ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Попередження необережних злочинів.

Запобігання злочинам, учиненим з необережності, як і іншим видам злочинів, повинно здійснюватися на двох взаємопов’язаних рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. При цьому пріоритет, безумовно, має належати заходам загальносоціального запобігання, спрямованим на удосконалення управління суспільством, розвиток науково-технічного прогресу, покращення умов і охорони праці, поліпшення техніки безпеки, впровадження сучасних засобів механізації, автоматизації, комп’ютеризації виробництва і до певної міри сфери побуту, укріплення соціальної, виробничої і технологічної дисципліни, виховання у населення почуттів громадянської відповідальності й обов’язків, екологічної правосвідомості тощо. Це різні за змістом заходи соціального, економічного, організаційно-управлінського, технічного та іншого характеру, що передбачені, як правило, у загальнодержавних соціальних програмах та інших не менш важливих документах вищих органів влади і управління і реалізація яких розрахована на тривалий строк.

Спеціально-кримінологічні заходи при запобіганні необережній злочинності мають певною мірою обмежений характер порівняно із запобіганням умисним злочинам. При вчиненні необережних злочинів відсутні підготовка до злочину або замах на злочин, співучасть, і тому неможливо застосувати деякі форми і методи, що характерні для запобігання умисним злочинам (наприклад, виявлення особи, що готується до злочину, та запобігання злочину, припинення розпочатих злочинів, встановлення співучасників, злочинної організованої групи тощо). Тому в системі заходів запобігання необережній злочинності питома вага зально-соціальних заходів є значно вищою.

Серед заходів же спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, учиненим з необережності, домінуюче становище повинна займати профілактика, серед головних напрямів якої слід визначити такі. Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвищеної небезпеки. Цей напрямок передбачає розробку нових, максимально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; впровадження нових, особливо, екологічно чистих технологій; технічне удосконалення і підвищення надійності устаткування, що вже використовується на виробництві; поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасна діагностика; нейтралізація небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; наявність відповідної технічної документації на устаткування, чітка регламентація вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструктованих належним чином осіб до експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших працівників; вилучення із побутового обігу небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.

Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об’єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної небезпеки залежно від об’єктивної можливості й економічної доцільності; виведення з експлуатації будівель і споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці; встановлення надійного попереднього контролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устаткування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації, або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацювання стандартів поведінки в них та ін.

Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників для роботи, що пов’язана з джерелами підвищеної небезпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і удосконалення контролю за діяльністю осіб, пов’язаною з підвищеною небезпекою, постійний огляд стану їх здоров’я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обов’язковий інструктаж за спеціальними програмами.

Певну специфіку мають заходи профілактики злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, які полягають у комплексному впливі на всі елементи «людина — дорога — транспорт». До таких заходів необхідно віднести постійний контроль за додержанням правил безпеки дорожнього руху всіма учасниками руху; своєчасне запобігання порушенням незлочинного характеру, які можуть перерости в злочини; виховний і правовий вплив на водіїв, обслуговуючий персонал, населення; вивчення та роз’яснення Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; підтримка в належному стані доріг і дорожнього господарства, технічного стану транспортних засобів; удосконалення діяльності державних органів безпеки руху тощо.

Усі заходи профілактики необережних злочинів мають схожість і можуть збігатися із заходами захисту від випадкового заподіяння шкоди, оскільки вони зорієнтовані не тільки на можливих правопорушників, але і на запобігання випадковій шкоді. Проте це не зменшує їх антикриміногенного впливу, через те що досягається та сама мета — недопущення необережної злочинної поведінки особи

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2

1. Методологія та завдання кримінології.

Методологія розглядається як сукупність положень і вимог теорії пізнання, певних філософсько-діалектичних законів та категорій і логічних принципів, способів, якими наука користується при описі, вивченні й аналізі різних сторін об’єктивної дійсності, а також при пошуку нових уявлень про них.

Кримінологічні дослідження здійснюються відповідно до раніше розроблених науково-прикладних процедур, які передбачають загальну систему дій і способів організації всього дослідження.

У кримінології виділяють загальні та спеціальні методи дослідження.

Загальнонаукові методи - це загальні способи та шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, які використовуються в різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Аналіз - це процес уявного чи реального розподілу цілого на частини, а синтез - процес об'єднання елементів у єдине ціле.

Індукція- спосіб пізнання явища від окремих фактів і по­ложень до загальних висновків; дедукція ж розуміється як конс­татація висновків через пізнання явища від загального до конк­ретних фактів.

Аналогія — це відповідність, подібність предметів або явищ, процесів у яких-небудь властивостях.

Узагальнення - це відображення та формулювання тен­денцій, що лежать в основі досліджуваного процесу.

Абстракція- це процес уявного виділення визначених вла­стивостей і зв'язків досліджуваного явища та розмежування їх і побічних явищ.

Історичний підхід - це розгляд і вивчення закономірного процесу руху та розвитку суспільства, зважаючи на характери­стики й особливості конкретного часового періоду.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів і при­йомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Системний аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на низку математичних та інших кількісних методів. Основна процедура - це побудова узагаль­неної моделі, що відображає взаємозв'язок реальної ситуації.

Моделювання - це спосіб дослідження процесів або систем об'єктів через побудову та вивчення моделей з метою одержати нову інформацію. Ефективне дослідження такого комплекс­ного явища, як злочинність, неможливе без використання методів моделювання.

Спеціальні (приватнонаукові) методи кримінологіч­них досліджень - це способи та прийоми конкретного до­слідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального ре­гулювання.

До спеціальних методів належать:

Опитування- це метод збору даних про об'єктивні факти, думки, знання тощо, заснований на безпосередній (усне опиту­вання - інтерв'ю) й опосередкованій (письмове опитування -анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респондентом).

Інтерв'ювання надає можливість зібрати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки, установки тощо. Особистісний характер взаємин між інтерв'юером і респон­дентом, суб'єктивність оцінок висувають чіткі методологічні та методичні вимоги до підготовки й проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату. Інтерв'ю­вання використовується не так часто, як анкетування, тому що воно більш трудомістке.

Анкетне опитування (анкетування) - один із ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки й настрої осіб; про рівень знань особами вимог права; їхні схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших в однакових ситуаціях; не зафіксованих в інших документах відомостей про минуле, про оточення тощо.

Документальний метод - загальна назва методів вивчення документів. Залежно від мети дослідження застосовують методи вивчення документів якісні чи кількісні.

Статистичні: масового спостереження (закон великих чисел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності та взаємозалежності їхнього розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні ознаки досліджуваного явища.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні, обробці й інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практиці з визначених питань, важливих для дослідника. Кількість залучених експертів не перевищує 20-30 осіб. При оцінці висновків зайві думки відкидаються.

При моделюванні будується ідеальний (уявний) або матеріаль­ний об'єкт, який може замінити чи відобразити об'єкт, який вивчається, при цьому дослідник отримує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовують графікові та математичні моделі.

Метод екстраполяції актуалізує досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, беручи до уваги її сучасний стан і накладаючи ці показники на майбутній її розвиток.

Мета кримінології полягає у виробленні наукових і практич­них рекомендацій, положень та висновків щодо підвищення ефективності запобігання злочинності. Практичні цілі форму­люються, беручи до уваги професійну підготовленість кадрів, їхнє матеріально-технічне, фінансове забезпечення й реальний час щодо проведення відповідних заходів.

Мета та предмет кримінології визначають її завдання.

Основні завдання кримінології: отримання достовірних даних про елементи, що є пред­метом кримінології; вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів, які вплива­ють на рівень, структуру, динаміку, характер злочинності, її регіональні особливості; соціально-кримінологічне дослідження деяких видів зло­чинності для визначення способів боротьби з ними; вивчення особи злочинця, дослідження механізму вчинення конкретного злочину, класифікація видів злочинних проявів і типів особи злочинця; розробка наукових рекомендацій щодо усунення чи ней­тралізації явищ, які спричиняють антисоціальну злочинну по­ведінку; наукова розробка заходів, пов'язаних із виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів упливу на них; вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємозв'язку між жертвою та злочинцем; визначення основних напрямків і заходів протидії зло­чинності, правове регулювання профілактичної діяльності.

2. Функції злочинності.

Зміст функцій злочинності безпосередньо пов'язаний з її соціальними наслідками і проблемами криміногенної детермінації. З огляду на це, видається можливим визначити наступні функції злочинності.

1. Злочинність є одним із способів задоволення потреб людини. Очевидно, що за допомогою злочинності людина здатна забезпечити себе матеріально, вирішити сексуальні, побутові, житлові проблеми (іншими словами, задовольнити вітальні потреби); злочинність дає людині можливість висловити соціальний протест, усунути конкурентів, досягти влади або перерозподілити її, надає канали соціалізації (іншими словами, задовольняє соціальні потреби людини); нарешті, злочинність дозволяє демонструвати і поширювати певні ідеї, дає можливість самовираження та самореалізації (іншими словами, задовольняє ідеальні потреби людини).

2. Злочинність є одним із способів заперечення застарілих правил і норм. Ця функція злочинності проявляється переважно в умовах суспільства, що реформується, коли на зміну старим, відживаючим соціальним нормам приходять нові соціальні правила. Конфлікт соціальних норм та їх нездатність надавати регулятивний вплив на поведінку людей (стан аномії) сприяють зростанню злочинності. У той же час злочинність, відкидаючи відживаючі соціальні норми (з яких-небудь причин все ще закріплені в кримінальному законодавстві) сприяє тим самим просуванню нових правил, а часом злочинна діяльність містить у собі зразок у майбутньому соціально схвалюється поведінки.

3. Злочинність консолідує суспільство навколо соціально схвалюваних цінностей і способів їх здобуття. На цей момент звертається увага в роботах Е. Дюркгейма, Г. Міда, К. Еріксона. Злочинність нагадує іншим членам суспільства про їх спільних інтересах і цінностях, які відкидаються злочинцем, і тим самим сприяє консолідації суспільства навколо цих цінностей. «Загальне обурення і обурення, викликане девіантною дією, зміцнюють суспільні зв'язки. Більш того, девиантность дозволяє кожному окремому члену суспільства переконатися у власній добродіяння і відповідно моральним стандартам ».

4. Злочинність стимулює суспільство до подолання породжують її негативних факторів. Дана функція обумовлена ​​тим, що існування злочинності дозволяє виявити ті негативні сторони явищ і протікають в суспільстві процесів, які детермінують злочинність. Вказуючи на свої детермінанти, злочинність спонукає суспільство докладати зусилля (економічні, організаційні, правові, технічні та ін), спрямовані на їх усунення, тим самим певною мірою вона сприяє вдосконаленню суспільного устрою.

5. Злочинність є одним із способів перерозподілу суспільного продукту. Багато в чому породжується об'єктивно існуючим соціальним нерівністю і протиріччям між потребами людей і нерівними можливостями для їх задоволення, злочинність «сприяє» згладжування цієї нерівності, виступаючи способом перерозподілу економічних та інших благ на користь певної категорії людей.

Визнання за злочинністю певних соціальних функцій дає підставу для висновків про вічне існування злочинності, про її певної соціальної значущості, про безперспективність ідеї ліквідації злочинності. У той же час це дозволяє ставити питання про можливість використання наявних у злочинності функцій в справі її попередження. Є можливість звернути функції злочинності проти неї самої.

3. Прокуратура як суб’єкт попереджувальної діяльності.

Особливості компетенції прокуратури, обсяг її повно­важень визначають специфіку діяльності органів прокуратури як суб'єктів профілактики злочинності.

Прокуратура не лише виконує свої безпосередні функції щодо запобігання злочинам, але й здійснює нагляд за виконан­ням органами держави та місцевого самоврядування, громад­ськими організаціями, іншими недержавними структурами вимог законів, які регламентують їхню діяльність щодо профі­лактики злочинів.

Профілактичні функції виконуються при здійсненні нагляду за дотриманням законів органами дізнання та досудового слідства.

На запобігання рецидивній злочинності спрямований на­гляд за виконанням законів у місцях позбавлення волі, в інших органах, які виконують покарання та заходи, що їх замінюють, а також соціальна допомога й контроль щодо осіб, котрі від­бувають або відбули покарання.

Запобіжна діяльність прокурора реалізується також у про­цесі його участі в судовому розгляді справ. Прокурор зобов'яза­ний виявляти обставини, що сприяють вчиненню злочинів, з'ясовувати механізм їхнього впливу на поведінку підсудного.

Запобігання злочинам здійснюється в різноманітних формах і різними методами. До засобів прокурорського реагування на виявлені порушення закону належать: опротестування незакон­ного акту чи незаконних дій посадових осіб; внесення подання про усунення порушень; винесення постанови про порушення кримінальної справи, дисциплінарного провадження чи про­вадження про адміністративне правопорушення.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3

1. Поняття та ознаки злочинності.

Злочинність — це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом.

Беручи визначення злочинності за основу, необхідно роз­глянути ознаки злочинності з метою більш детального розкрит­тя змісту поняття "злочинність".

Злочинність - явище негативне, що завдає шкоди суспіль­ству загалом, так і конкретним його членам зокрема. Одночасно деякими мислителями ставилося під сумнів таке потрактування. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.

Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини. Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочин­ності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

Стан злочинності неоднаковий у різних соціально-економіч­них формаціях. її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тен­денцій, причин та умов злочинів, а також від визначення держа­вами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.

Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.

Злочинність має кримінально-правову характеристику. Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" - дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміналізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керу­ється поняттям протиправності, трактуючи його як юридич­ний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування.

Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за при­ чиновонаслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами - економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються суперечностями взаємодії соціальних про­цесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного характеру.

характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правово­го явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни іншого.

Злочинність - це не механічна сукупність, а цілісна су­купність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи - окремі злочини та їх групи (підси­стеми) - перебувають у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

Злочинності притаманна ознака самодетерміпувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

Злочинність складається з конкретних злочинів, вчине­них на певній території у відповідний період часу.

Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегуляриість стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.

Злочинність має масовий характер. Стосовно злочин­ності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукуп­ності дій.

Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість зло­чинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі по­рівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недо­ліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

2. Біологічні концепції причин злочинності.

Засновником позитивізму в кримінології взагалі та біологіч­ному напрямку, зокрема, є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю "Злочинна людина". Ч. Ломб­розо під час своїх спостережень дійшов висновку, що злочинна поведінка причиново зумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристи­ками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті чи, навпаки, нерозвинуті вуха, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Він роз­робив класифікацію злочинців: природжені злочинці; душевнохворі злочинці; злочинці за пристрастю, до яких належать і політичні маніяки; випадкові злочинці.

За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених -це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопоруш­ники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів.

Теорія Ч. Ломброзо не витримала перевірки часом, але її об'єктивний підхід і наукові засоби поклали початок застосуванню більш точних методів у кримінології. Пізніше він переглянув свою теорію й включив у причинове пояснення злочинності соціаль­ний та економічний фактори й навколишнє середовище індивіда.

Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні по­ложення уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало.

Енріко Феррі (1856-1928), який надрукував свою працю "Теорія неосудності і заперечення вільної волі", заперечував вільну волю та підтримував теорію причиновості. Е. Феррі розрізняв три види факторів схильності до злочинів: антропо­логічні (фізична будова тіла, психічний стан, особливості статі, віку, сімейного становища, виховання, освіти); фізичні (клімат, особливості ґрунту, температуру повітря, сезонні коливання); соціальні (щільність населення, мораль, релігію, стан промисло­вості, політичний устрій тощо).

Біологічні причини він поєднав із соціальними, економіч­ними та політичними факторами. Вважав, що держава має стати тим основним інструментом, за допомогою якого можна досягти поліпшення умов життя людей.

Рафаель Гарофало (1852-1934), учень Ч. Ломброзо, вважав, що злочин - це аморальний вчинок, який завдає збитків суспільству. Підтримував психологізм у поясненні злочинності. Р. Гарофало сформулював правила адаптації та усунення тих, хто не може пристосуватися до умов соціально-природної селекції, та пропонував: позбавляти життя осіб, чиї злочинні дії випливають з неусуну-тих психічних аномалій, що роблять їх нездатними до життя в суспільстві; частково усувати чи піддавати тривалому ув'язненню тих, хто віддає перевагу бродячому (кочовому) способові життя; примусово виправляти осіб, у яких недостатньо розвинуті альтруїстичні почуття чи які скоїли злочин за надзвичайного збігу обставин.

Таким чином, біологічна теорія злочинності вже в працях її засновника Ломброзо стала трансформуватися в біосоціальну теорію. Ще чіткіше ця трансформація проявилася в поглядах учнів і соратників Ломброзо : Феррі і Гарофало, які, зберегли основні положення теорії свого вчителя та значно підсилили роль соціальних чинників злочинності. В наступні роки біологічні і біосоціальні теорії в кримінології отримали нову інтерпретацію, через те й отримали найменування неоломброзіанських. До таких теорій відносять: теорію конституціонального нахилу до злочину, теорію ендокринного нахилу до злочину, теорію психологічного нахилу до злочину, теорію расового нахилу до злочину та ін. Загальне для всіх цих теорій полягає в тому, що вони визнають причиною злочину ті чи інші фізіологічні чи психологічні особливості індивіда, роблять його хоча і не приреченими, але схильними до вчинення злочинів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти