ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Що таке надчуттєве пізнання?

Від давніх давен поряд з очевидними взаємозв”язками між явищами, вчинками та наслідками люди фіксували факти менш очевидного й однозначного зв”язку, часто-густо “незбагненного” впливу людей на природу та одних на одних

До числа таких належить, наприклад, передавання думок і почувань, “вольових імпульсів” без допомоги звичних засобів (слова, жесту, міміки, на­віть виразу очей), пересилання їх на чималі відстані. Такі факти, хай не дуже часті, відомі й тепер. Тимчасом, хіба так складно допустити, що думка, матеріальним субстратом якої є певний психофізіологічний процес, - отже, процес і біо-хіміко-фізичний - може поширюватись не лише з допомогою ме­ханічного коливання повітря (слово, звук), але й, скажімо, електромагнітних коливань, подібно до того, як це відбувається в радіо- та телетрансляціях? Або, приміром, факти “чудесного” виліковування, принаймні деяких, хвороб нервового, психофізіо­логічного характеру?

Вперте небажання одних навіть визнавати подібні явища як фактично існуючі, невміння інших пояснити їх спричинялись і продовжують спричинюватись до посилення марновірств. Тривале замовчування і навіть негласна, але заборона цієї “теми” спричини­ли в час “перебудови” нечуваний ажіотаж навколо проблеми. Сюди, як водиться, кинулись відчайдушні шарлатани, спекулюючи й наживаючись на легковір’ї, марновірствах, невігластві та відчаї тисяч і тисяч людей. За кілька років діяльність всіляких чаклунів грунтовно роз­чарувала легковірних і скомпрометувала саму тему. Але жодна вульга­ризація не може відмінити спроб наукового, неупередженого, об’єк­тивного вивчення проблеми, що існує реально.

А проблема справді реальна. Нагромаджено чимало незаперечних фактів, які засвідчують існування явищ спілкування між людьми (як також - між людьми і тва­ринами) на відстані і без уживання звичайних засобів (мови, жестів тощо). Дослідженню цих явищ присвятили чимало часу, зусиль, таланту багато з учених минулого та сучасного. Серед них В.Бехтєрєв, Б. Кажинський, В. Дуров, О. Васильєв та інші.

 

 

В одному з Євангелій подається текст так званої “Нагороної проповіді” Ісуса Христа. Протиставляючи у ній моральний зміст свого вчення тому, що міститься у книгах так званого “Старого Заповіту”, Христос нібито казав і таке: ”Ви чули, що сказано древнім: “Не прелюбствуй!”, а я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку із хтивістю, уже прелюбствує з нею у серці своєму”. Глибинний зміст цих слів був науково підтверджений дослідами видатного вченого В.М.Бехтєрєва. Він експерементально довів (В.М.Бехтєрєв.Мозг и его деятельность”,-М.,1928,с.), що певна фізична дія і думка про цю дію (тобто мисленне здійснення її) - той самий психо-фізіологічний процес (лише не реалізований предметно, речово, рухово – тілесно).

.

 

Якщо певна дія і думка про цю дію (уявлення її) - один і той же психофізіологічний процес, то чому б тут не мати місця як прямому так і зворотному зв’язкам?

Тобто як­що певними діями, вчинками можна поліпшити і погіршити, навіть зов­сім зіпсувати ці самі психофізіологічні процеси (“навести порчу”), то чому не мож­ливе й протилежне - “думкою”, тобто вправами цих самих “психофізіо­логічних процесів”, полагодити, вилікувати їх, отже - й “нормалізувати” зовнішні дії та вчинки людини?

Коротше, йдеться про значну частину тієї сфери, що здавна була галуззю прерогатив ма­гії (чарування), а тепер - екстрасенсорики. (До речі, слово екстрасенс перекладається як надчутливість). Тут чимало все ще залишається загадкового, “таємничого”. Але “таємниці” природи справжні вчені здавна прагнули відкрити, розкрити, обнародувати.

 

Успішну спробу встанови­ти фізичні закономірності цих загадкових явищ і навіть сформулювати їх математично здій­снив свого часу видатний український учений-кібернетик В.Глушков. В статті, опублікованій за кілька тижнів до передчасної кончи­ни автора (“Кибернетика”,І98І, № 3, ст. 105-106), академік писав: “Як і всяке матеріальне тіло, будь-яка біосистема здатна створювати в навколишньому просторі поля тієї чи іншої фізичної природи.Нас у першу чергу будуть цікавити тут перемінні поля, що виникають в результаті накладання одне на одного коливань, які індукуються великою кількістю джерел (нейронів, білкових молекул і т.д.).Якщо всі ці джерела діють незалежно одне від одного, то в міру віддалення від випромінюючого тіла, взагалі кажучи, відбуватиметься швидке зменшення величини поля.Якщо ж узгоджено управляти амплітудою, фазою (а, можливо, і частотою) усіх джерел, то в принципі можна отримувати спрямоване випромінювання, яке переносить енергію на великі відстані без суттєвого затухання (принцип фазованої антенної решітки)”

І далі: “...Вказаними (добре відомими у техніці) феноменами можливо в принципі пояснити багато які загадкові явища парапсихологічного характеру, ясна річ, тільки ті, які мають місце у природі, а не є плодом уяви.Отже, особливість полів, що створюються біосистемами, належить шукати не в в особливій їхній природі, а в особливій структурній організації полів, добре відомих фізикам (насамперед електромагнітних)”.”Найголовніша відмінність живої матерії від неживої, - відзначав академік, - полягає саме в її особливій структуризації і наявності управління, яке за певних умов (що залежить, очевидно, від деяких індивідуальних особливостей його організації) може за­безпечити своєрідну “настройку” живих тканин на направлене випро­мінювання і направлений прийом коливань (насамперед електромагніт­ної та акустичної природи”).

Для експериментальної перевірки цієї гіпотези В.Глушков виклав свій погляд і мовою математичних формул:

“Пояснимо сказане найпростішими розрахунками.Хай в певному об”ємі (формою, близькою до куба), що характеризується лінейним розміром L, зосереджено N рівнопотужних точечних джерел гармонійних коливань довільної природи і довільної частоти.Позначимо через l середню відстань між двома сусідніми джерелами, так що

N » ( L/l)2 (1)

Хай L- середня відстань від джерел, що розглядаються, до якоїсь фіксованої точки A простору. Середня може бути вибрана таким чином, що відношення r сумарного потоку енергії від усіх джерел, сфазованих на точку А (тобто рівнофазних в А в будь-який даний момент часу), до потоку енергії від одного джерела на відстань l виразиться формулою:

r = ( l/L ) × N 2» L4/l4 × ( LL). (2)”

Далі, узагальнивши ці значення для випадків сфазованості та несфазованості коливань об”ємного групового джерела на точку А, учений не обмежився тільки науковим поясненням феномену екстрасенсорики, але (ще у 1981 році!) зробив прозорливі передбачення щодо можливості використання цих даних для побудови приладів медичного призначення як для діагностики захворювання певних органів людського тіла, так і для їх лікуання “створення приладів для інтроскопії та інтроактивації. Перші зможуть, - вірив Глушков, - з*найти за­стосування в медичній діагностиці, а другі - в лікуванні хворобли­вих вогнищ всередині живого організму (наприклад, для вибіркового нагрівання тих чи інших внутрішніх точок, тканин або органів”[34].Зараз ці методики широко використовуються у медичній практиці, що є блискучим підтвердженням вірності наукових досліджень В.Глушковим природи екстрасенсорики - “містичної” основи “чорної”, “білої” або “смугастої” чи “різнобарвної” магії.

Отже, дещо із “таємного” стає явним. То ж не варто хнюпитись і опускати руки перед невідомим, загадковим, таким, що здається незбагненним. Хоча й для безмежного оптимізму та невиправданої самонадіяності достатніх підстав не­ма.

 

Проте надто втішатися підстав немає.Боскільки б “таємниць природи” людина не відкривала, сума осягнутих істин, кількість здобутих знань та їх якість перед нескін­ченністю Всесвіту (нескінченністю в часі, в просторі, “вглибину”, в можливостях якісних змін та перетворень) залишатиметься вели­чиною мізерно малою. Таким чином, завжди зайдеться достатньо місця для сумнівів, тривог, розпачу, безнадії і, отже, віри в “чудеса” та спроб активно їх використати. В цьому й полягає одна з причин виникнення релігії та її незникненності.

Та все ж головна причина невмирущості, “незнищимості” релігії міститься не тут.Вона - в чуттєвій сфері людини.Того, хто хоч раз відчув, пережив те, що в релігійних термінах іменується “духовним досвідом”, важко, якщо зовсім не неможливо, переконати в ілюзорності предмета його переживання. Бо почуття, на відміну від думок, підкреслимо ще раз, - самодостатні.Тобто, вони не птребують жодних додаткових обгрунтувань (отже, не підлягають і протилежним акціям спростування). Почуття, на відміну від думок, не бувають “помилокими”, “”неправильними”, “фальшивими”, вони завжди- справжні і завжди - істинні.Те, що людина відчуває, є саме тим, що вона відчуває, і нічим іншим.Холодне - це холодне, тверде - це тверде, біле - це біле і т.д. Людина може хитрувати, лукавити, і казати іноді на біле -“чорне”, на холодне - “гаряче”, словом - казати ненеправду з приводу своїх відчуттів, але це вже стосується не самих відчуттів, а мислення, думок, суджень і т.д.

Випадки патологічні - коли люди з певних причин позбавлені здатності відчувати, зокрема й розрізняти кольори та температурний стан предметів і т.д.,- nут, ясна річ, залишаються поза увагою, мова - про звичайний, “нормальний” стан речей.

2.34.Що таке інтуїція

 

Слово інтуїція походить від латинського intuero -пильно дивитися. Поняття інтуїція у філософії тлумачили й тлумачать по-різному. У філософії Рене Декарта інтуїція розглядалась як своєрідний синонім наочності- те (аксіома), істинність чого осягається без доведення, Барух Спіноза вважав інтуїцію найважливішим, “третім родом пізнання” (після індукції та дедукції). В сучаних філософських течіях ідеалістичного спрямування інтуїцію розглядають як містичний шлях пізнання, деякі матеріалісти вважають її різновидом безпосереднього знання. Психо-фізіологічні механізми інтуїтивного пізнання вивчені ще недостатньо, цілком можливо, що в цьому процесі поєднується здатність людської пам”яті до мобілізації в “потрібний момент” відомостей, які накопичилися у підсвідомості і використання їх під дією отого об”єкта, що постає перед “пильним поглядом”.Як це відбувається “зазвичай” у хвилини осяяння - миттєвого “прохріння”

Що таке істина?

Метою пізнання у філософії вважається виявлення (з”ясування) істини.

Походження цього слова у нашій мові легко проглядається: істина - це те, що іс(т)нує. У філософії, однак питання спритно переноситься з предметної реальності до сфери пізнання. Під істиною розуміють вірне, правильне відображення дійсності у думці, мисленні.

Відтак істини поділяють на абсолютні та відностні, “вічні”, об”єктивні та ”суб”єктивні” конкретні тощо.

Під об”єктивною істиною розуміють такий зміст наших знань, які не залежать від нашої волі,бажань тощо.

Під абсолютною істиною мають на увазі гіпотетично повне пізнання світу.

“Вічними істинами” називають відомості про події, що вже ніколи не можуть бути зміненими. Наприклад, дані про народження або смерть людини тощо.

Уже звідси видно, що нема незмінних істин, те, що сьогодні (або в певному відношенні) є істиною, завтра (або в іншому відношені) - хиба, олжа. Цю “діалектику” істини філософи намагаються завуалювати терміном ( і концепціями) про конкретність істини.

З іншого боку, філософи намагаються поставити загорожу й проти огульного заперечення будь-чого певного, тривкого, справжнього у тому, що іменується істиною, кваліфікуючи таку позицю як релятивізм.

Релятивізм (від латинського relativismus - відносність) - філософський термін для означення світоглядної концепції, відповідно до якої у світі нема нічого сталого, цінного, але все- умовне й відносне.

 

Критерії істини.

Слово критерій походить від грецького κριτéριον (крітеріон) – засіб для судження і як філософський термін вживається для означення так би мовити „мірила оцінки”- ознаки (або сукупності ознак), за якими здійснюється оцінка явища, визначення поняття або класифікація (фактів, явищ).

Так от, якщо під істиною розуміють тільки правильність судження про якісь явища, то критерієм виступають закони (правила) логікки.

Якщо під істиною розуміють вірність відображення у мисленні об”єктивної дійсності, то найнадійнішим критерієм виступає практика, тобто перевірка суджень на ділі, в житті, в експерименті.

 

 

Істина дорожча за друга?

Тим не менш філософи прагнули і прагнуть “ухопити за хвіст” цю невловиму химеру - істину у всій її повноті.Ця мета видаваась і видається філософам настільки важливою, що й досі, з покоління у покоління, повторюється, -а відтак і підтримується -смисл і значення нібито сказаного колись одним великм мудрецем стосовно іншого - не менш великого. ”Платон мені друг, - зізнався буцімто колись Арістотель. - Проте, - додав він, - істина дорожча”. Невідомо, чи й справді саме так було сказано, і якщо сказано саме так, то чи жартома, чи знічев”я, чи з “похмілля” .. Бо насправді не було, нема й не може бути істин дорожчих за друзів.

Тимчасом, сліпо вірячи цій та подібним фразам, тисячі, сотні тисяч, мільйони людей зраджували своїх друзів, віддавали їх на знищення, а то й нищили самі заради нібито вічної та незмінної єдиної істини. Кальвін відправив свого друга Сервета на спалення живцем- за те, що його відкриття в медицині (два кола кровообігу) та наукові висловлювання про так звані “біблейські місця” суперечили релійній істині кальвіністів. Протестанти, як показують неупереджені дослідження, знищили набагато більше людей, ніж католицька “Свята інквізиція” . А скільки знищили, в тоому числі й друзів, більшовики, полпотовці заради “комуністичної істини”! Тим часом ці істини поблякли і поблекли, почати обернулись на свою протилежність...

Ні. Не може й не повинно бути істин, дорожчих не тільки за друзів - просто за людей...

 

 

 

Істина та Правда.

Ось слова з давньої народної пісні: “Скажи мені правду, мій любий козаче, чи ти не покинеш мене?..”

Те, що філософською мовою називається істиною (вірне, правильне відображення реальності), українці віддавна іменують правдою.

Але ось Шевченкові слова, які Ви, читачу, напевне, знаєте, принаймні, читали або чули: “В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля...”.

Це що ж виходить: скільки хат - стільки й істин?..

Не зовсім так. Бо істина українською,як уже зазначалося, - це те, що є насправді, що існує (іс(т)нує).

А що ж таке тоді правда?

Слово правда - віддієслівний іменник, який походить від дієслова -правити (див. Уява). Порівняйте: водити - вода, ходити -хода, їздити -їзда, правиди - правда. Це слово колись означало конкретно спосіб здійснення судочинства (правосуддя), а загалом - спосіб громадського самоуправління, спосіб суспільного урядування.

Звідси назва першого у слов”янстві кодексу звичаєвого права- “Руська Правда”.

 

2.29. Що таке аксиологія

Слово аксиологія походить від грецьких αξια (аксія)-ціна,вартість, гідність, заслуга + λογος(логос) – слово, учення,розум і вживається як термін для означення філософського напряму, пов”язаного з дослідженням природи цінностей. Існує кілька концепцій природи цінності – об”єктивно-ідеалістична (прихильники її трактують цінність як „потойбічну” сутність поза часом та простором), суб”єктивно-ідеалістична, послідовники якої вважають цінність всього лише явищем свідомості, прдуктом настрою і т.д.), натуралістична, згідно з якою цінності є вираженням природних потреб людини або законів природи взагалі, т. зв. „марксистська”, згідно з якою цінності трактуються „як срецифічні соціальні явища, як певний прояв суспільних відносин та нормативно-оцінювальної сторони суспільної свідомості”.

2.30. Що таке феномен

Слово походить від двох грецьких: φαινω (фено)- являти, виявляти, показувати, оголошувати + νωμαω (номао) – спостерігати, бачити (иметь в виду) і означає те, що показується, являється= явище.У філософії феномен відрізняли від ноумена – як те, що осягається чуттями (явище), від того, що можливо збагнути лише „засобами інтелектуального споглядання” (сутність).Дехто, наприклад Кант, вважав сутність взагалі недоступною для пізнання, вона залишається попри всі зусилля її збагнкти „річчю в собі”.Такий погляд на можливості людського пізнання набув у філософії означення агностизиму (від грецьких – а –заперечна частка + γνοςίζ (гносис) – пізнання).

 

2.31. Що таке феноменологія

Слово феноменологія походить з греччини: феномен (←) + λογος(логос) – слово, учення,розум і використовується як термін длч означення однойменної назви філософської концепції. Прихильники цієї концепції (Гуссерль, Ладгребе, Фінк) виходять з твердження ніби „не існує об”єкта без суб”єкта”. Центральне поняття цієї концепції – інтенціональність свідомості, яку (інтенціональність вони розуміють як спрямованість свідомості на певний об”єкт. За метод філософського дослідження їм правлять фкноменологічна та трансцендентальна редукції. Перша полягає у вимозі утримуватися від будь-яких суджень про об”єктивну реальність виходячи за межі власного суб”єктивного досвіду. Тлумачення другої зводиться до того, що самого суб”єкта пізнання треба розглядати не як живу істоту, а як „чисту” свідомість.Саме одиниці цієї „чистої свідомості” – ейдоси – становлять сутність явищ світу (Ейдетика, Ідея←).

 


 

ЧАСТИНА третя

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти