ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІІ. Авторське право і суміжні права

2.1. Поняття основні задачі і функції, принципи та джерела авторського

права

2.2. Еволюція авторського і суміжних прав

2.3. Об’єкти та суб'єкти авторського права

2.4. Зміст та умови дії авторського права

2.5. Виникнення та здійснення авторського права

2.6. Розпорядження авторськими правами. Авторський договір.

2.7. Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм, організацій

мовлення.

2.8. Управління майновими правами суб’єктів авторського права та

суміжних прав.

2.9. Правові основи захисту авторського права і суміжних прав

2.10. Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав.

Контрольні запитання

Рекомендована література

Зміст


ІІІ. ПРАВО ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

 

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І ПРИНЦИПИ ПРАВА

ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

 

До промислової власності належать результати науково-технічної діяльності. За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883р., до якої приєдналась Україна, та чинного законодавства України, до об’єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові знаки, нерозкрита інформація, селекційні досягнення, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, промислові рисунки, моделі, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування і вказівки про місце походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісної конкуренції.

Таким чином, промислова власність – це результат науково-технічної творчості, який може бути використаний для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей

Право промислової власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості. Це визначення права промислової власності в об’єктивному розумінні.

У суб’єктивному значенні право промислової власності – це право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.

Термін “промислова власність” вперше появився у французькому законодавстві в минулому віці, яким право на винахід, так же як і право на товарний знак, розглядалось як особливий вид діяльності.

Поняття “промислова власність” не є точним юридичним терміном. Очевидно стає обґрунтованість введення такого поняття, коли мова йде про винаходи, так як основним сектором економіки, який зацікавлений в їх реалізації, є промисловість. Але воно в європейській культурі знайшло значення і для торгівлі дякуючи товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим найменуванням.

Деколи це поняття “промислова власність” використовують неправильно до рухомої і нерухомої власності, яка використовується для промислового виробництва. З юридичної точки зору промислова власність не є різновидністю цих форм власності, але цей термін використовується в такому значенні і до цього часу, як дань традиції.

Часто поняття “промислова власність” рахують складовою частиною поняття “інтелектуальна власність” оскільки об’єкти в тій і другій власності є результатом інтелектуальної діяльності людини. Не випадково Державний комітет України з питань інтелектуальної власності скорочено іменують Держпатент України.

Промислова власність – один із видів інтелектуальної власності, її складова частина, яка забезпечує використання потужного науково-технічного потенціалу країни. Розвиток наукової діяльності і суспільного виробництва взаємопов’язані. Досягнення наукової діяльності не можуть бути використані безпосередньо у виробництві. Способи використання фундаментальних наукових досягнень у практичній діяльності суспільства і є технічна творчість, і вищий її рівень – винахідництво як об’єктивна стадія у процесі перетворення науки в продуктивну силу. Винахідництво, в свою чергу, пов’язане з його вищим досягненням – відкриттям і забезпечує суспільне виробництво необхідними засобами, технологіями, матеріалами тощо.

Таким чином, винахідництво є однією із ланок єдиного безперервного і взаємообумовленого науково-виробничого процесу, і його значення для підвищення ефективності суспільного виробництва, розв’язання соціально-економічних проблем важко переоцінити.

Розробка технічних рішень удосконалення виробництва, їх оформлення, використання виробництвом породжують низку правових відносин між авторами пропозицій та особами, що їх використовують. Ці відносини регулюються правом промислової власності або патентним правом, яким захищаються об’єкти промислової власності.

Світовий досвід показує, що суспільне виробництво успішно розвивається в тих країнах, де висока винахідницька активність, де винахідництво добре стимулюється, де діє налагоджене правове регулювання цього виду творчої діяльності. Як приклад, Японія визначається високою винахідницькою діяльністю.

Основними джерелами законодавства України про промислову власність є Закони України (зі змінами і доповненнями в подальшому): “Про власність” від 7 лютого 1991р., “Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991р., “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993р., “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993р., “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р., “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993р., “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993р., а також Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992р., Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторські пропозиції в Україні від 18 вересня 1992р., Тимчасова методика (основні положення) визначення доходу від використання винаходів та раціоналізаторських пропозицій та ін.

Паризька конвенція з охорони промислової власності була підписана 20 березня 1883 року. Конвенція переглядалась: в Брюсселі 14 грудня 1990р., в Вашингтоні 2 червня 1911р., в Гаазі 6 листопада 1925р., в Лондоні 2 червня 1934р., в Лісабоні 31 жовтня 1958р. і в Стокгольмі 14 липня 1967р.

Конвенція набула чинності 7 липня 1884 року.

Дана конвенція не містить визначення поняття “промислова власність”. Конвенція розпочинається такими тлумаченнями:

 

Стаття 1

(1) Країни, відповідно яких застосовується дана конвенція утворюють Союз по охороні промислової власності.

(2) Об’єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменування місць походження, а також запобігання недобросовісної конкуренції.

(3) Промислова власність розуміється в найширшому значенні і поширюється не лише на промисловість і торгівлю у власному значенні слова, але також і на галузь сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості і на всі продукти промислового чи природного походження, як наприклад: вино, зерно, лист тютюну, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

(4) До патентів на винаходи, відносяться різні види промислових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу, як наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і свідоцтва тощо.

Найважливішими принципами Конвенції стосовно патентів є такі:

– патенти, які видані в державах-учасницях, є взаємно незалежними, тобто:

а) якщо якась держава видає патент на певний об’єкт промислової власності, то інші країни не зобов’язані діяти аналогічним чином;

б) патент не може бути визнаним недійсним в одній чи кількох державах, з огляду на те, що він визнаний недійсним в інших державах;

в) строки дії патентів на один і той же винахід в різних державах взаємно незалежні;

– кожна держава – член Союзу – зобов’язана надавати громадянам інших держав – членів Союзу – таку патенту охорону, яку вона надає своїм громадянам;

– держави мають право приймати законодавчі заходи для видачі примусових ліцензій або ж навіть позбавляти права на володіння патентом;

– держави-учасниці Союзу визнають право пріоритету, тобто заявник протягом так званого строку конвенційного пріоритету (для винаходів – 12 місяців) може на підставі правильно оформленої першої заявки в одній з держав – членів Паризького Союзу подавати наступні заявки в інші держави-члени. При цьому датою всіх наступних заявок буде вважатися дата першої заявки.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти