Декілька слів про співвідношення термінів “особа” і “особистість”. Дуже часто російський термін “личность” перекладають українською як “особа, що не є правильним, оскільки основне визначення цього терміна в юридичній літературі - “лицо” (наприклад, особа, що вчинила злочин, фізична особа, особа без громадянства (використовується в КК України)). Розглядаючи внутрішні якості та характеристики індивіда, слід вживати саме термін особистість – личность – personality. Тому особа відображає цілісність людини (лат. Persona), а особистість (лат. personalitas) - це соціальна і психологична характеристика, яка досліджуються кримінологами. У переважній більшості в сучасній кримінології, соціології, філософії використовується саме цей термін.

Вчення про особистість злочинця є частиною більш загального вчення про людину. Вважається, що фізичне, психічне, природне і соціальне становлять нерозривну єдність в людині як представникові Homo Sapiens. Особистість - це людина, соціальний індивід, який поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного. Можна сказати, що особистість є біологічно-соціальним продуктом епохи. Основна і визначальна сторона особистості полягає в її суспільній сутності, що розвивається під впливом суспільства, членом якого вона є. Людина живе в оточенні інших людей, вступаючи з ними у різні відносини.

Для людського організму бути особистістю означає мати свідомість, бути здатним пізнавати як зовнішній світ, так і свою власну природу; бути суб’єктом власної життєдіяльності, суб’єктом спілкування; вступати у різні суспільні відносини і контакти з навколишнім світом. Саме завдяки цьому людина має можливість поводитися і діяти розумно. Зазвичай, не вважається особистістю дитина в перші роки її життя, бо вона не є суб’єктом предметної діяльності. Не є особистостями також неосудні особи, які не можуть усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

У сучасній пострадянській кримінології існує два основних підходи до вирішення проблеми особистості злочинця. Представники першого (І.М. Даньшин, А.І. Долгова, Н.Ф.Кузнецова) вважають, що особистість злочинця суттєво відрізняється від особистості законослухняного громадянина такою ознакою як суспільна небезпечність. Надається таке визначення особистості злочинця: це сукупність істотних і стійких соціальних властивостей та ознак, соціально значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об’єктивно реалізуючись у конкретному скоєному злочині, надають вчиненому діянню характеру суспільної небезпечності, а винній у ньому особі — властивості суспільної небезпечності, у зв’язку з чим вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом. Отже, відмінність особистості злочинця від незлочинця полягає у негативній спрямованості, реальними носіями якої виступають особистісні властивості, остаточно виявлені у виді і характері злочинного діяння.

Згідно з позицією І.М. Даньшина, про особистість злочинця можна говорити у зв’язку з настанням юридично значущої події — вчиненням діяння, передбаченого кримінальним законом. Інакше і бути не може, оскільки властивості та якості будь-якої людини, у тому числі й злочинця, знаходять свій вияв не інакше, як в її діях і діяльності, а також у домінуючих орієнтаціях і мотиваціях.

Суспільна небезпечність, згідно з теорією кримінального права, є матеріальною ознакою злочину. І особа, вчиняючи злочин, набуває тієї ж властивості — властивості суспільної небезпечності. Отже, початковий момент появи такого поняття як «особистість злочинця» збігається з фактом вчинення злочину. Після того, як засуджений відбув покарання за вчинений злочин, коли було досягнено цілі покарання і особою втрачені властивості суспільної небезпечності – тоді і немає потреби використовувати дане поняття Але трапляється так, як свідчить практика, що виправлення засуджених може і не відбутися. Однак навіть у цьому разі потрібно говорити не про особистість злочинця, а про особу, яка становить потенційну небезпеку для суспільства. У зв’язку з цим до неї може призначатись адміністративний нагляд, застосовуються інші превентивні заходи (наприклад, профілактичний облік). Таке розуміння поняття “особистість злочинця” сформувалось ще в радянській кримінології. Нажаль, такий підхід є занадто формальним і не враховує мінливості сучасної злочинності, яка багато в чому залежить від зміни кримінального законодавства і роботи органів кримінальної юстиції. Існує альтернативний погляд на проблему, який багато в чому заперечує аргументи прихильників попереднього підходу. Зокрема, А.Ф. Зелінський, Ю.Д Блувштейн, Я. І. Гілінський, звертають увагу на той факт, що кримінальні закони є мінливими. Є невелике коло так званих „вічних” злочинів (умисні вбивства, крадіжки, зґвалтування), а більшість деліктів можуть бути криміналізовані і декриміналізовані в залежності від розсуду законодавця, тому і не може бути однієї властивості, що притаманна тільки тому, хто порушує кримінальний закон. Не можна формулювати загальне поняття «особистість злочинця», включаючи до нього всіх тих, кому винесено обвинувальний вирок.

Наприклад, А.Ф. Зелінський сформулював наступне визначення особистості злочинця – це сукупність соціально-демографічних, психологічних і моральних характеристик, в тій чи іншій мірі типово притаманних особам, винним у злочинній діяльності того чи іншого типу. Характеризуючи злочинців, що вчинили злочини з необережності, можна говорити про наявність у них лише деяких антисоціальних поглядів, певного негативного ставлення до правил співжиття чи поводження з технікою і відсутність у них умисного вибору протиправної поведінки. Тому, на думку А. Ф. Зелінського, їх потрібно зараховувати до категорії „особи, що вчинили злочини”. Отже, головним, на думку вченого, є врахування умисного характеру систематичної злочинної поведінки тієї чи іншої людини. Саме у цьому разі можна говорити про “особистість злочинця”.

Розглядаючи це питання, слід мати на увазі, що загальновідомі проблеми правоохоронної і судової системи (жорстоке поводження, системна корупція, наслідком чого є вкрай неефективна діяльність) призводять до того, що сама система може „створювати” злочинців, засуджуючи певний відсоток невинних людей. Однак поки що ці аспекти залишаються малодослідженими. Інша проблема – латентні злочини. З точки зору представників першого підходу ми не можемо вважати тих, хто їх вчинив, особистістю злочинця, а отже, й досліджувати. Однак коли ми дивимось ширше на цю проблему, то безумовно, кримінологи мають вивчати особистість тих, хто вчинив злочини, і залишився поза увагою правоохоронних органів хоча б тому, що їх кількість значно перевищує число осіб, яким судом винесено обвинувальний вирок. Однак, зрозуміло, ми будемо іменувати цю категорію по-іншому, без застосування юридичного терміну “злочинець”.

Слід звернути увагу на те, що існують й інші погляди на цю проблему. Зокрема, санкт-петербурзькі кримінологи В. Бурлаков і М.Кропачов вводять у вжиток новий термін – „криміногенна особистість”, маючи на увазі таку сукупність властивостей і якостей суб’єкта, які вказують на схильність до вчинення злочину та його повторення. Злочин є об’єктивним, реальним показником криміногенності особистості. Однак криміногенність, на відміну від суспільної небезпеки особистості злочинця, виникає не в момент вчинення злочину, а до нього, і, проявившись у кримінально караному діянні, не зникає одразу. Можна зробити висновок, що термін “криміногенна особистість” є набагато ширшим від терміна “особистість злочинця” і охоплює як передкримінальну, так і посткримінальну поведінку особи, що скоїла злочин. Застосування цього терміну може бути прийнятним в процесі здійснення запобіжної діяльності.

Відомий український кримінолог О.М. Костенко формулює інше поняття - „соціопатична особистість”. Він вважає, що людина є „трьохмірною” істотою і складається з 1) прошарку „фізична річ”; 2) прошарку „біологічна істота”;3) прошарку „соціальна особистість”. Злочинний характер поведінки людини визначається саме останнім прошарком (а точніше – волею і свідомістю людини, які знаходяться у стані свавілля й ілюзій). Злочинна поведінка - це свого роду соціальна патологія, оскільки є проявом комплексу свавілля та ілюзій (особливого стану, що не узгоджений із законами природи). На думку вченого, поняття „особистість злочинця” обмежує дослідника пізнанням якостей людини, яка вже вчинила злочин, а термін „криміногенна особистість” передбачає існування у людини спеціальних властивостей, здатних породжувати виключно злочинну поведінку й ніяку іншу, а це не відповідає дійсності.

Деякі науковці надають перелік певних якостей, які притаманні в більшому обсязі тим, хто порушив закон. На думку російського психолога й кримінолога Ю.М. Антоняна, особи з більш високим ступенем тривожності і невпевненості в собі, імпульсивності та агресивності, відчуженості від суспільних цінностей і корисного спілкування мають вищу ймовірність стати злочинцями. А відомі американські кримінологи М. Готфредсон і Т. Герші вважають, що особи з високим рівнем контролю над собою за будь-яких обставин упродовж усього життя менше схильні до вчинення злочину і навпаки.

Отже, як бачимо, до цього часу відсутнє однакове розуміння сутності поняття “особистість злочинця”. Cкладність даної проблематики та існування різноманітних підходів до її розвязання зумовлені й тим, що до цього часу немає адекватної теорії поведінки людини як злочинноі, так і незлочинної.

Головне, потрібно памятати, що особистість злочинця – це свого роду ідеальна модель, абстракція, створена на підставі дослідження субєктів злочинів, метою якої є виявлення таких негативних особливостей індивідуумів, за якими з високою долею ймовірності можна в майбутньому передбачити злочинну поведінку інших осіб або повторне вчинення злочину тими, хто мав попередній кримінальний досвід. Особливостями, які частіше відрізняють злочинців від законослухняних людей, є відчуження від нормальних зв'язків, цінностей, більш низький рівень освіти і культури, аморальність, що виражається у визнанні можливостей використання злочинних засобів досягнення цілей, а також поєднання таких психологічних рис , як гіпертрофована імпульсивність, агресивність, жадоба до влади і збагачення, підвищена тривожність.

Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8910 11 12 13 14 15 16 17 Следующая