ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Система інтелектуальної власності бере свій початок з кінця ХVIII ст. Законодавча основа була започаткована ще в 1883-1986 рр., коли 20 березня 1883р. була укладена Паризька конвенція про охорону промислової власності, а в 1886 р.- прийнята Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Вони стали вихідною базою для створення 14 липня 1967 р. Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. Набула статусу Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Всесвітня організація інтелектуальної власності включає в поняття інтелектуальної власності : промислову власність (винаходи, промислові зразки, товарні знаки) та авторське право(літературні, музикальні, фотографічні і аудіовізуальні твори).

На сьогодні об’єкти інтелектуальної діяльності значно розширилися їх можна поділити на ті, що:

- охороняються авторським правом і суміжними правами (наукова, літературна і художня творчість) ;

- охороняються патентним правом (правом промислової власності) ;

- прирівнюються до результатів інтелектуальної діяльності (засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг).

Інтелектуальна власність, як результат творчої діяльності, є не матеріальні носії, а ідеї, думки , символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це і є специфічною особливістю інтелектуальної власності не залежно від рівня, цінності, значимості самого результату.

При наявності інтелектуальної власності, повинно бути і право на цю власність, яке як і інше цивільне право слід розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні.

У об’єктивному значенні право інтелектуальної власності – це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності.

Право власності і право інтелектуальної власності – це різні правові поняття з багатьма спільними рисами. Суб’єкти тієї і другої власності мають право володіння, користування розпоряджання об’єктом своєї власності (ст. 41 Конституції України). Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності (виробництво об’єкта і створення винаходу).

В цьому і другому випадку право власності виникає шляхом укладання цивільно-правових договорів.

До суттєвих відмінностей між правом власності і правом інтелектуальної власності відносяться:

- право власності не обмежене строком (крім права власності, що встановлюється договором позики). Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, наприклад патент на винахід видається строком на 20 років, після чого він стає надбанням суспільства;

- на окремі об’єкти (винаходи, корисні моделі тощо) правова охорона встановлюється після кваліфікації пропозиції як, наприклад , винаходу та його державної реєстрації. Право власності на звичайний матеріальний об’єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація має місце тільки в окремих випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо);

- звичайне право власності встановлюється на матеріальні об’єкти. Об’єктами інтелектуальної власності є нематеріальні об’єкти (ідеї, гіпотези, символи тощо);

- об’єкт інтелектуальної власності(ідея і т.д.) має здатність до страхування (здатності матеріалізуватись), матеріальні об’єкти не мають такої можливості.

Таким чином, право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом та іншим.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним Кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійснені, крім випадків, передбачених законом.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Законодавство України про інтелектуальну власність набуло свого становлення після прийняття Верховною Радою Декларації про суверенітет України, якою було проголошено, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

3 серпня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про економічну самостійність Української РСР», а 24 серпня 1991 р. – Акт проголошення незалежності України та створення самостійної держави – Україна.

Так були закладені підвалини створення національної правової системи, в тому числі національного законодавства про інтелектуальну власність.

Основні засади інтелектуальної діяльності закладені в чинній Конституції України. Стаття54 Конституції гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Право автора на свій витвір закріплено цією ж статтею Конституції України: «Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом».

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність рухають день прийняття Закону України «Про власність», 7 лютого 1991 року, яким результати інтелектуальної діяльності вперше були визнані об’єктами права власності.

Першим нормативним актом створення законодавства про промислову власність, було затверджене Указом Президента України Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 18 вересня 1992 р. У частині, яка стосується раціоналізаторських пропозицій Положення є чинним і досі, навіть після прийняття законів України про промислову власність.

13 грудня 1991 року прийнято Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який визначає загальні правові засади науково-технічної діяльності в Україні.

25 червня 1993 року був прийнятий Закон України «Про науково-технічну інформацію», який встановив правові засади створення і користування науково-технічною інформацією. Наукова-технічна інформація цим законом визнана товаром і об’єктом права інтелектуальної власності.

21 квітня 1993 року прийнято Закон України «Про охорону прав на сорти рослин», який регулює відносини, що виникають у зв’язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права щодо сортів рослин в Україні.

У грудні 1993 р. Прийнятий пакет законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про племінне тваринництво» та «Про авторне право і суміжні права».

19 січня 1995 року постановою Верховної Ради було затверджено Положення про порядок оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що становлять державну таємницю.

Певною мірою стосуються питань інтелектуальної власності прийняті нормативні акти і Закон України «Про підприємства», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про охорону атмосферного повітря», «Про телебачення і радіомовлення», декрети Кабінету Міністрів «Про державне мито», «Про режим іноземного інвестування», постанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва», «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва».

Держпатентом України було розроблено і прийнято ряд відомчих актів, які регулюють його діяльність в області права на об’єкти промислової власності і розвивають раніше прийняте законодавство.

Одночасно Україна приєднувалася до міжнародних конвенцій і договорів по інтелектуальній власності.

Україна вступила до всесвітньої організації інтелектуальної власності, членом якої за станом на 9 квітня 1995 р. були 152 країни. Законом України від 31 травня 1995. Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1978р., закріпленого 2 травня 1979р.). Законом України від 27 січня 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав СНД. Україна також приєдналась до Всесвітньої конвенції про авторське право.

26 серпня 1992 р. Кабінет Міністрів України зробив Заяву, якою оголосив чинним на території України Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, прийняту 20 березня 1883р., в тому вигляді, в якому вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 травня 1979р.; Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків, прийняту 14 квітня 1891р., в такому вигляді, якому вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 травня 1979р.; Договір про патентну кооперацію (РСТ), прийнятий 19 червня 1970р., в тому вигляді, як він доповнений 2 травня 1979р.. і модифікований 3 лютого 1984р.

Уряд України взяв на себе обов’язки, які випливають із зазначених конвенцій, угоди і Договору по відношенню до території України.

У жовтні 1994 р. Україна підписала Договір про законодавство по товарних знаках, який ратифікований Верховною Радою у жовтні 1995р.

Конституцією України закріплено право кожного володіти, користуватися розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Норми цього права знайшли своє відображення у Цивільному, Господарському, Митному, Кримінальному, Цивільному процесуальному та Кримінально-процесуальному кодексу України, у Кодексі України про адміністративні правопорушення та у 10-ти спеціальних законах України у сфері інтелектуальної власності. На виконання законодавчих актів у цій сфері сьогодні розроблено і діє близько ста підзаконних актів.

Україна є членом 18 міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності, які теж є частиною нашого законодавства. Міжнародні угоди гарантують громадянам України можливість отримання прав інтелектуальної власності в інших державах.

Прийнято низку законів, спрямованих на гармонізацію законодавства у сфері інтелектуальної власності до міжнародних вимог:

Ø Законодавче забезпечення дійових засобів захисту прав інтелектуальної власності;

Ø Удосконалення процедури набуття прав інтелектуальної власності;

Ø Удосконалення порядку експертизи заявок на об’єкти промислової власності, скорочення строків проведення експертизи цих заявок відповідно до строків, що застосовуються в державах – членах Європейського Союзу.

Значні зміни внесено до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Держдепартаментом зроблені перші кроки до законодавчого врегулювання використання об’єктів інтелектуальної власності в мережі «Інтернет». В липні 2002 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів з питань інтелектуальної власності», відповідно до якого внесено зміни до ряду законодавчих актів України щодо використання об’єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

Сьогодні законодавство у сфері інтелектуальної власності відповідає міжнародним стандартам, зокрема вимогам Угоди ТРІПС та більшості вимог законодавства ЄС.

 

1.3. ПРАВА ТА ОХОРОНА ОБ’ЄКТІВ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Норми правової охорони об’єктів інтелектуальної власності цивільно-правовими засобами особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Порушенням авторських прав, що дає підстави для судового захисту, є:

Ø Незаконне використання і відтворення творів та об’єктів суміжних прав (контрафакція);

Ø Примушення до авторства;

Ø Привласнення авторства (плагіат).

Поняття незаконне використання об’єктів інтелектуальної власності передбачає опублікування чи інше обнародування твору, його відтворення, розповсюдження, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм, програм мовлення.

Примушення до авторства передбачає психічний або фізичний вплив на автора з метою примусити його створити відповідний твір (погрозою убивства, заподіяння тілесних ушкоджень чи знищення майна щодо самого автора або щодо його близьких родичів).

Привласнення авторства (плагіат) – це оприлюднення в повному обсязі або часткова чужого твору під своїм іменем.

Правова охорона об’єктів промислової власності має місце в випадках привласнення авторства на чуже відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію чи сорт рослин, а також розголошення без згоди автора змісту відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка до їх офіційної публікації.

Розголошення змісту відкриття, корисної моделі, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції чи сорту рослин – порушення права автора на одержання патенту чи диплому.

Порушення патентних прав вважається злочином, якщо воно вчинено умисно. Тлумачення порушення прав інтелектуальної власності найбільш чітко викладене в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. (в редакції від 11.06.2003р.). Так, в главі 2 «Неправомірні використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця)» йдеться про: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання твору іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; використання порівняльної реклами.

Заходи проти недобросовісної конкуренції передбачаються Законами України «Про зовнішньо економічну діяльність» та «Про режим іноземного інвестування».

Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав визначаються ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Згідно цієї статті за захистом свого авторського права та суміжних прав мають право звертатися до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Суб’єкти авторського правв і суміжних прав мають право:

Ø Вимагати визнання та поновлення своїх прав;

Ø Подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди);

Ø Надавати позови про відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди;

Ø Вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і суміжних прав;

Ø Брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і суміжних прав, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України;

Ø Вимагати в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

Ø Вимагати від осіб, які порушують авторське право позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

Ø Вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторських прав та суміжних прав.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти