних засобів досудового і судового слідства та запобігання зло
чинам;

2) розроблення нових і вдосконалення існуючих кримін&іістичних засобів, тактич
них прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження, оцінки та вико
ристання доказів;

3) розроблення заходів для знешкодження таких, що розпочатися, і запобігання
таким, що готуються, злочинам;

4) створення слідчих експертних методів і засобів виявлення причин злочинності,
розроблення на їх основі головних напрямків криміналістичної діяльності:

5) розроблення і вдосконалення організаційних, тактичних і методичних основ до
судового та судового слідства;

6) активне вивчення і узагальнення слідчої і судової практики та розроблення авто-
матизованихінформаційних баз даних для забезпечення прийняття рішень під час роз
слідування та запобігання хчочинам.

Окремі завдання криміналістики є динамічними, вони змінюютьсяу зв'язку з соціальними перетвореннями в суспільстві і мають відбивати нагальні потреби практики боротьби зі злочинністю, слугувати зміцненню законності та правопорядку. Конкретні завдання формулюються стосовно тих напрямків практики, в яких здійснюється боротьба зі злочинністю.

Наприклад, посилення боротьби з організованою злочинністю потребувало створення нових структурних підрозділів, розроблення нових технічних засобів, удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокремадо-пуску як самостійних доказів оперативних матеріалів звуко-кіно-відеозапису. Тому розроблення спеціальних засобів звуко- та відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації і є конкретним сучасним завданням криміналістики.

Боротьба з організованою злочинністю, тероризмом, рекетом, охорона особистих і майнових прав громадян у ринкових умовах поставили перед криміналістикою окреме завдання — розроблення методів і технічних засобів дослідження вибухонебезпечних об'єктів, які почали часто використовуватися мафіозними структурами. Сучасна боротьба зі злочинністю потребує використання нових, нетрадиційних джерел доказової інформації — слідів запахів, звуку, дослідження слідів-відображень на молекулярному й атомарному рівнях. Усе це ставить нові завдання перед наукою криміналістикою, яка, використовуючи останні досягнення природничих і технічних наук, пристосовує їх методи та засоби для виконання завдань, що виникають, і перетворює їх на криміналістичну практику.

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 21

1.4. Система криміналістики

Система - це сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок або взаємодія¹. Системність — об'єктивна властивість, притаманна кожному об'єкту матеріального світу, явищу, події. У зв'язку з цим наука як галузь знань є сукупністю окремих порцій (частин) знань, розташованих у певній послідовності за їх значущістю, взаємозв'язком і відносинами. Криміналістика — не виняток. Виникнувши в межах кримінального процесу як сукупність прикладних прийомів і засобів, що застосовуються для фіксації доказового матеріалу, вона не була самостійною галуззю знань і, отже, не могла бути наукою. Тому спочатку такі уривчасті знання, які переважно стосувалисятехніки фотографічної фіксації доказів, використовувалися насамперед органами дізнання — поліцією, звідки й одержали назви «поліцейська техніка», «кримінальна техніка».

Система криміналістики — цеїїчастини або розділи, вибудовані у певній послідовності, що характеризуються наявністю внутрішніх і зовнішніх зв'язків між ними. Частини та розділи, будучи самостійними структурними одиницями, водночас мають зміст, певний взаємозв'язок або закономірності, що характеризують індивідуальне ціле.

Спочатку криміналістику не поділяли на частини — це була «поліцейськатехніка». Потім виокремили й узагальнили прийоми проведення слідчих дій. Так з'явився лрчтюй розлілкриміналістики — тактика. Наприкінці 20-х — на початку 30-х роківXX ст. жрммінашістикудоповнили третьою частиною — методикою розслідування окре-«митз~~шиині~~в(особливою частиною). Отже, система криміналістики, що склалася, місгалатрироздали:криміналістичну техніку, слідчу тактику та методику розслідування окремих видів починів, причому техніка і тактика становили загальну частину', аметодика — особливу. Така система проіснувала досить довго. У 50-ті роки XX ст. в нійз'явився вступ, у якому розглядалися предмет і завдання, історія, розвиток і сучасний стан криміналістики. Незабаром до «Вступу» включили методи криміналістики, вчення про версії, планування, проблеми взаємодії з органами дізнання і громадськістю, а згодом — прогнозування. Так з'вилася четверта частина системи — методологія криміналістики.

Сучасна система науки криміналістики містить чотири розділи: 1) методологію кри-міншіістики; 2) криміналістичну техніку; 3) слідчу тактику і 4) методику розслідування окремих видів злочинів.

Як відомо, з розвитком науки вдосконалюється її система. Нині існують два підходи до конструювання структури системи криміналістики: традиційний — історично-описовий, коли при викладі певної частини предмета матеріал подається в історичній по-ювності його виникнення, та інформаційно-діяльніший, при якому події, факти розглядаються з позицій механізму їх виникнення, відображення в матеріальному середовищі та механізму виникнення джерел інформації.

Сучасний розвиток криміналістики та інформаційно-діяльнісний підхід дозволяють подати систему науки криміналістики у вигляді шести блоків (розділів, частин).

22 Салтевський М. В. Криміналістика

1. Методологічні засади криміналістики.

2. Механізм учинення злочину та виникнення криміналістичної інформації.

3. Джерела криміналістичної інформації.

4. Засоби та методи збирання і подання криміналістичної інформації під час розс
лідування злочинів.

5. Криміналістична слідча тактика.

6. Криміналістична методика розслідування окремих видів злочинів.

1. Методологічні засади криміналістики. Методологія науки — це не тільки вчення про методи, ай ширше поняття, шоохоплюєсобоюзагальнутеоріюнауки, яка включає пізнання її предмета, мови науки, понятійного апарату, проблем і закономірностей розвитку даної галузі в історичному аспекті. Отже, загальна теорія криміналістики є системою вчень про предмет криміналістики, її завдання, систему, цілі та закони розвитку, понятійний апарат і місце криміналістичних знань у системі юридичних наук.

До найважливіших у криміналістиці вчень належать: вчення про закономірності та окремі криміналістичні теорії.

Вчення про закономірності містить:

а) закономірності механізму вчинення злочину;

б) закономірності виникнення інформації про злочин і його учасників та її джерел;

в) закономірності збирання і використання криміналістичної інформації в доказу
ванні.

Окрема криміналістична теорія — це сукупність теоретичних положень, що розкривають сутність, предмет і методи дослідження окремих галузей (розділів) криміналістики, наприклад, дактилоскопії, трасології, балістики. До окремих криміналістичнихте-орій (вчень) належать:

1) криміналістичне вчення про навички;

2) криміналістичне вчення про ознаки та властивості;

3) теорія криміналістичної ідентифікації та групофікації;

4) криміналістичне вчення про спосіб учинення злочину;

5) вчення про криміналістичну версію у плануванні (версируванні) та прогнозу
ванні;

6) криміналістичне вчення про механізм слідоутворення;

7) вчення про систематизацію і реєстрацію кримін&тістичних джерел інформації;

8) криміналістичне вчення про збирання, збереження, оброблення і автоматизоване
використання інформації.

Перелік окремих криміналістичних теорій (вчень) змінюється у зв'язку з розвитком криміналістики та потребами практики. Тому наведений перелік є приблизним.

Мова науки — це специфічний понятійний апарат, за допомогою якого наука описує свій предмет дослідження. Це термінологічний апарат (тезаурус) використовується у конкретній галузі знань. Так, розрізняють мови математичних галузей знань, фізичних, хімічних тощо. Розвиток науки визначається насамперед становленням її мови.

Мова криміналістики. Такі поняття, як ідентифікація, кримін&чістична ситуація, слідча версія, розшук «по гарячих слідах», дактилоскопія, трасологія, латентні сліди та ін. є криміналістичними термінами. Останнім часом у мову криміналістики були запровадженні нові поняття: криміналістична характеристика, слідча ситуація, тактична опе-

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 23

рація, тактичне рішення, групофікація, засоби польової криміналістики, версірування тощо.

Звісно, не всі терміни мови криміналістики, як і будь-якої іншої науки, є специфічними. За структурою мова поділяється на всеосяжні, загальні й окремі поняття (терміни). Всезагальні — це філософські поняття,що використовуються в мові якзасоби спілкування взагалі. До загальних належать поняття, які використовуються у кількох близьких галузях знань, групах наук. Окремі (спеціальні) — це поняття, що перебувають в обігу однієї або кількох наук, які мають спільний предмет дослідження, наприклад, криміначістика й теорія оперативно-розшукової діяльності.

2. Механізм учинення злочину та виникнення криміналістичної інформації— це розділ
криміналістики, який вивчає злочин як діяльнісний та інформаційний процес, його
структуру, взаємозв'язки й відносини між його елементами, наприклад, «злочинець >
предмет посягання», «злочинець — потерпілий», «злочинець — спосіб дії» тощо.

Вчення про механізм злочину — відносно новий розділ науки криміналістики, який перебуває у стадії формування. Він включає пізнання форм руху матерії, які лежать в основі слідоутворення і появи криміналістичної інформації. Злочин як динамічна система виникає і здійснюється в матеріальному середовищі, елементи його структури розкривають одну зі сторін механізму злочину — виникнення криміналістичної інформації.

Методологічну основу механізму злочину становлять матеріалістична діалектика, закони та категорії логіки, апарат теорії інформатики. Всезагальна властивість матерії — відображення — притаманна всім об'єктам матеріального світу живої і неживої природи, які, перебуваючи у сфері події злочину, стають джерелами інформації.

3. Джерела криміналістичної інформації— це матеріальні об'єкти живої і неживої
природи: люди, тварини, комахи, мікроорганізми, об'єкти рослинного походження,
фізичні тіла неорганічного походження — тверді, сипучі, рідкі та газоподібні. В процесі
механізму злочину вони вступають у взаємодію і стають джерелами інформації.

4. Технічні засоби збирання криміналістичної інформації— це розділ науки криміна
лістики, предметом пізнання якого є окремі закономірності сучасних наукових галузей
знань і створення на їх основі технічних засобів і методів збирання і подання джерел
доказової інформації.

Техніка — це широке поняття, яка охоплює засоби людської діяльності, знаряддя праці, «інструментарій», що дозволяє зробити працю продуктивнішою і менш стомлюючою (рутинною)¹. Техніка як поняття нині має два значення:

перше відносять до розділу науки криміналістики, який має свій предмет і систему -еоретичних обгрунтувань, що лежать в основі засобів і методів збирання криміналі-

ної інформації у кримінальному судочинстві;

друге - сукупність технічного устаткування, апаратури, приладів, інструментів і комплектів,різних пристосувань і матеріалів, що використовуються для збирання і до-стоження речових джерел доказів.

Криміналістична техніка — це розділ науки криміналістики, який поєднує систему - -.--: ':<чних положень та розроблені на їх основі технічні засоби та методи збирання і ■_'л ч криміналістичної інформації з метою розкриття та запобігання злочинам.

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 23

рація, тактичне рішення, групофікація, засоби польової криміналістики, версірування тощо.

Звісно, не всі терміни мови криміналістики, як і будь-якої іншої науки, є специфічними. За структурою мова поділяється на всеосяжні, загальні й окремі поняття (терміни). Всезагальні — це філософські поняття, що використовуються в мові якзасоби спілкування взагалі. До загальних належать поняття, які використовуються у кількох близьких галузях знань, групах наук. Окремі (спеціальні) — це поняття, що перебувають в обігу однієї або кількох наук, які мають спільний предмет дослідження, наприклад, криміналістика й теорія оперативно-розшукової діяльності.

2. Механізм учинення злочину та виникнення криміналістичної інформації — це розділ
криміналістики, який вивчає злочин як діяльнісний та інформаційний процес, його
структуру, взаємозв'язки й відносини між його елементами, наприклад, «злочинець >
предмет посягання», «злочинець — потерпілий», «злочинець — с

Предыдущая12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая