♦ тактична комбінація - упорядкована сукупність взаємопов'язаних та взаємообумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації;

♦ тактичне рішення, тобто тактика слідчої дії, яка охоплює весь типовий тактичний комплекс можливого її здійснення, реалізації;

♦ тактична операція, тобто система слідчих або інших дій, спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає його неоднозначне розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основні напрями у поглядах на сутність тактичного прийому: одні автори розглядають тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв), інші — визначають його як спосіб дії чи лінію поведінки (Р. С. Бєлкін). У визначенні поняття тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою для цього є такі міркування:

1) визначення поняття тактичного прийому як наукової рекомендації містить вказівку на джерело його формування, але не відображає самої сутності прийому;

2) в етимологічному розумінні прийом означає «спосіб здійснення чого-небудь», рекомендація ж — це тільки порада, побажання;

3) спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно.

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а тільки найбільш раціональний та ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його реалізації. Раціональність та ефективність способу дії (тактичного прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим зазначені ознаки ще не дають змоги відокремити тактичний прийом від інших способів дії (організаційних, підготовчих, технічних тощо).

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії полягає в його психологічній сутності, особливостях психологічного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому припускає: 1) його психологічну спрямованість, пов’язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтворенням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; 2) безпосередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) та його респондентами; 3) психологічний ефект від використання прийому (що пов’язано з одержанням об’ єктивних показань, виявленням слідів і знарядь злочину, встановленням місцезнаходження тайника тощо).

Визначення поняття тактичного прийому передбачає врахування і такої його ознаки, як ситуаційна зумовленість. Слідча ситуація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

З огляду на викладене, тактичний прийом — це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації та є найбільш раціональним і ефективним у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до яких належать законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Законність як принцип застосування тактичних прийомів полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і літері закону. Тактичний прийом може застосовуватися лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких визначено кримінально-процесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред’явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред’ явлення осіб або предметів серед меншого числа, ніж про це вказано в нормі закону (ст. ст. 174, 175 КПК). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов’язана не тільки з його законністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не можуть містити елементи неправдивої інформації, введення особи в оману, справляння такого впливу на психіку людини, що тягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розроблення тактичних прийомів ґрунтується на даних різних наук — психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науковості цим не вичерпується. Вона перш за все визначає природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає:

1) науковість прийому за джерелом його походження;

2) відповідність прийому сучасному стану науки;

3) можливість наукового передбачення результатів використання прийому.

Наступною вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, виступає їх вибірковість як спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) дій, зумовлює потребу в опрацюванні найрізноманітніших тактичних прийомів.

Серед вимог, що ставляться до тактичних прийомів, є також їх пізнавальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв’язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального порядку провадження слідчих і судових дій. З цього приводу в юридичній літературі висловлено дві протилежні точки зору. Прибічники однієї з них (Р. С. Бєлкін) вважають, що у кримінально- процесуальному законі можуть міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися жодні тактичні рекомендації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обов’язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною зумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не в змозі, а може представити та приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосовано в «усіх випадках» — тільки за певних умов, обставин, відповідних ситуацій його застосування буде оптимальним.

33. Тактика і технологія проведення слідчих дій

Слідча дія- це передбачені кримінально-процесуальним законом заходи, які застосовуються компетентними особами для збирання, дослідження, оцінки та використання доказової інформації. Аналогічне визначення слідчої дії як процесуального засобу діяльності слідчого зустрічається і у процесуалістів: слідча діяльність проводиться з метою збирання та фіксації доказів.

Слідчі дії в гносеологічному та методологічному значеннях вважаються способом пізнання події злочину та осіб, які вчинили його, а також обставин провадження.

В літературі існують декілька класифікацій слідчих дій відповідно до різних підстав. Так, залежно від об'єкта, на який спрямована пізнавальна суть слідчих дій, останні поділяють на речові, за допомогою яких одержують інформацію з матеріальних джерел, та особові дії, які пов'язані з одержанням інформації з ідеальних джерел. Звідси й докази поділяють на речові та особові.

За місцем та значенням в процесі розслідування слідчі дії поділяють напершочергові, послідуючіта невідкладні.

Також слідчі дії класифікують на:

а) вербальні:

допит, пред'явлення для впізнання, очна ставка тощо, здійснюються з метою отримання особистої інформації у її носіїв шляхом мовного спілкування, також здійснюється фіксація рукописно, схемами, малюнками, язиком жестів и міміки. При проведенні цих дій вирішуються завдання:

- отримання вихідних даних;

- перевірка наявної в справі інформації;

- уточнення, конкретизація, доповнення наявної в справі інформації;

- встановлення протиріч в показах однієї і тієї самої особи (різних осіб, а також раніше допитаних з одного і того питання);

- фіксація зібраних відомостей;

- виявлення и викриття брехні;

- ідентифікація та впізнання;

- перевірка слідчих версій.

б) невербальні:

- слідчий огляд, обшук, призначення та проведення експертиз, інші дії при проведенні яких мовний спосіб збору інформації поступається місцем іншим прийомам та методам.

Слідчі дії також поділяють і за іншими підставами. Так розгляд кожної дії у вигляді специфічної діяльності, свого роду підсистеми іншої, більш широкої системи різновиду діяльності, яким є досудове розслідування по кримінальній справі.

Відповідно до нового КПК, усі слідчі дії можна розділити на гласні та негласні.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК.

До слідчих (розшукових) дій КПК відносить:

1. Допит:

- допит, який проводиться окремо з кожною особою (попередній допит);

- одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях;

- допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні (допит як однїєї особи, так і одночасний допит);

- допит малолітньої чи неповнолітньої особи;

- допит в режимі відеоконференції.

2. Пред’явлення особи (впізнання особи наяву; впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису), речей, трупа для впізнання.

- виділяється впізнання у режимі відео конференції.

3. Проникнення до житла чи іншого володіння особи:

- за згодою володільця;

- на підставі ухвали слідчого суду;

- у невідкладних випадках.

4. Обшук:

- житла чи іншого володіння особи;

- житла чи іншого володіння особи, який включає обшук особи, що перебуває в житлі чи іншому володінні.

5. Огляд:

- місцевості;

- приміщення;

- речей та документів;

- трупа;

- трупа, пов'язаний з ексгумацією.

6. Слідчий експеримент, який проводиться шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

7. Освідування особи:

- підозрюваного;

- потерпілого;

- свідка.

8. Призначення експертизи.

До негласних слідчих дій КПК відносить:

1) аудіо- та відеоконтроль особи (ст..260),

2) арешт на кореспонденцію (ст.261),

3) огляд і виїмка кореспонденції (ст.262),

4) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст.263),

5) зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст.264),

6) обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст.267),

7) установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст.268),

8) спостереження за особою, річчю або місцем (ст.269),

9) аудіо- та відеоконтроль місця (ст.270),

10) контроль за вчиненням злочину (ст.271)

11) виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.272),

12) негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст..274).

Тактичні прийоми підготовки, провадження, фіксації і оцінки результатів слідчої дії становлять у своїй сукупності його тактику. Тактика слідчої дії покликана гарантувати його максимальну ефективність при суворому дотриманні законності. Досягнення цієї мети зумовлює структуру тактики слідчої дії, зміст складових її елементів, кожен з яких представляє собою певну стадію даної слідчої дії.

У загальному вигляді послідовність цих стадій може бути визначена наступним чином:

а) підготовка до проведення слідчої дії;

б) виробництво слідчої дії;

в) фіксація його перебігу та результатів;

г) оцінка отриманих даних, визначення їх значення та місця в системі доказів у кримінальній справі розслідується.

Підготовка до проведення слідчої дії. На даній стадії усвідомлювати і формулюються завдання майбутнього слідчої дії, вирішуються питання, пов'язані з визначенням моменту його проведення і кола учасників, застосуванням техніко-криміналістичних засобів, уточненням форми й меж використання оперативних можливостей, допомоги фахівців.

Одна з неодмінних умов підготовки слідчої дії побудова його уявної динамічної моделі. Ця ідеальна модель повинна допомогти слідчому уявити обстановку його виробництва, дії учасників, варіанти їх можливої поведінки. Повнота такої перспективної моделі та кількість її різних варіантів пов'язані з обсягом інформації про злочинну подію, учасників майбутнього слідчої дії, професійної досвідченістю слідчого. Чим більшою буває обсяг інформації, тим менше варіантів уявної моделі доводиться будувати в процесі підготовки слідчої дії і навпаки.

Обсяг вихідної інформації, крім усього іншого, залежить від місця майбутнього слідчої дії в системі всіх дій щодо розслідуваної справи. Якщо слідча дія відноситься до первинних, то ця інформація, як правило, буває невелика і може зводитися лише до повідомлення про сам факт події. Особливо характерний такий варіант для підготовки до огляду місця події, що проводиться в якості невідкладного слідчої дії до порушення кримінальної справи. Тоді основу для побудови уявної моделі складають типові версії, то є такі узагальнені припущення про сутність і механізм події, які хоча б в загальному вигляді дозволяють судити про характер події.

Будучи результатом узагальнення багаторічної слідчої практики, типові версії висуваються при наявності мінімальної вихідної інформації і служать орієнтиром при підготовці до первинних слідчих дій. Оскільки число таких версій для кожної категорії злочинів звичайно невелика, вони полегшують слідчому завчасне побудова відповідної кількості уявних моделей його дій стосовно характеру вихідної інформації. Природно, що подібні моделі мають досить приблизний характер і в міру одержання додаткової інформації (у ході слідчої дії) мають конкретизуватися.

Сформульовані завдання слідчої дії знаходять своє відображення в плані його провадження. Крім зазначення завдань, місця і часу проведення слідчої дії, план містить:

а) відомості про осіб, щодо яких, або про об'єкти, з приводу яких вона проводиться;

б) посилання на зібрані докази, потреба у використанні або перевірки яких може виникнути при виробництві слідчої дії;

в) перелік прийомів використання цих доказів, а також оперативної інформації, якщо вона є в розпорядженні слідчого;

г) вказівки на необхідні техніко-криміналістичні засоби і тактичні прийоми, послідовність їх застосування з урахуванням можливого розвитку ситуації в ході його виробництва, тобто з прогнозуванням лінії поведінки учасників слідчої дії.

Важливим елементом підготовки до слідчого дії є визначення кола його учасників. З урахуванням вимог закону вирішальну роль тут відіграє розсуд слідчого. Кримінально-процесуальний закон розрізняє обов'язкових і необов'язкових (факультативних) учасників слідчих дій. Крім слідчого, до числа перших у відповідних випадках відносяться фахівець, педагог чи родич неповнолітнього допитуваного, судовий медик або інший лікар.

Однак на практиці коло обов'язкових учасників нерідко буває ширше за рахунок включення до їх числа потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, свідків, захисника, представників адміністрації і т.п. Тому, визначаючи майбутніх учасників слідчої дії, слідчий повинен керуватися не тільки вимогами ст. 164, 168-170 КПК України, а й тими правилами, які виробила практика проведення даної дії по конкретній категорії кримінальних справ.

Провадження слідчої дії. На даній стадії реалізується намічений план і вирішуються (не завжди) ті завдання, які ставив перед собою слідчий. Це стадія застосування тактичних прийомів та перевірки версій шляхом підтвердження або спростування зроблених з них висновків.

На тактику провадження слідчої дії істотно впливає його місце в системі процесуальних дій по кримінальній справі розслідується. За ролі в процесі розслідування слідчі дії поділяються на первинні і наступні. Початкові слідчі дії, проведені на етапі розслідування, що починається з моменту порушення кримінальної справи, служать засобом:

а) орієнтації слідчого в обстановці і зміст злочинного події;

б) уявлення про його механізм і шкідливі наслідки;

в) розкриття злочину по "гарячих слідах", збору необхідних відомостей для встановлення і розшуку злочинця;

г) закріплення тих доказів, які під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів можуть не зберегтися;

д) отримання вихідної інформації для побудови обгрунтованих слідчих версій, що охоплюють собою весь зміст предмета доказування.

Слідчі дії, проведені в ході подальшого розслідування, спрямовані на вивчення, оцінку і використання доказів, зібраних на початковому етапі, детальну перевірку версій, доказування елементів складу злочину, а також з'ясування причин та умов, що сприяли його вчинення і приховування.

Якщо для тактики первинних слідчих дій одним з визначальних буває фактор часу, елемент раптовості, то подальші слідчі дії відрізняються комбінаційність. Нерідко кілька таких дій об'єднується в комплекс, підпорядкований досягненню спільної мети, утворюючи тактичну операцію. У цьому випадку одне із слідчих дій може виконувати підготовчу роль по відношенню до інших. Наприклад, попередній допит потерпілого про ознаки затриманого суб'єкта, що підлягає пред'явленню для впізнання, складає елемент його підготовки, у той час як результати впізнання дадуть матеріал для допиту пізнані, рішення про проведення обшуку, обрання запобіжного заходу.

Фіксація ходу та результатів слідчої дії. Ця стадія покликана забезпечити максимально повне і правильне відображення його ходу та досягнутих результатів. Тактичні прийоми фіксації спрямовані на вибір або створення умов, що забезпечують оптимальне застосування відповідних техніко-криміналістичних засобів і прийомів фіксації доказової інформації у встановлених законом формах.

Ця стадія відіграє істотну роль, тому що без належного процесуального оформлення отримана інформація не має необхідної доказової сили, а самі дії слідчого не можуть породити потрібних процесуальних наслідків. Результатом цієї стадії стають відповідні процесуальні документи джерела доказів з відповідними додатками, а також включення в систему останніх належно оформлених матеріальних об'єктів (речових доказів) або отримання порівняльних матеріалів (зразків) для цілей судової експертизи.

Оцінка отриманих результатів, визначення їх значимості для розслідування заключна стадія слідчої дії. Аналіз роботи, виконаної при виробництві слідчої дії, та отриманих результатів необхідний як для перевірки достовірності добутої інформації, так і для вирішення питання про її значимість для доведення провини підозрюваного і шляхи подальшого використання. На цій стадії виявляються помилки, допущені при проведенні слідчої дії, оцінюються їх можливі результати, вирішується питання про доцільність повторного проведення даної дії.

Оцінкою має бути підданий і той процесуальний документ, в якому відображені хід і результати проведеного слідчої дії, протокол з точки зору його об'єктивності, повноти, логічності та послідовності викладу, чіткості і ясності формулювань, наявності необхідних процесуальних реквізитів, а також додатки до нього: плани , схеми, замальовки, фотографії, аудіо - та відеозаписи (ст. 166 КПК України). На практиці це робиться, на жаль, далеко не завжди, що призводить до наслідків, негативних для встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі розслідується.

Викладені положення грунтуються на системно-структурному підході до визначення змісту і тактики окремої слідчої дії, складових його елементів, розумових процесів і вольових рішень.

34.Засади планування розслідування у кримінальному провадженні, види планів

Діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів потребує чіткої організації та планування. Організація розслідування передбачає певні рівні діяльності по розкриттю, розслідуванню злочинів і запобіганню них:

1) вищий — система заходів, яка забезпечує ефективність функціонування елементів системи і досягнення відповідної мети. Організація розслідування виступає як специфічна форма діяльності усіх компетентних органів держави, тобто органів дізнання і досудового слідства усіх відомств;

2) управлінський — управління певним видом діяльності. Це комплекс заходів, що забезпечують "оптимальну структуру органів розслідування, необхідний рівень управління ними, ефективність їх діяльності, вдосконалення засобів та методів. Організація розслідування у цьому разі виступає як основна функція слідчого апарату одного відомства;

3) методичний — організація розслідування конкретного злочину. Це комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для визначення і застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістичних рекомендацій;

4) тактичний — організація проведення окремої слідчої дії або організаційно-технічного заходу.

Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних органів;

— налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками, фахівцями;

— забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи бригадою;

— проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

— налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

— забезпечення необхідних умов праці;

— забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування по кожній кримінальній справі;

— здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття і розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів по кримінальній справі має бути точно визначеним, конкретним і детальним. Ці вимоги необхідно особливо чітко виконувати під час розслідування складних, багатоепізодних кримінальних справ з розподілом функцій між окремими слідчими і оперативними працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях наукової організації праці (НОП). Стосовно слідчого, це насамперед режим та умови його роботи з метою їх оптимізації, вдосконалення нормування праці, обладнання робочих місць, оргтехніки, канцелярського та секретарського обслуговування.

Планування та організація розслідування, хоча й тісно пов'язані між собою, але різні за змістом і функціями.

Планування розслідування не зводиться тільки до складання плану розслідування, це - частина великої проблеми розкриття злочинів. Тому воно застосовується в слідчій, оперативно-розшуковій, експертній діяльності. Планування - це організаційний та творчий бік складної розумової роботи слідчого, яка здійснюється з першого моменту розслідування до його закінчення.

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації, тактичної операції. Планування розслідування злочину складається з:

1) визначення завдань розслідування з урахуванням вчиненого злочину;

2) побудови (висування) слідчих версій;

3) аналізу версії та визначення обставин (питань), які необхідно встановити;

4) визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірочних і профілактичних заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

5) вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Принципи планування: індивідуальність, динамічність, реальність та конкретність.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в кримінальній справі, планування слідчої дії, планування тактичної операції, тактичного прийому; планування початкового, наступного та заключного етапів розслідування. Кожний рівень планування складається з чотирьох стадій:

1) визначення загального напрямку дій, формування цілей, побудова версій та виведення з них логічних висновків, цілей, підцілей;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочину; прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання.

Планування окремої слідчої дії включає три стадії:

1) визначення мети слідчої дії (обставини, питання, які необхідно встановити);

2) встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних, психологічних, технічних, які знаходяться у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

3) безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів, тактичних операцій.

Інколи планування може бути уявним, тобто слідчому не потрібно складати письмового плану. Це може мати місце на початковій стадії розслідування, при виявленні ознак злочину та порушенні кримінальної справи. У такій ситуації слідчий, базуючись на висунутих версіях, як правило, типових, складає приблизний план розслідування з провадження самих невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. І вже після цього приступає до складання письмового плану.

Існує кілька форм планів, які відображають етапи планування та цілі, яких потрібно досягти. До загальних елементів плану розслідування в кримінальній справі належать: а) версії; б) обставини, які необхідно встановити; в) слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційні заходи; г) вказівка, хто виконавець і термін виконання; д) матеріали, які слід використати.

У складних кримінальних справах (убивство, порушення правил охорони навколишнього середовища, громадської безпеки), злочинах у сфері економіки нерідко для розслідування формують бригаду слідчих, яку очолює досвідчений керівник слідчого підрозділу або слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури. Аварії на транспорті, шахтах, значні розкрадання державного майна, як правило, розслідуються бригадою слідчих. Бригаді підпорядковують оперативні підрозділи, засоби зв'язку, криміналістичної та оперативної техніки, а також групи фахівців. Керівник групи (бригади) складає загальний план розслідування, де детально розробляється кожна версія, епізод. План обговорюється на оперативній нараді, до нього вносяться корективи і кожний член групи отримує завдання (наприклад, обробка однієї з версій, встановлення певного епізоду, проведення слідчої дії).

Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний план його виконання (наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця) та погоджує його з керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить оперативні наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени групи одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії проводиться у зв'язку і в ході реалізації плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак, незважаючи на це, слідчий робить замітки, визначає основні питання, обставини, які необхідно з'ясувати у ході слідчої дії.

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі дії необхідно планувати (наприклад, при провадженні огляду місця події на великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних злочинців, допиті звинувачених, що відмовляються, або лжесвідків). Планувати необхідно також окремі тактичні операції, якщо вони проводяться за складних умов. \

План окремої слідчої дії або оперативного заходу складається з трьох" елементів: конкретизація цілі, тобто обставин (питання), які необхідно з'ясувати та встановити; визначення тактичних прийомів і технічних засобів для встановлення обставин вчинення злочину; перелік матеріалів, довідкової інформації, необхідної для з'ясування обставин, визначення послідовності застосування прийомів і засобів одержання інформації, тобто реалізація тактичного задуму слідчої дії (використання матеріалів справи, речових доказів, логічних і психологічних прийомів). Цей план має такий вигляд: Обставини (питання), які необхідно з'ясувати Тактичні прийоми, операції, технічні засоби Послідовність застосування тактичного прийому, технічних засобів, виконання тактичної операції Матеріали справи, довідкова інформація Радимо планувати допит (пред'явлення звинувачення, допит підозрюваного). Без попереднього плану ці допити не мають відчутного позитивного результату.

Будь-який план розслідування та окремої слідчої дії повинен бути конкретним. У плані неприпустимі такі завдання, як «встановити винність підозрюваного», «дати завдання органам міліції», «з'ясувати обставини вчинення злочину». Необхідно конкретно вказати, які саме обставини встановити, яке завдання доручити органам дізнання.

За формою плани поділяються на:

а) письмові;

б) уявні (усні).

Лише інколи планування може бути усним (уявним): це може мати місце на початковій стадії розслідування, коли виявляються ознаки злочинів, і в ході порушення кримінальної справи.

У таких ситуаціях слідчий, базуючись на висунутих версіях, зазвичай типових, складає наближений усний план із проведенням найбільш невідкладних слідчих дій та оперативно-розшу-кових заходів.

І вже після цього приступає до складання письмового плану.

Усний план інколи складається в розслідуванні нескладних, уже типових для конкретного слідчого, кримінальних справ, коли він робить для себе лише певні замітки, хоча це не завжди виправдано.

Інколи слідчий уявно планує проведення окремих типових, як для нього, слідчих дій, зазначаючи в загальному плані проведення цієї слідчої дії. Однак, незважаючи на це, він робить замітки, визначає основні питання, обставини, що потребують установлення в ході слідчої дії.

Для плану розслідування окремого злочину, тобто щодо однієї кримінальної справи, є характерними такі обов'язкові елементи плану:

а) версії;

б) обставини, які необхідно встановити;

в) слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційно-технічні заходи;

г) вказівка, хто є виконавцем, і термін виконання;

д) матеріали, що їх треба використати.

Предыдущая12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая