ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості

Іменникам властиві такі семантичні, чи лексико-граматичні, категорії: власні/загальні, конкретні/абстрактні, предметні/речовинні, збірні, живі/неживі (назви істот/неістот).

Власні і загальні іменники. Загальні іменники являють собою узагальнені найменування тих чи інших однорідних предметів (людей, тварин, речей, явищ, подій тощо). Цих іменників більше, ніж власних, які виділяють конкретні предмети з класу однотипних і є назвами окремих осіб та одничних предметів. До власних назв належать: прізвища, імена по батькові, псевдоніми, прізвиська; індивідуальні географічні, територіальні, топографічні, територіально-адміністративні, астрономічні назви; назви установ і організацій; назви окремих вищих посад; назви визначних подій, історичних дат, свят; почесні звання[24]. Вивченням власних імен займається спеціальна мовознавча дисципліна ономастика(з грецької onomastike (techne) – мистецтво давати імена). Ономастика об’єднує вужчі галузі: топоніміка вивчає назви географічних об’єктів, антропоніміка – імена людей, зооніміка – клички тварин, астроніміка – назви небесних світил тощо.

На відміну від загальних власні іменники, як правило, не утворюють форму множини. Однак у певних умовах вони можуть уживатись у формі множини. Це буває, коли треба позначити осіб однієї сім’ї чи родини (брати Тобілевичі, династія Романових), а також коли вони вживаються з переносним значенням як узагальнені назви для роду осіб (Геркулеси, Прометеїне плоди фантазії, а цілком закономірне і необхідне перебільшення реальних фактів). Крім того, у випадках позначення різних об’єктів одними й тими ж власними назвами власні іменники виступають у формі множини, сполучаючись із відповідними числівниками: дві Олени, кілька Іванових, сім Василів тощо.

Окремі групи власних і загальних назв можуть переходити одна в одну. Власні назви переходять у загальні, коли прізвищем або іменем людини названо її відкриття, винахід, виріб або коли назви предметів чи явищ якомсь чином пов’язані з носіями власних назв: ом, ампер, вольт; кольт, маузер, вінчестер; галіфе, макінтош, френч; бостон, каолін, ловелас, одеколон.

Конкретні й абстрактні іменники.До лексико-граматичного розряду конкретних належать іменники, які позначають дискретні предмети, тобто речі, факти, явища, що підлягають підрахунку. Вони пізнаються безпосередньо органами чуття. Наприклад: ніж, ґудзик, тиждень, день, тварина, Дніпро, дощ, пустеля, річка. Сюди належать усі власні назви, одиничні іменники, назви часових понять, назви нечітко окреслених просторових понять і предметів природи, назви явищ природи. Іменники з абстрактним значенням «позначають не власне предмети, об’єкти, а абстраговані, узагальнені й представлені мовою у вигляді предметів ознаки, властивості, дії, процеси, безпосередньо пов’язані з існуванням конкретних, матеріальних об’єктів»[25]. Переважна більшість цих іменників утворена від прикметників і дієслів безафіксним способом та за допомогою суфіксів: -анн(я), -енн(я),-інн(я), -ятт(я), -ств(о), -б(а), -ість, -щин(а), -изм, -ізм. Сюди належать: іменники на позначення властивостей і ознак (скромність, доброта, мужність); дій, процесів (біг, спів, приїзд); почуттів і психічного стану (любов, сум, захоплення); фізичного стану (біль, хвороба); одиниць міри і ваги (кілограм, метр, вольт, ом), численних наукових понять (клімат, швидкість, сюжет, вічність, дарвінізм). Більша частина абстрактних іменників має або тільки форму однини, або множини. Наприклад: перегони, канікули, сутінки, іменини, вибори, дебати, переговори вживаються лише у множині, а зелень, краса, велич, страх, любов, критика, практика та ін. – в однині. Досить велика кількість абстрактних іменників має однину і множину: глибина – глибини, висновок – висновки, можливість – можливості, час – часи, розвага – розваги. Це пояснюється, на думку А.П.Грищенка, тим, що абстрактні іменники «позначають такі загальні поняття, які можуть мати часткові, але обов’язково відмінні між собою, нетотожні форми вияву»[26].

Матеріально-речовинні іменники позначають найрізноманітніші матеріали, речовини і продукти природного походження або ж виготовлені людиною. Сюди належать такі назви: 1) металів: залізо, срібло, сталь, бронза, золото; 2) хімічних елементів: кисень, водень, азот; 3) ліків: аспірин, анальгін; 4) рідин: вода, молоко, вино, пиво, горілка; 5)тканин: полотно, сукно, ситець, штапель; 6) рослин: жито, пшениця, льон, ромашка; 7)ягід та овочів: малина, аґрус, морква; 8)різних матеріалів: цемент, вапно, віск, цегла, пісок; 9)продуктів харчування: борошно, цукор, мед, сіль, телятина, свинина та ін. Ці іменники вживаються переважно тільки в однині. Форму множини використовують в тих випадках, коли йдеться про різні сорти чи різновиди матеріалу, речовини, продукту харчування або ж про інтенсивний вияв позначуваного необчислювальним іменником. Наприклад: Вівса, пшениці, ячмені – все се зіллялось в одну могутню хвилю...(М.Коцюбинський). Певна частина матеріально-речовинних іменників з формального погляду вживається тільки у множині: вершки, дріжджі, дрова, макарони, парфуми, змилки, драглі.

Збірні іменники –це слова, які позначають нерозчленовану сукупність однорідних предметів – найчастіше істот, рослин, а також інших предметів. Вони вживаються як похідні слова, утворені за допомогою суфіксів -ств(о): студентство, селянство, -й(а): верб’я, листя, пір’я, волосся,-н(я): пташня, офіцерня, -в(а): братва, дітва, мурашва, грошва, -от(а): жінота, біднота, дрібнота, -ість: людність, -инн(я), -овинн(я): стеблиння, гарбузиння, бобовиння, -ин(а), -овин(а): ярина, садовина, -ник, -няк: дубняк, чагарник, вишняк, осичняк, -ин(а): вільшина, осичина,-еч(а): малеча, молодеча, стареча, голеча,-изн(а): білизна, старизна, -ич: галич, -ар(а), -ор(а): мошкара, дітвора, -ій(а): братія, інженерія, адміністрація, інтелігенція, -іан(а): Шевчінкіана, Пушкініана тощо. Позначаючи нечленовану сукупність істот або предметів, збірні іменники мають тільки форму однини, отже, не можуть сполучатися з кількісними числівниками, а лише з неозначено-кількісним числівником багато (багато дітвори, багато молоді, дві треті професури, дна третя студентства і под.).

Назви істот і неістот.До назв істот належать назви людей, тварин, птахів, риб, комах, міфічні і демонологічні назви (Бог, чорт, Венера, Зевс), назви уособлених предметів (Мороз, Вітер, Сонце), а також неживі з погляду біологічної предмети покійник, мертвяк, мертвець, мрець, небіжчик, кукла, лялька. Категорії назв істот і неістот в іменниках чоловічого роду граматично виражаються формами знахідного відмінка однини. Знахідний відмінок однини чоловічого роду назв істот збігається з родовим однини, а знахідний однини назв неживих предметів – з формою називного відмінка. Порівн.: покликати брата, вивчити вірш. Таке ж явище маємо і в множині: читати лекції, доглядати сестер, бачити моря, села, вирощувати курей тощо. Під впливом назв істот іменники, що означають назви страв, у знахідному відмінку однини мають форму родового, як і однойменні з ними назви істот: їв оселедця, рака, півня.

 

Категорія роду іменників

Категорія роду – це найдавніша категорія іменників, яка є синтаксично незалежною. Кожний іменник (крім множинних) являє собою слово певного роду: чоловічого, жіночого, середнього. Самі терміни чоловічий і жіночий рід з’явилися в граматиках у першому десятилітті ХХ століття (А.Кримський, Г.Шерстюк), до того у значенні першого вживався мужескій (О.Огоновський, С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, І.Верхратський) і мужеський (О.Партицький, П.Залозний), зрідка – музький (П.Павлусевич), а відповідно до другого – женьскій (О.Огоновський та ін.) і женський (П.Залозний). Деякі автори паралельно вживали чоловічий і мужеський (Є.Тимченко, І.Нечуй-Левицький). Термін середній рід у той час був звичайним, хоч зрідка траплявся в цьому значенні й ніякий рід (О.Огоновський)[27]. Рід іменників визначається за семантичними ознаками (значенням іменника), морфологічною будовою, за синтаксичними зв’язками їх з іншими словами в реченні. У назвах істот рід визначається: а) лексично – словами, утвореними від різних основ: бик – корова, баран – вівця, хлопець – дівчина, батько – мати, чоловік – жінка; б) морфологічно – словотворенням від однієї й тієї ж основи: поет – поетеса, одесит – одеситка, вовк – вовчиця, голуб – голубка; в) синтаксично – узгодженням: маленьке теля, виступила Кравченко, прибігло дівча. У назвах неістот розрізнення роду не зв’язане з реальним значенням іменника. Тому в цих іменниках категорія роду визначається: а) насамперед формами називного відмінка однини та системою відмінкових закінчень; б) словотворчими засобами. Це дає підстави вважати рід неістот категорією граматичною. До слів чоловічого роду належать іменники, що в називному відмінку однини мають чисту основу або закінчення , у родовому – -а(-у), в орудному – -ом, -ем. Наприклад: Дніпро, Дніпра, Дніпром; жир, жиру, жиром; дуб, дуба, дубом тощо. До жіночого роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення , в родовому – , , в орудному – -ою, -ею (праця, працю, працею; голова, голову, головою), а також іменники, які в називному відмінку мають нульове закінчення, в родовому – закінчення , в орудному – -ою (ніч, ночі, ніччю; любов, любові, любов’ю). До середнього роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е (озеро, озера, озером; поле, поля, полем), іменники, які в називному відмінку мають закінчення після подовженого прикінцевого приголосного основи або збігу двох приголосних у кінці основи (життя, життям; листя, листям), а також іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення , а в непрямих відмінках – суфікси -ат-, -ен- (ім’я, імені; вим’я, вимені).

Є ще іменники спільного роду. Сюди належать: а) іменники на , зрідка -о, що являють собою назви, які даються особам чоловічої і жіночої статі за ознаками або рисами їх поведінки, життя чи характеру їх діяльності (нероба, базіка, нікчема, сірома, бідолаха, сирота, гультіпака, забудько, незнайко, ледащо та ін.; б) невідмінювані прізвища іншомовного походження (Луї Віардо і Поліна Віардо; Ірен Жоліо-Кюрі і Фредерік Жоліо-Кюрі); в) запозичені іменники фальш, зяб, жираф, жирафа, зал, зала, ідіом, ідіома тощо; г) іменники із суфіксом-ищ(е), -иськ(о), -ук(а): вовчище, дубище, бабище, свекрушисько, свинюка, тварюка, дівчище. У невідмінюваних іменників рід визначається синтаксично. Однак тут теж можна вивести деякі закономірності родового поділу. Скажімо, усі загальні іменники – назви неістот – належать до середнього роду (ательє, купе, меню, кафе, рагу, бюро). У назвах осіб діє принцип родового розподілу відповідно до позначення іменником особи чоловічої або жіночої статі (денді, рантьє, маестро, кюре, аташе, буржуа – чоловічий рід, міс, місіс, мадам, фрау, леді, міледі – жін.рід. Назви істот з неособовим значенням (какаду, кенгуру, поні, колібрі, шимпанзе, ара тощо) у принципі належать до чоловічого роду, хоча можливий і поділ на роди залежно від статі. Власні невідмінювані іменники розподіляються між трьома родами, але розподіл цей регулюється специфічним узгодженням з іменниками – загальними назвами типу місто, гора, країна, ріка, острів, півострів тощо. Наприклад: республіка Перу – вся Перу, острів Борнео – далекий Борнео, місто Сан-Франциско – далеке Сан-Франциско.

Складні випадки визначення роду в окремих іменниках ми помістили в таблицю:

 

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Спільний рід
  авеню аташе біль біль блакить боа (удав) висип галіфе грач дріб жаль зір Капрі (острів) Кір Колорадо Кужіль Купіль м’якуш маестро мозоль накип нежить нехіть Овруч пароль портьє прес-аташе профіль рантьє розсип рояль Сибір степ степінь ступінь толь тюль фальш фламінго чорнобиль шампунь шашіль     бязь велич вість вічність верф вуаль гінді гнучкість глибінь гуаш далечінь даль жирандоль жовч зустріч івасі кольрабі масть мить міль міць напасть нехворощ парость паморозь пам’ять повість печаль повінь постать почесть провесінь путь радість ретуш рись салямі суміш тінь туш (фарба) Умань урочистість Міссісіпі Конго Кіліманджаро (гора) Прип’ять фрау цеце цитраль честь   боа (шарф) каное легато макао (гра) Монте-Відео морзе Палермо пальто ревю регбі саго Сочі фрикасе   бідолаха ладо листоноша нерівня нероба плакса протеже покруч невдаха нечема собака фальш

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти