Явище адвербіалізації в українській мові

Більшість прислівників сучасної української мови являє собою вторинні утворення, що виникли від різних частин мови – займенників, іменників, прикметників, числівників, дієслів і навіть від прислівників.

ВІДЗАЙМЕННИКОВІ прислівники становлять найархаїчніший шар прислівникових утворень не тільки в українській, а й у всіх слов’янських мовах. Велика кількість їх сягає ще спільнослов’янської мовної спільності, а в деяких випадках навіть спільноіндоєвропейської мови-основи[115]. Серед відзайменникових прислівників можна виділити первинні (які з погляду сучасного словотвору є простими) та вторинні (або ж похідні, у складі яких більш-менш чітко виділяються твірні основи та конкретні словотворчі афікси).

Первинні відзайменникові прислівники – це утворення, в яких утрачені живі смислові і словотворчі зв’язки з відповідними займенниковими основами. Із сучасними займенниками вони не мають ніякого функціонально-семантичного зв’язку. У мовознавчій літературі їх ще називають первинними (первісними) [116] або немотивованими[117]. Таких прислівників у сучасній українській мові порівняно небагато. Первинні відзайменникові прислівники творилися здебільшого від основ означальних, вказівних, питально-відносних давніх нечленних займенників. Абсолютна більшість їх пов’язана з такими основами: къ (де, куди, коли, доки, поки та ін.), тъ (там, тут, туди, так), сь (сюди, досі), вьсь (всюди), онъ, инъ (інде) тощо.

Вторинні відзайменникові прислівники, як засвідчують історичні пам’ятки, сягають пізнішого періоду розвитку української мови. На відміну від первинних прислівникових лексем, ця група прислівників зберігає зв’язок із сучасними займенниками, від яких утворилася в процесі адвербіалізації форм таких відмінків: родового (чого), знахідного з прийменниками за, на (защо, нащо), орудного з прийменником з (зо) (зовсім) та місцевого з прийменниками по, при (потім, причому).

ВІДІМЕННИКОВІ прислівники в українській мові утворилися і продовжують творитися переважно внаслідок адвербіалізації відмінкових форм іменників. Адвербіалізація – це основний спосіб творення прислівників в усіх слов’янських мовах і тому заслуговує на особливу увагу.

Питання адвербіалізації іменників порушувалося у працях В.В.Виноградова, О.О.Шахматова, М.Ф.Лукіна, І.Н.Сергеєвої, Т.В.Назарової, О.М.Кім та інших мовознавців. Проте значно глибше, ґрунтовніше процес адвербіалізації синтетичних і аналітичних іменникових відмінкових форм у сучасній українській літературній мові був досліджений у кандидатській дисертації Т.М.Довгої[118]. Тут окремо висвітлювалися питання про причини, суть процесу адвербіалізації, ті якісні зміни, що відбуваються при ньому. Окремі думки щодо адвербіалізації іменників знаходимо в працях В.С.Ващенка, Е.М.Сасинович, І.К.Чаплі, І.К.Кучеренка та ін.

Адвербіалізація, на думку І.К.Чаплі, є тільки окремим випадком, певним епізодом в історії формування прислівників, а не такою якісною зміною, не таким нагромадженням нової якості, що спричиняє появу цілком нової частини мови, як певного різновиду чи різновидів граматичних форм[119]. Утворення прислівників шляхом адвербіалізації звичайно тривале в часі, про що свідчить наявність так званих прислівникових сполучень типу на жаль, на ходу, на бігу, на зло тощо. Деяким із подібних форм, можливо, призначено залишитися не повністю адвербіалізованими, і в цьому суттєва різниця між адвербіалізацією та іншими видами перехідних явищ у системі частин мови (субстантивація, прономіналізація, ад’єктивація та ін.).

Одна з причин адвербіалізації іменників, як вважає більшість мовознавців, полягає у здатності іменника виступати у функції обставини [120]. Вираження певною словоформою обставинної функції часто призводить до виділення цієї форми із системи парадигми і перетворення її на незмінну. Інша причина адвербіалізації, на думку Т.М.Довгої, зумовлена різними відмінковими значеннями придієслівних відмінків: здатністю непрямих відмінків мати прислівникову функцію[121].

При дослідженні процесу адвербіалізації іменників необхідно брати до уваги характер відмінка, ті зміни, що відбуваються у системі значень кожного з непрямих відмінків, послаблення відмінкового значення, внаслідок чого іменники починають виражати обставинні відношення. Т.В.Назарова зауважує, що процес адвербіалізації іменників пов’язаний з «абстрагуванням значення»[122] . Т.М.Довга при цьому додає, що іменникові лексеми переходять у прислівники переважно шляхом зміни свого лексичного значення, а семантична ж характеристика слова не змінюється[123]. Цей шлях характерний для творення деяких обставинних прислівників місця та часу, мотивованих іменниковими лексемами місця чи часу. Прислівники місця та часу можуть утворюватися тільки від тих іменників, що означають просторові поняття або певні відрізки часу. Узагальнений характер прийменників, якими сполучаються відмінкові форми, також сприяє абстрагуванню значення іменника (вже адвербіалізованого) порівнянно з неадвербіалізованою формою. Набуваючи при адвербіалізації нового лексичного і граматичного значення, прислівники місця і часу стають своєрідними засобами узагальненого відтворення понять часу і простору.

Проте є й інший шлях адвербіалізації, коли сфера збігу прислівникової й іменникової семантики проявляється спорадично, залежно від семантичної природи слова, його здатності мати лексико-семантичні варіанти. При цьому, як зауважують окремі дослідники, крім факторів суто семантичних, велику роль відіграють морфологічні, синтаксичні, а інколи й прагматичні фактори. Значною мірою сприяє переосмисленню слова наявність конкретних, чи семантичних відмінків[124].

Завдяки своєму широкому діапазону значень, здатності виступати в конкретних (адвербіальних) відмінкових значимостях, іменникові лексеми, поєднуючись із дієсловами, вступають у зв’язок іменного прилягання, що є суттєвим етапом у процесі адвербіалізації. При цьому утворюються проміжні розряди форм, які найчастіше називають «синтаксичні прислівники» чи «фразні категорії незавершеного творення»[125] «прислівникові сполучення», «одиниці мови, які ще не повністю втратили граматичні риси іменника»[126].

У науковій літературі процес творення прислівників шляхом адвербіалізації прийменниково-відмінкових форм ще називається «адвербіалізація у поєднанні з лексикалізацією» [127], де під лексикалізацією розуміється «злиття двох слів, з яких одне службове (прийменник), в одне слово; наприклад: увечері, вночі»[128]. Однак таке розуміння лексикалізації не єдине. Останнім часом це поняття вживається в широкому значенні. Зокрема, лексикалізація – це «перетворення службової морфеми (афікса) в слово», «перетворення словоформи чи прийменниково-відмінкового сполучення в самостійне слово (прислівники вниз, замертво)», «перетворення словосполучення в слово (спасибі від спаси біг)», а також «фразеологізація, тобто виникнення ідіоматичного сполучення з вільного (бити байдики)»[129]. З усього видно, що лексикалізація – це не спосіб творення, а певний процес, механізм.

Серед відіменникових прислівників виділяються ті, що утворені від:

1. Родового відмінка без прийменників та з прийменниками без, від, до, за, з (із): учора, дома, безвісти, відразу, докупи, досередини, завтра, збоку, звечора, згори, здолу, здому, ззаду, зроду, скраю, спереду, спочатку та ін.

2. Давального відмінка: долі.

3. Знахідного відмінка з прийменниками у (в), на, під: убік, уверх, уголос, удень, уперед, усередину, услід, вчас, набік, наверх, навіки, надвечір, надвір, надміру, назад, назустріч, напам’ять, наперед, наполовину, нараз, насилу, наспід, підряд.

4. Орудного відмінка без прийменника: боком, загалом, задом, смерком, кругом, пішки, повністю, разом, гуртом.

5. Місцевого відмінка з прийменниками у (в), на, по: увечері, укупі, уночі, усередині, навесні, надворі, насподі, поночі, пополудні, попівночі.

Походження ВІДПРИКМЕТНИКОВИХ прислівників у науковій літературі трактується неоднозначно. Можна виділити кілька точок зору щодо природи таких лексем.

Перша (найпоширеніша не тільки в українській, а й і в російській і білоруській мовознавчій літературі) виводить такі прислівники з форм непрямих відмінків коротких прикметників чоловічого і середнього роду з прийменниками та без прийменників[130]. Однак тут суперечливим є те, що прикметник як частина мови сформувався на основі синтаксичної категорії означення і тому сам по собі не міг уживатися з прийменником.

Друга точка зору ґрунтується на твердженні О.О.Потебні («Из записок по русской грамматике»), що всі слов’янські прислівники на -о, -е перейшли через іменники середнього роду знахідного відмінка. Її прихильники вважають, що прислівники прикметникового походження на-о утворилися не з відповідних форм прикметників, а з форм іменників в обставинній функції чи (більш конкретно) в результаті субстантивації коротких прикметників (В.М.Марков, А.Б.Пеньковський). Свою думку дослідники підкріплюють як даними з діалектів, так і з інших слов’янських мов. Однак у процесі субстантивації, як відомо, ці прикметники набувають вужчого, більш конкретного змісту, який не відповідає значенню спільнокореневих прислівників. Можна ставити під сумнів субстантивацію коротких прикметників, бо останні, як відомо, виникли на базі імен, ще тоді, коли форма середнього роду могла мати і значення абстрактного іменника[131].

Досить своєрідною і вартою, на наш погляд, уваги є думка про те, що прислівники, співвідносні з якісними прикметниками, утворилися в результаті «включення», тобто «такого розширення значення слова, яке здійснюється за рахунок семантики іншого слова, що не отримує в даному слові морфемного вираження. У сполученні типу долго время включеним став іменник. Ми виділяємо два шляхи у творенні прислівників від прикметників: 1) адвербіалізація; 2) морфологічний спосіб.

Процес адвербіалізаціїприкметників сягає ще спільнослов’янської доби[132], про що свідчать дані інших слов’янських мов. Адвербіалізація нечленних коротких прикметників на -о, -е, -і (прислівники на -і збереглися лише в окремих діалектах) продовжувала активно діяти, напевно, до появи повних форм, до того часу, коли остаточно завершився процес формування основної категорійної атрибутивної їх ознаки і коли короткі прикметники повністю втратили залежність від імен, на базі яких утворилися. Саме з цього часу у формуванні прислівників відбулося переростання адвербіалізації як морфолого-синтаксичного способу в морфологічний[133]. Тому мають рацію ті мовознавці, які твердять, що зараз відприкметникові прислівники шляхом адвербіалізації не утворюються (Т.М.Довга (Розумик), І.К.Чапля, Л.І.Коломієць, А.В.Майборода та ін.).

Серед прислівників, які є результатом адвербіалізації прикметників, виділяємо:

1. Прислівники на -о (рідко -е), утворені шляхом адвербіалізації нечленних якісних прикметників середнього роду називного-знахідного відмінків однини. Перехід у прислівники подібних прикметників, на думку окремих дослідників, розпочався ще тоді, коли форма середнього роду могла мати і значення абстрактного іменника. Найчастіше зазнавали процесу адвербіалізації якісні прикметники. Цей процес був досить продуктивним і зумовлений він внутрішніми причинами, зокрема недостатньою кількістю в праслов’янський період слів на позначення означення дії іншої ознаки[134]. Шляхом адвербіалізації утворилися такі відприкметникові прислівники: багато, бідно, весело, високо, вогко, вузько, гладко, глибоко, глухо, голосно, гостро, гірко, густо, давно, дорого, легко, мало, тихо, часто, чесно, добре, дуже та інші.

2. Прислівники, утворені шляхом адвербіалізації нечленних форм родового відмінка прикметників чоловічого або середнього роду з прийменниками з (с), за, від, до. Наприклад: добíла, дóголá, допíзна, досúта, дόсуха, дóчúста, завúдна, зáмолоду, зблúзька, здáлека, злéгка, злíва, змáлу, спрáва, стúха.

3. Прислівники, утворені шляхом адвербіалізації форм давального відмінка прикметників з прийменником по. Наприклад: помалу, потиху (розм.у СУМі), попросту (розм. у СУМі). Здебільшого це прислівники, співвідносні з нечленними якісними прикметниками. Ще у пам’ятках давньоруського періоду фіксується велика кількість таких утворень, оскільки це була одна з найдавніших і найпродуктивніших моделей. Саме на основі цього типу сформувалася і набула продуктивності словотвірна модель по- + -ому, що зумовила подальше творення прислівників морфологічним шляхом.

4. Прислівники, утворені шляхом адвербіалізації форм знахідного відмінка нечленних прикметників середнього роду з прийменниками в (у), за, на. Наприклад: вліво, вправо, запросто, набіло, наголо, надовго, наліво, направо, наново, нарізно, насухо, начисто, начорно. Оскільки безприйменникова форма знахідного відмінка середнього роду нечленних прикметників збігається з відповідним прислівником, то в багатьох випадках важко визначити, чи йдеться про давню адвербіалізацію відповідної сполуки, чи про пізніше поєднання прийменника з уже сформованим прислівником. Саме тому одні дослідники кваліфікують подібні утворення як префіксальні (сучасні праці із словотвору), а інші – як адвербіальні[135]Історичні пам’ятки фіксують такі прислівники активно тільки з ХVІІ ст., однак окремі з них були відомі вже в ХІІ ст.

5. Прислівники, утворені шляхом адвербіалізації форм місцевого відмінка прикметників з прийменниками в, на: вповні, впорожні, нарівні. Ці утворення активно представлені вже в перших писемних пам’ятках. В українській мові їх збереглося зовсім небагато.

Серед відприкметникових прислівників, утворених морфологічним способом, можна виділити такі, що є результатом: 1) суфіксації (-о): безпечно, безпорадно, безплатно, безпощадно, безсердечно, інтересно, парадно, серйозно, совісно, спеціально, цікаво, шустро, швидко та ін.; 2) префіксально-суфіксального способу (по- + -и, по- + -ому): по-українськи, по-сільському, по-осінньому та ін.

ВІДЧИСЛІВНИКОВІ прислівники становлять невелику в кількісному плані групу слів, утворених: 1) шляхом адвербіалізації форм називного-знахідного відмінка кількісних числівників два, три за допомогою суфікса -чі (двічі, тричі), форми знахідного відмінка кількісного числівника один із прийменниками в, за (водно, заодно), форм місцевого відмінка кількісних числівників з прийменником в (у) (вдвох, втрьох, вчотирьох та ін.), форм родового відмінка порядкових числівників з прийменником з (с) (спéршу), форм знахідного відмінка збірних числівників з прийменником на (нáдвоє, нáтроє); 2) префіксально-суфіксальним способом (по-перше, по-друге... по-десяте).

Серед ВІДПРИСЛІВНИКОВИХ прислівників основна кількість утворена префіксальним способом на базі вже наявних у мові прислівників. Найбільшу продуктивність виявляють префікси на-, за-, не-, до-, від-. Наприклад: нині – донині, завтра – назавтра, завжди – назавжди, далеко – недалеко, довго – задовго, тепер – відтепер, коли – відколи, поки – допоки та багато інших.

Велика кількістьприслівників, що утворені від різних частин мови шляхом осново- та словоскладання (босоніж, обіруч, зроду-віку, врізнобіч торік, мало-помалу, рано-пораненьку, всеодно, вряди-годи, стократ, ось-ось, давним-давно, волею-неволею, всього-на-всього, запанібрата, хоч-не-хоч, якомога, водночас, більш-менш, видимо-невидимо, мало-помалу, тишком-нишком, натщесерце) та префіксально-суфіксальним чи суфіксальним способом переважно від дієслівних основ (навприсядки, навпочіпки, наввипередки, урозтіч, навшпиньки, навкруги, перевертом, назирцем, похапцем, помацки, наввипередки, навколішки, навсправжки, назирці, задарма, мішма, лігма, сидьма, сторчма, крадькома, навстоячки та багато інших).