ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


З дисципліни «Інтелектуальна власність»

Конспект

З дисципліни «Інтелектуальна власність»

Передмова

Навчально-методичний посібник з дисципліни «Інтелектуальна власність» написаний згідно вимог професійної програми «Інтелектуальна власність» Міжгалузевого інституту підвищення кваліфікації кадрів з нових напрямків розвитку техніки при Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» для підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів, які залучені до освітневої діяльності, пов’язаної з викладанням дисципліни «Інтелектуальна власність», яка обговорена і узгоджена вченою радою МІПК МТУ «ХПІ» на засіданні від 23.02.2005 р. (протокол № 2) і затверджена 23.05.2005р.

Науково-методичний посібник «Інтелектуальна власність» призначений для студентів, які навчаються за освітньо-професійними програмами спеціаліста і магістра. В ньому розглядаються суспільні відносини, що виникають у зв’язку із створенням, набуттям та розпорядженням правами інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності, захистом цих прав у випадку їх порушення, а також розкриваються економічні та економічно-правові аспекти сфери інтелектуальної власності, що пов’язані із розпорядженням правами інтелектуальної власності та використання об’єктів права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність як наукова дисципліна знаходиться на стику ряду самостійних дисциплін. Вона складається із розділів, яких технічний, юридичний, економічний розділи і патентна інформація мають специфічні основи. Решта матеріалу базується переважно на теорії і практиці відповідних загальних наукових дисциплін.

Навчання за науково-методичним посібником «Інтелектуальна власність» є однією із форм професійного вдосконалення студентів старших курсів і магістрантів і орієнтований на рекомендовані листом Міністерства освіти і науки України від 11 червня 2003 року №1/9-303 до варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста і магістра за всіма нормами та спеціальностями підготовки та наказ Міністра освіти і науки України від 20 жовтня 2004 року №811 про запровадження цієї дисципліни з 2005/2006 навчального року у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, враховуючи при цьому самостійне вдосконалення програми цієї дисципліни з урахуванням напрямків та спеціальностей базової вищої освіти студентів, а також враховувати під час такої діяльності зміни та доповнення до нормативно-правових актів у сфері охорони інтелектуальної власності в кінці науково-методичного посібника додається робоча програма з дисципліни «Інтелектуальна власність».


I. ВВЕДЕННЯ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК РЕЗУЛЬТАТ

ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Однією із найпотужніших сил є творча діяльність людини. Творчість притаманна тільки людині, оскільки передбачає творця, який є суб’єктом творчої діяльності. Творчість, це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю в суспільно-історичною унікальністю.

Слово «інтелект» у переводі з латинської означає пізнання, розуміння, розум. Інтелект - це є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість – це є розумова діяльність, так як творчості без розумової діяльності бути не може . В свою чергу творчість може бути технічною, художньою, літературною, науковою тощо.

Творчість відіграє значну роль в зростанні і розширення соціально-корисної діяльності суспільства. Це роль зростання творчої діяльності, яка охоплює науку, художню літературу, музику, мистецтво та ін. Область творчості стає товаром на внутрішніх ринках.

Як приклад, можна привести вигідний і об’ємний ринок аудіовізуальної продукції, фонограм та ін. Твори прикладного мистецтва, науки, літератури, скульптури, графіки, дизайну, фотографії і так далі- є товаром, який продається.

Науково-технічні досягнення, в свою чергу, сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, тому вони користуються аналогічним попитом. Ці досягнення є результатом науково-технічних досягнення, тому вони взаємопов’язані.

Складною проблемою, на сьогодні, є використання результатів творчої діяльності інтелектуального потенціалу України. Чим швидше буде вирішена ця проблема, тим швидше буде досягнутий високий рівень прогресу суспільства і добробуту народу, що доказано світовим досвідом.

Таким чином, згідно закону України «Про власність» об’єктами права власності громадян є продукти творчості науки, літератури, мистецтва відкриття, винаходи, корисні зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки і знаки обслуговування та другі результати інтелектуальної діяльності.

Продукти літератури і творчості відносяться до інтелектуальної власності. Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування згідно Парижській конвенції по охороні промислової власності, яка прийнята у 1883 році, є об’єктами промислової власності.

Науково технічний прогрес не можна розглядати як відокремлене явище, так як науково-технічні досягнення і виробничий процес є єдиний процес розвитку науки, техніки і виробництва. Ці три стадії єдиного процесу взаємообумовлені, безперервні і нескінченні. Виробництво вимагає і буде вимагати від науки і науково-технічних досягнення нових рішень (обладнання, технологій, матеріалів та інших досягнень), які б підвищували ефективність суспільного виробництва.

Третьою групою об’єктів інтелектуальної власності є засоби індивідуалізації цивільного обороту, товару і послуг. Такі є своєрідним товаром, який сприяє збуту іншого товару.

Спеціальні позначення і найменування допомагають споживачеві із однорідних товарів вибрати той, який вирізняється якістю, зовнішнім оформленням, економічністю та іншими потрібними йому показниками.

Ці об’єкти інтелектуальної власності можуть давати прибуток як товар, так як є предметом ліцензійних угод на право використання іншими. Предметом торгівлі можуть бути і самі об’єкти інтелектуальної власності.

Результати інтелектуальної діяльності в гуманітарній сфері сприяють розвитку освіти, культури і мистецтва. Вони формують світогляд суспільства, рівень його цивілізованості, культуру взаємовідносин тощо.

 

Рекомендована література

Основна

1. Цибулько П.М. Основи інтелектуальної власності. Навчальний посібник.-К.:Ін-т інтел. Власності і права, 2005.-108с.

Додаткова

1. Основи інтелектуальної власності.-К.:юридичне видання «Ін-Юре», 1999.-578с.

2.Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук та ін.-К.: Форум, 2002,-319с.

Зміст

Введення в інтелектуальну власність

Передмова  
1. Введення в інтелектуальну власність  
  1.1 Інтелектуальна власність як результат творчої діяльності  
  1.2 Система інтелектуальної власності  
  1.3 Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності  
  1.4 Економіка інтелектуальної власності.  
  1.5 Захист прав інтелектуальної власності  
Контрольні питання  
Рекомендована література  
Зміст  

ІІ. АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА

РОЗПОРЯДЖЕННЯ АВТОРСЬКИМИ ПРАВАМИ,

АВТОРСЬКИЙ ДОГОВІР

Розпоряджання майновими правами інтёлёктуальної власності здійснюється на пiдставi таких договорiв:
- ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власностi;
- лiцензiйний договiр;
- договiр про створення за замовленням i використання об'єкта права інтелектуальної власностi;
- договiр про передання виключних майнових прав інтелектуальної власностi;
- iнший договiр щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.
У разі не додержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власностi такийдоговiр є нiкчемним.
Законом можуть бути встановленi випадки, в яких договiр щодо рзпоряджання майновими правами інтелектуальної власностi може укладатись усно.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власностi (лiцензiар), може надати iншiй особi (лiцензiату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певнiй обмеженiй сферi (лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi). Лiцензiя на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною лiцензiйного договору. ліцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi може бути виключною, одиничною, невиключною, а також iншого виду, що не суперечить закону.Виключна лiцензiя видається лише одному лiцензiату i виключає можливiсть використання лiцензiаром об'єкта права інтелектуальної власностi у сферi, що обмежена цiєю лiцензiєю, та видачi ним iншим особам лiцензiй на використання цього об'єкта у зазначенiй сферi.

Одинична лiцензiя видається лише одному лiцензiату i виключає можливiсть видачi лiцензiаром iншим особам лiцензiй на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi у сферi, що обмежена цiєю лiцензiєю, але не виключає можливостi використання лiцензiаром цього об’екта у зазначенiй сферi.

Невиключна лiцензiя не виключає можливостi використання лiцензiаром об’екта права iнтелектуальної власностi у сферi, що обмежена цiєю лiцензiєю, та видачi ним iншим особам лiцензiй на використання цього обєкта у зазначенiй сферi. За згодою лiцензiара, наданою у письмовiй формi, лiцензiат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права iнтелектуальної власностiiншiй особi (сублiцензiю)

За лiцензiйним договором одна сторона (лiцензiар) надає другiй сторонi (лiцензiату) дозвiл на використання об'єкта права інтелектуальної власностi (лiцензiю) на умовах, визначених за взаємною згодою сторiн з урахуванням вимог цього Кодексу та iншого закону. У випадках, передбачених лiцензiйним договором, може бути укладений сублiцензiйний договiр, за яким лiцензiат надає iншiй особi (сублiцензiату) сублiцензiю на використання об'єкта права інтелектуальної власностi. У цьому разi вiдповiдальнiсть перед лiцензiаром за дiї сублiцензiата несе лiцензiат, якщо iнше не встановлено лiцензiйним договором.

У лiцензiйному договорi визначаються вид лiцензi, сфера використання об’єкта права iнтелектуальної власностi (конкретнi права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, теритоiя та строк, на якi надаються права, тощо), розмір, порядок i строки виплати плати за використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, а також iншi умови, якi сторони вважають за доцiльне включити у договiр. Вважається, що за лiцейзiйним договором надається невиключна лiцензiя, якщо iнше не встановлено лiцензiйним договором.

Предметом лiцензiйного договору не можуть бути права на .використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, якi на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi та способи його використання, якi не визначенi у лiцензiйному договорi, вважаються такими, що не наданi лiцензiату.

У разi вiдсутностi в лiцензiйному договорi умови про територiю, на яку поширюються наданi права на використання об’єкта права iнтелектуальної власностi, дiя лiцензiї поширюється на територiю України.

Якщо в лiцензiйному договорi про видання або iнше вiдтворення твору винагорода визначається у виглядi фiксованої грошової суми, то в договорi має бути встановлений максимальний тираж твору.

Умови лiцензiйного договору, якi суперечать положенням Кодексу, є нiкчемними.

Лiцензiйний договiр укладаеться на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пiзнiше спливу строку чинностi виключного майнового права на визначений у договорi об’єкт права інтелектуальної власностi. Ліцензіар може відмовитися вiд лiцензiйного договору у разi порушення ліцензiатом встановленого договором термiну початку використання об’єкта права iнтелектуальної власностi. Лiцензiар або лiцензiат можуть вiдмовитися вiд лiцензiйного договору у разi порушення другоюстороною iнших умов договору. У разi вiдсутностi у лiцензiйному договорi умови про строк договору вiн вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинностi виключного майнового права на визначний у договорi об’єкт права iнтелектуальної власностi, але не бiльше нiж на пять років. Якщо за шiсть мiсяцiв до спливу зазначеного п'ятирiчного строку жодна iз сторiн не повiдомить письмово другу сторону про вiдмову вiд договору, договiр вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна iз сторiн може в будь-який час вiдмовитися вiд договору, письмово повiдомивши про це другу сторону за шiсть мiсяцiв до розiрвання договору, якщо бiльший строк для повiдомлення не встановлений за домовленiстю сторiн. Уповноваженi вiдомства або творчi спiлки можуьб затверджувати типовi лiцензiйнi договори. . Лiцензiйний договiр може мiстити умови, не передбаченi типовим лiцензiйним договором. Умови лiцензiйного договору, укладеного з творцем об’єкта права інтелектуальної власностi, що погiршують його становище порiвняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нiкчемними i замiнюються умовами, встановленими типоим договором або законом.

За договором про створення за замовленням i використання об’єкта права iнтелектуальної власностi одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до вимог другоi сторони (замовника) та в установлений строк. Договiр про створення за замовленням i використання об'єкта права iнтелектуальної власностi повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником.Оригiнал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власнiсть замовника. При цьому майновi права iнтелектуальної власностi на цей твiр залишаються за його автором, якщо iнше не встановленодоговором. Умови договору про створення за замовленням i використання об’єкта права інтелектуальної власностi, що обмежують право творця цього об'єкта на створення iнших об'єктiв, є нiкчемними.

За договором про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi одна сторона (особа, що має виключнi майновi права) передає другiй сторонi частково або у повному складi цi права вiдповiдно до закону та на визначених договором умовах. Укладення договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi не впливає на лiцензiйнi договори, якi були укладенi ранiше. Умови договору про передання виключних майнових прав iнтелектуальної власностi, що погiршують становище творця вiдповiдного об'єкта або його спадкоємцiв порiвняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та iншим законом, а також обмежують право творця на створення iнших об'єктiв, є нiкчемними.

Лiцензiя на використання об'єкта права iнтелектуальної власностi та договори, визначенi статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не пiдлягають о6ов'язковiй державнiй реєстрацiї.

Їхдержавна реєстрацiя здiйснюється на вимогу лiцензiара або лiцензiата у порядку, встановленому законом.

Вiдсутнiсть державної реєстрацiї не впливає на чиннiсть прав, наданих за лiцензiєю або iншим договором, та iнших прав на вiдоповiдний об'єкт права iнтелектуальної власностi, зокрема на право лiцензiата на звернення до суду за захистом свого права. Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власностi, якi вiдповiдiно до цього Кодексу або iншого закону є чинними пiсля їхдержавної реєстрацiї, пiдлягає державнiй реєстрацiї.

 

2.10

До суб’єктів суміжних прав закон відносить виконавців, виробників та організації мовлення.

Виконавці- актори, співаки, музиканти, диригенти, танцюристи та іні особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь – який інший спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору.

Виробники фонограм – це ті самі фізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь – якого виконання або інших звуків на фонограмі.

Фонограми- виключно звуковий запис будь – якого виконання чи інших звуків.

Грамофоні платівки, диски, магнітофоні касети та інші носії записів визначаються примірниками фонограми.

До суб’єктів суміжних прав закон відносить також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь- якого виконання або інших звуків на фонограмі. Юридичні особи одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місце знаходження, це місце територія України незалежно від громадянства.

Цим же законом передбачено, що до суб’єктів суміжних прав відносять також організації мовлення, тобто тільки юридичні особи.

Суб’єкти суміжних прав мають використовувати свої суб’єктні права без порушень прав авторів. Виробники фонограм і організації мовлення зобов'язані дотримуватися прав авторів і виконавців, а організації мовлення- прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Знаками охорони суміжних прав є латинська буква Р у колі та ім'я (0 найменування) особи , що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Права виконавців:

- право на ім'я;

- право на охорону своїх виступів від спотворення;

- згадування свого імені у зв’язку з використанням виконання там де це можливо;

- право ( виключне) на використання виконання у будь –якій включаючи право на одержану винагороду за кожний вид використання. Виконавець може забороняти або дозволяти: записувати раніше не записане виконання;

відтворювати запис виконання; сповіщати виконання в ефір; здавати в на йом опубліковану фонограму, що включає виконання за участю виконавця. Дозвіл на використання дає сам виконавець, а при колективному виконанні –керівник такого колективу шляхом укладання договору з ви користувачем.

Виконавець може укласти договір на використання свого виконання організацією мовлення для сповіщення в ефір або по кабелю, при цьому передаються виконавцем органам мовлення також права здійснення запису і його відтворення , якщо це передбачено договором виконавця з організацією мовлення.

Виключне право на використання, виконання, створеного за договором найму, належить особі, з якою виконавець перебуває у трудових відносинах ( роботодавець), якщо договором не передбачено інше .Особисті немайнові права на виконання належать виконавцю виключні права якого можуть передаватися за договором іншим особам.

Виробнику фонограми належить виключне право на використання фонограм будь –якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання.

Виключне право виробнику фонограми на її використання – дозволяти або забороняти:

- відтворювати фонограму;

- розповсюджувати примірники фонограми будь – яким чином: продавати, здавати в найм тощо;

- імпортувати примірники фонограми з метою розповсюджування, включаючи примірники, виготовлені з дозволу виробника фонограми;

- переробляти або будь – яким іншим чином змінювати фонограму;

Виключні права виробника фонограми можуть передаватися за договором іншим особам.

Організації мовлення належить виключне право використання її передачі у будь – якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання, яке означає право ефірного або кабельного мовлення дозволяти або забороняти:

- записувати передачу;

- відтворювати запис передачі, за винятком впадків, коли запис передачі було здійснено зі згоди організації ефірного мовлення і відтворення передачі здійснюється з цією ж метою, для якої було зроблено її запис;

- одночасно сповіщати в ефір( по кабелю) передачу іншій організації ефірного ( кабельного) мовлення ;

- сповіщати передачу по кабелю (в ефір);

- публічно сповіщати передачу з місця з платним входом.

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і організації мовлення на вільне використання вище названого можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством стосовно обмежень майнових прав авторів творів літератури і мистецтва.

Використання фонограм, опублікованих із комерційною метою без згоди виробників фонограм і виконавців, але щз виплатою винагороди допускається :

- публічне видання фонограм;

- передача фонограм в ефір;

- передача фонограм по проводах.

Накопичення ( збір) розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із організацій на підставі угоди між виробником фонограми і виконавцем. Винагорода між ними розподіляється порівну якщо договором не передбачено іншим.

Запис організаціями ефірного мовлення виконань або передач із метою короткострокового використання без згоди виконавця, виробника фонограм і організації мовлення. Інші організації мовлення можуть при таких умовах:

- попереднього одержання організацією ефірного мовлення дозволу;

- виготовлення запису і його відтворення здійснюється організацією ефірного мовлення за допомогою власного обладнання і для власної передачі;

- знищення такого запису на умовах передбачених щодо короткострокового використання творів.

Сторк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через 50 років, що підліковується з першого січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого .запису - з 1 січня, наступного за роком здійснення виконання.

Сторк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом 50 років від дати її вироблення -1 січня, наступного за роком вироблення фонограми відеограми.

Сторк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу організації мовлення спливає через 50 років, що підліковується з 1 січня року наступного її першого здійснення.

Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1 .Основні задачі і функції, принципи та джерела авторського права?

2. Виникнення та розвиток авторського права?

3. Система правової охорони авторського права і суміжних прав в Україні?

4. Суб’єкти авторського права .

5 . Поняття форми та ознаки об’єкта авторського права.

6. Особисті немайнові права автора .

7. Сфера дії авторського права. Обмеження майнових авторських прав.

8. Виникнення та здійснення авторського права.

9. Принципи правової охорони творів.

10. Реєстрація авторських прав. Авторське право на службові твори.

11. Поняття авторського договору. Види авторських договорів та їх зміст.

12. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

13. Суб’єкти суміжних прав. Принципи та критерії виникнення суміжних прав.

14. Об’єкти суміжних прав.

15. Сфера дії суміжних прав.

16. Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організації мовлення.

17. Строки чинності суміжних прав. Обмеження майнових суміжних прав.

18. Колективного управління правами.

19 Функції організації колективного управління авторським правом і суміжними правами.

20. Поняття захисту авторського права і суміжних прав.

21. Види порушення авторського права і суміжних прав.

22. Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. – К.: Ін- т ін тел. Власності і права, 2004.- 260ст.

2. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003р. №435-IV.

3. Закон України « Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993р. № 3792 –ХІІ. В редакції закону № 26-27 –ІІІ від 11.07.2001р.

Додаткова :

1. Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво « Ін-Юре», 1999р.- 578с.

2. Охорона інтелектуальної власності в Україні/ С.О. Довгий, В.О. Жарав,

В.О. Зайчук та ін.-К.: Форум,2002р.-319с.

ЗМІСТ

Рекомендована література

Зміст


ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

 

До промислової власності належать результати науково-технічної діяльності. За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883р., до якої приєдналась Україна, та чинного законодавства України, до об’єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові знаки, нерозкрита інформація, селекційні досягнення, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, промислові рисунки, моделі, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування і вказівки про місце походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісної конкуренції.

Таким чином, промислова власність – це результат науково-технічної творчості, який може бути використаний для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей

Право промислової власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості. Це визначення права промислової власності в об’єктивному розумінні.

У суб’єктивному значенні право промислової власності – це право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.

Термін “промислова власність” вперше появився у французькому законодавстві в минулому віці, яким право на винахід, так же як і право на товарний знак, розглядалось як особливий вид діяльності.

Поняття “промислова власність” не є точним юридичним терміном. Очевидно стає обґрунтованість введення такого поняття, коли мова йде про винаходи, так як основним сектором економіки, який зацікавлений в їх реалізації, є промисловість. Але воно в європейській культурі знайшло значення і для торгівлі дякуючи товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим найменуванням.

Деколи це поняття “промислова власність” використовують неправильно до рухомої і нерухомої власності, яка використовується для промислового виробництва. З юридичної точки зору промислова власність не є різновидністю цих форм власності, але цей термін використовується в такому значенні і до цього часу, як дань традиції.

Часто поняття “промислова власність” рахують складовою частиною поняття “інтелектуальна власність” оскільки об’єкти в тій і другій власності є результатом інтелектуальної діяльності людини. Не випадково Державний комітет України з питань інтелектуальної власності скорочено іменують Держпатент України.

Промислова власність – один із видів інтелектуальної власності, її складова частина, яка забезпечує використання потужного науково-технічного потенціалу країни. Розвиток наукової діяльності і суспільного виробництва взаємопов’язані. Досягнення наукової діяльності не можуть бути використані безпосередньо у виробництві. Способи використання фундаментальних наукових досягнень у практичній діяльності суспільства і є технічна творчість, і вищий її рівень – винахідництво як об’єктивна стадія у процесі перетворення науки в продуктивну силу. Винахідництво, в свою чергу, пов’язане з його вищим досягненням – відкриттям і забезпечує суспільне виробництво необхідними засобами, технологіями, матеріалами тощо.

Таким чином, винахідництво є однією із ланок єдиного безперервного і взаємообумовленого науково-виробничого процесу, і його значення для підвищення ефективності суспільного виробництва, розв’язання соціально-економічних проблем важко переоцінити.

Розробка технічних рішень удосконалення виробництва, їх оформлення, використання виробництвом породжують низку правових відносин між авторами пропозицій та особами, що їх використовують. Ці відносини регулюються правом промислової власності або патентним правом, яким захищаються об’єкти промислової власності.

Світовий досвід показує, що суспільне виробництво успішно розвивається в тих країнах, де висока винахідницька активність, де винахідництво добре стимулюється, де діє налагоджене правове регулювання цього виду творчої діяльності. Як приклад, Японія визначається високою винахідницькою діяльністю.

Основними джерелами законодавства України про промислову власність є Закони України (зі змінами і доповненнями в подальшому): “Про власність” від 7 лютого 1991р., “Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991р., “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993р., “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993р., “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р., “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993р., “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993р., а також Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992р., Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторські пропозиції в Україні від 18 вересня 1992р., Тимчасова методика (основні положення) визначення доходу від використання винаходів та раціоналізаторських пропозицій та ін.

Паризька конвенція з охорони промислової власності була підписана 20 березня 1883 року. Конвенція переглядалась: в Брюсселі 14 грудня 1990р., в Вашингтоні 2 червня 1911р., в Гаазі 6 листопада 1925р., в Лондоні 2 червня 1934р., в Лісабоні 31 жовтня 1958р. і в Стокгольмі 14 липня 1967р.

Конвенція набула чинності 7 липня 1884 року.

Дана конвенція не містить визначення поняття “промислова власність”. Конвенція розпочинається такими тлумаченнями:

 

Стаття 1

(1) Країни, відповідно яких застосовується дана конвенція утворюють Союз по охороні промислової власності.

(2) Об’єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменування місць походження, а також запобігання недобросовісної конкуренції.

(3) Промислова власність розуміється в найширшому значенні і поширюється не лише на промисловість і торгівлю у власному значенні слова, але також і на галузь сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості і на всі продукти промислового чи природного походження, як наприклад: вино, зерно, лист тютюну, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

(4) До патентів на винаходи, відносяться різні види промислових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу, як наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і свідоцтва тощо.

Найважливішими принципами Конвенції стосовно патентів є такі:

– патенти, які видані в державах-учасницях, є взаємно незалежними, тобто:

а) якщо якась держава видає патент на певний об’єкт промислової власності, то інші країни не зобов’язані діяти аналогічним чином;

б) патент не може бути визнаним недійсним в одній чи кількох державах, з огляду на те, що він визнаний недійсним в інших державах;

в) строки дії патентів на один і той же винахід в різних державах взаємно незалежні;

– кожна держава – член Союзу – зобов’язана надавати громадянам інших держав – членів Союзу – таку патенту охорону, яку вона надає своїм громадянам;

– держави мають право приймати законодавчі заходи для видачі примусових ліцензій або ж навіть позбавляти права на володіння патентом;

– держави-учасниці Союзу визнають право пріоритету, тобто заявник протягом так званого строку конвенційного пріоритету (для винаходів – 12 місяців) може на підставі правильно оформленої першої заявки в одній з держав – членів Паризького Союзу подавати наступні заявки в інші держави-члени. При цьому датою всіх наступних заявок буде вважатися дата першої заявки.

ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Найважливішим джерелом права інтелектуальної власності є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась Україна. В 1970 році Україна вступила до Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), членами якої є більше 150 країн світу. Конвенція, яка заснувала ВОІВ, була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967р. 39 країнами, в тому числі і колишнім СРСР. Вказана конвенція набула чинності 26 квітня 1974 року. ВОІВ стала чотирнадцятим спеціалізованим закладом Організації Об’єднаних націй (ООН) з питань освіти, науки і культури – ЮНЕСКО.

Метою діяльності ВОІВ є сприяння охороні інтелектуальної власності у світі шляхом співробітництва між державами, а також здійснення адміністративної взаємодії між Союзами та регіональними структурами у цій сфері. У 1993 та 1995 роках Україна вперше обиралась до Виконавчого комітету Паризького Союзу, а також до Координаційного комітету ВОІВ.

Хоч ВОІВ є наймолодшою міжурядовою установою ООН, витоки Всесвітньої організації інтелектуальної власності знаходяться в більш віддаленому історичному минулому ніж ООН.

Витоками ВОІВ прийнято вважати:

– Паризьку конвенцію з охорони промислової власності від 20 березня 1883 року;

– Бернську конвенцію з охорони літератури і художніх творів від 9 вересня 1886 року.

Законом України від 31 травня 1995р. Україна приєдналась до Бернської конвенції (Паризького акта від 24 липня 1971р., зміненого 2 жовтня 1979р.). 27 січня 1995 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав країн СНД. Україна також приєдналась до Всесвітньої конвенції про авторське право.

26 серпня 1992р. своєю Заявою Кабінет Міністрів оголосив чинними на території України Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, яка була прийнята 20 березня 1883р., з доповненнями і змінами зробленими в Стокгольмі 14 липня 1967р. і доповненнями 2 жовтня 1979р.; Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків, прийняту 14 квітня 1891р., в такому вигляді, як вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967р. і доповнена 2 жовтня 1979р.; Договір про патентну кооперацію (РСТ), прийнятий 19 червня 1970р., в тому вигляді, як він доповнений 2 жовтня 1979р. і модернізований 3 лютого 1984р. Уряд України заявив, що бере на себе обов’язки, які випливають із зазначених конвенцій, угоди і договору по відношенню до території України.

Україна першою з країн-суб’єктів колишнього СРСР у 1992 році приєдналась до Паризької Конвенції з охорони промислової власності, до Договору про патентну кооперацію (РСТ), а також до Мадридської Угоди про міжнародну реєстрацію знаків, які діють під адміністративним управлінням ВОІВ.

У жовтні 1994 року в Женеві на Дипломатичній конференції від імені Уряду України підписано Договір про законодавство по товарних знаках, який у жовтні 1995 року ратифіковано Верховною Радою України (Україна однією з перших країн світу ратифікувала згаданий Договір).

Верховна Рада України в 1995 році ратифікувала приєднання України до:

– Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів;

– Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин і входження України до відповідної Міжнародної організації (UPOV).

У 1993 році були укладені Угоди між Урядом України та Урядами Російської Федерації і Республіки Бєларусь про співробітництво у сфері охорони промислової власності.

В 1995 році Держпатентом України укладені угоди про співробітництво з національними патентними відомствами Польщі

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти