ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Перехідні і неперехідні дієслова

Категорія перехідності – неперехідності тісно пов’язана з дієслівною семантикою і є, отже, лексико-граматичною категорією. Усі дієслова поділяють на перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет: написати лист, будувати хату, висловлювати думку. Виразною ознакою перехідних дієслів є їхня здатність керувати іменником у формі знахідного відмінка без прийменника, який у реченні виконує функцію прямого додатка: думати думу, нести квіти.

Крім того, у функції прямого додатка може виступати й іменник у формі родового відмінка, коли він має значення частини відцілого (випити молока, чаю), коли дієслово вжито з заперечною часткою не (не питав мами), коли дієслово має значення недовготривалого користування (позичив ножа, олівця), коли є паралельні форми дієслів у родовому і знахідному відмінках (співав пісні – співав пісень). Другою граматичною ознакою перехідних дієслів є їх здатність утворювати пасивні дієприкметники: принести – принесений, врятувативрятований. Проте пасивні дієприкметники не творяться від дієслів із значенням мислення, переживання типу думати, розуміти, мислити, відати, терпіти, ненавидіти, зазнавати.

Неперехідні дієслова означають стан або таку дію, яка не спрямована на інший предмет: дякувати, зітхати, зеленіти, глузувати. Вони ніколи не керують іменниками – прямими додатками, і від них не творяться пасивні дієприкметники.

Тісно пов’язана з категорією перехідності – неперехідності категорія стану. Це граматична категорія, яка виражає відношення між дією, дійовою особою(суб’єктом дії) і предметом (об’єктом), на який спрямована дія. Категорія стану властива тільки перехідним і співвідносним з ними неперехідним, які утворені за допомогою постфікса -ся. Виявляється вона у формах слів та особливостях керування.

Категорія стану не властива:

1) неперехідним дієсловам без постфікса -ся: сидіти, лежати, стояти, мерзнути, хворіти;

2) дієсловам з постфіксом -ся, які утворені від неперехідних дієслів: сидиться, спиться;

3) безособовим дієсловам на -ся, а також особовим дієсловам, що вживаються в значенні особових: стається, хочеться, розвидняється, хмариться;

4) дієсловам на -ся, що не мають співвідносних перехідних дієслів: гордиться, усміхається, боїться, казиться[91].

У сучасній українській мові розрізняють активний і пасивний стани. Окрема група – зворотні дієслова, в яких пасивне значення формується постфіксом-ся.

Активний стан мають усі перехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на прямий об’єкт: Нині ми всі обстоюємо плюралізм поглядів (газ.).

Пасивний стан мають неперехідні дієслова з постфіксом -ся, співвідносні за своїм лексичним складом і граматичним значенням із дієсловами активного стану. Вони означають дію, спрямовану на об’єкт, що виступає в реченні у ролі підмета. Реальна дійова особа в таких пасивних конструкціях виступає додатком у формі орудного відмінка: «Спеціальні питання обговорюються депутатами в секціях» (газ.). У реченні з дієсловом пасивного стану реальний виконавець дії може й не називатися. Крім того, пасивний стан може бути виражений також і пасивним дієприкметником, неособовою формою предикативного дієприкметника на

-но, -то, утвореним від перехідних дієслів: Товариство організовано.

Зворотні дієслова означають дію, яка спрямована на дійову особу. Залежно від лексичного зв’язку з іншими словами в реченні вони поділяються на такі групи: 1) власне-зворотні (виражають конкретну дію, виконавцем якої є особа, на яку ця дія й поширюється): одягатися, митися, голитися; 2) непрямо-зворотні (дія, передана ними, виконується дійовою особою, об’єкт дії виступає у функції непрямого додатка або зовсім відсутній): запасатися (їжею), поратися (біля печі); 3) загально-зворотні (вказують на внутрішній стан людини, її настрій, переживання): вертітися, сміятися, журитися, гніватися; 4) безоб’єктно-зворотні (виражають дію, постійно властиву дійовій особі): кропива жалиться, собака кусається; 5) взаємно-зворотні (означають дію, яку виконують дві або кілька осіб, кожна з яких є одночасно і об’єктом дії): листуватися, цілуватися, радитися, зустрічатися.

Безособові дієслова

Безособові дієслова виражають дію або стан, які відбуваються без участі дійової особи. Вони не можуть сполучатись у реченні з іменником або займенником у ролі підмета (чи з іншою частиною мови в цій же функції). Сюди належать такі дієслова:

1) дієслова фізичного стану: морозить, трясе, лихоманить, ріже, пече, коле, тіпає, трусить;

2) дієслова психічного стану: спиться, сниться, не їсться, не лежиться;

3) дієслова, що означають явища природи: свіжіє, вечоріє, сутеніє, темніє, смеркає;

4) дієслова, що означають стихійні явища: вигоріло, висушило, спалило, залило, замело;

5) дієслова, що означають буття, міру наявності або відсутності: сталося, минулося, бракує;

6) дієслова успіху: пощастило, поталанило, повелося.

Безособові дієслова не змінюються за особами, хоч і вживаються в теперішньому часі у формі 3-ї особи однини, у минулому часі – у формі середнього роду однини. Наприклад: «Запахло сонцем, воском і зелом» (В.Стус), «Бракуєарфі струн, співцеві слів» (Леся Українка).

У безособовому значенні активно вживаються й особові дієслова. Наприклад: Квітка гарно пахне (особове); Надворі гарнопахне (безособове).

 

Дієприкметник

Дієприкметник – це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника[92]. Питання про статус дієприкметнків в українському мовознавстві вирішується неоднозначно. І.К.Кучеренко у статті «Граматична характеристика дієприкметника і його місце в системі частин мови» (Мовознавство. – 1967.– №4. – С. 12-20) та І.Р.Вихованець у монографії «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» (К., 1988.– С.180) вважають, що в дієприкметнику повністю переважають прикметникові морфологічні й семантичні властивості, що дає достатні підстави вважати його віддієслівним відносним прикметником.

Як і дієслова, дієприкметники мають категорію виду, часу і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого утворений (виконувати – виконуючий, написати – написаний).

Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі і відмінку.

За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна з цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).

АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ вказують на ознаку дійового предмета: любляча мати, зів’яле листя, осиротілі діти. Активні дієприкметники теперішнього часу виражають ознаку, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка. Вони утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду з додаванням суфікса -уч- (-юч-), -ач- (-яч-): лежать – лежачий, ревуть – ревучий. Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка. Утворюються від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: збідніти – збіднілий, дозрітидозрілий. До особливостей творення цих дієприкметників належить втрата суфікса інфінітивної основи -ну- (зжовкнути – зжовклий) і випадання кінцевого приголосного основи, зокрема -с- (осісти – осілий). Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються, а, як правило, замінюються описовою формою: той, що переміг, той, що допоміг, той, що зрозумів і т.д.

ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику. Творяться тільки від основи інфінітива перехідних дієслів: 1) за допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на -а(-я): писати – писаний, віяти – віяний, якщо основа інфінітива має тематичний суфікс -ува- (-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який в наголошеній позиції початкове у змінює на о: бетонувати – бетонований, адресувати – адресований; 2) за допомогою суфікса -ен- (-єн-) від основи інфінітива ни -и- (-і-), де суфікс -ен- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и- (-і-), та на приголосний: варити – варений, носити – несений. При творенні цих дієприкметників відбуваються морфонологічні чергування д/дж (попередити – попереджений), зд/ждж (заїздити – заїжджений), г, з/ж(зберегти – збережений), с/ш (заносити – заношений), к, т / ч (спекти – спечений), ст/щ (вимастити – вимащений), б, п, в, м, ф / бл, пл, вл, мл, фл (послабити -послаблений, оформити – оформлений); 3) за допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються на -и- (-і-), -а-(-я-), -у-, -ер-: мити – митий, гріти -грітий, дертидертий. Від основи інфінітива, яка закінчується на або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен- (-єн-) і -: колотий і колений, поротий і порений. Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу і вживаються частіше, ніж активні.

Крім того, дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому разі вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників: пекучий біль, блискучий оратор, вихована людина. Це явище має назву ад’єктивації дієприкметників. Дієприкметники можуть переходити і в іменники: Береженого й Бог береже; Поранений важко застогнав.

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, роботу зроблено. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ інфінітива перехідних дієслів з додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о-: прочитати – прочитано, сказати – сказано, збити – збито. Як і дієслова, керують іменниками і виступають у ролі головного члена безособового односкладного речення.

Дієприслівник

Дієприслівник – це незмінна дієслівна форма, яка об’єднує в собі ознаки дієслова і прислівника, вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом. Це порівняно нова дієслівна форма, якій властива категорія виду і часу. Дієприслівники недоконаного видутеперішнього часу творяться від основи теперішнього часу за допомогою суфікса -учи: плавають – плаваючи, пишуть – пишучи. Дієприслівники минулого часу доконаного виду утворюються додаванням до основи інфінітива суфікса -вши (-ши): малювати – малювавши, нести – нісши. Вид дієприслівників визначається відповідною формою співвідносного дієслова: терпітитерпівши (недоконаний вид), принести – принісши (доконаний вид).

Типове значення дієприслівників теперішнього часу полягає у вираженні додаткової дії, що відбувається одночасно з основною. У таких випадках основна дія виражається дієсловом недоконаного виду. Дієприслівники минулого часу, як правило, беруть участь у вираженні послідовності дій. Вони найчастіше позначають додаткові дії, які в часі свого перебігу передують основним. Дієприслівники часто переходять у прислівники, втрачаючи здатність керувати іменниками. Це найчастіше дієприслівники теперішнього часу типу стоячи, сидячи, лежачи та ін.

Наголошення дієслів

Закономірним у сучасній українській літературній мові є наголошування кінцевого складу в дієсловах везтú, нестú, клястú тощо, а також у всіх їх формах: везý, несý, привезý, принесý, везéш, несéш, веземó, несемó, везлá, неслá, привезлá, принеслá, привезлú, принеслú, привезíть, принесíть, живемó, почнемó, ідемó, стаємó, живетé, почнетé, ідетé, стаєтé (але крáду, крáдеш, крáде, крáдете; крáдуся, крáдешся, крáдуться; мóжу, мóжуть, мóжете; хóчу, хóчете, хóчуть; прóшу, прóсять, прóсите). Колись нормативними були такі наголоси: вéзти, нéсти, привéзти, принéсти[93]. Окремі дієслова мають подвійне наголошення: сúвíти, стáрíти, чéрствíти.

У дієслові бýти з наголошеною основою вживаються інфінітив і форми майбутнього часу (бýду, бýдеш, бýде, бýдемо, бýдете, бýдуть), а в формах минулого часу жіночого і середнього родів та у формах множини наголос падає на закінчення: булá, булó, булú.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти