Підготовчі дії до виїзду на місце події полягають у такому: а) слідчий має уточнити характер події згідно з повідомленням, що надійшло; б) вжиття заходів (через органи міліції або адміністрацію установи) щодо охорони місця події та надання допомоги потерпілим; в) забезпечити безпеку громадян на ділянках, які межують з місцем події; г) перевірити готовність науково-технічних засобів; ґ) вирішити питання щодо транспортних засобів, які необхідні для виїзду на місце події; д) визначити коло осіб, які братимуть участь в огляді, згідно з характером злочину (судово-медичний експерт, експерт-криміналіст, інспектор ДАІ, кінолог); е) вирішити питання про запрошення понятих. Після прибуття на місце події слідчий вживає таких заходів: а) упевнюється у наданні допомоги потерпілому; б) проводить коротке опитування свідків; в) дає розпорядження працівникам міліції щодо проведення необхідних оперативно-розшукових заходів (переслідування по «гарячих слідах», встановлення очевидців); г) усуває з місця події сторонніх осіб;

ґ) визначає функції кожного учасника огляду і роз’яснює їм їхні права та обов’язки. Після закінчення цих дій слідчий приступає безпосередньо до огляду.

11. Пізнавальна сутність огляду місця події.Огляд місця події передбачає обрання методів, які визначають його послідовність: 1. Концентричний метод (від периферії до центра), який найбільш доцільно обирати у випадках, коли центр місця події не має чітко визначених меж і увагу слід зосередити на окремих слідах і речових доказах, що дозволяє визначити центр і характер події; 2.Метод ексцентричний (від центра до периферії) є оптимальним при розслідуванні злочинів, де подія має центр (наприклад, труп або центр зіткнення автомашин); 3.Фронтальний (лінійний) метод застосовується під час огляду значних площ, де місце події пов’язане з великою кількістю та розосередженням слідів і речових доказів. Стадії тактики огляду місця події: 1. Оглядова, 2. Статична, 3. Динамічна. Під час оглядової стадії слідчий здійснює такі дії: визначає межі огляду, його оптимальний метод відповідно до ситуації, проводить орієнтуючу і оглядову фотозйомку. Статична стадія огляду передбачає огляд без порушення обстановки, окремих слідів і речових доказів. Слідчий пересувається по місцю події, зосереджуючи свою увагу на розташуванні окремих об’єктів огляду з метою вибору тих з них, які, за його припущенням, можуть мати відношення до події злочину. Найбільш відповідальною є динамічна стадія, під час якої детальному вивченню підлягають сліди і речові докази.

Огляд трупа.

Огляд трупа — це слідча дія, що проводиться слідчим або особою, яка провадить дізнання, на місці знаходження трупа з метою виявлення ознак, що дозволяють встановити особу потерпілого, місце, час, обставини і причини смерті, а також для знайдення ознак, які вказують на можливого злочинця. Огляд трупа провадиться в присутності двох понятих і за участю судово-медичного експерта (або іншого лікаря). Огляд трупа складається з двох етапів — загального і детального. При загальному огляді досліджуються: 1) поза трупа і його положення на місці події; 2) зовнішній стан одягу на трупі; 3) знаряддя заподіяння смерті, що знаходяться на трупі. При детальному огляді досліджуються: 1) ложе трупа (ділянка підлоги або ґрунту під трупом); 2) одяг трупа; 3) тіло трупа та ушкодження на ньому. При огляді оголеного трупа фіксуються: 1) угодованість, колір шкіри, статура, вік і стать; 2) трупні явища (охолодження, висихання тіла, трупні плями, ознаки гниття);

3) вид голови та обличчя; 4) вид живота; 5) індивідуальні особливості, які спостерігаються на тілі;

6) ушкодження на трупі. При огляді трупа має місце послідовність дій: спершу оглядається голова – обличчя – шия – груди – живіт – полові органи – спина – верхні кінцівки – нижні кінцівки.

Фіксація результатів огляду місця події.

Основним способом фіксації результатів огляду місця події є складання протоколу. Способами фіксації також є плани (схематичні чи масштабні), фотознімки, що ілюструють місце події, його окремі вузли, сліди, речові докази. Протокол огляду місця події складається з трьох частин: вступної, описової та заключної. Вступна частина протоколу містить такі відомості: а) час і місце складання протоколу; б) прізвища посадових осіб і понятих (щодо останніх — прізвища, імена та по батькові, домашні адреси); в) підстави для проведення огляду; г) правове обґрунтування огляду (посилання на відповідні статті КПК); ґ) відмітка про роз’яснення учасникам огляду і понятим їхніх прав і обов’язків; д) умови проведення огляду (погода, температура повітря, освітлення); е) час початку і закінчення огляду. Описова частина протоколу має містити відомості щодо загальної характеристики місця події, його оточення, меж підданої огляду території. Описуються також шляхи підходу до даного місця і шляхи відходу; щодо самого місця огляду — стан входів, суміжних приміщень, сходів, дверей, вікон, запорів. Далі необхідно послідовно описати окремі об’єкти (предмети, сліди, речові докази, трупи) із зазначенням їх місцезнаходження, ознак і застосованих способів виявлення, вилучення та фіксації. Заключна частина протоколу повинна містити вiдомості про вилучені предмети і сліди, умови їх фіксації (фотозйомка, відеозапис, умови їх виконання, кількість кадрів, дані про чутливість плівки, видержку). У заключній частині має знайти своє відображення інформація про додані плани, схеми, малюнки, фотознімки. Наприкінці протоколу наводяться зауваження понятих і учасників огляду щодо здійснених слідчим дій. За відсутності зауважень у протоколі робиться відмітка про те, що таких зауважень не надійшло. Протокол підписує слідчий і всі особи, які брали участь в огляді, та поняті.

Фіксація результатів допиту

Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три методи одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого: 1) показання записують від першої особи і по можливості дослівно; 2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно; 3) на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку; 4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати вирази, які вживає допитуваний; 5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті. Протокол допиту повинен містити: 1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом; 2) відмітку про роз’яснення допитуваному свідоцького імунітету; 3) відмітку про роз’яснення допитуваному у вчиненні якого злочину його підозрюють та про його право на захист; 4) заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним; 5) відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього. У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого. Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Згідно з КПК такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії (статті 85¹, 85²). Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває у хворобливому стані тощо. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.

1 234 5 6