ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Ступені порівняння прикметників

Якісні прикметники здавна мали вищий і найвищий ступені порівняння.

Вищий ступінь в праслов"янській мові творився за допомогою суфікса -йе, що безпосередньо приєднувався до безсуфіксної основи: старослов. шир, вышє, нижє, хоуждє, рос. круче, моложе, проще, гуще, дороже, мягче, тише. Українська мова втратила колишні утворення такого типу. Вищий ступінь порівняння в староукраїнській мові утворювався шляхом додавання до кореня чи до основи прикметника суфікса –ьш<*йьш<*йьс-. Форма вищого ступеня з суфіксом –ьш- утворювалася від: 1) деяких безсуфіксних прикметників: худъ, худо, худа — хужий (у наз. відм. одн. кінцевий приголосний суфікса –ьш- за законом відкритого складу відпав), хужє, хужьши; 2) прикметників, що утворюють форму вищого ступеня від іншого кореня: малъ, мало, мала — мьнии, мьнє, мьньши; вєликъ, вєлико, вєлика — болии, бол , больши; добръ, добро, добра — лучии, лучє, лучьши; 3) кореня прикметників із суфіксами –ок-, -ек-, -ък-, -ьк-:высокъ, высоко, высока — вышии, вышє, вышьши; низъкъ, низъко, низъка — нижии, нижє, нижьши.

В українській мові частіше вживається суфікс –іш-, який походить з давнішого –ѣиш- (<-*ейьс-): мудрѣишими, нѣкчемнѣише, силнѣишій, переднѣишій. Занепад й в суфіксі вищого ступеня прикметників пояснюється стягненням ій в і (пор. добрійший — добріший).Суфікс –іш- розширив сферу свого вживання, тому в сучасній мові превалюють саме такі утворення, часто творяться і паралельні форми (старший і старіший).

Форми найвищого ступеня порівняння прикметників у староукраїнській мові утворювалися шляхом додавання до форм вищого ступеня прикметників префікса най: найлѣпшии.

Прикметники вищого ступеня мали в минулому членну й нечленну форми. Членні форми утворювалися від прикметникових основ за допомогою вказівних займенників и, ѥ, ѩ: новѣ + и,  ѥ, ѩ або новѣише + и, ѥ, ѩ. Нечленні форми вищого ступеня порівняння відмінювалися за зразком іменних прикметників м’якого типу.

В історії формування прикметників відбулося такі зміни: розмежування функцій іменних (нечленних) і займенникових (членних) прикметників; втрата відмінювання іменних прикметників; відбулася втрата утворень вищого ступеня порівнянння з суфіксом -јe-; поширення префікса най- для творення найвищого ступеня.

Зразок відмінювання прикметників з суфіксом –ьш

ОДНИНА чол.р. жін.р. сер.р. Н. болии больши болє Р. больша больш ѣ больша Д. большоу больши большоу З. лоучьшь большоу болє О. большємь большею большємь М. больши больши больши МНОЖИНА чол.р. жін.р. сер.р. Н. большє больш ѣ больша Р. большь большь большь Д. большємъ большамъ большємъ З. больш ѣ больщ ѣ больша О. больши большами больши М. большихъ большахъ большихъ
ДВОЇНА чол.р. жін.р. сер.р. Н.-З. больша больши больши Р.-М. большоу большоу большоу Д.-О. большєма большама большєма

 

 

Зразок відмінювання прикметників з суфіксом –аиш

ОДНИНА
чол.р. жін.р. сер.р. Н. мъножаи мъножаиши мъножає Р. мъножаиша мъножаиш ѣ мъножаиша Д. мъножаишоу мъножаиши мъножаишоу З. мъножаи мъножаишоу мъножає О. мъножаишємь мъножаишєю мъножаишємь М. мъножаиши мъножаиши мъножаиши
МНОЖИНА
чол.р. жін.р. сер.р. Н. мъножаишє мъножаиш ѣ мъножаиша Р. мъножаишь мъножаишь мъножаишь Д. мъножаишємъ мъножаишамъ мъножаишємъ З. мъножаиш ѣ мъножаиш ѣ мъножаиша О. мъножаиши мъножаишами мъножаиши М. мъножаишихъ мъножаишахъ мъножаишихъ
ДВОЇНА чол.р. жін.р. сер.р. Н.-З. мъножаиша мъножаиши мъножаиши Р.-М. мъножаишоу мъножаишоу мъножаишоу Д.-О. мъножаишєма мъножаишама мъножаишєма

 

ЧИСЛІВНИК

Числівники належать до архаїчної групи слів основної лексики. Давно сформована, замкнена група слів не однорідна за своєю граматичною будовою, в їх складі нема новотворів, окремі розряди числівників, навіть окремі числові назви відзначаються своєрідними граматичними особливостями. Крім назв для дуже великих чисел, усі числівники сучасної української мови були відомі і в староукраїнській, і, очевидно, в спільнослов"янській мовах.

Прості кількісні числівники в давньоруській мові виражались такими словами: одинъ, одино (одьно), одина (одьна); дъва (чол. р.), дъвѣ (серед. та жін. р.); трьє або три (чол. р.), три (серед. та жін. р.); чєтырє (чол. р.), чєтыри (серед. та жін. р.); пѩть, шєсть, сємь (сєдмь), осмь, дєвѩть, дєсѩть, съто, тысѩча (для всіх родів). На основі цих числових назв сформувалася система простих кількісних числівників староукраїнської мови. Групу складних кількісних числівників у сучасній українській мові становлять назви чисел другого десятка (11—19), назви десятків (20—90), назви сотень (200—900). У староукраїнській мові ці числівники були не складні, а складені.

Числівники другого десятка утворювалися від назв одиниць і числівника десять в місцевому відмінку однини з прийменником на: одинь на десяте. Протягом історії словосполучення такого типу лексикалізувалися, в результаті фонетичних змін утворився компонент -дцять, що входить до числівників від одинадцяти до двадцяти та числівника тридцять.

Назви десятків первісно утворювалися способом множення. Склалися вони з назв одиниць, що показують кількість десятків, і слова десять у називному двоїни або множини чи у формі род. множини. Числівники дъва, три, чєтырє—чєтыри в такому словосполученні узгоджувалися з числівником дєсѩть, а числівники пѩть—дєвѩть керували ним: дъва дєсѩти (наз. двоїни), три дєсѩтє (наз. множ.), дєвѩть дєсѩтъ (род. множ.). Складені кількісні числівники, які називали числа другого десятка і десятки, при відмінюванні змінюють тільки другу частину: дъвухъ на десяте, двухь десяти. Числа, що називали сотні, змінювалися в обох частинах: дьвhма сътома, пяти сътомь.

У староукраїнській мові ці складені числівники перетворюються на складні.

Своєрідними є числівники сорокъ і девѩносто. Числівник сорок історично споріднений зі словом сорочка, числівник сорок відмінювався як іменники з основою на *-ŏ.Числівник дев’яносто, ймовірно, виник внаслідок фонетичних перетворень словосполучення десять до ста, що далі трансформувалося в дев’яносто.

Назви сотень утворювались способом множення. Складалися вони з назв одиниць, що показували кількість сотень, і слова съто в наз. двоїни або множини чи в род. множ.: дъвѣ сътѣ (наз. двоїни), три съта (наз. множ.), четыри съта (наз. множ.), пѩть сътъ (род. множ.). Складені кількісні числівники, які називали числа другого десятка і десятки, при відмінюванні змінюють тільки другу частину: дъвухъ на десяте, двухь десяти. Числа, що називали сотні, змінювалися в обох частинах: дьвhма сътома, пяти сътомь.

Складені кількісні числівники ще в спільнослов’янський період утворювались приєднанням до назви більшого числа назв менших чисел за допомогою єднальних сполучників и, ти, да; пор. старосл. съто и пѩть дєсѩть и дъва (=152).

Порядкові числівникив основному творилися від відповідних кількісних: четвертыи, пѩтыи, шестыи, девѩтыи, десѩтыи, сътыи, тысѩчьнъ.

Числівник пьрвъ, пьрво, пьрва утворився від іменного кореня пьрв- з давнім значенням „передній“ Сучасний порядковий числівник перший утворився з форми вищого ступеня пьрв-ьш-ий, в якій після занепаду ьприголосний в спростився.

Порядковий числівник другий походить від іменника друг.

Від утворених способом множення складених числівників 20—90, 200—900 відповідні порядкові числівники творилися в староукраїнській мові так, що все словосполучення діставало порядкову форму: чотырєдєсѩтого лѣта (Грам. 1440 р.).

Прості порядкові числівники відмінювалися, як відповідні прикметники, а при відмінюванні складених числівників змінювалася тільки перша часттина: второи на десяте, второго на десяте.

Збірні числівники вживалися при іменниках, що називали парні предмети або що вказували на множину: дъвои, дъвоѥ, дъвоѩ, обои, обоѥ , обоѩ , трои, троѥ , троѩ , чєтвєръ, чєтвєро, чєтвєра (чєтворъ, чєтворо, чєтвора), пѩтєръ, пѩтєро, пѩтєра. Збірні числівники відмінювалися за займенниковим типом у множині: двоихь, четверыхъ, двоимь, четверымь.

Для позначення дробових понять у давньоруській мові вживалися слова половина, полъ, трєть або трєтина, чєтвьрть або чєтвєртина, дєсѩтина. Відмінювання багатьох дробових числівників подібне до відмінювання іменників. Полъ відмінювався як іменник з основою на *-ŭ, треть і четверть – як іменники з основою на *-ĭ, пятина, десятина – як іменники з основою на *-ā.

Відмінювання простих числівників.

Числівники один, одно (одне), одна (одно — іменна, одне — стягнена форми) мали займенниковий тип відмінювання, як і вказівні займенники, ці числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі та відмінку, проте форми множини й двоїни цього числівника вживалися вкрай рідко.

 

Однина

Чол. рід Середн. рід Жін. рід

Н. одинъ одьно (одино) одьна (одина)

Р. одьного(одиного) одьноѣ (одиноѣ)

Д. одьному (одиному) одьнои (одинои)

З. одинъ одьно (одино) одьну (одину)

О. одьнѣмь (одинѣмь), одьнимь одьною (одиною)

М. одьномь (одиномь) одьнои (одинои)

Числівники дъва — дъвЪ та оба — обЪ відмінювалися як вказівний займенник тъ, то, та лише у формі двоїни.

Чол. рід Середн. рід Жін. рід

Н.–З.дъва дъвѣ оба обѣ

Р.-М.дъвою обою

Д.-О. дъвѣма обѣма

 

Числівник три (трьѥ ) відмінювався за зразками множини іменників на *-ĭ основи (кость)

Відмінювання числівників три, четыре

Чол. рід Середн. рід Жін. рід

Н. трие (трье) три

Р. трии, трьи, трьхъ

Д. трьмъ

З. три

О. трьми

М. трьхъ

 

Числівник чєтырє — чєтыри за зразком множини іменників на *-n (дьнь).

Відмінювання числівників три, четыре

Чол. рід Середн. рід Жін. рід

Н. четыре четири

Р. четыръ, четырь, четырьхъ

Д. четыриьмъ

З. четыри

О. четырьми

М. четырьхъ

 

Числівники п’ять — дев’ять відмінювались лише в однині за зразком іменників жін. роду основи на *-ĭ.

Відмінювання числівника п’ять

Н. пѩть

Р. пѩти

Д. пѩти

З. пѩть

О. пѩтью

М. пѩти

 

Числівник десять відмінювався в однині, множині і двоїні.

Однина Множина Двоїна

Н. десѩть десѩть (-е) десѩти (ѣ)

Р. десѩти (-е) десѩтъ (ии) десѩту (-ию)

Д. десѩти десѩтьмъ десѩтьма

З. десѩть десѩти десѩти (ѣ)

О. десѩтью (-ию) десѩты (-ми) десѩтьма

М. десѩти (е) десѩтьхъ десѩт (-ию)

 

Числівник съто в в давньоруській мові відмінювався, як іменники сер. р. основ на *-ŏ, і мав форми однини, множини і двоїни.

Однина Множина Двоїна

Н. съто съта сът ѣ

Р. съта сътъ съту

Д. съту сътомъ сътома

З. съто съта сът ѣ

О. сътъмь съты сътома

М. сът ѣ сът ѣ хъ съту

 

Числова назва тисяча відмінювалась і відмінюється, як іменники з основами на *-јā.

Однина Множина Двоїна

Н. тысѩча тысѩчѣ Н.-З. тысѩчи

Р. тысѩчѣ тысѩчь Р.-М. тысѩчю

Д. тысѩчи ттысѩчѩмъ Д.-О. тысѩчѩма

З. тысѩчю тысѩч ѣ

О. ттысѩчєю тысѩчѩми

М. тысѩчи тысѩчѩхъ

 

ДІЄСЛОВО

До дієслівної системи староукраїнської мови належали: 1)власне дієслова, що виражали дію або стан предмета і відмінювалися за особами; 2)слова, що мали іменні форми (інфінітив, супін, дієприкметники). Пізніше утворилися дієприслівники і безособові форми на -но, -то, які також належать до системи дієслова. В староукраїнській мові були такі дієслівні форми:

а) особові: форми дійсного, умовного і наказового способів;

б) неособові: інфінітив, супін, дієприкметник.

За своєю структурою особові дієслівні форми староукраїнської мови поділяються на прості (деякі особові форми дійсного (теперішній час, аорист, імперфект, а також форми майбутнього часу доконаного виду) і наказового способів)і складні (інші особові форми дійсного способу (перфект і плюсквамперфект, майбутній час недоконаного і доконаного виду) і особові форми умовного способу).

Для дієслів староукраїнської мови були характерні такі граматичні категорії:

1) час (виявлялася співвідносність дії і стану з моментом мовлення, передавалась у формах минулого, теперішнього й майбутнього часу);

2) особа (відношення дії до особи виражались у формах першої, другої і третьої особи однини, множини і двоїни);

3) число(однини, множини і двоїни);

4) спосіб (відношення дії чи стану до об’єктивної дійсності виражалось у формах дійсного, умовного і наказового способів);

5) вид(значення завершеності чи незавершеності дії в спільнослов’янській і частково староукраїнській мові виражалось чергуванням кореневих голосних у дієсловах і словотворчими дієслівними суфіксами. З цим зв’язана і система часових дієслівних форм давньоруської мови. Проте вже в староукраїнській мові завдяки тому, що дієслівні префікси, які спочатку вказували лише напрям дії, почали набувати абстрактного значення для вираження дії, обмеженої в часі, накреслилося розрізнення видів дії — доконаного і недоконаного)

6) стан (порівняно слабко була виражена в староукраїнській мові категорія дієслівного стану, у дієслівних формах пасивний стан виражався або за допомогою афікса -ся, або сполученням пасивного дієприкметника минулого часу з формами допоміжного дієслова быти)

7) рід для деяких дієслівних форм (за категорією роду розрізнялися дієслівні форми минулого часу, виражені нечленним дієприкметником минулого часу на -лъ, -ла, -ло і допоміжним дієсловом быти у формах теперішнього (перфект) чи минулого (плюсквамперфект) часу).

 

Основи дієслів.У дієсловах староукраїнської мови розрізняють дві основи: 1)основу теперішнього часу, яка виступає у формах теперішнього часу і наказового способу, 2) основу інфінітива, яка виступає у формах інфінітива, минулого часу і супіна.

Основи теперішнього часу. Щоб виокремити основу теперішнього часу, потрібно від форми 2 особи однини теперішнього або простого майбутнього часу відкинути закінчення -ши (-шь).

 

Залежно від закінчення основ теперішнього часу прийнято поділяти дієслова на 5 класів:

І клас — дієслова з суфіксами е/о: нєс-є-тє, нєс-уть < нєс-о-нть;

ІІ клас — дієслова з суфіксами не/но: съх-нє-тє, съх-нуть< съх-йо-нть:

ІІІ клас — дієслова з суфіксами йе/йо: зна-ѥ-тє, зна-ють< зна-йо-нть;

IV клас — дієслова з суфіксом и: нос-и-тє, нос-ѩть< но-с-і-нть;

V клас — дієслова без суфіксів: єс-тє, суть < с-о + нть, да-с-тє < дад-тє, дад- ѩть < дад-нть; ѣс-тє, ѣд-ѩть; вѣс-тє < вѣд-тє, вѣд-ѩть < вѣд-нть.

Від основ теперішнього часу утворилися такі дієслівні форми:

1. Особові: а) теперішнього часу, б) наказового способу.

2. Іменні (відмінкові): а) активні дієприкметники теперішнього часу; б) пасивні дієприкметники теперішнього часу.

Перші три класи відповідають сучасній І дієвідміні, четвертий клас – це сучасна П дієвідміна. До п’ятого класу входять архаїчні дієслова.

 

Основи інфінітива.

Основу інфінітива можна визначити, якщо від неозначеної форми відкинути суфікс -ти.

За закінченнями інфінітивних основ дієслова поділяються на 6 класів:

І клас — безсуфіксні дієслова з кореневим голосним або приголосним (зна-ти, плет + ти і под.);

III клас — дієслова з суфіксом –ну- (< -но-): съх-ну-ти, доу-ну-ти);

ІІІ клас — дієслова з суфіксами -ѣ- (сѣд-ѣ-ти, вид-ѣ-ти), -а-, -ѩ-<ѣ (бѣж-а-ти, крич-а-ти, сто-я-ти);

IV клас — дієслова з суфіксом -и-: вод-и-ти, нос-и-ти;

V клас — дієслова з суфіксом -а-: пис-а-ти, дѣл-а-ти;

VI клас — дієслова з суфіксами -ова-, -єва-: коуп-ова-ти, врач-єва-ти.

Від основ інфінітива утворилися такі дієслівні форми:

1. Особові: а) аорист, б) імперфект.

2. Іменні (відмінкові): а) активні відмінювані дієприкметники минулого часу, б) активні невідмінювані дієприкметники минулого часу, в) пасивні дієприкметники минулого часу, г) супін, д) інфінітив.

Дієвідмінювання дієслів

Староукраїнське дієслово, успадкувало від праслов’янської мови досить розвинену й розгалужену систему відмінювання, яка містила більше форм, ніж сучасна українська мова. Особові займенники при дієвідмінюванні дієслова вживалися рідко: показником особи в простих часових формах виступали особові закінчення дієслів.

Дійсний спосіб

Дійсний спосіб означав реальне відношення дії до дійсності, охоплював такі часові форми: теперішній час, чотири минулих часи і три майбутніх.

Форми теперішнього часу

1 клас 2 клас 3 клас 4 клас 5 клас

1 ос .одн. несу съхну знаю хвалю есмь

2 ос.одн. несеши съхнешь знаешь хвалишь еси

3 ос.одн. несеть съхнеть знаеть хвалить есть

 

1 ос.мн. несемъ съхнемъ знаемъ хвалимъ есмъ

2 ос. мн. несете съхнете знаете хвалите есте

3 ос.мн. несуть съхнуть знають хвалять суть

 

1 ос.дв. несевѣ съхневѣ знаевѣ хваливѣ есвѣ

2 ос.дв. несета съхнета знаета хвалита еста

3 ос. дв. несета съхнета знаета хвалита еста

Теперішній час утворюється від основи теперішнього часу додаванням до неї особових закінчень. В теперішньому часі відрізнялося змінювання тематичних і атематичних дієслів. В другій особі однини дієслова 1 – 4 класів мали варіативні закінчення -ши (-шь). В 3 особі однини тематичні дієслова мали закінчення -ть. У двоїні збігалися форми 2 і 3 особи.

Форми минулого часу

У староукраїнській мові вживалися успадковані з спільнослов’янської мови чотири форми дієслів для вираження минулого часу: дві форми були простими (аорист, імперфект) і дві — складними (перфект, плюсквамперфект).

Аорист – проста форма минулого часу, яка вживалася тоді, коли йшлося про минулу дію, що мислилася як єдиний, повністю завершений в минулому акт. Аорист означав одиничну дію, повністю віднесену в минуле.

Ці дієслівні форми вживалися в описових жанрах і перекладалися на українську мову дієсловами доконаного виду.

Вважають, що в пам’ятках XIII—XIV ст. формами аориста позначалася взагалі дія, що відбувалася в минулому.

У спільнослов’янській і старослов’нській мовах розрізняють два види аориста: простий і складний. У староукраїнській мові був лише складний аорист. Поодинокі випадки вживання простого аориста в наших найдавніших пам’ятках пояснюються старослов’янським впливом.

Складний аорист творився за допомогою суфікса -с-(від назви грецької букви сигма – ς, яка була суфіксом при утворенні грецького аориста.). Тому цей аорист називають суфіксальним або сигматичним. За допомогою суфікса -с- утворювалися всі особові форми аориста. Цей суфікс зберігається в староукраїнській мові в закінченні деяких форм аориста: чита-стє, нєсо-стє, вєдо-стє; чита-ста, нєса-ста, вєдо-ста. В 1 особі всіх чисел і в 3 особі множини суфікс -с- змінився на –х-: чита-с-ъ — чита-хъ.

Сигматичний аорист утворювався від основи інфінітива дієслів, що закінчувалися на голосний.

Сигматичний аорист мав такі форми:

Однина

1ос. ведохъ

2 ос. веде

3 ос. веде

Множина

1 ос. ведохомъ

2 ос. ведосте

3 ос. ведоша

Двоїна

1ос. ведоховѣ

2 ос. ведоста

3 ос. ведосте (-а)

 

Імперфект

Імперфект (від лат. imperfectum — незавершене) позначав минулу, не обмежену в часі, довготривалу або повторювану дію. Форми імперфекта в староукраїнській мові утворювалися переважно від дієслів недоконаного виду: зъва-ти — зъва-хъ; писа-ти — писа-хъ і под.

У спільнослов’янській мові імперфект складався з основи інфінітива, рівної кореневі або суфіксованої, і особових закінчень; наприклад, 1 особа однини: чиита + ахъ — читаахъ; видѣ + ахъ — видѣахъ; нес + ѣахъ; 2 особа однини: чита + аше — читааше; видѣ + аше — видѣаше і под. Такі своєрідні нестягнені форми імперфекта засвідчені в староукраїнських пам’ятках: из млада прилежааху (Сб. Св. 1076 р.).

 

Однина

1 ос. читахъ бяхъ

2 ос. читаше бяше

3 ос. читаше (-ть) бяше (-ть)

Множина

1 ос. читахомъ бяхомъ

2 ос. читасте бясте

3 ос. читаху (-ть) бяху (-ть)

Двоїна

1 ос. читаховѣ бяховѣ

2 ос. читаста бяста

3 ос. читаста бяста

Після занепаду аориста та імперфекта їх почав заміняти перфект. Він узяв на себе функції цих двох часів, зберігаючи і свої функції.Складеними дієслівними формами минулого часу були перфект і плюсквамперфект.

Перфект (від лат. Perfectum – завершене)називав таку дію в минулому, наслідки якої тривають і в момент мовлення про неї.

Перфект виявився історично перспективною формою, з якої утворилися сучасні форми минулого часу. Перфект став універсальною формою вираження минулої дії і замінив усі інші форми минулого часу діеслова, які виражали дію, що відбувалася до моменту мовлення.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти