ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Зміст, структура та обсяги курсової роботи

Курсова робота повинна мати чітку та логічну побудову. Складовими частинами курсової роботи мають бути: вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (у разі необхідності

У вступі до курсової роботи (1—2 сторінки) стисло характеризується сучасний стан розроблення проблеми та питань, що вимагають вирішення, обґрунтовується актуальність теми, чітко визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет, методи та інформаційна база дослідження, вказується рівень опрацювання проблеми у вітчизняній і зарубіжній науці та практиці, виділяються дискусійні питання.

В основній частині (загальним обсягом 20—40 сторінок) глибоко та всебічно розкривається сутність обраної теми, її найважливіші питання та проблеми. Тут необхідно показати, як досліджувана проблема з позицій сучасності висвітлена в літературі, викласти сутність існуючих підходів до її вирішення, здійснити її критичний аналіз, провести порівняння та сформулювати власний погляд. Виклад теоретичних положень має супроводжуватися (по можливості) аналізом статистичної інформації, прикладами з практики управлінської діяльності. У цій частині курсової роботи студент повинен продемонструвати свої знання з питань, що досліджувалися, уміння узагальнювати матеріали, послідовно їх викладати, робити висновки, обґрунтовувати свої пропозиції та рекомендації.

Основну частину курсової роботи рекомендується поділити на п’ять розділів обсягом 6 - 8 сторінок кожний. Рекомендації щодо змістового наповнення кожного з розділів основної частини наводяться нижче.

Студентам слід узяти до уваги, що залежно від специфіки обраного напряму та конкретної теми допускаються й інші структуризація, змістове наповнення та обсяги кожного з розділів.

Перший розділ основної частини. У цьому розділі слід представити понятійно-категоріальний апарат дослідження та викласти теоретико-методологічні аспектидослідження проблеми; в обов’язковому порядку тут необхідно виділити сутнісні риси та ознаки того предмета, явища, характеристики, процесу, що виступає як об’єкт управління.

Другий розділ основної частини. Цей розділ має бути присвячений дослідженню суто управлінських аспектів проблеми, тобто тут повинно бути з’ясовано, що являють собою суб’єкт, система, процес, функції та методи керівного впливу на об’єкт управління, охарактеризований у першому розділі. Крім того, в обов’язковому порядку необхідно визначити місце даної управлінської підсистеми в загальній системі управління підприємством та її взаємозв’язки з іншими управлінськими підсистемами.

Третій розділ основної частини. Якщо в другому розділі викладаються результати систематизації закономірностей взаємодії досліджуваних керівної та керованої систем у межах підприємства, то третій розділ має бути присвячений вивченню специфічних особливостей управління, що виникають через різницю в розмірах, масштабах діяльності, галузевій належності сучасних підприємств, їхніх організаційно-правових формах тощо.

Четвертий розділ основної частини. На відміну від поперед­ніх, суто теоретичних розділів курсової роботи, цьому розділові має бути притаманний прикладний характер. Фокусом уваги тут є методика аналізу стану справ на підприємстві (безперечно, стану справ не взагалі, а в досліджуваному аспекті), зокрема методика організаційного аналізу, та методи діагностики проблем, що можуть виникати в досліджуваній сфері. Розкриття сутності методів діагностики та методик аналізу має здійснюватися коректно, з наведенням форм аналітичних таблиць і викладом усіх алгоритмів і формул, необхідних для здійснення розрахунків.

П’ятий розділ основної частини. В останньому розділі основної частини курсової роботи необхідно охарактеризувати шляхи розв’язання проблем, сформулювати узагальнені рекомендаціїщодо усунення слабких місць у системі управління діяльністю підприємства, визначити напрями вдосконалення діяльності та покращання отримуваних кінцевих результатів. Крім цього, рекомендується охарактеризувати підходи дооцінки ефективності та результативностівпровадження запропонованих заходів.

У висновках (3—4 сторінки) потрібно стисло викласти основні результати проведених досліджень і визначити, якою мірою вирішені завдання та досягнуто мету курсової роботи, що були сформульовані у вступі.

Список використаних джерел повинен включати перелік усіх першоджерел, на які були посилання в тексті роботи або які використовувалися під час написання курсової роботи.

У додатки, обсяг яких не обмежується, рекомендується включати відносно самостійні частини тексту, складні розрахунки, громіздкі таблиці, виокремлення яких поліпшує цілісність сприйняття основної частини роботи.

Рекомендації щодо оформлення курсової роботи

Текст курсової роботи має бути належним чином оформлено — як стилістично, так і граматично й технічно. Рукопис комплектується в такій послідовності:

1) титульний аркуш;

2) зміст;

3) вступ;

4) основна частина;

5) висновки;

6) список літератури;

7) додатки (у разі необхідності).

На титульному аркуші зазначаються: назва вищого навчального закладу, тема курсової роботи, прізвище студента та інші ідентифікаційні відомості (зразок оформлення титульного аркуша наведено в додатку Г). Після титульного аркуша вміщується сторінка змісту, в якому наводяться найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовки) основної частини, а також вступу, висновків, додатків, списку використаної літератури.

 

Загальні вимоги до оформлення рукопису

Текст рукопису роздруковується на принтері на аркушах білого паперу стандартного формату А4 і розміщується з одного боку аркуша. Друкують текст, залишаючи береги таких розмірів:

· лівий — не менше 25 мм;

· правий — не менше 10 мм;

· верхній — не менше 20 мм;

· нижній — не менше 20 мм.

У разі використання текстового редактора Word слід закладати такі параметри:

· тип шрифту — Times New Roman;

· розмір шрифту — 14;

· міжрядковий інтервал — 1,5.

Текст основної частини поділяють на розділи, а в разі необхідності — на підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту, заголовки підрозділів — маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Переноси слів у заголовках не дозволяються. Крапки наприкінці заголовків не ставляться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, то їх розділяють крапкою.

Кожну структурну частину курсової роботи починають з нової сторінки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці.

Розділи нумерують по черзі арабськими цифрами; підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку, наприклад «2.3» (третій підрозділ другого розділу). У кінці номера підрозділу перед його назвою ставиться крапка.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку; у кінці номера перед назвою також повинна стояти крапка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, що й пункти.

 

Мова й стиль

Мова й стиль курсової роботи не мають містити емоційно-експресивних елементів. Для наукового тексту характерними є змістова завершеність, цілісність і зв’язність. Бажано використання конструкції з невизначено-особовими реченнями, наприклад: «Вважається за доцільне запропонувати…», а не «Я пропоную…». Викладаючи матеріал, слід користуватися загально­прийнятою термінологією, приділяючи увагу точності її застосування та чіткості формулювань. Скорочення слів у тексті та ілюстраціях, крім використання загальновизнаних абревіатур, не допускається.

Матеріал має бути викладений у логічній послідовності. Неприпустимим є перехід до розгляду іншого питання, допоки не завершено висвітлення попереднього. Кілька речень, що передають окрему думку, повинні бути чіткими і мати стислу форму.

 

Подання таблиць

Цифровий матеріал, вміщений у текст, як правило, оформляється у вигляді таблиць. У таблицях цифровий або текстовий матеріал групується в рядки та стовпчики, відокремлені горизонтальними (рядки) та вертикальними (стовпчики) лініями.

Звичайно таблиця складається з таких елементів: порядкового номера й тематичного заголовка, боковика та заголовків стовпчиків (головки), рядків і граф (основної частини, тобто прографки).

Назву таблиці розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву та слово „Таблиця” починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Загальну форму таблиці наведено на рис. 1.

Таблиця (номер)

ТЕМАТИЧНИЙ ЗАГОЛОВОК ТАБЛИЦІ (НАЗВА ТАБЛИЦІ)

Головка     Заголовки стовпчиків
              Підзаголовки стовпчиків
            Нумерація стовпчиків
Боковик (заголовки рядків)                
            Рядки
             
  Стовпчики  

Рис. 1. Загальна форма таблиці

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. У правому верхньому кутку над заголовком таблиці розміщують напис „Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: „Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу).

Якщо в тексті роботи є лише одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

У разі перенесення частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово „Таблиця” та її номер вказують лише один раз — праворуч над першою частиною таблиці; над іншими частинами пишуть „Продовження табл.” із зазначенням номера таблиці, на­приклад: „Продовження табл. 1.2”.

Заголовки стовпчиків пишуть з великої літери, підзаголовки — з малої, якщо вони становлять одне речення з заголовком. Якщо підзаголовки мають самостійне значення, то їх починають з великої літери.

Таблиці вміщуються в текст роботи одразу після посилання на них. Розміщувати таблиці слід так, щоб їх можна було читати, не повертаючи рукопису; якщо це неможливо — так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника. На всі таблиці роботи в тексті мають бути посилання, при цьому слово „таблиця” пишуть скорочено (наприклад, „... у табл. 1.2”), у повторних посиланнях вживають скорочено слово „дивись” (наприклад: „див. табл. 1.3”). Кожна таблиця супроводжується стислим аналізом і висновками. Повторювати кількісні відношення, наведені в таблиці, у тексті не треба.

Колонку „№ з/п” у таблицю не включають. У разі необхідності нумерації рядків їхні порядкові номери ставлять перед назвою заголовків рядків.

Під час побудові таблиці слід дотримуватися збереження певних пропорцій між її частинами: боковик не може бути більше третини її формату, а висота заголовочної частини — понад третину висоти таблиці.

Стовпчики таблиці нумерують лише тоді, коли на них є посилання в тексті роботи або коли таблиця продовжується на наступній сторінці.

Якщо всі дані, наведені в таблиці, мають однакову одиницю виміру, її вказують у тематичному заголовку, якщо різні — у заголовках стовпчиків або рядків через кому. Позначення одиниць виміру при цьому має відповідати загальноприйнятим стандартам.

Числа в таблиці, як правило, повинні мати однакову кількість десяткових знаків. Дробові числа наводяться у вигляді десяткового дробу. Нульові ознаки заведено позначати знаком тире „-„ відсутність даних — трьома крапками „...” або літерами „н. в.” (немає відомостей). Якщо наведені в таблиці дані мають які-небудь особливості (є попередніми, стосуються частини явища, що вивчається, тощо), то на це необхідно вказати в примітках, які розміщують під таблицею.

В таблиці не слід наводити зайві подробиці, які ускладнюють аналіз інформації. Необхідно також уникати утворення клітинок таблиці, що не мають змісту. Якщо це неможливо, то в них треба проставляти знак „´”, який означає, що вони не заповнюються.

 

Подання ілюстрацій

У процесі оформлення роботи часто використовують наочні ілюстративні матеріали у вигляді схем, діаграм, графіків, фотографій, креслень, технічних рисунків, карт тощо. Ілюстрації в роботі слід подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Розміщувати рисунки слід так, аби їх можна було читати без повороту рукопису, а якщо це неможливо, то так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника.

Кожна ілюстрація в роботі повинна мати порядковий номер, який складається з двох цифр, розділених крапкою (номер розділу та номер рисунка всередині розділу), тематичну назву, а в разі необхідності — ще й пояснення (підрисунковий текст). Для всіх ілюстрацій прийнято єдине позначення „Рис.” (рисунок). Номер рисунка та його назва розміщуються під рисунком. При посиланні на рисунок в тексті роботи зазначають його вид (діаграма, графік, схема) і номер. У разі повторного посилання використовують скорочене слово „дивись” (наприклад, „див. рис. 2.1”). На всі ілюстрації в тексті мають бути посилання.

Найчастіше в наукових дослідженнях економічного та управлінського спрямування застосовуються ілюстрації у вигляді схем, діаграм і графіків.

Схема — це зображення, котре передає, зазвичай за допомогою умовних позначень, основну ідею якогось пристрою, споруди або процесу та показує взаємозв’язок їхніх головних елементів.

Діаграма — один зі способів графічного зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають і аналізують масові дані. Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні та об’ємні. Найчастіше використовують лінійні діаграми, а з площинних діаграм — стовпчикові (стрічкові) та секторні.

Для побудови лінійних діаграм звичайно застосовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладаються час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат — показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, у результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпців) однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображуваним величинам. У разі вертикального положення прямокутників діаграма називається стовпчиковою, горизонтального — стрічковою.

Секторна діаграма є колом, поділеним на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображуваного об’єкта чи явища. Секторна діаграма — поширена форма порівнювання різних частин одного цілого. Площі секторів і є основою для порівняння.

Результати оброблення числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їхніх співвідношень через геометричні фігури, точки та лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.

Осі координат графіка креслять суцільними лініями. Стрілок на кінцях координатних осей не ставлять; умовні позначення та розміри відкладених величин вказують у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, прийняті в тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки в тому разі, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні написи замінюють цифрами, розшифровування яких наводять під рисунком.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти