ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Категорія числа, її граматичне вираження

Категорія числа реалізується у протиставленні двох рядів форм – однини і множини. Категорія числа в основному вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником. Однина може означати один предмет із ряду однорідних (місто, олівець), а також єдність, сукупність предметів як неподільне ціле (листя, студентство, сіль, радість). Множина вказує на роздільну множинність однорідних предметів, тобто означає ряд мислимих поодинці однорідних предметів (заводи, олівці), розгалужену множинність предметів зі збірним, речовинним або абстрактним значенням (мінеральні солі, болі тощо), складні предмети (коралі, зябра), парні предмети (щипці, ножиці), складні маси, речовини (консерви) та ін.

Іменники, залежно від наявності в них тих чи інших форм числа поділяються на три групи:

1. Іменники, що вживаються як в однині, так і в множині .

2. Іменники, що вживаються тільки в однині (singularia tantum). Сюди належать іменники з абстрактним значенням, збірні та матеріально-речовинні іменники.

3. Іменники, що вживаються тільки в множині (pluralia tantum). Cюди належать іменники,що означають:

а) парні предмети: ножиці, сани, щипці, ворота, вуса, уста, груди (сполучаються тільки зі збірними числівниками (двоє саней, четверо воріт);

б) масу – речовину, матеріал у сукупності: дріжджі, дрова, харчі, пожитки, патлахи, бебехи;

в) покидьки або залишки речовини: вижимки, висівки, об’їдки, помиї;

г) грошові суми, кількісно не окреслені: гроші, фінанси, ресурси, кошти;

д) проміжок часу: будні, канікули, роковини, хрестини; час за характером роботи: жнива, обжинки;

е) процеси, дії, які складаються з повторень чи з багатьох актів або в яких беруть участь двоє і більше осіб: біги, перегони, заробітки, проводи, посиденьки, вечорниці; назви ігор: шахи, сніжки;

є) звичаї, обряди: іменини, оглядини, хрестини;

ж) емоції, переживання: радощі, завидки, заздрощі, любощі;

з) власні географічні назви: Суми, Ясси, Карпати, Альпи, Гімалаї, Піренеї, Ромни.

Категорія відмінка іменників

Категорія відмінка. Відмінок є граматичною (морфолого-синтаксичною) категорією, що виражає відношення іменника до інших членів речення і тим вказує на його синтаксичну функцію[28]. Тобто категорія відмінка слугує для вираження підрядних зв’язків між іменником і синтаксично пов’язаним з ним словом (дієсловом, іменником або прислівником)[29].

Термін відмінок з’явився у 90-х роках ХІХ ст. (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович, В.Коцовський і І.Огоновський, П.Залозний, А.Кримський, Є.Тимченко, Г.Шерстюк). Проте довгий час вживалися і традиційні назви падеж або падежъ (М.Осадца, П.Дячан, О.Огоновський, О.Партицький, І.Верхратський) та падіж (І.Нечуй-Левицький), припадок (П.Павлусевич). Сучасні назви відмінків уперше з’явилися на початку ХХ ст. у граматиках А.Кримського та Г.Шерстюка, хоч у Кримського родовий відмінок виступав також під назвою вихідний та частковий. Західноукраїнські автори граматик певний час використовували традиційні назви відмінків, які йдуть ще від М.Смотрицького й поширені в російській мові – именительный, родительный і т.д. (М.Осадца та ін.); у працях І.Верхратського вони виступають під назвами іменяк, рідник, дайник, переємник, зовник, творник, містник, у І.Нечуя-Левицького – давальний, місцевий і орудний відмінки нічим не відрізняються від назв сучасних, а решта – своєрідні: падіж йменний, частотний, винувальний і кликальний. У більшості тогочасних українських граматик відмінки не називались, а позначались цифрами – 1-й, 2-й і т.д. (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович та ін.), а дехто з авторів використовував інтернаціональні терміни – номінатив, генетив тощо (Є.Тимченко)[30].

Категорію відмінка іменника можна охарактеризувати тільки з урахуванням нерозривної єдності двох аспектів – формального і функціонального. Формальний аспект полягає у власне морфологічному словозмінному характері категорії відмінка, яка в українській мові проявляє себе у строго фіксованій кількості формальних модифікацій іменника в однині і множині. Сукупність цих модифікацій, що виражаються через закінчення, а також через морфонологічні та акцентні характеристики, утворює парадигму іменника. Наприклад, система форм іменника ліс має такий ряд: а) однина: ліс-О, ліс-у, ліс-у, -ові, ліс-О, ліс-ом, у(при) ліс-і (по) ліс-у); б) множина: ліс-и, ліс-ів, ліс-ам, ліс-и, ліс-ами, у(при) ліс-ах [31]. «Взаємозалежність між відмінковою формою, яка характеризує морфологічну природу іменника як лексико-граматичного класу слів, і зумовленістю її конкретного вживання у реченні, що являє собою одиницю синтаксичного плану, – як вважає А.П.Грищенко, – визначає морфолого-синтаксичний характер категорії відмінка»[32]. На думку І.Р.Вихованця, жодна з інших категорій іменника не може зрівнятися з відмінком «ні за обсягом семантичних функцій, ні за роллю в семантико- і формально-синтаксичній структурах речення, ні за послідовністю морфологічного вираження»[33]. Відмінки – граматично нерівноправні величини. І.Р.Вихованець зараховує до центральних називний і знахідний відмінки [34].

В українській мові сім відмінків, кожен з яких відповідає на певне питання (крім кличного) і має синтаксичне значення, яке виражається за допомогою закінчень і прийменників або одних тільки закінчень: Називний – хто? що? Родовий – кого? чого? Давальний – кому? чому? Знахідний – кого? що? Орудний – ким? чим? Місцевий – на кому? на чому? Кличний – ? Називний і кличний відмінки називають прямими, а всі інші – непрямі. Називний і кличний відмінки вживаються тільки без прийменників, місцевий – лише з прийменниками, а всі інші – з прийменниками та без них.

 

Основні значення відмінків

Морфологічне значення відмінка залежить від його місця у відмінковій парадигмі. Як правило, відмінки не мають якогось єдиного загального семантико-граматичного значення; для кожного з них характерна певна кількість таких значень, однак усі вони зв’язуються в єдине значення певного відмінка його формою [35].

Основні значення відмінків такі:

Називний відмінок (елатив) виражає вихідну форму назви предмета, іменник у називному відмінку становить назву суб’єкта дії чи стану, виступаючи підметом. Це первинна і незалежна функція називного відмінка. Вторинні функції називного відмінка: 1) об’єкта дії (у пасивних конструкціях): Будинок будується батьком; 2) атрибутивна, коли іменник виступає у ролі прикладки: роман-хроніка.

Родовий відмінок має об’єктне значення (не виконав роботи, випив чаю, просити слова), суб’єктне значення (свіжість ранку, виступи учителів), атрибутивне значення (поезії Франка, син свого батька), кількісне значення (пляшка молока, кілограм масла), темпоральне значення (Одного дня він приїхав), партитивного суб’єкта (Людей стало менше).

Давальний відмінок виражає об’єктне значення (подарував матері хустку), значення приналежності або стосунку (пам’ятник Шевченкові), при безособових дієсловах означає особу, яка переживає той чи інший стан (сниться матері сон, Іванові щастило).

Знахідний відмінок виражає функцію прямого об’єкта дії (читати книгу), суб’єкта фізичного стану (Івана непокоїло), при неперехідних і перехідних дієсловах – час, простір (Не спала й годинку, всю дорогу мовчали).

Орудний відмінок виражає функцію інструменталя (Їздить машиною, шиє руками), локатива (Ішов полем, стежкою), темпоральності (Співала вечорами), сукупності (Воду лив відрами). Такі значення подає О.К.Безпояско у монографії «Іменні граматичні категорії»[36].

Кличний відмінок (вокатив) науково обґрунтований як член граматичної категорї відмінка. Виражає значення потенційного суб’єкта дії лише при предикатах імперативної дії (дієслова ІІ особи наказовий спосіб): Подаруй мені, доле, сто літ. Функція суб’єкта реальної дії виражається формами кличного відмінка у контексті дієслів неімперативної дії: Піду я, мамо, на вулицю. Функція адресата дії: Добридень тобі, Україно моя[37]. Останнім часом у науковій літературі з’явилася думка про синтаксичні функції кличного відмінка. Її висловив мовознавець Мар’ян Скаб[38], хоча на підметовий характер вокатива ще звертали увагу О.О. Потебня, І.К.Кучеренко, С.П.Бевзенко. Ідея підметовості вокатива подається і в деяких вузівських посібниках з української мови[39]

Отже, кличний відмінок (вокатив) – повноправний член категорії відмінка. Проте вирізняється з-поміж інших відмінків синкретичністю змісту, зумовленою особливими умовами його утворення і функціонування. Як і називний, кличний відмінок є прямим: він називає виконавця дії, про яку повідомляється в реченні. Специфіка вокатива, вважає М.Скаб, у позначенні потенційного діяча [40].

Відміни іменників

З погляду відмінювання іменники української мови поділяються на чотири основні парадигми, або відміни. При цьому до уваги беруться рід іменника та характер його закінчення в називному відмінку однини. До неосновних, часткових ознак належать зміни в основі, зокрема поява спеціальних формотворчих суфіксів, відсутніх у називному відмінку однини, зміна наголосу, чергування звуків.

До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого, середнього і спільного роду з закінченням (Микола, сирота, надія, пісня, Галина), а також іменники на за умови, що вони вжиті вжіночому роді (гадючище, бородище, бабище, лапище).

До другої відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням і закінченням в називному відмінку однини (дуб, стіл, день, Петро, парубійко, Іваненко) і середнього роду з закінченнями -о, -е, -а (орфографічно ): вікно, дно, життя, листя, пір’я, поле, віконце, серце.

До третьоївідміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називного відмінка однини: тінь, сіль, вість, путь, верф, далеч, гуаш, нехворощ, а також іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а, які у родовому, давальному, місцевому відмінках однини і в усіх формах множини мають основи з суфіксом -ат (курча, хлоп’я), та іменники середнього роду на (орфографічно -я) з основами, ускладненими суфіксом -ен- у непрямих відмінках (ім’я, плем’я, сім’я).

Не належать до відмін такі іменники:

1) Невідмінювані (не мають закінчення): торнадо, імпресаріо, поні;

2) Множинні (не мають форм із значенням роду): Ромни, Черкаси, ножиці, штани, іменини;

3) Субстантивіти (відмінюються, як прикметники): набережна, Кобилянська, пальне, Рівне, наречена.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти