ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Категорія особи, числа й роду

Категорія особи виражає відношення дії до дійової особи, її значення базується на протиставленні шести взаємопов’язаних форм: 1, 2, 3-ї особи однини і 1, 2, 3-ї особи множини. Дієслово у формі 1-ї особи однини або множини вказує на те, що носієм процесуальної ознаки є мовець: «Не живемо, а вибачаємось» (Л.Костенко). Форма 2-ї особи дієслова позначає дію, яку виконує адресат мовлення: «Не співайте мені сеї пісні, не вражайте серденька мого» (Леся Українка). У формі третьої особи дієслова виступають у тих випадках, коли вони позначають дії або стани, не пов’язані з мовцем, ні з адресатом мовлення: «Вода ллється з відра срібним струмком...»(О.Довженко).

За відношенням до учасників комунікативної ситуації особові форми поділяються на дві групи, які позначають: а) безпосередніх учасників спілкування (1-ша, 2-га особа); б) особи або предмети, про які повідомляється у процесі спілкування (3-тя особа).

Особові форми дієслова утворюють парадигми дійсного і наказового способу і виражаються за допомогою особово-числових закінчень дієслів теперішнього і майбутнього (синтетичні форми) часу, а також наказового способу. Особові дієслівні форми узгоджуються з відповідними особовими займенниками. З іменниками – назвами носіїв процесуальних ознак поєднуються тільки форми третьої особи.

Особові форми у певних стилістично зумовлених ситуаціях можуть уживатися одна замість одної.

Форми 1-ї особи множини можуть уживатися замість 1-ї особи однини, коли той, хто говорить, не хоче виділяти себе з-поміж своїх читачів або слухачів: «Розглянемо такі випадки» (підр.). Це характерно для публіцистичного і наукового стилів.

Форми 1-ї особи множини вживаються в значенні 2-ї особи однини і множини. Це формула співчутливого ставлення до співбесідника: Як ми себе почуваємо? Як наші справи?

Форми 2-ї особи однини спеціально замінюються формами 2-ї особи множини. Це так зване звертання на «ви». Воно є формулою ввічливості. Наприклад: «Ви б, мамо, спочили хоч трохи».

Дієслова з повною або частковою особовою парадигмою називаються особовими. Їм протиставляються безособові.

В особових формах дієслова знаходить синтетичне вираження категорія числа. Перша особа множини вказує, що носіями процесуальної ознаки є кілька осіб, до складу яких належить і мовець. Друга особа множини вказує на дію двох або більшої кількості адресатів. Третя особа множини означає, що реалізація процесуальної ознаки пов’язана з участю кількох суб’єктів (осіб або предметів), про які повідомляється у відповідній комунікативній ситуації: «Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами» (Леся Українка).

Словозмінна категорія роду представлена у формах минулого часу і умовного способу, що пояснюється їх первинною дієприкметниковою природою. Вживання однієї з трьох форм роду в однині ґрунтується на узгодженні з іменником або предметно-особовим займенником (Вітер затих; Гроза минула; Сонце зайшло; Він прийшов; Вона прийшла; Воно прийшло). Фіксована форма середнього роду закріплена за безособовими дієсловами, а також особовими, вживаними у значенні безособових, наприклад: Надворі світало; Минулося – забулося.

Поділ дієслів на дієвідміни

Дієвідмінювання – це система змінних форм дієслова. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох основ: а) основи інфінітива і б) основи теперішнього часу.

Основу інфінітива можна визначити, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс -ти: ходи-ти, носи-ти, мог-ти, дій-ти, співа-ти, колиха-ти, сумува-ти.

Основа теперішнього часу визначається шляхом відокремлення закінчення -уть (-ють), -ать (-ять) від дієслова теперішнього часу у формі 3-ї особи множини: ход’- ать, нос’- ать, співаjуть, чекаj -уть, надін – уть, діj -уть, каж-уть, воз’ – ать, вез – уть.

Від основи інфінітива творяться:

Дієслова минулого часу: ходи-в, носи-в, пита-в, чита-ла.

Дієслова умовного способу: ходив би, носила б, брав би, віз би.

Пасивні дієприкметники минулого часу: прочит-аний, побач-ений, побіл-ений, випи-тий.

Дієприслівники минулого часу доконаного виду: прочитавши, написавши, принісши.

Від основ теперішнього часу творяться:

Особові форми дієслів теперішнього часу: вез-у, вез-еш, ходж-у, співа-ю, пита-ю, нес-ете.

Особові форми майбутнього часу дієслів доконаного виду: напиш-и, зроб-имо, напиш-ете.

Особові форми наказового способу: нес-и, сядь, сядь-мо, нес-імо,

нес-іть.

Активні дієприкметники теперішнього часу: програмуj-учий, зна-ючий, рев-учий.

Дієприслівники недоконаного виду теперішнього часу: пиш-учи,

робл-ячи, нес-учи.

Залежно від системи закінчень в особових формах однини і множини дієслів теперішнього і майбутнього (простого) часу дієслова поділяються на дві дієвідміни.

До першої дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -уть (орфографічно -ють), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини – суфікс -е-: вез-у, нес-у, чита-ю, пиш-у, вез-уть, нес-уть, читаj-уть, пиш-уть.

До другої дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -ать (орфографічно -ять), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини – суфікс -и-: робл'-у, роб-и-ш, роб-и-ть, роб-и-мо, роб-и-те, робл'-ать.

 

Категорія виду дієслів

Категорія виду характерна для всіх дієслів і виражає дію з погляду того, як вона розвивається в часі. За допомогою категорії виду передається дія, яка сповна реалізована чи спрямована на реалізацію, або дія постійна, безперервна, що перебуває в процесі розгортання і становлення. Залежно від контексту дієслова бувають доконаного і недоконаного виду.

Форми доконаного виду виражають дію, що має певну межу тривання: 1) дію, повністю завершену чи на певному етапі виконання (сніг розтанув, сонце зайшло); 2) дію, повторювану до певної межі (попереписував вірші, попідписував зошити); 3) дію одноразову, раптову (стукнув, крикнув, смикнув, грюкнув, гримнув тощо).

Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності (сонце сходить, двері підпирають), багаторазовість дії (постукувати, покрикувати). Видове значення не впливає на семантику дієслова: читати – прочитати, стояти – стати, допікати – допекти, кричати – крикнути, рішати – рішити.

Є такі засоби творення видових пар:

1. Суфіксальний спосіб творення: чергування або зміна суфіксів співвідносних основ: -овува-/-ува-(-юва-): організовувати – організувати, переадресовувати – переадресувати;-ува- (-юва-)/-и-(-і-): зменшувати – зменшити, розклеювати – розклеїти; -ува-/-а-: записувати – записати, розпитувати – розпитати; -а-/-ну- (із значенням одноразовості, раптовості): кричати – крикнути, грюкати – грюкнути. Дієслова доконаного виду цього типу творення можуть бути з суфіксом о-ну- (грюконути, рубонути). Відтінок згрубілості, властивий цим дієсловам, надає тексту характеру розмовності: -ва-/О: ставати -стати, дівати – діти, лягати – лягти;-а-/-и-: рішити – рішати, рушати – рушити, ступати – ступити, виряджати – вирядити, витікати – витекти, одягати – одягти.

2. Префіксальний спосіб творення: в-, з-(с-), за-, на-, по-, про-. Наприклад: писати – переписатипідписати – надписати – дописати – відписати, питати – спитати, робити – зробити.

3. Комбінований спосіб творення, в якому поєднуються обидва вищеназвані способи: заводити – завести, виїжджати – виїхати, стирати – стерти, бродити – забрести, чіпляти – зачепити.

4. Зрідка видові пари творяться внаслідок семантичного зближення різнокореневих (суплетивних) основ: брати – взяти, ловити – впіймати, говорити – сказати, шукати – знайти.

В українській мові частина дієслів не має видової пари (одновидові) або ж може виражати і доконаний, і недоконаний вид (двовидові). До одновидових безпрефіксних дієслівдоконаного виду належать дієслова на -увати із значенням ставлення до об’єкта (годувати, гордувати, командувати), на -ати, -ити дієслова мовлення (говорити, базікати, твердити), пересування і переміщення (ходити, возити, літати, носити, тягати), мислення (марити, мріяти). До одновидових дієслів недоконаного виду належать також дієслова з префіксом по- із значенням повторюваності дії: пописувати, почитувати, походжати, подумувати, поглядувати.

До одновидових дієслів доконаного виду належать переважно префіксальні дієслова: 1) з префіксом роз-, які вказують на результати дії (розговоритися, розноситися, розкричатися); 2) зпрефіксом на-, які виражають вичерпність виконуваної дії (находитися, наробитися, начитатися, надивитися); 3)з префіксами за-, про- (запрацюватися, заплакати, затремтіти, пропрацювати, проплакати); 4) з подвійним префіксом попо- на позначення імперативноїзавершеної дії (поповодити, попоходити, поподумати, попожити, попоїсти).

До двовидових дієслів належить незначна кількість слів українського походження (розслідувати, мовити, веліти) і досить численна група дієслів іншомовного походження (абсорбувати, абстрагувати, авансувати, автоматизувати, адресувати, акредитувати, амністувати, ампутувати, анексувати, атакувати, атестувати, інформувати, телеграфувати, стабілізувати, експропріювати тощо). Ці дієслова у певному контексті можуть мати значення як доконаного, так і недоконаного виду.

Дієслова недоконаного виду мають три часові форми: теперішній, минулий і майбутній (складну і складену форми), дієслова доконаного виду – минулий і простий майбутній.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти