ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Зарубіжний досвід регулювання міжнародної торгівлі

Досить велике значення для розвитку економіки нашої країни займає регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері міжнародної торгівлі. Одним з основних суб’єктів державного регулювання міжнародних торговельних відносин є Державна митна служба України (Далі – ДМС України). Саме митницями, які є структурними підрозділами ДМС України, стягується податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України, що є одним із заходів здійснення митної політики України. Зважаючи на те, що наша країна зараз стоїть на шляху реформ, було б доцільно провести реформу й у сфері митно-тарифного регулювання. А для цього, на нашу думку, слід звернутися до досвіду Японії.

Якщо розглянути історичне минуле Японії, то можна побачити, що ця країна відносилась до закритих країн з погано розвиненою економікою. Сьогодні Японія – активний учасник міжнародних економічних відносин, найбільша зовнішньоекономічна держава, авторитетний і впливовий член практично всіх провідних глобальних і регіональних міжнародних економічних організацій. Японія займає третє у світі місце в міжнародній торгівлі на неї доводиться 6,4% світового імпорту й 9,1% світового експорту. Також вона посідає перше місце по розмірах золотовалютних резервів. Японія не є членом жодної міжнародної торговельної організації, крім СОТ, проте має договори про пільгове оподаткування з низкою країн, що розвиваються.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Японії погоджується із завданнями структурної перебудови національної економіки. Митний тариф регулюється Законом Японії «Про валютний обмін та зовнішню торгівлю» [1]. Цей закон є важливим інструментом захисту національних виробників у цілому ряді важливих галузей, насамперед в аграрному комплексі. Вирішенню поставлених завдань сприяють широка диференціація ставок митного тарифу, використання тарифних ескалації й ін. Згідно з митною політикою Японії приблизно 95% тарифних ставок є адвалерними (обчислюються як відсоток вартості товару). При цьому багато ставок диференціюються залежно від методу визначення митної вартості. Згідно з японською політикою більшість імпортних товарів які є сировиною не обкладаються митом. Понад 45% товарних позицій оподатковуються за ставками менше 5%, і тільки 3% оподатковуються ставками понад 30% [2], так рівень обкладання готової продукції може сягати до 10,8 разів.

Виконуючи міжнародні домовленості ГАТТ/СОТ про «взаємне тарифне роззброювання» Японія в той же час зберігає активне нетарифне регулювання імпорту. Митна політика Японії досить рідко використовує антидемпінгові ставки регулювання. Широко застосовується система суворих технічних і інших спеціальних вимог – стандартів, сертифікації, інспекції якості, вимог техніки безпеки й ін., що служить ефективними засобами обмеження ввозу [4].

Для реалізації намагань України інтегруватися до Європейського Союзу, на нашу думку, слід дослідити досвід Японії. Необхідно повною мірою використати досвід Японії по захисту внутрішнього ринку, що свідчить, зокрема, про ефективне здійснення регулюючих і контрольних функцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, але це можливо лише за умови залучення всього спектра існуючих у міжнародній практиці інструментів. Очевидно, що в інтересах України, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів і методів регулювання, було б освоїти й взяти на озброєння весь арсенал форм і методів регулювання, у т.ч. нетарифних, адміністративних, що дають, як це видно й з японської практики, значний ефект.

Великобританія, що займала провідну роль у світовій торгівлі, в 1940-х рр. проводила політику вільної торгівлі і поміркованого протекціонізму, бажаючи встановити економічне панування у світі. Режим торгової політики світового ринку зробив на неї негативний вплив. Зовнішньоторговельний баланс Великобританії пасивний, тобто імпорт переважає над експортом, проте платіжний баланс за всіма формами зовнішньоекономічних зв'язків активний. Розвивається сфера послуг, значення якої в експорті збільшується [3, с. 116]. Поглиблення міжнародного розподілу праці призвело до того, що Англія почала в усе зростаючих масштабах ввозити промислові товари, частина з яких не вироблялася в країні. Зростання імпорту призвело до вживання активних заходів щодо розширення експорту, проте за темпами його зростання Англія все ж таки значно відставала від інших розвинутих країн і її частка у світовому капіталістичному експорті знизилася. У той же час в Англії, як і в більшості інших країн з розвинутою економікою, темпи зростання експорту за післявоєнний період вищі, ніж темпи зростання ВВП. На сьогодні її питома вага оброблювальної промисловості в експорті зростає. Приблизно 40 % експорту доводиться на продукцію машинобудування. У даний час завдання захоплення ємких ринків збуту країн, що розвиваються, є головним завданням англійських ТНК. Говорячи про загальну соціально-економічну модель Великобританії, відзначимо, що своєрідність британської моделі відображає особливості історичного процесу її становлення. Британська модель – на відміну від європейської континентальної – має багато загального з американською моделлю “акціонерного капіталізму”, що пояснюється низкою чинників, зокрема, близькістю культури і традицій підприємництва [13]. Разом з тим участь Великобританії в інтеграційних процесах в Європі супроводжується певним зближенням британської і континентальної моделей. Національні господарські механізми і економічна політика все більш трансформуються під впливом вимог органів ЄС. Глобалізація і європеїзація сприяють ерозії багатьох традиційних цінностей і “модернізації” британської моделі, не відміняючи її специфіки З вищевикладеного можна зробити висновок про те, що розглянуті країни застосовували в цілому схожу політику під час ведення зовнішньоекономічної діяльності. Вона була направлена на збільшення експорту готової продукції і зниження вивозу з країни сировини. У той же час у цих країнах значно зріс імпорт комплектувальних матеріалів, напівфабрикатів і природних ресурсів. Крім того, урядом цих країн вживалися заходи з розвитку науки і техніки, заохочувалися наукові розробки, введення нових технологій і ресурсозберігаючого виробництва. Необхідно відзначити, що для виходу з кризи урядами всіх практично розглянутих вище країн були використані заходи жорсткого протекціонізму, що привело до стабілізації економіки і розвитку промисловості. Проте в даний час з чотирьох провідних країн Західної Європи три (Німеччина, Франція і Італія) близькі до моделі, в якій провідна роль регулювання зовнішньої економіки належить державі, а одна (Великобританія) – розвиває модель сучасного ліберального капіталізму. На сучасному етапі розвитку Україна намагається створювати систему ефективного державного управління, спираючись на досвід високо розвинутих країн. Проте державна політика, що проводиться за західним

зразком, не має позитивних результатів, оскільки Україна відрізняється від Європи, Японії, США не тільки природними ресурсами і торговими звичаями, але і соціальною сферою, що є різким контрастом з тим середовищем, яке “створило” високо розвинуту економіку. Крім того, Україні не слід вдаватися до заходів, що “гарантують” швидкий вихід з кризи. Досвід розвинутих країн показує, що налагодити економіку в короткі терміни неможливо. Розглянуті вище моделі регулювання зовнішньоекономічної діяльності можуть сприяти розробці власної моделі її регулювання в Україні. Проте, як уже наголошувалося вище, абсолютне повторення Україною тієї або іншої моделі регулювання зовнішньої торгівлі в

розвинутих країнах є неможливим через істотні відмінності в геополітичному положенні та різний рівень стану економіки.

Досвід багатьох країн свідчить, що зовнішньоторговельні зв’язки за умов правильної зовнішньоекономічної стратегії і політики є каталізатором економічного розвитку країни, інструментом ефективного включення її у світову економіку та інтеграційні процеси. У свою чергу, основою ефективної зовнішньоторговельної діяльності держави і запорукою її економічної безпеки в умовах руху до відкритої ринкової економіки є розвиток експортного потенціалу країни і різнобічне сприяння національним експортерам.

Для України ці висновки є особливо важливими, адже тільки через розвиток експорту може бути досягнуто позитивне сальдо її торговельного балансу без скорочення імпорту життєво важливих товарів (більш того, зростання експорту одночасно дає змогу розширити можливості імпорту і підсилити таким чином інтеграцію національної економіки в систему міжнародного поділу праці) і вирішено проблему погашення зовнішньої заборгованості. Крім того, цілеспрямоване створення сприятливих умов для виробництва експортних товарів з використанням державної програми підтримки підприємств-експортерів підсилює конкуренцію між підприємствами-виробниками, спонукає до скорочення витрат виробництва, оптимізує його структуру. Значних успіхів у підвищенні ефективності своєї економіки на основі розвитку експортного потенціалу досягла Франція, яка має досить потужну систему підтримки і стимулювання експорту. Основною ланкою національної системи державного управління з питань зовнішньої торгівлі є Дирекція зовнішніх економічних відносин. Вона підпорядкована урядові. До її обов’язків уходить розробка торговельної політики і управління всім механізмом підтримки експортерів. Ця Дирекція володіє 185 торговельними представництвами за кордоном, що знаходяться в 130 країнах світу. Завдання цих представництв - збирання інформації про ринки і підтримка французьких експортерів на них. У Франції є ще 23 регіональні дирекції. їх мета - залучення дрібних і середніх підприємств до експорту своїх товарів і послуг, підтримка їх зусиль у цьому напрямі. Існує також Французький центр зовнішньої торгівлі, що надає інформаційні і консультативні послуги підприємствам-експортерам. Він займається також рекламою французьких товарів і послугу зарубіжних країнах [4].

Ще один орган стимулювання експорту - Французький комітет економічної пропаганди за кордоном, який організовує участь французьких підприємств у численних ярмарках і виставках, сприяє впровадженню на світових ринках пропозицій бізнес-кіл Франції.

Практичну допомогу експортерам надають Компанія зі страхування зовнішньої торгівлі і Банк зовнішньої торгівлі. Страхова компанія гарантує успішне завершення експортних операцій, а також повернення залучених до цих операцій кредитів за рахунок своїх коштів або за державний рахунок. Банк, природно, надає кредити експортерам, при цьому використовуючи різноманітні пільгові механізми кредитування.

Експорт також стимулюється наданням французьких кредитів країнам, що розвиваються, для оплати ними французьких товарів. Через механізм розрахунків ці засоби повертаються французьким експортерам, дають змогу їм розширяти своє виробництво.

З метою підтримки національних експортерів у 1989 р. у Франції було прийнято так званий експортний план, покликаний істотно реорганізувати і спростити всю систему підтримки експорту в країні [7]. Це привело до підвищення ефективності експортної політики. Нині зовнішній товарообіг Франції (понад 400 млрд євро), за рівнем якого вона займає місце в першій п’ятірці світових лідерів, охоплює широку експортну номенклатуру готових виробів, продовольства, напівфабрикатів, а за імпортом - новітнє устаткування, комплектуючі, паливо та сировину.

Позитивним є також приклад державної політики стосовно розвитку експортного потенціалу в Іспанії [3], де з метою підвищення ефективності економіки на основі експортного виробництва було розроблено державну програму розвитку національної економіки. Вона визначала пріоритети і логіку розвитку іспанської промисловості стосовно до завдання інтеграції в ЄС. Основні положення цієї програми такі:

- активна участь Іспанії в розробці загальної промислової політики ЄС;

- інтернаціоналізація іспанської індустрії шляхом зміцнення підприємств, утворення промислових груп, різкого нарощування експорту;

- підвищення конкурентоздатності національної продукції не за рахунок дешевизни товарів, а шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту;

- диверсифікація промислового виробництва (підтримка тих підприємців, що наважились би на організацію виробництва нової для країни продукції);

- низка заходів з підвищення науково-технічного рівня іспанської індустрії: упровадження новітніх технологій на дрібних і середніх підприємствах, збільшення витрат на освіту і підготовку кадрів, забезпечення захисту промислової власності тощо;

- модернізація національної енергетики шляхом координації її розвитку з економічними реформами, забезпечення її більшої гнучкості, більшої стійкості щодо коливань світової кон’юнктури.

Виконання програми сприяло зростанню експорту до 70 млрд євро за рік, а ВВП Іспанії нині складає близько 4500 євро на душу населення, що характерно для економіки з високим прибутком. Протягом семи років Іспанія по найважливіших показниках розвитку не тільки випереджала своїх колег з Європейського Союзу, а й стала однією з країн-лідерів цього блоку, активно збільшуючи свій економічний потенціал.

Поряд із практикою з підвищення конкурентоспроможності та розвитку експортного потенціалу в таких країнах Західної Європи, як Іспанія та Франція, заслуговує на увагу й досвід Скандинавії [1; 4].

Певних успіхів у підвищенні конкурентоздатності економіки досягнуто також у Швеції [1, с. 13]. Однією з основних причин цього є вдосконалення цільової спрямованості та механізму реалізації податкової політики країни.

Головні характеристики системи оподаткуванняу Швеції такі: стабільність і передбаченість (незмінність протягом низки років загальних правил стягнення податків); висока розвиненість регулюючої функції; постійна орієнтація держави на підтримку структурно-відтворювальної рівноваги; гнучкість пільг і санкцій; рухомість, “чутливість” до змін у формуванні прибутків і відповідно об’єктів оподаткування; сприйнятливість до змін політичних і соціальних вимог розвитку суспільства; постійна антиінфляційна спрямованість; еластичність податків і ставок залежно від стану фінансової системи [7]. Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок щодо пріоритетності регулюючої ролі податкової системи в економічному розвитку країни. Як бачимо, європейський досвід свідчить, що до найважливіших показників економічної трансформації індустрії належать динамічне зростання обсягу та раціоналізація структури експорту національної продукції та послуг. Виходячи з цього, формування потужного конкурентоспроможного експортного потенціалу стає нагальним завданням органів державного управління щодо реформування і структурної перебудови національної економіки.

Узагальнюючи, зазначимо, що інтеграція України до світової економіки вимагає швидкого впровадження сучасних європейських механізмів підтримки експорту, безумовно з поетапною адаптацією до української економіки. Необхідна більш активна державна політика, що спирається на потужні механізми стимулювання і підтримки підприємств-експортерів, а також не можна забувати, що кошти, які розумно вкладені у стимулювання експорту, багатократно скуповуються, причому швидше, ніж в інших галузях економічної діяльності.

Система органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності на рівні держави в країнах світу має деякі спільні риси:
По-перше, у кожній країні в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності бере участь, у першу чергу, вищий законодавчий орган. В Україні таким ор­ганом є Верховна Рада.
По-друге, у кожній країні є вищий виконавчий орган, який: видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток зовнішньоекономічної діяльності; контролює виконання цих законів; забезпечує раціональне використання коштів, виділених на розвиток зовнішньоекономічної діяльності. В Україні таким органом є Кабінет Міністрів.
По-третє, найбільший вплив на регулювання й розвиток зовнішньоекономічної діяльності мають міністерства, що безпосередньо займаються економічними зв’язками з зарубіжними країнами та питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В Україні – це Міністерство економіки та питань європейської інтеграції як центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
По-четверте, у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності, розробці та реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу беруть участь й інші міністерства та державні структури, наприклад, Національний банк, Міністерство сільського господарства (чи агропромисловості), Міністерство оборони (якщо країна бере участь в експортно-імпортних постачаннях зброї), структури митниці тощо.
По-п’яте, розвитку та регулюванню зовнішньоекономічної діяльності сприяють різноманітні недержавні та напівдержавні організації. Це торгово-промислові палати, союзи підприємців, об’єднання експортерів (імпортерів), інвестиційні фонди тощо.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти