ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Синтаксичні функції та синоніміка сполучників

За характером синтаксичних зв’язків між словами чи реченнями сполучники поділяються на сполучники сурядності і сполучники підрядності. Сполучники сурядності вказують на зв’язок граматично рівноправних слів чи речень, а сполучники підрядності – на підрядну залежність предикативних частин складнопідрядних речень. Більшість дослідників виділяє всього три розряди сурядних сполучників: єднальні, протиставні і розділові. Проте ґрунтовніша їх класифікація вміщена у підручнику за ред. А.П.Грищенка[146] (автор розділу про сполучник І.М.Уздиган), де сурядні сполучники поділяються на такі різновиди:

1) єднальні: і (й), та, ні...ні, та ні...та ні, ані...ані, ні...ані. Наприклад: Ні честь,ні слава, нізаможність – ніщо не захищало його від тієї напасниці-туги... (Панас Мирний);

2) зіставно-протиставні: а, але й, та (але), однак, зате, проте, тільки, лише, хоч...але, хоч...зате, хоч...та, а втім, так, тим часом, як...так і, не тільки (не лише)... а (але) й, не то що...а (але), не так і...як. Наприклад: Ніхто не зважиться накриво слово сказати Олексію Івановичу,а не то щоб не послухатися його наказу або піти проти нього (Панас Мирний). Сама б учила,так не знала Вона письма того (Т.Шевченко);

3) розділові: або, а то, чи, а чи, хоч, чи то, то...то, не то...не то, як не...то, коли не...то, якщо не...то. Наприклад: Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились абов клуні,або в садку чи деінде (М.Коцюбинський). І чується той самий поклик жвавий: Хоч згинути,а хоч добути слави (В.Самійленко);

4) градаційні: а й, а ще, а навіть, а до того ж, та навіть, та ще й, не тільки...а (але) й, не тільки...а навіть, не стільки...скільки, не так...як. Наприклад: Сади Болгарії – не тільки цвіт, Не тільки плід,а й слід безсмертних літ (М.Рильський). Мар’ян не стільки почув, скількидогадався, про що говорить Плачинда (М.Стельмах);

5) приєднувальні: і, та, також, і навіть, а й, та й, ще й, та ще й. Наприклад: Я волів би, щоб се сказав хто інший, а не жінка Руфінова та ще й при чоловіку... (Леся Українка);

6) пояснювально-уточнюючі: або, себто, цебто, тобто, а саме, як-от. Наприклад: І він катапультується,тобто вистрелює себе з літака разом з сидінням (О.Гончар). Лелеки,або чорногузи, прилітають до нас навесні.

Підрядні сполучники виражають залежність однієї одиниці від іншої у межах синтаксичної конструкції. Вони вживаються у складнопідрядному реченні і, отже, виступають засобом зв’язку підрядного й головного речення. Серед сполучників підрядності за синтаксичними функціями в реченні розмежовуються сполучники і сполучні слова. Різниця між сполучником і сполучним словом полягає в тому, що сполучне слово в підрядному реченні виступає в ролі підмета, присудка або додатка і буває синонімом до повнозначних слів (котрий, який, це), співвідноситься з яким-небудь корелятом у головному реченні або має на собі логічний наголос. Сполучник не виступає членом речення, має послаблене лексичне значення, не може бути замінений якимось синонімічним сполучним словом, не співвідноситься ні з яким корелятом у головному реченні і не має логічного наголосу. Слова що, чим, коли можуть бути і сполучними словами, і сполучниками. Багатофункціональний сполучник що, який може зв’язувати підрядні з’ясувальні, означальні, міри і ступеня, порівняльні з головним реченням; коли може виступати в часових, умовних, додаткових, означальних та інших реченнях; як – у часових, причинових, порівняльних, умовних та ін.; щоб – у причинових, цільових, означальних. Є такі типи підрядних сполучників:

1. З’ясувально-об’єктні: що, щоб, чи, як, немов (немовби), ніби (нібито), наче (начебто, неначе, неначебто), буцім (буцімто); хто, що, який, чий, котрий, де, куди, звідки, коли, доки, скільки, наскільки. Наприклад: Тим часом пан поїхав до міста й пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду (І.Нечуй-Левицький). Що далі було – вона не пригадає (Панас Мирний).

2. Означальні: що, який, чий, котрий, хто, де, куди, звідки, коли, ніби (нібито), мов (немов, немовби), наче (начеб, начебто, неначебто) та ін. Наприклад: Люди,які жертвують усім для інших, творять святу справу (П.Загребельний). Любов – це той солодкий дар,з якого люди роблять гіркість (М.Стельмах).

3. Часові: як, після того як, в міру того як, тільки (що)...як, як тільки, тільки-но...як, щойно, ледве, скоро, коли, відколи, аж поки, доки, аж доки та ін. Наприклад:Як тільки Харитя увійшла межи жита, гарний краєвид зник (М.Коцюбинський). В міру того як він голодніє і слабіє від утоми, його думки робляться сумніші (І.Франко).

4. Просторово-локальні: де, куди, звідки та ін. Наприклад: Ми підем, де трави похилі (Д.Павличко); Марта підвелася й пішла туди,куди кликало її сліпе почуття (М.Коцюбинський).

5. Причинові: бо, через те що, тому що, затим що, тим що, оскільки. Наприклад: Люблю людей землі своєї, бо я й землі своєї син (В.Сосюра). Ті пісні мене найперше вчили Поважати труд людський і піт, Шанувать Вітчизну мою милу, Бовона одна на цілий світ (В.Симоненко).

6. Умовні: якщо, як, коли, коли б, якби, аби, раз тощо. Наприклад: Народ сам скує собі долю,аби тільки не заважали (М.Коцюбинський). Коли в людини є народ, тоді вона уже людина (Л.Костенко).

7. Мети: щоб, для того щоб, затим щоб, аби. Наприклад: Чи вистачить чорнила,щоб залить? (В.Симоненко). Бажала б, щоб ти дивився зі мною в лагідні очі сарн (Віра Вовк).

8. Допустові: хоч (хоча), хоч (хоча)...а (але, однак, зате), хай (нехай)...але (та), дарма що, незважаючи на те що. Наприклад: Довго співали дівчата, довго гуляли хлопці, незважаючи на те, що наступного дня треба було рано вставати, ще й на панщину йти... (І.Нечуй-Левицький).

9. Порівняльні: мов, мовби, немов, немовби, наче, начебто, неначе, неначебто, неначеб, ніби, нібито, як, що. Наприклад: Вишні цвіли так рясно, неначе вкрив їх пухнастий сніг (Ю.Яновський). Міст обваливсь, потонув,як тонуть у штормах десь кораблі (О.Гончар).

10.Наслідкові: так що. Наприклад: Хутір ховався серед дерев,так що влітку іншу хатку даремно очима шукатимеш, не знайдеш між зеленим листям (М.Трублаїні).

 

Правопис сполучників

1. Складні сполучники тож, адже, також, аніж, мовби, немовби, неначеб, мовбито, неначебто, цебто, тобто, буцімто та інші завжди пишуться разом.

2. Сполучники щоб, якби, аякже, якщо, зате, проте, теж завжди пишуться разом, алеоднозвучні з ними слова-омоніми пишуться окремо (як би, як же, про те, те ж, за те). Наприклад: Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя (Т.Шевченко); Як би я тепер хотіля у мале човенце сісти і далеко на схід сонця золотим шляхом поплисти (ЛесяУкраїнка). Вийшов з хати карбівничий, щобліс оглядіти (Т.Шевченко); Ще добре, що хоч Ілько дома, ащо б вона та сама діяла (А.Головко). Леся замислилась, протезаговорила знову (М.Олійник); У голові козака зовсім не тулилися докупи думкипро те, що буде далі (В.Кащенко).

3. Завжди пишуться окремо такі сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоч би, хоча б. Наприклад: Адже ж вона багато б нажала, якби мати не сварила за скалічений палець (М.Коцюбинський). Коли б ти, нічко, швидше минала (Леся Українка).

4. Через дефіс пишуться такі сполучники: тому-то, отож-то, тим-то, тільки-но. Наприклад: Татільки-но почалася розмова, Леся забула перше враження (А.Коломієць).

5. У складених сполучниках кожна частина пишеться окремо: дарма що, тому що, так що, для того щоб, через те що, в міру того як, незважаючи на те що, затим щоб, з тим щоб. Наприклад:Дарма що відгуку вітер не має, а шум на хвилиночку погляд чарує (Леся Українка).

 

ЧАСТКА

Частка як окремий функціональний клас слів.

Структурні різновиди часток

Слово частка, адекватне своїм лексичним значенням іменникові частина, відоме нашій мові давно, досить часто вживається у мові побутовій та в художній літературі. Поступово воно стало називати слова, що не мають власного лексичного значення, а надають іншим словам, словосполученням і реченням додаткового відтінку (не, ні, лише, тільки, аж, хай, нехай, невже тощо). Їх довгий час не об’єднували в якусь одну самостійну частину мови – або зовсім ігнорували, або розглядали у складі прислівників та сполучників. Унаслідок глибшого пізнання граматичної структури мови ці слова стали виділяти в окрему, службову, частину мови тільки у 20-х роках ХХ ст. На думку М.А.Жовтобрюха, як окрема частина мови частка «була зафіксована, здається, вперше в проекті «Українського правопису» (1926 р.), а в 30-х роках стала вже загальновживаною в шкільній і науковій літературі»[147].

Частки – це клас службових незмінних слів, що надають окремим словам чи реченням додаткових змістових, емоційно-експресивних і модальних відтінків або беруть участь у творенні окремих морфологічних форм і нових слів. На відміну від сполучників і прийменників, частки не служать засобом вираження синтаксичних відношень. Загальноприйнятим є визнання у часток розмитої семантки, нечіткості їх розрізнення з іншими частинами мови, від яких вони походять. Дискусійними на сьогодні є такі питання: а) про наявність у часток власного інваріантного значення (і тим самим питання про їх самостійність/несамостійність) чи про визначення їх значення семантикою конкретного висловлення; б) питання про еволюцію часток; в) питання про межі їх лінійної протяжності і одиничності/множинності значення при комплексах («і так», «так і», нім. aber auch, nur mal)[148].

Зі структурного погляду частки поділяються на прості, складні і складені. До першого різновиду належать одиниці елементарної структури типу би (б), же (ж), бо, ні, не, ну; до складних належать ніби, нібито, адже, лише, справді, однак, просто, нехай та інші; до складених: а то, навряд чи, всього-на-всього, далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, хай би, хоч би та ін.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти